Житомирський апеляційний суд
Справа №286/4800/23 Головуючий у 1-й інст. Вачко В. І.
Категорія 70 Доповідач Борисюк Р. М.
24 жовтня 2024 року
Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Борисюка Р.М.,
суддів Павицької Т.М., Трояновської Г.С.,
розглянувши у письмовому провадженні без повідомлення учасників у місті Житомирі цивільну справу №286/4800/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 10 травня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Вачко В.І. у місті Овручі,
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернулася з даним позовом, в якому просила стягнути із ОСОБА_2 на свою користь аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , у зв'язку з його навчанням, в розмірі частки від усіх видів доходів відповідача, щомісячно до досягнення ним 23 річного віку, але не більше строку навчання.
Позов мотивувала тим, що із 12 вересня 2022 року ОСОБА_3 є студентом факультету комп'ютерно-інтегрованих технологій, мехатроніки і робототехніки Державного університету «Житомирська політехніка», денної форми навчання, бюджетної основи фінансування. Термін навчання з 12 вересня 2022 року по 30 червня 2026 року.
У зв'язку із навчанням на стаціонарі повнолітній син не має можливості працювати та потребує матеріальної допомоги, яку відповідач не надає. Враховуючи викладене, просила задовольнити позов у повному обсязі.
Рішенням Овруцького районного суду Житомирської області від 10 травня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання повнолітнього сина, який продовжує навчання - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 аліменти в розмірі 1/6 частини всіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з дати пред'явлення позову до суду 21 листопада 2023 року і до досягнення сином 23-х років, але не більше строку навчання.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Вирішено питання судових витрат і допущено негайне виконання рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.
Не погодившись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, де просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Звільнити його від сплати судового збору.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене із неправильним застосуванням норм процесуального права.
Вважає, що вони з колишньою дружиною мають рівні обов'язки по утриманню дитини, тому вона так само повинна надати докази своїх витрат на дитину. Крім того, син є працездатним, має добрий стан здоров'я та може працювати.
Вказує, що від спільного проживання з іншою жінкою має малолітню дитину, ОСОБА_4 , 2009 року народження. Сам не працює, так як перебуває на обліку, як особа, яка надає соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі по догляду за матір'ю, яка потребує постійного стороннього догляду через невиліковну хворобу у своїх 87 років. Через це він постійно вимушений проживати із нею. Зазначає, що на її лікування витрачається велика кількість коштів. Із всіх його доходів він має лише допомогу, яка сплачується йому по догляду за нею.
Звертає увагу на те, що він так само дуже часто хворіє і дуже велику кількість коштів витрачає на своє лікування.
Він розуміє свій обов'язок по утриманню дитини, але не може його надавати з об'єктивних причин.
Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 02 серпня 2024 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та справу призначено до розгляду.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Згідно частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду.
Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
За приписами частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав відповідачу строк для подачі відзиву.
Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Враховуючи характер спірних правовідносин між сторонами, предмет доказування, зважаючи на конкретні обставини у справі, які не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, оскільки в матеріалах справи містяться докази, надані сторонами, колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне розглядати справу у порядку письмового провадження без участі сторін.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень стаття 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Судом установлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 10 листопада 2004 року (а.с.5).
ОСОБА_3 навчається на другому курсі денної форми навчання Факультету комп'ютерно-інтегрованих технологій, мехатроніки і робототехніки Державного університету «Житомирська політехніка» (IV рівень акредитації) на бюджетній основі фінансування (місто Житомир, вулиця Чуднівська, 103). Термін навчання з 12 червня 2022 року по 30 червня місяць 2026 року, що підтверджується копією довідки, виданої університетом від 26 жовтня 2023 року № 347 (а.с.9).
Згідно інформаційної довідки від 02 листопада 2023 року, рішення про призначення/перерахунок компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі від 26 вересня 2023 року, виданими Відділом соціального захисту населення Овруцької міської ради, відомостей з ДРФО про джерела суми нарахованого доходу за липень-вересень 2023 року від 14 грудня 2023 року, відповідач дійсно здійснював соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі з 01 серпня 2023 року по 27 квітня 2024 року та отримував у зв'язку з цим пенсію ( а.с.26-27).
Як убачається із матеріалів справи мати відповідача ОСОБА_5 є пенсіонером за віком, її призначена пожиттєва пенсія, хворіє, потребує постійного стороннього догляду, що стверджується копіями свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , пенсійного посвідчення № НОМЕР_3 від 18 грудня 1992 року, довідки ЛКК від 28 квітня 2023 року ( а.с. 22, 28).
Також установлено, що відповідно до копій медичних документів, відповідач має незадовільний стан здоров'я, проте належних доказів своєї непрацездатності і наявності в нього інвалідності, зокрема ІІ групи, суду не надав. Має статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи 2 категорії, що стверджуються копією посвідчення серії НОМЕР_4 , що дає право на пільги і компенсації, встановлені законодавством України, і не свідчить про непрацездатність відповідача. Із наданих відповідачем копій фіскальних чеків за період 2023 року не вбачається, що придбані товари є ліками за призначенням для відповідача чи його тяжкохворої матері, придбані саме відповідачем і за його кошти.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що зазначені вище обставини не свідчать про повну матеріальну неспроможність відповідача сплачувати аліменти на утримання повнолітнього сина.
Колегія суддів погоджується з такими висновками місцевого суду, так як вони відповідають вимогам закону та обставинам справи.
Зокрема, відповідно до частин першої, другої статті 27 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Статтею 199 СК України передбачений обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання. Якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу; право на утримання припиняється у разі припинення навчання; право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.
Із матеріалів справи убачається, що син відповідача не працює, оскільки навчається на денній формі навчання, бюджетної основи фінансування, що позбавляє його можливості працевлаштуватися та отримувати певний дохід, у зв'язку з чим є таким, що потребує матеріальної допомоги. Також на підтвердження припинення навчання у зв'язку із відрахуванням чи закінченням навчання докази у матеріалах справи відсутні.
Стягнення аліментів на утримання дитини, яка продовжує навчання є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов'язані утримувати своїх повнолітніх дітей, які продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років.
Правовідносини щодо обов'язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина на період навчання регулюються главою 16 СК України, яка зокрема, передбачає обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (статті 199,200,201цьогоКодексу). При визначенні розміру аліментів необхідно враховувати вартість навчання, підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження. В той же час утримання дитини складається не лише з наведених витрат, які за своєю суттю є нерегулярними та направленими на задоволення конкретно визначених потреб дитини. В той же час поряд з такими витратами батьки мають забезпечувати можливість задоволення постійних, повсякденних потреб дитини, що пов'язані (але не вичерпуються) необхідністю забезпечення її харчування, проживання, придбання одягу, тощо.
У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» судам роз'яснено, що обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов'язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв'язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.
Таким чином, обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов'язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18 років, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв'язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.
Згідно зі статтею 200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.
При цьому, за змістом статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує:
1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини;
2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів;
3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;
4) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів;
5) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів;
6) інші обставини, що мають істотне значення.
При встановленні потреби в утриманні повнолітньої дитини суд повинен враховувати всі джерела, що утворюють її дохід, обов'язок обох батьків із надання відповідної матеріальної допомоги та спроможність останніх її надавати.
Колегія суддів погоджується з тим, що при вирішенні спору суд першої інстанції належним чином встановив, що відповідач спроможний сплачувати аліменти на утримання повнолітнього сина в розмірі 1/6 частки всіх видів заробітку (доходу) щомісячно. Присуджений до стягнення розмір аліментів обґрунтованим, достатнім та таким, що відповідає потребам дитини.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що відповідач неспроможний надавати матеріальну допомогу сину, так як не працює, займається доглядом тяжкохворої матері, сам хворіє, має на утриманні дитину від іншого шлюбу. Крім того, у матеріалах справи відсутні відомості про доходи відповідача.
Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).
Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 щодо відсутності можливості сплачувати аліменти не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджені належними доказами в розумінні положень статті 81 ЦПК України.
Зокрема, мати відповідача отримує пенсію за віком, що також свідчить про її матеріальну забезпеченість.
Крім того, доказів того, що ОСОБА_2 є непрацездатним, матеріали справи не містять та відповідачем не надано суду.
Враховуючи вищевказані обставини, зважаючи на принцип розумності та справедливості, апеляційний суд вважає визначений судом першої інстанції розмір аліментів, який підлягає стягненню з відповідача на утримання повнолітнього сина, законним та обґрунтованим.
Так Верховний Суд у постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 644/3610/16 (провадження № 61-12782св18) зробив висновок про те, що Сімейним Кодексом України передбачено принцип рівності прав та обов'язків батьків, брати участь у матеріальних витратах зобов'язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким із них проживає дитина. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим із батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином. Також при визначенні розміру аліментів мають бути враховані вартість навчання, вартість підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження
Крім того, апеляційний суд наголошує, що здійснюючи свої права та виконуючи обов'язки, батьки повинні передусім дбати про інтереси дитини (стаття 155 СК України).
Виховування дитини одним із батьків, коли інший проживає окремо, створює додаткове навантаження по догляду та вихованню дитини, у зв'язку з чим, певним чином, з'являється дисбаланс між зусиллями, які мають прикладати обидва з батьків для розвитку дитини, таким чином, що тягар здебільшого лягає лише на одного, в даному випадку, на матір.
Крім того, Європейський суд з прав людини зазначив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).
Колегією суддів також не встановлено порушень судом першої інстанції норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи.
Відтак, суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин, нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Доводи апеляційної скарги щодо незаконності рішення місцевого суду, наведені у скарзі, не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які ґрунтовно, повно викладені у мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди апелянта з висновками щодо їх оцінки.
Згідно статті 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими, а рішення суду є законним та ґрунтується на встановлених обставинах справи.
Відтак, у відповідності до положень статті 375 ЦПК України, колегія дійшла висновку про наявність підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення місцевого суду - без змін.
За приписами частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи, немає.
Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними, зокрема, є справи, про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов'язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) (пункт 3 частини 6 статті 19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в сили вимог закону.
Керуючись ст. ст. 258, 259, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 10 травня 2024року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий Судді