24 жовтня 2024 року
м. Харків
справа № 638/5702/23
провадження № 22ц/818/2729/24
провадження № 22ц/818/3070/24
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Пилипчук Н.П.,
суддів - Маміної О.В., Тичкової О.Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг»,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційні скарги ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_3 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 02 травня 2024 року та додаткове рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 04 червня 2024 року, ухвалені суддею Рибальченко Л.М.
У червні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Позовна заява мотивована тим, що 14 лютого 2022 року о 14.15 сталася дорожньо-транспортна пригода, внаслідок винних дій відповідача ОСОБА_2 , який знаходячись за кермом автомобіля «Citroen Jumper», державний номер НОМЕР_1 , рухаючись по вул. Балакірєва 42 в м. Харкові, не врахував дорожньої обстановки, не дотримався безпечної дистанції, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем Toyota Camry державний номер НОМЕР_2 , за кермом якого знаходився позивач ОСОБА_1 , який зупинився попереду, в результаті чого транспортний засіб Toyota Camry посунувся та здійснив зіткнення з автомобілем Daewoo Lanos, державний номер НОМЕР_3 , внаслідок чого автомобілі отримали механічні ушкодження, а позивачу завдано матеріальні збитки.
16 червня 2022 року постановою Дзержинського районного суду м. Харкова у справі № 638/3048/22 відповідача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП. Тією ж постановою відповідача звільнено від відповідальності у зв'язку з закінченням на час розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених ст. 38 КУпАП.
Згідно з висновками про розмір матеріального збитку відповідно до звіту дослідження спеціаліста-автотоварознавця автомобіля Toyota Camry, державний номер НОМЕР_2 , № 22/02/2022P від 28 грудня 2022 року матеріальний збиток, завданий автомобілю Toyota Camry державний номер НОМЕР_4 , в результаті його пошкодження при дорожньо-транспортної пригоди з включенням в розрахунку ПДВ, з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу складових, що підлягають заміні (Сврз) складає 191 192,55 грн. Вартість відновлювального ремонту автомобіля Toyota Camry, державний номер НОМЕР_5 , з включенням в розрахунку ПДВ, з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу складових, що підлягають заміні (Сврз) складає 160 773,27 грн. Величина втрати товарної вартості (ВТВ) автомобіля Toyota Camry, державний номер НОМЕР_2 , в результаті його пошкодження і наступного впливу наслідків ремонту складає 30 419,28 грн.
Цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_2 транспортного засобу «Citroen Jumper», державний номер НОМЕР_1 , на дату настання дорожньо-транспортної пригоди була забезпечена в Товаристві з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів EP-205629650.
16 вересня 2022 року Товариством з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» відшкодовано йому 120 000 грн. Таким чином, невідшкодована сума збитків становить 71 192,55 грн. Витрати на послуги експерта склали 1500,00 грн.
Посилався на те, що у зв'язку з пошкодженням автомобіля йому завдана моральна шкода, яка полягає у душевних стражданнях, порушенні звичного укладу життя, додаткового клопоту, пов'язаного із ремонтом автомобіля та витратами часу та нервових клітин на звернення до поліції, до страхової компанії, до оцінювача, до адвоката та до самого відповідача, який до останнього обіцяв відшкодувати повністю завдану шкоду, проте і на час звернення до суду не виконав своїх зобов'язань. Позивач оцінює моральну шкоду у розмірі 20 000,00 грн.
Просив стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 71 192,55 грн на відшкодування матеріальної шкоди, 20 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, 1500,00 грн вартість проведених експертних досліджень, судовий збір в розмірі 1073,60 грн, витрати на правничу допомогу в розмірі 20 000,00 грн.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 02 травня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 - задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 3000,00 грн; стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 34,79 грн та вартість проведених експертних досліджень у розмірі 48,60 грн; в іншій частині позовних вимог відмовлено.
Додатковим рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 04 червня 2024 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі - задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 777,60 грн; в іншій частині вимог заяви - відмовлено.
Не погоджуючись з вказаними судовими рішенням ОСОБА_1 через свого представника подав апеляційні скарги в яких просив рішення суду скасувати та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, вирішити питання щодо судових витрат; додаткове рішення скасувати в частині залишених без задоволення вимог та задовольнити заяв у повному обсязі.
Апеляційні скарги мотивовані тим, що суд першої інстанції не врахував, що якщо потерпілий звернувся до страховика і отримав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов'язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов'язку згідно зі статтею 1194 ЦК України. Зазначив, що в заяві було вирішено питання саме страхового відшкодування потерпілому у дорожньо-транспортній пригоді Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг», як страховиком винної у дорожньо-транспортній пригоді особи. В той же час, вказаною заявою він не брав на себе зобов'язання щодо відсутності у нього претензій до винної у дорожньо-транспортній пригоді особи, а саме до ОСОБА_2 та не відмовлявся від права звернення до нього для відшкодування різниці між вартістю відновлювального ремонту та страховою виплатою. Вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу з вини відповідача перевищує ліміт відповідальності страхової компанії. Зазначив, що відповідач не оспорював вартість визначення розміру відновлювального ремонту його пошкодженого транспортного засобу, звіт дослідження спеціаліста-автотоварознавця, яким було визначено матеріальний збиток. Відповідач не просив суд призначити експертизу, яка б могла підтвердити чи спростувати висновок, що долучений до позову. Вказав, що звіт було виконано до пред'явлення позову у цій справі, а не під час її розгляду, указаний звіт не є висновком експерта, виконаним за зверненням учасника справи, а особа, яка виконувала звіт є оцінювачем, тому вимоги ст.106 ЦПК України на вказані правовідносини не поширюється. Вважав, що він надав всі можливі докази на підтвердження своїх позовних вимог, а відповідачем не надано жодних доказів на їх спростування. Вважав, що при ухваленні додаткового рішення суд першої інстанції не врахував фактичний обсяг наданої правничої допомоги, кількість судових засідань, обсяг виконаної адвокатом роботи.
12 серпня 2024 року до суду апеляційної інстанції від представника ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вважав рішення суду законним, а апеляційну скаргу необґрунтованою. При цьому посилався на те, що виплата страхового відшкодування у розмірі, визначеному домовленістю між потерпілим та страховиком, якщо він менше страхової суми (ліміту відповідальності), не створює обов'язку для заподіювача шкоди, який застрахував свою відповідальність, відшкодувати різницю між розміром такого відшкодування та реальним розміром шкоди, заподіяної потерпілому на підставі ст.1194 ЦК України, якщо заподіювач шкоди доведе, що розмір страхового відшкодування, визначений за домовленістю між потерпілим та страховиком, є меншим, ніж розмір оціненої шкоди, яка підлягала виплаті страховою компанією у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі. Вказав, що звіт не містить вказівки, що він зроблений для надання до суду та попередження спеціаліста-автотоварознавця про кримінальну відповідальність. Крім того, звіт складений за відсутності відповідача, тому він не міг висловити свої заперечення. Посилався на те, що власником автомобіля Toyota Camry, державний номер НОМЕР_2 є ОСОБА_4 , строк виданої довіреності на ОСОБА_1 на розпорядження та експлуатацію цього автомобіля закінчився 27 вересня 2022 року, а даний позов подано до суду у 2023 році. Таким чином ОСОБА_1 взагалі не має права бути позивачем у даній справі.
Ухвалами Харківського апеляційного суду від 08 серпня 2024 року відповідно до вимог ч.1 ст.369 ЦПК України розгляд справи призначено без повідомлення (виклику) учасників справи.
Судова колегія, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційні скарги ОСОБА_1 необхідно - задовольнити частково, рішення суду - скасувати в частині відмовлених позовних вимог про відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, додаткове рішення - скасувати.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено розміру сум, які відповідно до законодавства має відшкодувати заподіювач шкоди у разі недостатності суми страхового відшкодування, тобто ту обставину, що розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. Вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди та визначаючи її розмір, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди у розмірі 3000,00 грн.
Додаткове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що сума витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції в розмірі 777,60 грн визначена пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 14 лютого 2022 року о 14:15 ОСОБА_2 знаходячись за кермом автомобіля «Citroen jumper» державний номер НОМЕР_6 , рухаючись по вул. Балакірєва 42 в м. Харкові не врахував дорожньої обстановки, не дотримався безпечної дистанції, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем «Toyota Сamry» державний номер НОМЕР_2 , який зупинився попереду, в результаті чого транспортний засіб «Toyota Сamry» посунувся та здійснив зіткнення з автомобілем «Deo lanos» державний номер НОМЕР_3 , внаслідок чого автомобілі отримали механічні ушкодження з матеріальними збитками.
Постановою Дзержинського районного суду м. Харкова від 16 червня 2022 року провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_2 за ст.124 КУпАП, закрито у зв'язку з закінченням на час розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених ст. 38 КУпАП.
З мотивувальної частини вказаної постанови вбачається, що суддя постановляючи судове рішення дійшла висновку, що ОСОБА_2 14 лютого 2022 року вчинив правопорушення, за яке передбачена адміністративна відповідальність за ст. 124 КУпАП (а.с.13 зворот - 14).
Відповідно до копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_7 власником транспортного засобу Toyota Camry, державний номер НОМЕР_2 є ОСОБА_4 (а.с.44 зворот).
Відповідно до копії довіреності від 27 вересня 2019 року ОСОБА_4 уповноважила ОСОБА_1 розпоряджатися та експлуатувати транспортний засіб Toyota Camry, державний номер НОМЕР_2 (а.с.15,27).
Цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_2 транспортного засобу «Citroen jumper» державний номер НОМЕР_8 на дату настання ДТП була забезпечена в Товаристві з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів EP-205629650. Ліміт за шкоду майну - 130 000,00 грн, франшиза - 0,00 грн (а.с.12).
16 серпня 2022 року ОСОБА_1 підписав заяву на виплату страхового відшкодування, в якій просив у зв'язку з настанням страхового випадку 14 лютого 2022 року за договором страхування № EP-205629650 від 27 серпня 2021 року, належні йому (за вирахуванням суми франшизи 0,00 грн) страхове відшкодування 120 000,00 грн та просив перерахувати на відповідні реквізити. Також в цій заяві зазначено, що здійснення страховиком виплати страхового відшкодування згідно цієї заяви в зазначеному в ній розмірі є повним виконанням страховиком своїх зобов'язань перед заявником щодо означеного страхового випадку та підтверджує, що страховий випадок вважається повністю врегульованим та заявник не матиме жодних претензій до страховика стосовно означеного страхового випадку. Розмір (сума) страхового відшкодування страховиком та заявником взаємно погоджено. Страховик і заявник досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи (а.с.17,23,129).
16 вересня 2022 року Товариством з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» складено страховий акт № 37120/1 про суму страхового відшкодування в розмірі 120 000,00 грн (а.с.16,28).
Відповідно до платіжної інструкції № 3729 від 16 вересня 2022 року ОСОБА_1 перераховано страховою компанією 120 000,00 грн, відповідно до страхового акту № 37120/1 від 16 вересня 2022 року (а.с.18, 28 зворот).
Відповідно до звіту № 22/02/2022Р дослідження спеціаліста-автотоварознавця автомобіля «Toyota Camry», державний номер НОМЕР_2 , дата оцінки 22 лютого 2022 року, складеного 28 грудня 2022 року суб'єктом оціночної діяльності ОСОБА_5 , матеріальний збиток завданий автомобілю «Toyota Camry» державний номер НОМЕР_4 , в результаті його пошкодження при ДТП з включенням в розрахунку ПДВ, з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу складових, що підлягають заміні (Сврз) складає: 191 192, 55 грн. Вартість відновлювального ремонту автомобіля «Toyota Camry», державний номер НОМЕР_5 , з включенням в розрахунку ПДВ, з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу складових, що підлягають заміні (Сврз) складає: 160 773,27 грн. Величина втрати товарної вартості (ВТВ) автомобіля «Toyota Camry», державний номер НОМЕР_2 , в результаті його пошкодження і наступного впливу наслідків ремонту складає: 30 419,28 грн (а.с.29-44).
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Положеннями частини першої статті 1166 ЦК України передбачено, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV) регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності) і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.
Статтею 3 вказаного закону встановлено, що обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
Страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого (стаття 6 Закону № 1961-IV).
Страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування (пункт 9.1 статті 9 Закону № 1961-IV).
Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
За змістом пункту 36.2 статті 36 Закону № 1961-IV страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна.
Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18) сформульовано висновок, про те, що відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Закону № 1961-IV у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961-IV).
Якщо розмір страхового відшкодування визначений без проведення експертизи за згодою страховика та потерпілого, і такий розмір страхового відшкодування не перевищує ліміту відповідальності страховика, то при вирішені спору, за позовом потерпілого у ДТП до винуватця про відшкодування шкоди, на підставі статті 1194 ЦК України у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої шкоди, підлягає встановленню:
- загальний розмір заподіяної шкоди внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи;
- розмір оціненої шкоди, заподіяної внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи, яка підлягала відшкодуванню страховиком відповідно до вимог Закону № 1961-IV;
- чи покриває ліміт відповідальності, встановлений договором про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів розмір шкоди, яка підлягає відшкодуванню відповідно до пунктів 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV.
Підсумовуючи вищенаведене, слід зробити висновок про те, що у цій справі відповідач (винуватець ДТП) несе відповідальність за завдану шкоду внаслідок ДТП у розмірі різниці між завданою шкодою та лімітом відповідальності страховика.
Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року у справі № 208/2600/17 (провадження № 61-415св19).
Матеріали справи свідчать про те, що 14 лютого 2022 року о 14:15 ОСОБА_2 знаходячись за кермом автомобіля «Citroen jumper» державний номер НОМЕР_6 , рухаючись по вул. Балакірєва 42 в м. Харкові не врахував дорожньої обстановки, не дотримався безпечної дистанції, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем «Toyota Сamry» державний номер НОМЕР_2 , який зупинився попереду, в результаті чого транспортний засіб «Toyota Сamry» посунувся та здійснив зіткнення з автомобілем «Deo lanos» державний номер НОМЕР_3 , внаслідок чого автомобілі отримали механічні ушкодження з матеріальними збитками.
Аналогічне зазначено в протоколі про адміністративне правопорушення серії ДПР18 № 149167 від 14 лютого 2022 року.
Постановою Дзержинського районного суду м. Харкова від 16 червня 2022 року провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_2 за ст.124 КУпАП, закрито у зв'язку з закінченням на час розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених ст. 38 КУпАП.
За частиною першою статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
У постанові Верховного Суду від 26 січня 2022 року в справі № 465/674/19 зазначено про те, що тлумачення статті 1188 ЦК України свідчить про те, що її застосування можливе лише у випадку наявності вини особи у вчиненні правопорушення, адже у разі відсутності вини особи в скоєнні дорожньо-транспортної пригоди провадження у справі підлягає припиненню на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП - через відсутність події і складу адміністративного правопорушення, відтак така обставина як закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків притягнення до адміністративної відповідальності, передбачених статтею 38 КУпАП, не є реабілітуючою обставиною, яка спростовує факт наявності вини особи в скоєнні ДТП.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах: від 07 лютого 2018 року в справі № 910/18319/16; від 16 квітня 2019 року в справі № 927/623/18, від 04 березня 2020 року у справі № 641/2795/16-ц, від 07 лютого 2018 року у справі № 910/18319/16; від 16 квітня 2019 року у справі № 927/623/18, від 29 квітня 2020 року в справі № № 686/4557/18.
У постанові Верховного Суду від 04 березня 2020 року в справі № 641/2795/16-ц зазначено, що «не притягнення водіїв до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху не може бути підставою для звільнення володільця джерела підвищеної небезпеки від цивільно-правової відповідальності за завдану шкоду, оскільки вину особи в ДТП може бути підтверджено чи спростовано іншими належними доказами, зокрема, висновком судової експертизи тощо».
Закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків притягнення до адміністративної відповідальності, передбачених статтею 38 КУпАП, не є реабілітуючою, тобто не є обставиною, яка спростовує факт наявності вини особи в скоєнні ДТП (постанова Верховного Суду від 29 квітня 2020 року в справі № 686/4557/18).
Таким чином, не притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за статтею 124 КУпАП не свідчить про відсутність його вини у завданні шкоди, оскільки закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення з підстав закінчення строків, передбачених статтею 38 КУпАП не є реабілітуючою обставиною, яка спростовує факт наявності вини особи в скоєнні ДТП.
З огляду на презумпцію вини заподіювача шкоди, яка викладена у частині другій статті 1166 ЦК України, особа звільняється від обов'язку відшкодувати шкоду якщо доведе, що шкоди було завдано не з її вини.
Однак, відповідачем ОСОБА_2 не було надано належних доказів щодо відсутності його вини у вчиненні ДТП.
Цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди. Якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.
Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Частиною другою статті 22 ЦК України визначено, що збитками є витрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).
Відповідно до частини першої статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
За змістом зазначеної норми закону обов'язок відшкодування шкоди у особи, яка застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, виникає у разі недостатності страхового відшкодування для повного відшкодування завданої нею шкоди.
Ліміт відповідальності страховика визначається умовами договору страхування цивільно-правової відповідальності укладеного з власником (володільцем) транспортного засобу.
Суд першої інстанції не прийняв в якості доказу звіт № 22/02/2022Р дослідження спеціаліста-автотоварознавця автомобіля «Toyota Camry», державний номер НОМЕР_2 , дата оцінки 22 лютого 2022 року, складеного 28 грудня 2022 року суб'єктом оціночної діяльності ОСОБА_5 , оскільки звіт не містить вказівки, що він зроблений для надання до суду та попередження спеціаліста-автотоварознавця про кримінальну відповідальність. Зазначений висновок був зроблений за відсутності відповідача, тому він не міг висловити свої заперечення.
Проте, колегія суддів зазначає, що у частині шостій статті 106 ЦПК України зазначено, що експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права і обов'язки, що й експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду. Згідно з частиною п'ятою статті 106 ЦПК України у висновку експерта повинно бути зазначено, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.
Зазначений звіт було виконано до пред'явлення позову у цій справі, а не під час її розгляду, указаний звіт не є висновком експерта, виконаним за зверненням учасника справи, а особа, яка виконувала звіт, ОСОБА_5 , є оцінювачем, зокрема, за напрямом 1.3 «Оцінка колісних транспортних засобів», тому вимоги статті 106 ЦПК України на вказані правовідносини не поширюється.
Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 17 серпня 2022 року у справі № 761/15232/18 (провадження № 61-19661св20), від 25 січня 2023 року у справі № 522/2891/20 (провадження № 61-9688св22).
Крім того, у випадку незгоди з визначеною сумою матеріальних збитків, ОСОБА_2 не був позбавлений можливості подати до суду клопотання про проведення у справі відповідної експертизи.
Відповідно до пункту 8.3 Методики вартість матеріального збитку визначається як сума вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників КТЗ та величини втрати товарної вартості.
За змістом наведених положень законодавства величина втрати товарної вартості входить до вартості матеріального збитку (реальних збитків).
Системний аналіз пункту 32.7 частини першої статті 32 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», статті 22, абзацу третього пункту 3 частини першої статті 988, статей 1166, 1187, 1194 ЦК України, пунктів 1.6, 8.6, 8.6.1, 8.6.2 Методики дає можливість дійти висновків, що власник пошкодженого внаслідок ДТП транспортного засобу має право на відшкодування у повному обсязі завданої йому майнової шкоди. При цьому якщо цивільна відповідальність заподіювача шкоди була застрахована, але розміру страхового відшкодування не вистачає для повного відшкодування завданої майнової шкоди, у тому числі й у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком, то в такому разі майнова шкода у вигляді втрати товарної вартості транспортного засобу повинна бути відшкодована особою, яка завдала шкоду, в загальному порядку.
За звітом № 22/02/2022Р дослідження спеціаліста-автотоварознавця автомобіля «Toyota Camry», державний номер НОМЕР_2 , дата оцінки 22 лютого 2022 року, складеного 28 грудня 2022 року суб'єктом оціночної діяльності ОСОБА_5 , матеріальний збиток завданий автомобілю «Toyota Camry» державний номер НОМЕР_4 , в результаті його пошкодження при ДТП з включенням в розрахунку ПДВ, з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу складових, що підлягають заміні (Сврз) складає: 191 192, 55 грн. Вартість відновлювального ремонту автомобіля «Toyota Camry», державний номер НОМЕР_5 , з включенням в розрахунку ПДВ, з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу складових, що підлягають заміні (Сврз) складає: 160 773,27 грн. Величина втрати товарної вартості (ВТВ) автомобіля «Toyota Camry», державний номер НОМЕР_2 , в результаті його пошкодження і наступного впливу наслідків ремонту складає: 30 419,28 грн.
Доказів на спростування розміру матеріального збитку відповідачем не надано, правом на призначення у справі судової автотоварознавчої експертизи відповідач не скористався. Тобто, ці обставини не були спростовані відповідачем ОСОБА_2 в силу статей 12, 81 ЦПК України.
Товариством з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» виплачено ОСОБА_1 страхове відшкодування в розмірі 120 000,00 грн.
Невідшкодованою залишилась завдана ОСОБА_1 внаслідок ДТП майнова шкода у розмірі 71 192,55 грн (191 192,55 грн - 120 000,00 грн).
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що на момент ДТП цивільно-правова відповідальність відповідача була застрахована у Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» з лімітом за шкоду майну в розмірі 130 000,00 грн, франшиза - 0,00 грн.
Зі змісту заяви ОСОБА_1 на виплату страхового відшкодування від 16 серпня 2022 року вбачається, що розмір (сума) страхового відшкодування страховиком та заявником взаємно погоджено, страховик і заявник досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи. У зв'язку з чим страховик виплатив потерпілому страхове відшкодування в розмірі 120 000,00 грн.
Враховуючи те, що за договором добровільного страхування розмір ліміту встановлено 130 000,00 грн, однак за погодженням страховика та заявника розмір страхового відшкодування зменшено на 10 000,00 грн, колегія суддів вважає, що вказане є підставою для зменшення суми, яка підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача, оскільки обов'язок по відшкодуванню шкоди розподіляється між страховою компанією, відповідно до Закону № 1961-IV, та особою, яка застрахувала цивільну відповідальність, якщо розмір завданої нею шкоди перевищує розмір страхового відшкодування, у тому числі на суму франшизи, чи якщо страховик за Законом № 1961-IV не має обов'язку здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату).
З урахуванням наведеного, сума, яка підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача підлягає зменшенню з 71 192,55 грн до 61 192,55 грн, тобто на 10 000,00 грн, оскільки ліміт відповідальності страхової компанії згідно з полісом становить 130 000,00 грн, тобто саме цю суму позивач міг би отримати, звернувшись до страхової компанії за страховою виплатою, а не за домовленістю між ними.
Таким чином вартість матеріального збитку, завданого позивачу ОСОБА_1 становить 61 192,55 грн, яка і підлягає стягненню з ОСОБА_2 .
Вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди та визначаючи її розмір, суд першої інстанції, з висновком якого погоджується апеляційний суд, урахувавши обставини справи, істотність вимушених змін у житті позивача, характер, тривалість та обсяг заподіяних йому моральних страждань та з урахуванням вимог розумності і справедливості, дійшов обґрунтованого висновку про відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 3000,00 грн.
Що стосується вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення з ОСОБА_2 вартість проведеного експертного дослідження в розмірі 1500,00 грн, колегія суддів вважає, що підстав для її задоволенні відсутні, оскільки матеріали справи не містять належних доказів того, що ОСОБА_1 для визначення розміру завданого матеріального збитку внаслідок пошкодження транспортного засобу поніс витрати саме в розмірі 1500,00 грн на складання звіту № 22/02/2022Р від 28 грудня 2022 року.
Щодо доводів ОСОБА_2 про те, що у позивача відсутнє право на звернення з цим позовом у справі, що переглядається, оскільки власником автомобіля «Toyota Camry», державний номер НОМЕР_2 є ОСОБА_4 , то колегія суддів виходить з наступного.
Право на відшкодування майнової шкоди, завданої майну фізичних та юридичних осіб, має власник (частина третя статті 386 ЦК України) та/або особи, які мають речове право на чуже майно (статті 396 ЦК України).
Відповідно до частини другої статті 1187 ЦК України володільцем джерела підвищеної небезпеки є юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших правових підстав (договору оренди, довіреності тощо).
Згідно з пунктом 2.2. Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (в редакції, чинній на час вчинення ДТП) власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.
Якщо порушення речового права на чуже майно, з вини третіх осіб, завдало певних майнових збитків особі, якій належить це право, то ця особа може звернутися за захистом належних їй прав на підставі статті 396 ЦК України. Спричинення шкоди користувачу майна випливає з факту його користування цим майном на достатній правовій підставі відповідно до пункту 2.2 Правил дорожнього руху (висновок Верховного Суду України в постанові від 03 грудня 2014 року у справі № 6-183цс14).
Позивач, який правомірно керував транспортним засобом, має право на відшкодування майнової шкоди, заподіяної цьому майну за рахунок страховика (страхової компанії) винної особи, а понад розмір страхового відшкодування, зокрема, франшизи, за рахунок винної особи.
Аналогічного висновку дійшли Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду в постановах від 07 листопада 2018 року у справі № 200/21325/15-ц, від 03 квітня 2019 року в справі №299/2811/16-ц, від 17 жовтня 2019 року у справі № 300/193/17, від 27 листопада 2019 року у справі № 607/3007/16-ц, Верховний Суд України у постанові від 03 грудня 2014 року у справі № 6-183цс14, така практика є сталою.
Факт правомірності володіння особою транспортним засобом є достатньою підставою, щоб звернутися за захистом права щодо відшкодування шкоди, заподіяної автомобілю, яким керувала особа під час ДТП.
Аналогічні висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17, провадження № 14-95цс20).
Виходячи з наведеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що ОСОБА_1 є належним позивачем у цій справі щодо відшкодування завданої в ДТП майнової (матеріальної) шкоди через пошкодження автомобіля «Toyota Camry», державний номер НОМЕР_2 з вини відповідача.
Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 335/2566/18 (провадження № 61-3457св21).
Що стосується додаткового рішення, колегія суддів виходить з наступного.
За змістом статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За змістом статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до статті 33 Правил адвокатської етики, єдиною допустимою формою отримання адвокатом винагороди за надання правової допомоги клієнту є гонорар.
Розмір гонорару та порядок його внесення мають бути чітко визначені в угоді про надання правової допомоги. Засади обчислення гонорару (фіксована сума, погодинна оплата, доплата гонорару за позитивний результат по справі тощо) визначаються за домовленістю між адвокатом та клієнтом і також мають бути закріплені в угоді.
Згідно вимог статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі, гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі, впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц та в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 міститься правовий висновок про те, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Аналогічні висновки наведено також в постановах Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 та від 11 листопада 2020 року у справі № 673/1123/15-ц.
Суд має вирішити питання про відшкодування стороні, на користь якої відбулося рішення, витрат на послуги адвоката, керуючись принципами справедливості, співмірності та верховенства права.
Разом з тим, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).
Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 та від 06 грудня 2019 року у справі № 910/353/19, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25 травня 2021 року у справі № 910/7586/19, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 січня 2022 року у справі № 757/36628/16-ц.
Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).
Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 596/2305/18-ц (провадження № 61-13608св20).
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони, тощо.
Наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Схожі висновки викладено в постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19), від 31 липня 2020 року у справі № 301/2534/16-ц (провадження № 61-7446св19), від 30 вересня 2020 року у справі № 201/14495/16-ц (провадження № 61-22962св19), від 20 вересня 2023 року у справі № 753/7936/22 (провадження № 61-1519св23).
Матеріали справи свідчать про те, що в суді першої інстанції інтереси ОСОБА_1 представляв адвокат Прудніков В.Г., який діяв на підставі договору № 01/23 про надання професійної правничої (правової) допомоги (послуг) від 25 квітня 2023 року, ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії ВІ № 1127159 від 25 квітня 2023 року та свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ПТ № 3138 від 05 листопада 2019 року та вказаним адвокатом було підготовлено позовну заяву, заяву про долучення документів, клопотання про розгляд справи в режимі відеоконференції, пояснення. Також адвокат був присутній в судових засіданнях: 13 березня 2024 року (за межами суду 45 хв.), 02 травня 2024 року (в залі суду 32 хв.).
02 травня 2024 року ОСОБА_1 та адвокатом Прудніковим В.В. складено акт № 1 приймання-передачі наданої професійної правничої (правової) допомоги (послуг), за яким адвокат, а клієнт прийняв наступну допомогу: надання клієнту усної консультації правничого характеру щодо можливих варіантів захисту його прав у справі № 638/5702/23 - тривалість 1 год.; вивчення судової практики, формування правової позиції та узгодження її з клієнтом - тривалість 2 год.; підготовка та направлення адвокатських запитів - тривалість 2 год.; підготовка та подання позовної заяви - тривалість 6 год.; вивчення відзиву ОСОБА_2 та доданих до нього матеріалів - тривалість 1 год.; складання та направлення пояснень, пошук відповідної судової практики - тривалість 2 год.; участь у судових засіданнях 16 жовтня 2023 року, 07 грудня 2023 року, 13 березня 2024 року, 02 травня 2024 року (8 год.); підготовка та подання заяви та клопотань - тривалість 1 год.; підготовка та подання заяви щодо відшкодування витрат на правову допомогу - тривалість 1 год. Загальна вартість наданої професійної правової (правничої) допомоги (послуги) становить 24 000,00 грн.
Також матеріали справи містять рахунок на оплату № 1 від 02 травня 2024 року на суму 24 000,00 грн.
Враховуючи складність справи та виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, а також того, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково на 69,25%, колегія суддів дійшла висновку, що справедливим і співмірним буде стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 16 620,00 грн у рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених в суді першої інстанції, у зв'язку з чим додаткове рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення заяви про ухвалення додаткового рішення.
Статтею 263 ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріально права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким чином, судова колегія вважає, що суд першої інстанції не в повній мірі дослідив обставини справи та наявні у справі докази, не надав їм належну оцінку, не з'ясував належним чином фактичні обставини справи щодо заявлених вимог і того, яка саме правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, що має суттєве значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки позовні вимоги та вимоги апеляційної скарги задоволено частково на 69,25%, тому судовий збір за подачу позовної заяви в розмірі 743,47 грн та судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі 1115,20 грн, а всього 1858,67 грн підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 .
Керуючись ст.ст.367, 368, п.2 ч.1 ст.374, ст.376, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України
Апеляційні скарги ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_3 - задовольнити частково.
Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 02 травня 2024 року в частині відмовлених позовних вимог про відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди - скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» про відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 61 192,55 грн у відшкодування матеріальної шкоди.
В іншій частині цих позовних вимог - відмовити.
В іншій частині рішення суду - залишити без змін.
Додаткове рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 04 червня 2024 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 16 620,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених в суді першої інстанції.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1858,67 грн за подачу позовної заяви та апеляційної скарги.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили.
Головуючий Н.П. Пилипчук
Судді О.В. Маміна
О.Ю. Тичкова