Житомирський апеляційний суд
Справа №274/5371/24 Головуючий у 1-й інст. Большакова Т. Б.
Категорія 70 Доповідач Борисюк Р. М.
24 жовтня 2024 року
Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Борисюка Р.М.,
суддів Павицької Т.М., Трояновської Г.С.,
розглянувши у письмовому провадженні у місті Житомирі цивільну справу № 274/5371/24
за матеріалами позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 03 вересня 2024 року, постановлену під головуванням судді Большакової Т.Б. у місті Бердичеві,
У червні 2024 року ОСОБА_1 звернулась з даним позовом, в якому просила стягнути з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у твердій грошовій сумі у розмірі 2500,00 грн, щомісячно, починаючи з дня подання позову і до повноліття дитини.
Ухвалою Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 03 вересня 2024 року позовну заяву повернуто на підставі частини 3 статті 185 ЦПК України.
У поданій апеляційній скарзі, ОСОБА_1 просить її скасувати, а справу повернути до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Зазначає, що із позовом вона звернулась 26 червня 2024 року, та з того часу і по 05 вересня 2024 року ніхто її не повідомляв в будь-який спосіб про залишення позову без руху, а тому вона не могла знати про наявність недоліків позовної заяви.
Вважає, що місцевий суд порушив вимоги законодавства щодо належного вручення ухвали, через що вона не мала можливості виконати вимоги про усунення недоліків. Суд також порушив вимоги щодо неупередженого та своєчасного розгляду справи.
Ухвалами Житомирського апеляційного суду від 02 жовтня 2024 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та справу призначено до розгляду.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Згідно частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду.
Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України ( частина 1 статті 368 ЦПК України).
За правилом пункту 6 частини 1 статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду може бути оскаржена в апеляційному порядку ухвала суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові).
Відповідно до частини 2 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Враховуючи наведене, розгляд справи здійснюється без повідомлення учасників справи.
Згідно з частиною 5 статті 268, статею 381 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав відповідачу строк для подачі відзиву.
Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Враховуючи характер спірних правовідносин між сторонами, предмет доказування, зважаючи на конкретні обставини у справі, які не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, оскільки в матеріалах справи містяться докази, надані сторонами, колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне розглядати справу у порядку письмового провадження без участі сторін.
Розглянувши справу в межах доводів, викладених у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з огляду на наступне.
Повертаючи позовну заяву ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що позивачкою не усунуті недоліки, визначені ухвалою про залишення позову без руху, що є підставою для повернення заяви.
Однак, із вказаним висновком суду першої інстанції погодитися не можна, виходячи з такого.
Порядок звернення до суду за судовим захистом урегульовано ЦПК України. Подання заяви до суду має відбуватись із дотриманням певних умов.
Загальні вимоги щодо форми та змісту позовної заяви визначені статтями 175 і 177 ЦПК України.
Якщо заява за формою і змістом не відповідає таким вимогам, то судом застосовуються положення статті 185 ЦПК України, про що постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу позовна заява (скарга) вважається поданою в день первісного її подання до суду. Інакше заява вважається неподаною і повертається позивачеві - частина 3 статті 185 ЦПК України .
З матеріалів справи убачається, що у червні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом.
Ухвалою від 29 липня 2024 року позовну заяву залишено без руху з підстав невідповідності заяви вимогам, передбаченими статтями 175, 177 ЦПК України.
Підставою залишення позовної заяви без руху, суд в ухвалі посилався на те, що до позовної заяви не було додано доказів того, що дитина проживає разом з позивачем.
Відповідно до супровідного листа, копія ухвали про залишення позову без руху була направлена судом на адресу заявника - 29 липня 2024 року (а.с.7).
07 серпня 2024 року до Бердичівського міськрайонного суду було повернуто копію ухвали про залишення позовної заяви без руху з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с.8).
Ухвалою Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 03 вересня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто позивачеві з підстав невиконання вимог закону, визначених ухвалою цього ж суду від 29 липня 2024 року (а.с.6).
Згідно із частиною 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
На підставі статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Встановлення обґрунтованості позову є обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
При цьому суд відповідно до статті 197 ЦПК України може на стадії підготовчого засідання з'ясувати, чи надала сторона докази на підтвердження обставин, на які посилалася в обґрунтування своїх вимог, причини їх неподання.
Водночас ненадання доказів на підтвердження позовних вимог не перешкоджає розгляду справи, оскільки може бути підставою для відмови у задоволенні позову по суті, а не для визнання позовної заяви неподаною та її повернення.
Згідно пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод державою гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Європейський суд з прав людини при розгляді справ виходить із того, що, реалізуючи положення Конвенції необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист.
Зокрема, у рішенні від 04 грудня 1995 року у справі «Беллет проти Франції» ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
У рішенні від 13 січня 2000 року у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» та у рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» ЄСПЛ вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі.
Враховуючи той факт, що право на справедливий суд займає основне місце у системі глобальних цінностей демократичного суспільства, Європейський суд у своїй практиці пропонує досить широке його тлумачення.
Як свідчить позиція Суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
Чинне законодавство передбачає лише зазначення у позові переліку документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви. При цьому обсяг доказів визначається сторонами у справі.
Системний аналіз матеріалів справи дає підстави для висновку, що позивачем в позовній заяві було наведено обґрунтування заявлених позовних вимог, а також зазначено перелік документів (доказів), які він бажає подати разом із позовною заявою на підтвердження заявлених позовних вимог.
Крім того, відповідно до частини 1 статті 189 ЦПК України, завданнями підготовчого провадження є: остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; з'ясування заперечень проти позовних вимог; визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; вирішення відводів; визначення порядку розгляду справи; вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.
Так позивач, скориставшись своїм правом передбаченим статтею 175 ЦПК України, та при поданні позову зазначила обставини, якими вона обґрунтовує свої вимоги, а також зазначила, що до матеріалів справи вона надала докази якими, на її думку, ці обставини підтверджуються.
Згідно роз'яснень пункту 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», подання доказів можливе на наступних стадіях цивільного процесу, тому суд не вправі через неподання доказів при пред'явленні позову залишати заяву без руху та повертати заявнику.
Аналіз наданих сторонами доказів, оцінка достатності доказової бази здійснюється судом при вирішенні спору по суті, а не на стадії вирішення питання про наявність чи відсутність підстав для відкриття провадження у справі, або залишення позову без руху.
До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 08 квітня 2020 року у справі №761/41071/19, зазначивши, що на стадії вирішення питання щодо відкриття провадження у справі суддя не вправі вирішувати питання достатності доказів, поданих позивачем на обґрунтування своїх вимог, а кожна сторона може розпоряджатися своїми процесуальними правами на власний розсуд та несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій, відсутність певних доказів не перешкоджає розгляду справи, за результатами якого вирішується питання про доведеність чи недоведеність пред'явлених позовних вимог, оцінка доказів є можливою виключно на стадії розгляду справи по суті.
За змістом частини 5 статті 12 ЦПК України, на суд покладається обов'язок щодо сприяння всебічному і повному з'ясуванню обставин справи шляхом роз'яснення особам, які беруть участь у справі, їх прав та обов'язків, попередження про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяння здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених законом.
Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на розгляд своєї справи у суді, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на справедливий судовий розгляд.
Окрім того, із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 не було отримано копію ухвали від 29 липня 2024 року про залишення позову без руху, а долучені до апеляційної скарги документи свідчать про її необізнаність щодо залишення її позову без руху і в подальшому його повернення, згідно ухвали від 03 вересня 2024 року.
Аналізуючи фактичні обставини справи, вимоги процесуального права, колегія суддів вважає, що підстави для повернення позовної заяви ОСОБА_1 були відсутні, доводи апеляційної скарги є обґрунтованими, суд першої інстанції порушив порядок встановлений для вирішення питання, визнав неподаною та повернув заяву без надання належної оцінки всім зазначеним в позові обставинам, які мають значення для правильного вирішення питання на даній стадії та дійшов передчасного висновку про повернення заявнику позовної заяви з підстав, передбачених статтею 185 ЦПК України.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
За вказаних обставин, ухвала судді першої інстанції підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду зі стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Керуючись статтями 258, 259, 367, 368, 374, 379, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу судді Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 03 вересня 2024 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню у касаційному порядку не підлягає.
Головуючий Судді