Справа № 533/820/23 Номер провадження 22-ц/814/1930/24Головуючий у 1-й інстанції Оксенюк М.М. Доповідач ап. інст. Кузнєцова О. Ю.
22 жовтня 2024 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Кузнєцової О.Ю.
суддів: Карпушина Г.Л., Панченка О.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Козельщинського районного суду Полтавської області від 16 січня 2024 року, ухвалене суддею Оксенюк М.М.
по справі за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості
та зустрічним позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Сенс Банк» про захист прав споживачів,-
У серпні 2023 року представник АТ «Сенс Банк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 підписано оферту на укладення угоди про надання кредиту № 501318160 від 05.05.2021, відповідно до умов якої банк зобов'язується надати споживачу кредит, а відповідач ОСОБА_1 зобов'язується в порядку та на умовах, що визначені договором, повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати неустойки та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені договором та додатком № 1 до нього - графіком погашення кредиту.
Банк свої зобов'язання за договором виконав, надавши відповідачу кредит у сумі 63618,67 грн. Однак відповідач свої зобов'язання належним чином не виконала, порушила умови договору в результаті чого станом на 22.01.2023 року має прострочену заборгованість у розмірі 70046,29 грн., з яких:
- 46166,01 грн. заборгованість за кредитом;
- 8339,21 грн. заборгованість за відсотками;
- 15541,07 грн. заборгованість за комісією.
22.09.2023 ОСОБА_1 подано до суду зустрічну позовну заяву про захист прав споживачів, в якій просила визнати недійсним положення кредитного договору № 501318160 від 05.05.2021, укладеного між АТ «Сенс Банк» та ОСОБА_1 щодо обов'язку позичальника сплачувати кошти за розрахунково-касове обслуговування кредиту; зобов'язати АТ «Сенс Банк» здійснити перерахунок платежів ОСОБА_1 за кредитним договором № 501318160 від 05.05.2021 за розрахунково-касове обслуговування кредиту в загальному розмірі 10569,82 грн. та зарахувати вказані платежі в рахунок погашення основного боргу по кредитному договору, а залишок коштів повернути позивачу.
Зустрічна позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що умови кредитного договору щодо встановлення комісії за розрахунково-касове обслуговування суперечать Закону України «Про захист прав споживачів», а тому безпідставно списані грошові кошти за розрахунково-касове обслуговування в розмірі 10569,82 грн. підлягають до зарахування в рахунок погашення основного боргу за кредитним договором.
Рішенням Козельщинського районного суду Полтавської області від 16 січня 2024 року позов Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» заборгованість за кредитним договором № 501318160 від 05.05.2021, яка станом на 22.01.2023 становить 70046,29 грн. та судові витрати в розмірі 2684,00 грн.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до АТ «Сенс Банк» про захист прав споживачів відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що ОСОБА_1 порушила умови договору, взяті на себе зобов'язання не виконує неналежним чином, фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ «Сенс Банк» не повернуті, що є підставою для стягнення з відповідача на користь позивача суму заборгованості станом 22.01.2023 за кредитом № 501318160 у загальному розмірі 70046,29 грн.
В свою чергу в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено у зв'язку з недоведеністю та необґрунтованістю, оскільки вимоги Закону України «Про споживче кредитування» про надання споживачу інформації перед укладенням кредитним договором позивачем за первісним позовом належно виконані, сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; відповідач за первісним позовом на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов договору та в подальшому виконувала його тобто сторони дійшли згоди щодо всіх істотних умов кредитування та уклали угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, при цьому ознак для кваліфікації умов договору несправедливими судом не встановлено.
Не погодившись з вказаним рішенням суду його в апеляційному порядку оскаржила ОСОБА_1 , просила його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог АТ «Сенс Банк» відмовити, а зустрічний позов задовольнити, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.
Відзиву на апеляційну скаргу в порядку, передбаченому ст. 360 ЦПК України, до суду апеляційної інстанції не надходило.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення місцевого суду не повною мірою відповідає вказаним вимогам.
Як встановлено місцевим судом та вбачається з матеріалів справи, 05.05.2021 між АТ «Альфа-Банк» (після зміни найменування АТ «Сенс Банк») та ОСОБА_1 шляхом акцептування банком пропозиції клієнта (оферти) укладено угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії № 501318160 з графіком платежів (а.с. 5-13)
За умовами даного договору ОСОБА_1 отримала 63618,67 грн кредитних коштів зі сплатою процентів за користування ними в розмірі 16.99 % річних строком 30 місяців.
Факт отримання ОСОБА_1 кредитних коштів у сумі 63618,67 грн. підтверджено меморіальним ордером № 238149822 від 05.05.2021 (а.с. 17).
Пунктом 1 вказаного договору встановлено, що під час користування кредитом банк надає позичальнику послуги з розрахунково-касового обслуговування у порядку та на умовах, що визначені цим пунктом та договором. За ці послуги встановлюється комісійна винагорода, а саме за обслуговування кредиту 1,90 % від суми кредиту, зазначеної в цій оферті без ПДВ.
Графік платежів та розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки з урахуванням вартості всіх супровідних послуг, що містить пункт - проценти за користуванням кредитом та розрахунково-касове обслуговування в певних сумах був підписаний особисто ОСОБА_1 , як і заява анкета-заява про акцепт Публічної пропозиції АТ «Альфа-Банк» на укладення Договору про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-Банк» та паспорт споживчого кредиту.
Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості за кредитним договором № 501318160 від 05.05.2021 року, станом на 28 лютого 2023 року за відповідачем рахується заборгованість, а саме: 46166,01 грн - заборгованість за тілом кредиту, 8339,21 грн - заборгованість за відсотками за користування кредитом, 15541,07 грн - заборгованість по комісії, а всього 70046,29 грн. (а.с. 16).
Задовольняючи позовні вимоги АТ «Сенс Банк» суд першої інстанції прийшов до висновку про їх доведеність та обгрунтованість з огляду на те, що ОСОБА_1 була належним чином ознайомлена з умовами кредитного договору, проте належним чином взяті на себе зобов'язання не виконувала, внаслідок чого виникла заборгованість, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк».
В свою чергу, місцевий суд прийшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог зустрічного позову ОСОБА_1 , оскільки сторони дійшли згоди щодо всіх істотних умов кредитування та уклали угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, при цьому ознак для кваліфікації умов договору несправедливими судом не встановлено.
Колегія суддів не погоджується з даними висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договір.
Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги (частини перша та друга статті 633 ЦК України).
За змістом ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ «Альфа-Банк» (після зміни назви АТ "Сенс Банк")).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші.
Тому з огляду на зміст ст. ст. 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
З матеріалів справи вбачається, що при укладенні кредитного договору сторони погодили сплату відсотків за користування кредитом у розмірі 16,99 % річних.
Звертаючись до суду з позовом про стягнення заборгованості, банк окрім тіла кредиту та процентів за його користування, також просив стягнути з ОСОБА_1 комісію за обслуговування кредиту, а саме за розрахунково-касове обслуговування.
Заперечуючи проти позову АТ «Сенс Банк» та пред?являючи зустрічний позов ОСОБА_1 посилалась на те, що положення кредитного договору № 501318160 від 05.05.2021 щодо обов'язку позичальника сплачувати кошти за розрахунково-касове обслуговування кредиту є несправедливими та незаконними, а тому просила визнати дані умови кредитного договору недійсними та зобов?язати АТ «Сенс Банк» здійснити перерахунок заборгованості за кредитним договором.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені статтею 203 ЦК України. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Отже, законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення.
Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позову зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 07 квітня 2021 року у справі № 766/8096/20, провадження № 61-15716св20.
Згідно з частинами другою, третьою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до статті 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів (частина друга статті 627 ЦК України).
Частиною четвертою статті 42 Конституції України передбачено, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.
Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" з подальшими змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.
Особливості регулювання правовідносин за договорами споживчого кредиту передбачені також Законом України "Про захист прав споживачів".
Відповідно до абзацу третього частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року - остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування») кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.
Згідно з частиною п'ятою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року - остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування») до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.
Відповідно до частин першої-другої, п'ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року - остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування») продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.
Згідно із пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, завтерджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).
10 червня 2017 року набрав чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв'язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» статтю 11 викладено у такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Положення частин першої, другої, п'ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набранням чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними, проте, враховуючи ультраактивну форму дії Закону України «Про захист прав споживачів», визначені ним наслідки включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено комісію за розрахунково-касове обслуговування кредитної заборгованості, підлягають перевірці на відповідність змісту положень Закону України «Про споживче кредитування».
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
На виконання вимог, у тому числі пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлювлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.
У кредитних відносинах економічною метою кредитодавця є повернення суми кредиту та одержання процентів за користування кредитом. Кредитодавець заінтересований у своєчасному виконанні позичальником обов'язків за кредитним договором.
Отже, встановлення банком комісії за обслуговування кредиту, зокрема, комісії за розрахунково-касове обслуговування, відповідає положенням Закону України «Про споживче кредитування».
Подібні правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19, провадження № 14-44цс21.
Розрахунково-касове обслуговування - це послуги, що надаються банком клієнту на підставі відповідного договору, у тому числі у вигляді електронного документа, укладеного між ними, які пов'язані із переказом коштів з рахунка (на рахунок) цього клієнта, видачею йому коштів у готівковій формі, а також здійсненням інших операцій, передбачених договором.
Розрахунково-касове обслуговування є однією з базових операцій банків. Будь яка операція - і пасивна, і активна, і надання послуг - неминуче супроводжується здійсненням платежу, отже - розрахунковим чи касовим обслуговуванням відповідного клієнта. Причому виконання таких операцій виконуються за дорученням клієнтів, яких банки здійснюють платежі, чи касові операції.
Банки на договірній основі здійснюють розрахунково-касове обслуговування своїх клієнтів і виконують їх розпорядження щодо перерахування коштів з рахунків, за що стягують плату з клієнтів у вигляді комісійної винагороди.
Отже, касове обслуговування - це сукупність банківських операцій з прийняття готівкових коштів від клієнтів і зарахування їх на відповідні банківські рахунки та видачі з клієнтських рахунків через касу банку готівкових коштів згідно з розпорядженням клієнтів на цілі, передбачені чинним законодавством.
Згідно з графіком платежів та розрахунком сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки з урахуванням вартості всіх супутніх послуг за Угодою про надання кредиту № 501318160 від 05.05.2021, загальний розмір плати за розрахунково-касове обслуговування (36262,50 грн) вдвічі більший за встановлений загальний розмір процентів за користування кредитом (14907,22 грн) та становить більше половини кредиту, отриманого ОСОБА_1 для власних потреб (63618,67 грн).
Вказані розміри плати за розрахунково-касове обслуговування за угодою у порівнянні з розміром процентів та отриманого розміру кредиту ОСОБА_1 не можна визнати справедливими та розумними.
АТ «Сенс-Банк» не було позбавлено можливості надати докази на підтвердження справедливості умов договорів щодо встановленої комісії, зокрема з урахуванням переліку та обсягу послуг, які надаються банком за таку плату.
Водночас у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за розрахунково-касове обслуговування. При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування».
Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору.
Таким чином, висновок місцевого суду щодо відсутності ознак для кваліфікації умов кредитного договору несправедливими є помилковим, оскільки умови угод, їх укладення та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими споживач вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності.
Отже, положення угоди про надання кредиту № 501318160 від 05.05.2021 щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати комісію за розрахунково-касове обслуговування є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 31 січня 2024 року у справі № 450/126/20, провадження № 61-5149св22.
Визнання судом нікчемного правочину недійсним за вимогою сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, оскільки нікчемний правочин є недійсним відповідно до закону з моменту його укладення.
Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 755/11636/21, провадження № 61-7098св22, від 08 лютого 2023 року у справі № 168/349/20, провадження № 61-2223св21, від 16 листопада 2022 року у справі № 755/9486/21, провадження № 61-5581св22, постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21, провадження № 61-4202сво22, постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19, провадження № 14-44цс21.
Отже, позовні вимоги зустрічного позову ОСОБА_1 про визнання недійсними умов кредитного договору про сплату щомісячної комісії за розрахунково-касове обслуговування не підлягають задоволенню у зв'язку із обранням неналежного способу захисту порушеного права.
Оскільки умови угоди про надання кредиту № 501318160 від 05.05.2021 в частині щомісячної комісії за розрахунково-касове обслуговування є нікчемними, тому вимоги позовної заяви АТ «Сенс Банк» щодо стягнення з ОСОБА_1 комісії за обслуговування кредиту у сумі 15541,07 грн. є безпідставними.
Таким чином, з огляду на неналежне виконання ОСОБА_1 своїх зобов'язань за кредитним договором, з неї на користь АТ «Сенс Банк» підлягає стягненню заборгованість у розмірі 54505,22 грн., яка складається з заборгованості за тілом кредиту у сумі 46166,01 грн. та 8339,21 грн. - заборгованість за відсотками за користування кредитом.
Відповідно до частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
За правилами вказаної статті реституція як спосіб захисту цивільного права застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.
З огляду на встановлені у справі обставини, а також сформульовані у цій постанові висновки щодо нікчемності умови договору, якою передбачена щомісячна плата за розрахунково-касове обслуговування, колегія суддів вважає за необхідне зобов'язати АТ «Сенс Банк» здійснити перерахунок платежів здійснених ОСОБА_1 за кредитним договором № 501318160 від 05.05.2021 за розрахунково-касове обслуговування кредиту та повернути їх ОСОБА_1 , що забезпечує захист її інтересу у правовій визначеності.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з частинами першою та другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
За розгляд справи в суді першої інстанції АТ «Сенс Банк» було сплачено судовий збір у розмірі 2684 грн.
Позовні вимоги банку задоволено на 77,81 % .
Таким чином, з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» за розгляд справи в суді першої інстанції підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2088,42 грн.
За апеляційний перегляд рішення суду в частині задоволених позовних вимог АТ «Сенс Банк» ОСОБА_1 було сплачено судовий збір у сумі 4026 грн.
Під час апеляційного перегляду рішення місцевого суду встановлено, що в задоволенні позовних вимог АТ «Сенс Банк» відмовлено на 22,19 %.
Таким чином, з АТ «Сенс Банк» на користь ОСОБА_1 за розгляд справи в суді апеляційної інстанції підлягає стягненню судовий збір у розмірі 893,37 грн.
Відповідно до ч. 10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Отже, з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» підлягають стягненню судові витрати у розмірі 1195,05 грн. (2088,42 грн. - 893,37 грн.).
Відповідно до частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, пов'язаними з порушенням їх прав.
У статті 5 Закону України «Про судовий збір» визначено перелік пільг щодо сплати судового збору, проте системний і комплексний аналіз зазначеного Закону і статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» дає правові підстави зробити висновок про те, що сама по собі відсутність такої категорії осіб у переліку осіб, які мають пільги щодо сплати судового збору, встановленому статтею 5 Закону України «Про судовий збір», не може означати те, що споживачі такої пільги не мають, оскільки така пільга встановлена спеціальним законом, який гарантує реалізацію та захист прав споживачів.
Стаття 5 Закону України «Про судовий збір» не містить вичерпного переліку осіб, яким надано пільги щодо сплати судового збору, як і не містить позиції про те, що пільги надаються лише при пред'явленні позову. Спеціальний закон, звільнивши споживачів від сплати судового збору за подання позову, визначив, що вони звільняються від цього платежу з метою захисту своїх порушених прав (стаття 22 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 березня 2018 року у справі № 761/24881/16-ц, провадження № 14-57цс18, дійшла висновку, що порушені права можуть захищатись як у суді першої інстанції (при пред'явленні позову), так і на наступних стадіях цивільного процесу, а саме при апеляційному та касаційному перегляді.
Велика Палата Верховного Суду у подібних правовідносинах у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19, провадження № 14-44цс21, задовольнивши позов в частині зобов'язання банку здійснити перерахунок заборгованості за кредитним договором з огляду на нікчемність пунктів цього договору про нарахування комісії за обслуговування кредитної заборгованості, вказала, що оскільки позивача звільнено від сплати судових витрат й вона не оплачувала судовим збором позовну заяву, апеляційну та касаційну скаргу, в цій частині судові витрати на відповідача не покладаються.
Керуючись ст. 367, ст. 374 ч. 1 п. 2, ст. 376 ч. 1 п. 3, 4, ст. 382 ЦПК України,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Козельщинського районного суду Полтавської області від 16 січня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» заборгованість за кредитним договором № 501318160 від 05.05.2021 у розмірі 54505,22 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Зустрічний позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Сенс Банк» про захист прав споживачів задовольнити частково.
Зобов?язати Акціонерне товариство «Сенс Банк» здійснити перерахунок платежів здійснених ОСОБА_1 за кредитним договором № 501318160 від 05.05.2021 за розрахунково-касове обслуговування кредиту та повернути їх ОСОБА_1 .
В іншій частині зустрічних позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» судові витрати у сумі 1195,05 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий: О. Ю. Кузнєцова
Судді: Г. Л. Карпушин
О. О. Панченко