Справа № 552/6083/23 Номер провадження 22-ц/814/2985/24Головуючий у 1-й інстанції Яковенко Н.Л. Доповідач ап. інст. Панченко О. О.
22 жовтня 2024 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Панченка О.О.,
суддів Дорош А.І., Пікуля В.П.
при секретарі: Філоненко О.В.
за участю позивача ОСОБА_1 , її представника адвоката Фесенко Ю.О., представника відповідача ФОП ОСОБА_2 - адвоката Назаренка В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Фесенко Юлії Олександрівни,
на рішення Київського районного суду м. Полтави від 03.06.2024 року ухвалене у складі головуючого судді Яковенко Н.Л., повний текст судового рішення виготовлено - 06.06.2024 у справі за позовом ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 про стягнення компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку,-
Зміст позовних вимог
У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про стягнення компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 перебувала в трудових відносинах з відповідачем ФОП ОСОБА_2 , працювала пекарем, в період з 09.01.2018 по 01.09.2023 не використовувала відпусток, сума компенсації за які становить 16115 грн 40 коп.
Також вважає, що відповідач має сплатити середній заробіток за час затримки розрахунку.
Просила стягнути з ФОП ОСОБА_2 на її користь компенсацію за невикористані щорічні відпустки в сумі 16115,40 грн, середній заробіток в сумі 7865,85 грн, а всього 23981 грн 25 коп.
15.05.2024 позивачем подано до суду першої інстанції заяву, в якій вона виклала розрахунок заявлених позовних вимог та просила стягнути з ФОП ОСОБА_2 на її користь компенсацію за невикористані 83 дні щорічної відпустки за період з 11.03.2020 по 01.09.2023 роки у розмірі 38380,03 грн., та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.09.2023 по 01.02.2024 у розмірі 59650,89 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Київського районного суду м.Полтави від 03.06.2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 про стягнення компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку задоволено частково.
Стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість в розмірі 10882,60 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 10882,60 грн., всього стягнуто 21765,20 грн.
Стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати з оплати судової експертизи в розмірі 3328,71 грн.
Стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 3028 грн.
Рішення мотивовано тим, що факти перебування позивача у відпустці підтверджено наданими табелями обліку робочого часу. Відповідачем в свою чергу належними та допустимими доказами не доведено того факту, що при звільненні позивачу було виплачено компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 2431,90 грн.
При вирішенні питання про розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку суд виходив з того, що періодом затримки є період з 02.09.2023 по день ухвалення судового рішення, а розмір компенсації не може перевищувати середнього заробітку за шість місяців.
Короткий зміст вимог та доводів апеляційної скарги
Не погодившись з таким вирішенням спору, представник ОСОБА_1 - адвокат Фесенко Ю.О.подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин у справі, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення уточненої позовної заяви в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що висновки суду щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 щодо стягнення з ФОП ОСОБА_2 компенсації за невикористані дні щорічної відпустки є передчасними та не відповідають матеріалам справи.
Відповідно до частини 1 статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги судова колегія приходить до наступного висновку.
Встановлені обставини справи
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ФОП ОСОБА_2 11.03.2020 було укладено безстроковий трудовий договір, за яким позивач була прийнята на посаду пекаря з оплатою в розмірі 4735 грн на місяць.
При укладенні договору його сторони в п. 6 передбачили тривалість щорічної оплачуваної відпустки та час її надання: 24 календарні дні, час узгоджується сторонами, згідно графіка.
Також встановлено, що за заявою позивача від 18.08.2023 наказом від 01.09.2023 ОСОБА_1 звільнено з посади пекаря 01.09.2023 на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України.
Відповідно до висновку судової почеркознавчої експертизи від 16.04.2024 № СЕ-19/117-24/3362-ПЧ підпис від імені ОСОБА_1 у розрахунковому листі за вересень 2023 року, у вставному аркуші до додатка № 24 до відомості на виплату готівки № 24 за вересень 2023 року, у повідомленні ФОП ОСОБА_2 про надання відпустки від 23.03.2023 року, у графіках відпусток працівників, у наказах про надання відпустки № 3 від 01.03.2021; № 4 від 01.03.2022; № 4 від 03.04.2023, у вставному аркуші до додатка № 5 до відомості про виплату готівки № 5 за березень 2022 року та додатка № 6 до відомості про виплату готівки № 6 за квітень 2023 року, виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , місцевий суд виходив з того, що факти перебування позивача у відпустці підтверджено наданими табелями обліку робочого часу.
Колегія суддів вважає такий висновок місцевого суду невірним з наступних підстав.
Застосування норм права, що регулюють спірні правовідносини
Згідно з частиною 1 статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до вимог частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Параграф 1 глави 5 ЦПК України містить основні положення про докази, зокрема частиною 1 статті 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Положення частини 5 статті 43 Конституції України гарантують громадянам захист від незаконного звільнення.
Статтею 5-1 КЗпП України встановлено гарантії забезпечення права громадян на працю, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Матеріалами справи підтверджується те, що ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 11.03.2020 укладено безстроковий трудовий договір, за яким позивач була прийнята на посаду пекаря з оплатою в розмірі 4735 грн. на місяць.
Надаючи оцінку наданим доказам перебування ОСОБА_1 у щорічних відпустках за періоди з 11.03.2020 по 10.03.2021, з 11.03.2021 по 10.03.2022, з 11.03.2022 по 10.03.2023 у вигляді наказів про затвердження графіків відпусток на 2021 рік № 2 від 02.01.2021 року та докази ознайомлення ОСОБА_1 з графіком відпусток на 2021 рік, на 2022 рік № 2 від 03.01.2022 року та докази ознайомлення ОСОБА_1 з графіком відпусток на 2022 рік, на 2023 рік № 2 від 02.01.2023 рік та докази ознайомлення ОСОБА_1 з графіком відпусток на 2023 рік, копії наказів про надання основної щорічної відпустки № 3 від 01.03.2021 року на 24 календарні дні з 07.03.2021 року по 31.03.2021 року за робочий період з 11.03.2020-10.03.2021, з яким її ознайомлено ОСОБА_1 під підпис, № 4 від 01.03.2022 року на 24 календарні дні з 07.03.2022 року по 31.03.2022 року за робочий період з 11.03.2021-10.03.2022, з яким її ознайомлено ОСОБА_1 під підпис, № 4 від 03.04.2023 року на 24 календарних дні з 07.04.2023 року по 31.04.2023 року за робочий період з 11.03.2022-10.03.2023, з яким ОСОБА_1 ознайомлено під підпис суд першої інстанції дійшов помилкового висновку стосовно використання ОСОБА_1 свого права на щорічні основні відпустки з огляду на наступне.
З висновку експерта № СЕ-19/117-24/3362-ПЧ від 16.04.2024 року, який виконаний завідувачем сектору почеркознавчих досліджень відділу криміналістичних видів досліджень Полтавського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України Дейнекою Т.М., яка була попереджена про кримінальну відповідальність за статтями 384, 385 КК України, при дослідженні, визначених в ухвалі Київського районного суду м. Полтаві від 29.01.2024 року питань, встановлено, що фактично ОСОБА_1 не була ознайомлена з графіками відпусток та жодних грошових коштів в якості відпускних не отримувала від ФОП ОСОБА_2 .
Так, згідно зазначеного висновку експерта вбачається наступне: 1) 2021 рік: - з наказом ФОП ОСОБА_2 № 2 від 02.01.2021 року «Про затвердження графіку відпусток на 2021 рік» згідно таблиці до такого під підпис ознайомлена ОСОБА_1 ;
- з наказом ФОП ОСОБА_2 № 3 від 01.03.2021 року «Про надання відпустки» з 07.03.2021 по 31.03.2021 строком на 24 календарні дні за період з 11.03.2020 по 10.03.2021 ОСОБА_1 особисто під підпис ознайомлена не була, а такий підпис належить невстановленій особі;
- згідно вставного аркуша до додатка № 5 до відомості про виплату готівки № 5 за березень 2021 року підпис про виплату готівки у розмірі 3 528,20 грн. належить ОСОБА_1 ;
2) 2022 рік: - з наказом ФОП ОСОБА_2 № 2 від 03.01.2022 року «Про затвердження графіку відпусток на 2022 рік» згідно таблиці до такого під підпис особисто ОСОБА_1 не була ознайомлена, а такий підпис належить невстановленій особі;
- з наказом ФОП ОСОБА_2 № 4 від 01.03.2022 року «Про надання відпустки» з 07.03.2022 по 31.03.2022 строком на 24 календарні дні за період з 11.03.2021 по 10.03.2022 ОСОБА_1 особисто під підпис ознайомлена не була, а такий підпис належить невстановленій особі;
- згідно вставного аркуша до додатка № 5 до відомості про виплату готівки № 5 за березень 2022 року підпис про виплату готівки у розмірі 4 116,50 грн. належить не ОСОБА_1 , а невстановленій особі;
3) 2023 рік: - з наказом ФОП ОСОБА_2 № 2 від 02.01.2023 року «Про затвердження графіку відпусток на 2023 рік» згідно таблиці до такого під підпис особисто ОСОБА_1 не була ознайомлена, а такий підпис належить невстановленій особі;
- в повідомленні ФОП ОСОБА_2 від 23.03.2023 року про надання ОСОБА_1 щорічної відпустки з 07.04.2023 по 30.04.2023 підпис про ознайомлення з таким зазначений не ОСОБА_1 , а невстановленою особою;
- з наказом ФОП ОСОБА_2 № 4 від 03.04.2023 року «Про надання відпустки» з 07.04.2023 по 30.04.2023 строком на 24 календарні дні за період з 11.03.2022 по 10.03.2023 ОСОБА_1 особисто під підпис ознайомлена не була, а такий підпис належить невстановленій особі;
- згідно вставного аркуша до додатка № 6 до відомості про виплату готівки № 6 за квітень 2023 року підпис про виплату готівки у розмірі 4334,20 грн. належить не ОСОБА_1 , а невстановленій особі.
Вказане підтверджує що ОСОБА_1 має 83 дні невикористаної відпустки за період з 11.03.2020-01.09.2023 роки та не отримала за них грошової компенсації при звільненні, а також підтверджує факт порушення ФОП ОСОБА_2 ст.116 КЗпП України в частині не проведення повного розрахунку з ОСОБА_1 в день її звільнення, тобто 01.09.2023 року.
Статтею 24 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР № 504 визначено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткові відпустки працівникам, які мають дітей (незалежно від підстав звільнення).
Як зазначено у листі Міністерства праці та соціальної політики України від 24 червня 2011 року № 208/13/116-11 "Щодо грошової компенсації працівникам за невикористані дні щорічної та додаткової відпусток", кількість днів щорічної відпустки, за які необхідно виплатити компенсацію працівникові, має розраховуватися виходячи з фактичної належної йому тривалості щорічної відпустки, яка визначається пропорційно відпрацьованому ним часу. Загального нормативно правового акта, який би визначав порядок розрахунку кількості днів щорічної відпустки, немає.
Механізм підрахунку днів щорічної відпустки пропорційно відпрацьованому часу закладений у постанові Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати", тобто прив'язку розрахунку днів відпустки робити до календарних днів робочого року, в якому працював працівник. Обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки, на які працівник набув право до 31 грудня 2023 р., проводиться виходячи з виплат, нарахованих у 2023 році. Так, виходячи з трудового договору, укладеного між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розмір заробітної плати визначено на рівні мінімальної заробітної плати, а згідно з відомостями про виплату заробітної плати за 2 квартал 2023 року, що надавались ФОП ОСОБА_2 фактично середній розмір заробітної плати ОСОБА_1 становив 6 936,16 грн..
Згідно з умовами трудового договору, графік роботи ОСОБА_1 є позмінним, що за місяць складає 15 днів, згідно табелів робочого часу ФОП ОСОБА_2 за квітень 2023 року.
Отже, обрахунок середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 для компенсації за невикористану відпустку провадиться наступним чином: 6 936,16 грн.х8/120 = 462,41 грн. - середньоденна заробітна плата за 1 зміну (1 робочий день).
Станом на 01.09.2023 року ОСОБА_1 мала 83 дні невикористаної відпустки, а саме за період з 11.03.2020 по 10.03.2021 - 24 календарні дні, за період з 11.03.2021 по 10.03.2022 - 24 календарні дні, за період з 11.03.2022 по 10.03.2023 - 24 календарні дні, з 11.03.2023 по 01.09.2023 - 11 календарних днів. Отже, компенсація за невикористані дні щорічної відпустки ОСОБА_1 за 83 дні складає 38 380,03 грн. (462,41 грн. х 83 = 38 380,03 грн).
З огляду на викладене слушними є доводи позивача про стягнення з відповідача компенсації за 83 дні невикористаної щорічної відпустки за період з 11.03.2020 по 01.09.2023 роки.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 КЗпП України, згідно з приписами якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні, факт проведення з ним остаточного розрахунку та встановлення вини.
Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
У Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі № 1-5/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу Конституційний Суд України вказав, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117 цього Кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18) зроблено правовий висновок про те, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.
Відповідно до пункту 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин). Пунктом 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, передбачено, якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
Враховувавши викладене, колегія суддів зазначає, що середній заробіток за час затримки розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні розраховується за період, починаючи з дня, наступного за днем звільнення, тобто з 02.09.2023 року і по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Таким чином, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 02.09.2023 по 01.02.2024 року складає: 129 днів х 462,41 грн. = 59 650,89 грн.
Щодо судових витрат
Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
На підтвердження понесених судових витрат на професійну правову допомогу у суді першої інстанції представником ОСОБА_1 - адвокатом Фесенко Юлією Олександрівною, надано копії: договору про надання правової допомоги від 03.01.2024; акт № 1 прийому-передачі наданих юридичних послуг від 08.06.2024; копія квитанції № 05-01/24 від 05.01.2024 на суму 5000 грн. ( т.2 а.с.48-53).
Представник позивача - адвокат Фесенко Ю.О. також додала до матеріалів справи докази направлення учасникам справи клопотання про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу (т.2 а.с.54-55).
Також ОСОБА_1 надала суду на підтвердження витрат пов'язаних з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи, а саме копію квитанції 0.0.3539028645.1 про оплату рахунку № 28/50 від 27.02.2024 за проведення експертизи на суму 14 994,21грн (т.1а.с.170).
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати на правничу допомогу у розмір 5 000 грн. та 14 994,21 грн. витрат на проведення судової почеркознавчої експертизи.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до пунктів 3, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Київського районного суду м. Полтави від 03 червня 2024 року.
Керуючись ст.ст. 367, 374 ч. 1 п. 2, ст. 376 ч. 1 п. п. 3, 4, ст.ст. 382-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Фесенко Юлії Олександрівни задовольнити частково.
Рішення Київського районного суду м. Полтави від 03 червня 2024 року - скасувати.
Ухвалити нове рішення.
Стягнути з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористану щорічну відпустку за період з 11.03.2020р. по 01.09.2023р. у сумі 38 380,03 грн.
Стягнути з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.09.2023р. по 01.02.2024р. у розмірі 59 650,89 грн.
Стягнути з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правову допомогу у сумі 5000 грн. та витрати за проведення експертизи у сумі 14 994,21грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 22 жовтня 2024 року.
Головуючий О.О. Панченко
Судді А.І.Дорош
В.П. Пікуль