24 жовтня 2024 року м. Дніпросправа № 160/5788/24
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Лукманової О.М. (доповідач),
суддів: Дурасової Ю.В., Олефіренко Н.А.,
розглянувши у письмовому провадженні в м. Дніпрі апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 14.05.2024 року (суддя Артоуз О.О., м. Запоріжжя, повний текст рішення складено 14.05.2024 року) в справі №160/5788/24 за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Дніпропетровського окружного адміністративного суду про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов'язання здійснити нарахування та виплату належної недоплаченої суддівської винагороди, зобов'язання провести фінансування для виплати належної суддівської винагороди, -
01.03.2024 року ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з позовом до Державної судової адміністрації України (далі по тексту - відповідач-1), Дніпропетровського окружного адміністративного суду (далі по тексту - відповідач-2) в якому просив визнати протиправними дії Дніпропетровського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати йому суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 із застуванням статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»; зобов'язати Дніпропетровський окружний адміністративний суд здійснити нарахування та виплату належної недоплаченої суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 у розмірі 189947 грн. 06 коп.; визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення фінансування виплати йому суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 у розмірі 189 947 (сто вісімдесят дев'ять тисяч дев'ятсот сорок сім) грн. 06 коп.; зобов'язати Державну судову адміністрацію України провести фінансування для виплати належної суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 у розмірі 189947 грн. 06 коп.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 14.05.2024 року позовні вимоги задоволено.
З рішенням суду першої інстанції не погодилась Державна судова адміністрація України та подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Свої вимоги обґрунтувала тим, що судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом порушено норми матеріального права. Апелянт зазначав, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів, розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій». За змістом частин першої та другої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Апелянт вказував, що Законом України від 13 квітня 2020 року № 553-IX «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», який набрав чинності 18 квітня 2020 року, було внесено зміни до Закону України від 14 листопада 2019 року № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» та, зокрема, доповнено його статтею 29. Частинами першою та третьою статті 29 Закону № 294-IX (з урахуванням змін, внесених Законом № 553-IX) було встановлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті). Законодавцем було безальтернативно встановлено вимогу щодо застосування до загальної суми нарахованої суддівської винагороди обмеження, встановленого в частині першій статті 29 Закону № 294-IX (з урахуванням змін, внесених Законом № 553-IX), шляхом її нарахування у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється відповідний карантин, у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року. Відповідно до Закону № 553-ІХ та враховуючи рішення Ради суддів України від 24 квітня 2020 року № 22, Державна судова адміністрація України направила на адреси всіх Територіальних управлінь та головам апеляційних, місцевих судів лист від 29.04.2020 року № 10-8619/20 щодо встановлення законодавством України обмеження при нарахуванні заробітної плати та суддівської винагороди. Апелянт вказуваВ, що він як головний розпорядник бюджетних коштів здійснює управління бюджетними коштами у межах встановлених йому бюджетних повноважень, забезпечуючи ефективне, результативне і цільове використання бюджетних коштів. Будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Під час здійснення нарахування й виплати суддівської винагороди відповідач керується Законом № 1402-VIII, а також законодавством, що регулює бюджетні відносини. Здійснення видатків бюджету без встановлених бюджетних призначень або з їх перевищенням всупереч БК України чи закону про Державний бюджет України є порушенням бюджетного законодавства. Оскільки встановлення Законом № 294-IX (з урахуванням змін, внесених Законом № 553-IX) обмежень до загальної суми нарахованої суддівської винагороди накладало на ДСА України як розпорядника бюджетних коштів безальтернативний обов'язок виконувати зазначену норму бюджетного законодавства й забороняло здійснювати виплату повної нарахованої суми суддівської винагороди, то у відповідачів були відсутні правові підстави для ухилення від застосування вимог, установлених Законом № 294-IX (з урахуванням змін, внесених Законом № 553-IX), та виплати суддівської винагороди в повному обсязі. Зстосування ДСА з 18 квітня 2020 року та протягом оспорюваного періоду до загальної суми нарахованої суддівської винагороди ОСОБА_1 обмежень, передбачених Законом № 294-IX (з урахуванням змін, внесених Законом № 553-IX), було правомірним та таким, що здійснено на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України. 28 серпня 2020 року Конституційний Суд України рішенням № 10-р/2020 у справі № 1-14/2020 визнав неконституційними положення частин першої, третьої статті 29 Закону № 294-IX зі змінами та абзацу дев'ятого пункту 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону № 553-IX. За змістом пункту 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України визнані неконституційними положення Закону № 294-IX та Закону № 553-IX втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення. Відповідно до рішення Конституційного Суду України ДСА України доручено Територіальним управлінням ДСА України та судам з 28 серпня 2020 року здійснювати нарахування суддівської винагороди відповідно до статті 135 Закону № 1402-VIII та здійснити перерахунок виплаченої за серпень 2020 року суддівської винагороди. Проте спірні правовідносини виникли до ухвалення рішення Конституційного Суду України, яким визнано неконституційними положення частин першої, третьої статті 29 Закону № 294-IX та абзацу дев'ятого пункту 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону № 553-IX. У відповідачів відсутні правові підстави для здійснення перерахунку суддівської винагороди позивачу за період з 18 квітня по 19 червня 2020 року (включно) всупереч вимогам чинного на той момент законодавства України. Оскільки Законом № 294-ІХ чи Законом № 553-ІХ, яким до нього внесено зміни, не було змінено чи скасовано розмір встановленої Законом № 1402-VIII суддівської винагороди, з 18 квітня по 27 серпня 2020 року Дніпропетровський окружний адміністративний суд здійснював нарахування суддівської винагороди суддям в повному обсязі відповідно до статті 135 Закону № 1402-VIII, а також чинних на той момент частин першої та третьої статті 29 Закону № 294-ІХ (з урахуванням змін, внесених Законом № 553-ІХ). ДСА України вказує на порушення позивачем строку звернення до суду. Приписами ч. 3, 5 ст.122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк, який не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Законодавством передбачено, що у разі, якщо особа не знала про порушення, але з певної дати повинна була про нього дізнатись, перебіг строку обчислюється саме з моменту, коли особа повинна була дізнатись про відповідне порушення її прав. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 за № 2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022, внесено зміни, зокрема до КЗпП України. Назву та частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в новій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)». Законом № 2352-IX внесено зміни до статті 233 КЗпП України, а відтак змінено нормативне регулювання правовідносин, які виникли з питань щодо стягнення заробітної плати. Починаючи з 19.07.2022 року, у КЗпП України відсутня норма, яка передбачає право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, у разі порушення законодавства про оплату праці, без обмеження будь-яким строком. ДСА України вказувало, що днем, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав (на його думку) є день отримання довідки про доходи (про нараховані та виплачені кошти) за 2020 рік, на підставі якої подається в обов'язковому порядку декларація про доходи. З Єдиного державного реєстру декларацій позивач 18.03.2021 року подав щорічну декларацію за 2020 рік. Апелянт вважає, що строк звернення до суду з дня відміни COVID-19 позивачем пропущено.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що згідно довідки Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.02.2024 року № 28 у період з 18.04.2020 - 27.08.2020 суддівська винагорода позивача була обмежена, сума обмеження становить 189947,06 грн. Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 135 «Про судоустрій і статус суддів» суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. 12 березня 2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», якою з 12 березня 2020 року на всій території України встановлено карантин, кінцева дата якого з урахуванням внесених до вказаної Постанови змін неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину. 18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-IX, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено ст. 29 наступного змісту: «Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки. Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті)». У період з 18.04.2020 року по 27.08.2020 року сума обмеження суддівської винагороди позивача складає 189947,06 грн. Суд першої інстанції вказував, що з квітня 2020 року суддівська винагорода нарахована та виплачена позивачеві з урахуванням обмежень, встановлених Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік». Рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 року №10-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення ч.ч. 1, 3 ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами, абз. 9 п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ. Положеннями статті 29 Закону № 294 заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб органів законодавчої та судової влади поставлені в залежність від виконавчої влади. У рішенні Конституційного Суду України вказано, що Конституцією України встановлено, що виключно законами України визначається, зокрема, статус суддів (пункт 14 частини першої статті 92); незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України; вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється (частини перша, друга статті 126); держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів; розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій (перше речення частини першої, частина друга статті 130). Суд першої інстанції вказував, що що набрання 18 квітня 2020 року чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 року № 553-IX, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено ст. 29, не змінило правове регулювання правовідносин з нарахування та виплати суддівської винагороди. Невиплата позивачу суддівської винагороди у період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року у розмірі, визначеному ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», є протиправною. Всупереч приписам ч. 2 ст. 130 Конституції України та ч. 1 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», відповідач 1 застосував до спірних правовідносин положення ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», якими ці відносини не регулюються, внаслідок чого, безпідставно обмежив розмір суддівської винагороди позивача та в період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року виплачував зазначену винагороду в обмеженому розмірі. Суд першої інстанції вказував, що функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює, зокрема Державна судова адміністрація України щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, крім Верховного Суду та вищого спеціалізованого суду. Відповідно до частини першої статті 151 Закону № 1402-VІІІ Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом. Державна судова адміністрація України забезпечує належні умови діяльності судів. Дніпропетровський окружний адміністративний суд здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які Державна судова адміністрація України затвердила у його кошторисі на 2020 рік. Відповідачем 2 не забезпечено фінансування виплати належної позивачу суддівської винагороди у періоді з 18.04.2020 року по 27.08.2020 року в повному обсязі. Невиплата ОСОБА_1 суддівської винагороди в повному обсязі пов'язана із діяльністю Державної судової адміністрації України як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів, як суб'єкта владних повноважень, бездіяльністю якого порушено права позивача.
Матеріалами справи встановлено, що відповідно до наказу голови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.03.2011 року № 88-К ОСОБА_1 переведено на посаду судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду.
На виконання Указу Президента України від 15.03.2019 року, наказом голови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.03.2019 року № 139-к ОСОБА_1 вирішено вважати таким, що приступив до виконання службових обов'язків на посаді судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду.
Згідно довідки Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.02.2024 року № 28 у період з 18.04.2020 року - 27.08.2020 року суддівська винагорода позивача була обмежена, сума обмеження становить 189947,06 грн.
Позивач вважає, що йому як судді у період з 18.04.2020 року - 27.08.2020 року суддівська винагорода була обмежена неправомірно, повинна була виплачуватись без обмеження, у розмірі, що визначається Законом України «Про судоустрій і статус суддів».
Згідно частин 1, 2 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною 1 ст. 5 КАС України, визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Згідно ч. 1, 2 статті 233 КЗпП України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 року № 2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022 року, внесено зміни, зокрема до КЗпП України.
Норма ст. 233 викладена у новій редакції, передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Отже до 19.07.2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати або складової заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Верховний Суд у рішенні від 06.04.2023 року у зразковій справі № 260/3564/22 дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-IX) тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
Предмет спору стосується нарахування та виплати суддівської винагороди за період з 18.04.2020 року по 27.08.2020 року, тобто регулюється законодавчими нормами та у часі, дійсними на період 2020 року.
На момент обмеження виплати позивачу суддівської винагороди частина друга статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.
У частині регулювання строків звернення до суду, суд апеляційної інстанції керується правовими позиціями Верховного Суду, зокрема викладеною у постанові від 20.11.2023 року у справі № 160/5468/23, у постанові від 30.07.2024 року у справі № 160/17314/23.
Також при вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно встановити коли особа дізналась або повинна була дізнатись про можливе порушення своїх прав. Під поняттям дізнався необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів. Суд вважає, що особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу, що здійснює виплату пенсії (листа-відповіді, листа-роз'яснення) на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів, на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок допомоги.
Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Довідкою від 09.02.2024 року № 28 Дніпропетровський окружний адміністративний суд повідомив ОСОБА_1 , що у період з 18.04.2020 року - 27.08.2020 року його суддівська винагорода була обмежена. Тобто лише після 09.02.2024 року ОСОБА_1 достеменно дізнався про своє порушене право на отримання суддівської винагороди належного розміру.
Відповідно до ст.130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Відповідно до частин 1, 2, 3 ст.135, ст.136, частин 4, 5, 6 ст.148, ст.149 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції, чинній на момент спірних правовідносин) суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці. Базовий розмір посадового окладу судді становить, зокрема, судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Суддям надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 робочих днів з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу. Суддям, які мають стаж роботи більше 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 15 календарних днів. Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України. Видатки на утримання судів у Державному бюджеті України визначаються окремим рядком щодо Верховного Суду, Вищої ради правосуддя, апеляційної палати вищого спеціалізованого суду, а також у цілому щодо апеляційних, місцевих судів. Видатки кожного місцевого та апеляційного суду всіх видів та спеціалізації, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України визначаються у Державному бюджеті України в окремому додатку. Суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», з 12 березня 2020 року на всій території України встановлено карантин, кінцева дата якого з урахуванням внесених до вказаної постанови змін неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.
Законом України «Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-IX (18 квітня 2020 року набрав чинності), Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено ст. 29 наступного змісту: «Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки. Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині 1 цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України. Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті)».
Отже з 18.04.2020 року при нарахуванні суддям судівської винагороди її обмежено 10 розмірами мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року.
Рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 року №10-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення ч.ч. 1, 3 ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами, абз. 9 п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ.
Конституційний Суд України у рішенні від 28.08.2020 року №10-р/2020 вказував, що оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України. Конституцією України встановлено, що виключно законами України визначається, зокрема, статус суддів (пункт 14 частини першої статті 92); незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України; вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється (частини перша, друга статті 126); держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів; розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій (перше речення частини першої, частина друга статті 130).
Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», який з огляду як сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України.
Статтею 130 Конституції України закріплено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Спеціальними для визначення розміру суддівської винагороди є норми ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», які є незмінними. Ні Законом України «Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік», ні Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у частині визначення розміру суддівської винагороди не вносились.
Суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції, що набрання 18 квітня 2020 року чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 № 553-IX, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено ст. 29, не змінило правове регулювання правовідносин з нарахування та виплати суддівської винагороди.
Не нарахування та невиплата позивачу суддівської винагороди у період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року у розмірі, визначеному ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», є протиправною.
Згідно ч. 1 ст. 152 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Державна судова адміністрація України забезпечує належні умови діяльності судів, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України та органів суддівського самоврядування в межах повноважень, визначених цим Законом; готує бюджетний запит.
Головним розпорядником коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів є Державна судова адміністрація України, Дніпропетровський окружний адміністративний суд є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня.
Відповідно до ч. 5 ст. 22, ч. 1 ст. 23 БК України головний розпорядник бюджетних коштів, зокрема, отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет); приймає рішення щодо делегування повноважень на виконання бюджетної програми розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та/або одержувачами бюджетних коштів, розподіляє та доводить до них у встановленому порядку обсяги бюджетних асигнувань (пункт 3); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством (пункт 4). Будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
Забезпечення фінансування виплати суддівської винагороди здійснює ДСА України як головний бюджетний розпорядник. Невиплата позивачу суддівської винагороди в повному обсязі пов'язана із діяльністю ДСА України як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів.
У своїх доводах заявник апеляційної скарги посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2024 року у справі № 990/235/23 якою викладено висновок щодо нарахування та виплати винагороди члена ВРП за період з 18 квітня по 27 серпня 2020 року.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.05.2024 року у справі № 990/235/23 вказувала, що не може погодитися Велика Палата Верховного Суду і з висновками суду першої інстанції про фактичне ототожнення понять «суддівська винагорода» та «винагорода члена ВРП» та поширення встановлених Конституцією України та Законом № 1402-VІІI гарантій судді на членів ВРП. Так, статтею 130 Конституції України передбачено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VІІI суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативними актами. Водночас у статті 21 Закону № 1798-VIII йдеться про інший вид винагороди, а саме винагороду члена ВРП, яка йому встановлюється на час виконання його повноважень. Повноваження судді, визначені Законом № 1402-VІІI, та повноваження члена ВРП, якими він наділений відповідно до Закону № 1798-VIII, є різними як є різними за своєю правовою природою суддівська винагорода і винагорода члена ВРП. Установлений у розмірі посадового окладу судді Верховного Суду розмір винагороди члена ВРП є однією з гарантій його діяльності, закріплених у статті 21 Закону № 1798-VIII. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для визнання протиправними дій ВРП щодо виплати позивачці винагороди члена ВРП із застосуванням передбачених законом обмежень.
Велика Палата Верховного Суду погоджується, що статтею 130 Конституції України передбачено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VІІI суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативними актами. Не слід ототожнювати суддівську винагороду та виплату винагороди члена ВРП.
До спірних правовідносин цієї справи не слід застосовувати постанову Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2024 року у справі № 990/235/23, оскільки такою викладено правову позицію щодо обмеження нарахування та виплати винагороди члена ВРП за період з 18 квітня по 27 серпня 2020 року, та не стосується обмеження на нарахування та виплати суддівської винагороди.
Згідно ч. 1, ч. 6 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Не передбачено повернення судових витрат здійснених суб'єктом владних повноважень, крім пов'язаних із залученням свідків та проведенням експертиз.
Враховуючи вище викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, як таке, що прийняте з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись статтями 242, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України - залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 14.05.2024 року в справі №160/5788/24 - залишити без змін.
Постанова Третього апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду відповідно до статей 328, 329 КАС України.
Головуючий - суддя О.М. Лукманова
суддя Ю. В. Дурасова
суддя Н.А. Олефіренко