Справа № 202/11780/24
Провадження № 1-кс/202/7112/2024
ІНДУСТРІАЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД м.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА
21 жовтня 2024 року м. Дніпро
Слідчий суддя Індустріального районного суду міста Дніпропетровська ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши клопотання старшого слідчого СВ відділення поліції №2 Дніпровського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області ОСОБА_3 , яке погоджено з прокурором Лівобережної окружної прокуратури м. Дніпра ОСОБА_4 , про арешт майна, яке подане в рамках кримінального провадження №12024041660001136, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 28.09.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.203-2 КК України,
Старший слідчий СВ відділення поліції №2 Дніпровського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області ОСОБА_3 звернувся до слідчого судді Індустріального районного суду міста Дніпропетровська з клопотанням, яке погоджено прокурором Лівобережної окружної прокуратури м. Дніпра ОСОБА_4 , про арешт майна, яке подане в рамках кримінального провадження №12024041660001136, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 28.09.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.203-2 КК України.
В обґрунтування клопотання слідчий зазначає, що 28.09.2024 до чергової частини ВП №2 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області надійшов рапорт співробітника ВП № 2 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області про те, що 28.09.2024 об 14.16 год. за адресою м. Дніпро, Індустріальний район, пр. Миру, буд. 14, було виявлено незаконно функціонуючий зал гральних автоматів.
В ході проведення досудового розслідування, 28.09.2024 року старшим слідчим СВ ВП №2 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_5 проведено огляд нежитлового приміщення, розташованого за адресою АДРЕСА_1 в ході якого виявлено та вилучено наступне майно: вісім СБПК (системний блок персонального комп?ютера) шість чорного кольору та 2 світло сірого кольору які були вилучені та опечатані у присутності понятих, без ідентифікаційних ознак.
Вилучене майно визнано речовими доказами у кримінальному провадженні, відповідно до постанови слідчого від 28.09.2024 року.
В обґрунтування свого клопотання слідчий посилається на п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України та зазначає, що накладання арешту на визначене в клопотанні майно, яке є речовими доказами, є необхідним для цілей кримінального провадження, зокрема запобігання можливості його приховування, необхідність його використання під час досудового розслідування в якості речового доказу.
Слідчий суддя, дослідивши матеріали клопотання, приходить до висновку, що клопотання не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Слідчим суддею встановлено, що СУ ГУНП в Дніпропетровській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №12024041660001136, внесеному до ЄРДР 28.09.2024, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.203-2 КК України.
28.09.2024 до чергової частини ВП №2 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області надійшов рапорт співробітника ВП № 2 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області про те, що 28.09.2024 об 14.16 год. за адресою м. Дніпро, Індустріальний район, пр. Миру, буд. 14, було виявлено незаконно функціонуючий зал гральних автоматів.
28.09.2024 старшим слідчим СВ ВП №2 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_5 проведено огляд нежитлового приміщення, розташованого за адресою АДРЕСА_1 в ході якого виявлено та вилучено наступне майно: вісім комп'ютерних системних блоків.
Постановою слідчого від 28.09.20024 вказані вище речі визнані речовими доказами на підставі ст. 98 КПК України.
Відповідно до вимог ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Статтею 1 Протоколу №1 (1952 р.) до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу №1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п.1 дозволяє позбавлення власності лише на умовах, передбачених законом , а п.2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію законів. Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах Колишній король Греції та інші проти Греції та Малама проти Греції).
Практика ЄСПЛ визначає, що стаття 1 Протоколу №1, яка спрямована на захист особи (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов'язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення по справі Броньовський (Broniowski) проти Польші від 22.06.2004 року).
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб; умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та обґрунтованого рішення слідчий суддя, згідно ст.94, ст.132, ст.173 КПК України, повинен врахувати: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину та достатність доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу для арешту майна; можливий розмір шкоди, завданої злочином; наслідки арешту майна для третіх осіб; розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого, прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки згідно ст.1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатись в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому, закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на даній стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Згідно з п.7 ч.2 ст.131 КПК України, арешт майна є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження. У відповідності до п.1 ч.3 ст.132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведене, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
Відповідно до ст.170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
У відповідності до п.1 ч.3 ст.132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, який може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
При цьому, у клопотанні жодним чином не обґрунтована потреба досудового розслідування, яка виправдовує ступінь втручання у права і свободи власника майна, який не є підозрюваною у даному кримінальному провадженні.
Згідно із п.1 ч.2 ст.170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів. Відповідно до ч.3 зазначеної статті, в цьому випадку арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст.98 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст.98 КПК України вбачається, що речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
При цьому, підстави для накладення арешту з іншою метою, окрім тих, що закріплені в ч.2 ст.170 КПК України, чинний кримінальний процесуальний кодекс України не передбачає.
Частиною 2 ст.173 КПК України передбачено перелік обставин, які підлягають врахуванню при вирішенні питання про арешт майна, в тому числі, якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу, врахуванню підлягає: 1) правова підстава для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні; 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Таким чином, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, відповідно до вимог ч.2 ст.173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна і можливість використання майна, як доказу у кримінальному провадженні.
Зазначені вище законодавчі вимоги КПК України означають, що клопотання про арешт майна повинне містити відомості про ознаки, властивості речей, які підтверджують відповідність критеріям, зазначеним у статті 98 КПК України.
У зв'язку із не зазначенням таких відомостей, ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 02.10.2024 клопотання старшого слідчого СВ відділення поліції №2 Дніпровського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області ОСОБА_3 , яке погоджено прокурором Лівобережної окружної прокуратури м. Дніпра ОСОБА_4 , про арешт майна, яке подане в рамках кримінального провадження №12024041660001136, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 28.09.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.203-2 КК України, повернуто прокурору для усунення недоліків протягом 72 годин, з дня отримання повного тексту ухвали.
17.10.2024 слідчий звернувся до слідчого судді з клопотанням, яке погоджено прокурором повторно, однак у поданому слідчому судді клопотанні не зазначені відомості про ознаки, властивості речей, які підтверджують відповідність критеріям, зазначеним у статті 98 КПК України, що позбавляє слідчого суддю можливості перевірити їх належність до вказаного кримінального провадження. Такі відомості і не містить постанова слідчого про визнання речовими доказами вилучених під час проведення огляду.
Враховуючи зазначене, слідчий суддя приходить до висновку, що клопотання слідчого не підлягає задоволенню.
Керуючись ст. ст. 110, 131-132, 170-173, 369-372 КПК України, слідчий суддя,
У задоволенні клопотання старшого слідчого СВ відділення поліції №2 Дніпровського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області ОСОБА_3 , яке погоджено з прокурором Лівобережної окружної прокуратури м. Дніпра ОСОБА_4 , про арешт майна, яке подане в рамках кримінального провадження №12024041660001136, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 28.09.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.203-2 КК України - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду протягом п'яти днів.
Слідчий суддя ОСОБА_1