Справа № 212/7623/24
2/212/3402/24
23 жовтня 2024 року м. Кривий Ріг
Жовтневий районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді - Козлова Д. О.,
за участю секретаря - Пижик В. О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу № 212/7623/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання нерухомого майна особистою приватною власністю,
за участі представника позивача - ОСОБА_3 ,
позивача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - Гузєва І. Г., -
Представник позивача, адвокат Страх В. О., звернувся до суду із позовом до відповідача, посилаючись в обґрунтування заявлених вимог на те, що 7 вересня 2018 року між сторонами зареєстровано шлюб, який рішенням суду від 19 лютого 2024 року було розірвано. При цьому до реєстрації шлюбу сторони, починаючи з 13.01.2016 року перебували у фактичних шлюбних відносинах, а згодом почали проживати однією сім'єю та були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки подружжя, оскільки в подальшому сторони зареєстрували між собою шлюб, мають численні спільні фотографії та однакову адресу реєстрації місця їх проживання по АДРЕСА_1 , яка була придбана до реєстрації їх шлюбу на початку 2017 року за особисті кошти позивача. Так за час фактичних шлюбних відносин була придбана трикімнатна квартира в АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 10.03.2017 року. Додавав, що позивач до знайомства із відповідачкою був зареєстрований та постійно мешкав у м. Стрий Львівської області, де мав на праві особистої приватної власності квартиру по АДРЕСА_2 . При цьому менш ніж за місяць до придбання спірної квартири у м. Кривий Ріг, тобто 28 лютого 2017 року ОСОБА_1 продав належну йому квартиру у м. Стрий за 516 725 грн., а за виручені кошти від продажу квартири позивач у березні 2017 року покупає квартиру по АДРЕСА_1 , яку зі згоди відповідачки він оформив на неї. Наведене дає правову можливість визнати майно не спільною, а особистою власністю позивача, оскільки воно набуто під час спільного проживання осіб без реєстрації шлюбу за особисті кошти ОСОБА_1 . Згідно із викладеним просив суд встановити факт того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали однією сім'єю як жінка та чоловік без реєстрації шлюбу в період часу з 13 січня 2016 року до реєстрації між ними шлюбу 7 вересня 2018 року та визнати за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на квартиру по АДРЕСА_1 , припинивши право власності на таку квартиру за ОСОБА_2 .
Не погоджуючись із позовом представник відповідача, адвокат Гузєв І. Г., подав відзив на позов, де вказував, що відносини, які притаманні подружжю між сторонами склались з 7 вересня 2018 року, на підтвердження чого сторони уклали шлюб в установленому законом порядку. Однак до моменту укладення шлюбу сторони не вели спільне господарство, не мали спільного бюджету та взаємних прав і обов'язків, притаманних подружжю, тому не мали усталених відносин. Так відповідачка придбала квартиру по АДРЕСА_1 за особисті кошти, до набуття яких позивач не має відношення, бо вона мала власні збереження, набуті нею до укладення шлюбу. Доводи ж позивача, що вказана квартира придбана за його кошти не підтверджуються. Крім того до середини 2018 року позивач перебував в зареєстрованому шлюбі з іншою жінкою, тому позовні вимоги суперечать положенням ст. 25 СК, відповідно до якої жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі, тому жінка та чоловік мають право на повторний шлюб лише після припинення попереднього шлюбу. Отже, позивачем не надано доказів проживання сторін, як чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу. Таким чином просив суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Позивач ОСОБА_1 вказував у суді, що він із ОСОБА_2 разом мешкали як чоловік та дружина з 2016 року та планували одружитись. Щоб десь разом мешкати в м. Кривий Ріг він продав за 19500 доларів США свою квартиру в м. Стрий, внаслідок чого з цих грошей за 11500 доларів США придбав квартиру по АДРЕСА_1 . Оскільки він був на момент придбання спірного житла одружений, то вони із відповідачкою вирішили оформити квартиру на неї. Після придбання квартири він із ОСОБА_2 продовжували мешкати однією родиною як чоловік та дружина до моменту реєстрації між ними шлюбу. В цей час він робив ремонт у спірній квартирі за власні кошти, які залишились від продажу в м. Стрий належної йому квартири, а також витратив додатково біля 9000 доларів США, оскільки він працював в Польщі, звідки привозив гроші. Додавав, що відповідачка отримувала маленький дохід, біля 8000 грн., якого їй не вистачало для придбання спірного житла, тому просив суд задовольнити його позов повністю.
Представник позивача, адвокат Страх В. О., підтвердивши доводи, викладені ним у позовній заяві до суду, вказуючи, що придбана квартира була позивачем за його особисті кошти, а реєстрована за відповідачку, щоб його на той момент дружина, яка мешкала в Росії, не могла претендувати на таке житло, в якому сторони мешкали після його придбання, після реєстрації між ними шлюбу та де він досі залишається жити наразі один, вже після розлучення із ОСОБА_2 . Просив суд задовольнити позов повністю.
Відповідачка ОСОБА_2 у судове засідання не з'явилась, будучи повідомленою про час та місце розгляду справи належним чином.
Представник відповідача, адвокат Гузєв І. Г., заперечував проти вимог ОСОБА_1 та підтримував відзив на позов, додаючи, що позивач не мешкав із відповідачкою до їх одруження. Оскільки ОСОБА_2 за власні кошти придбала спірну квартиру, то вимоги позивача не підлягають задоволенню.
Суд, допитавши свідка та дослідивши матеріали справи, дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 74 СК, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 СК.
Також у пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз'яснено, що при застосуванні статті 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.
Для встановлення спільного проживання однією сім'єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки, фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім'ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі- продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо.
При цьому показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім'єю жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою.
Аналогічна правова позиція була викладена в постанові Верховного Суду від 12 грудня 2019 року по справі № 466/3769/16.
Отже, надані позивачем фотографії спільного відпочинку не підтверджують факт перебування сторін у фактичних шлюбних відносинах до укладення між ними шлюбу.
Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно.
Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди мають встановити факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов'язків, з'ясувати час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.
Аналогічна правова позиція була викладена в постанові Верховного Суду від 15 серпня 2019 року по справі № 588/350/15.
Майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо:
1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім'ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету);
2) інше не встановлено письмовою угодою між ними. У зв'язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім'єю, слід установити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці.
Отже, критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є:
1) час набуття такого майна;
2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття);
3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.
Аналогічна правова позиція була викладена в постанові Верховного Суду від 14 липня 2020 року по справі № 552/5693/18.
Суд встановив, що на підставі договору купівлі-продажу від 10 березня 2017 року, реєстр нотаріусу № 243, вбачається, що ОСОБА_2 набула у приватну особисту власність за 49499 грн. трикімнатну квартиру АДРЕСА_3 , що підтверджується відомостями з Державного реєстру речовий прав від 25 січня 2024 року та від 16 березня 2024 року.
При цьому в п. 5.5 договору купівлі-продажу від 10 березня 2017 року вказано, що ОСОБА_2 на момент укладення такого договору ані в зареєстрованому шлюбі, ані у фактичних шлюбних відносинах не перебуває, а квартира придбається за її особисті кошти.
Також за довідкою про реєстрацію місця проживання відповідачки та членів її сім'ї, виданої 13 березня 2024 року Новопільською сільською радою, вбачається, що ОСОБА_2 була зареєстрована та проживала з 11.07.2002 року по 17.03.2017 року за адресою: АДРЕСА_4 .
Судом також було встановлено, що з 7 вересня 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу від 19.02.2024 року, яке набуло чинності, що підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу сторін, актовий запис № 558 від 7 вересня 2018 року, та рішенням суду по справі № 212/10009/23.
При цьому відповідно до відомостей Покровського відділу ДРАЦС у м. Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області від 22.08.2024 року вбачається, що відповідно до даних Державного реєстру актів цивільного стану громадян України, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебував у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_4 , про що відділом державної реєстрації актів цивільного стану Стрийського району Стрийського міськрайонного управління юстиції Львівської області було складено актовий запис про шлюб № 3 від 5 лютого 2011 року, де також мається відмітка про розірвання такого шлюбу на підставі рішення про розірвання шлюбу від 17.10.2017 року, виданого мировим суддею Судового округу № 2 Лешуконського судового району Архангельської області РФ. Також 7 вересня 2018 року ОСОБА_1 було укладено шлюб із ОСОБА_2 , який був розірваний на підставі рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу від 19.02.2024 року по справі № 212/10009/23.
Отже, суд встановив, що позивач перебував в іншому шлюбі під час придбання ОСОБА_2 спірної квартири, тому на відносини між сторонами не може розповсюджуватися положення ст. 74 СК, за яким майно, набуте за час спільного проживання, належить на праві спільної сумісної власності, враховуючи також, що письмового договору між сторонами з приводу такого майна не було укладено.
Суд також вважає не доведеним, що в період з 13 січня 2016 року до 7 вересня 2018 року, тобто до реєстрації шлюбу між сторонами, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у фактичних шлюбних відносинах, оскільки даний факт не був підтверджений в суді належними доказами.
Отже, позивачем не було підтверджено, що у спірний період він мав із відповідачкою спільний бюджет, що вони вели спільне господарство та були пов'язані взаємними правами й обов'язками, тобто між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.
Аналогічна правова позиція була викладена в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2019 року по справі № 522/25049/16-ц.
Так відповідно до договору купівлі-продажу від 28 лютого 2017 року, реєстр нотаріусу № 206, вбачається, що ОСОБА_1 продав за 516 725 грн. належну йому на праві приватної власності двокімнатну квартиру АДРЕСА_5 .
Однак сама по собі наявність факту продажу позивачем належної йому на праві власності квартири 28 лютого 2017 року до укладення шлюбу із ОСОБА_2 не може свідчити про те, що такі кошти були використані останньою на придбання нею спірної квартири по АДРЕСА_1 .
Свідок ОСОБА_5 вказувала у суді, що є сусідкою ОСОБА_1 по будинку, бо мешкає у кв. АДРЕСА_6 , а останній в кв. 19 такого будинку мешкає один десь біля року, де, натомість, до розлучення із ОСОБА_2 він із відповідачкою як подружжя мешкали разом. Зазначала, що після придбання такої квартири позивач із відповідачкою робили у ній ремонт, після чого біля трьох років там мешкали разом із молодшою дитиною ОСОБА_2 до розлучення. Додавала, що ОСОБА_1 часто був відсутній, бо працював за кордоном.
При цьому покази свідка ОСОБА_5 не доводять, що до придбання спірної квартири сторони мешкали разом, оскільки за свідченнями такого свідка сторони стали мешкати разом у квартирі АДРЕСА_7 лише десь з 2021 року, де прожили біля трьох років разом, бо до цього у такому житлі робився ремонт. Крім того свідку невідомо взагалі, де та з ким мешкали сторони до придбання відповідачкою спірного житла.
Таким чином суд вказує, що представником позивача не було доведено в суді факт придбання спірної квартири позивачем за його особисті кошти, тому внаслідок недоведеності заявлених позовних вимог суд вважає необхідним відмовити у позові ОСОБА_1 повністю.
Керуючись ст. 12, 13, 81, 141, 223, 259, 263-265 ЦПК, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання нерухомого майна особистою приватною власністю - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення суду складено та підписано 25 жовтня 2024 року.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Суддя: Д. О. Козлов