15 жовтня 2024 р.Справа № 520/35879/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Жигилія С.П.,
Суддів: Русанової В.Б. , Перцової Т.С. ,
за участю: секретаря судового засідання Щурової К.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Харківського квартирно-експлуатаційного управління на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.02.2024 (суддя Сліденко А.В.; м. Харків) по справі № 520/35879/23
за позовом ОСОБА_1
до Харківського квартирно-експлуатаційного управління треті особи ОСОБА_2 , ОСОБА_3
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Харківського квартирно-експлуатаційного управління (далі по тексту - відповідач, Харківське КЕУ), в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Харківського квартирно-експлуатаційного управління щодо неподання до Виконавчого комітету Чугуївської міської ради клопотання про виключення квартири за адресою: АДРЕСА_1 з числа службових;
- зобов'язати Харківський квартирно-експлуатаційного управління направити до Виконавчого комітету Чугуївської міської ради клопотання про виключення квартири за адресою: АДРЕСА_1 з числа службових.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідачем створюються штучні перешкоди в отриманні громадянином у власність житла як результат проходження публічної військової служби понад 20 років.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 28.02.2024 по справі № 520/35879/23 позов - задоволено частково.
Вийдено за межі позову.
Визнано протиправною відмову, оформлену листом Харківського квартирно-експлуатаційного управління від 06.11.2023р. №583/2310.
Зобов'язано Харківське Квартирно-експлуатаційне управління подати до Виконавчого комітету Чугуївської міської ради Харківської області клопотання про виключення з числа службових квартири АДРЕСА_2 .
Позов у решті вимог - залишено без задоволення.
Відповідач, не погодившись з вказаним рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2024 року по справі № 520/35879/23 та прийняти нове, яким відмовити в позові в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання КЕВ м. Харкова подати до Чугуївської міської ради Харківської області клопотання про виключення з числа службових Харківського квартирно-експлуатаційного управління, квартири АДРЕСА_2 , оскільки питання щодо погодження чи не погодження зняття статусу «службового» з житлового приміщення житловою комісією військової частини не приймалось. Вважає, що відсутність будь-якого рішення з боку житлової комісії військової частини, в якій несе службу позивач, свідчить про передчасність позовної вимоги щодо зобов'язання Харківського КЕУ направити спірне клопотання.
Позивач, у надісланому відзиві на апеляційну скаргу, посилаючись на законність та обґрунтованість висновків суду першої інстанції, просить суд апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Сторони в судове засідання не прибули, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином/
У відповідності до ч.2 ст.313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Згідно з ч. 4 ст.229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Згідно з ч.1 ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судовим розглядом встановлено, що позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно з послужним списком, має вислугу років військової служби у Збройних Силах України більше 20 років, 20.08.2009 отримав ордер на вселення до службового житла - квартири, за адресою: АДРЕСА_1 , родиною у складі: позивача, дружини - ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) та сина - ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ).
Позивач перебуває на квартирному обліку в Чугуївському гарнізоні у загальній черзі з 18.11.2001 за № 72, в першочерговій черзі - з 30.09.2016 за № 104, що не заперечується відповідачем.
Згідно з витягом з протоколу №11 від 27.10.2023 засідання житлової комісії Військової частини НОМЕР_1 , відносно квартири запропоновано зняти статус "службове житло".
Відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 28.10.2023 №850, надано дозвіл позивачу на виключення квартири із числа службового житла у цілях забезпечення заявника житлом для постійного проживання.
27.10.2023 ОСОБА_1 подав звернення до Харківського квартирно-експлуатаційного управління щодо виключення квартири з числа службового житла.
Листом начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 від 06.11.2023 №583/2310 ОСОБА_1 відмовлено у поданні клопотання до Чугуївської міської ради про виключення займаної позивачем квартири з числа службових із посиланням на рішення заступника Міністра оборони України від 04.11.2022 №2551/з/5, рішення Комісії з контролю за забезпеченням військовослужбовців ЗС України та членів їх сімей жилими приміщеннями, протокол від 16.11.2022 №142.
Позивач не погодився з вказаною відмовою, у зв'язку з чим звернувся до суду з позовом.
Приймаючи рішення в частині задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції зазначив, що у ході розгляду справи владним суб'єктом не було забезпечено дотримання вимог ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України, позаяк обставини фактичної дійсності були з'ясовані неповно, правильної оцінки усім юридично значимим факторам надано не було, належна норма закону застосована не була, були залишені поза увагою обставини об'єктивної дійсності, згідно з якими заявник як військовослужбовець із показником вислуги років понад 20 має право на забезпечення житлом у цілях постійного проживання за рахунок виключення квартири із числа службового житла, унаслідок чого реально вчинене управлінське волевиявлення у формі відмови суперечить як змісту нормативного регламентування, так і справжнім обставинам фактичної дійсності.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову, з наступних підстав.
Згідно зі ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Статтею 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.
Згідно з пунктом 2 статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», квартири, віднесені у встановленому порядку до числа службових, не підлягають приватизації.
Лише після вирішення питання про зняття з даного житла статусу службового, воно може бути приватизоване на умовах і в порядку, передбаченому Законом.
За змістом статті 118 Житлового кодексу України, службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв'язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті ради.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», який також встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Статтею 5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» визначено, що учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі підрозділів всіх видів і родів ЗСУ, як в воєнний, так і в мирний час.
Пунктом 14 частини 1 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачено, що учасникам бойових дій надаються зокрема, такі пільги, як першочергове забезпечення житлом осіб, що потребують поліпшення житлових умов.
Відповідно до статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у порядку і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР та іншими нормативно-правовими актами.
Військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової військової служби) та члени їх сімей, які проживають разом з ними, забезпечуються службовими жилими приміщеннями, що повинні відповідати вимогам житлового законодавства.
Військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення. Такі жилі приміщення або грошова компенсація надаються їм один раз протягом усього часу проходження військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла з урахуванням особливостей, визначених пунктом 10 цієї статті.
Статтею 125 Житлового кодексу України передбачено, що осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років, не може бути виселено із службового житла.
Порядком забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1081 від 3 серпня 2006 року (далі - Порядок № 1081), а саме пунктом 3 встановлено, що військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надається житло для постійного проживання. Забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житлом для постійного проживання проводиться шляхом надання один раз протягом усього часу проходження військової служби житла новозбудованого, виключеного з числа службового, вивільненого або придбаного у фізичних чи юридичних осіб, надання кредиту для спорудження (купівлі) житла.
Отже, зазначеним Порядком передбачено чотири способи забезпечення житлом військовослужбовців, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше: 1) надання один раз протягом усього часу проходження військової служби житла новозбудованого; 2) надання один раз протягом усього часу проходження військової служби житла, виключеного з числа службового; 3) надання один раз протягом усього часу проходження військової служби житла, вивільненого або придбаного у фізичних чи юридичних осіб; 4) надання кредиту для спорудження (купівлі) житла.
Тобто, законодавством прямо передбачено право військовослужбовців самостійно визначатись, яким способом (шляхом) вони бажають реалізувати своє право на забезпечення житлом для постійного проживання.
Реалізація забезпечення постійним житлом шляхом його виключення з числа службових жодним чином не пов'язується законодавством з квартирною чергою особи, яка обрала такий спосіб забезпечення житлом.
Пунктом 11 Порядку № 1081 передбачено, що виключення житлового приміщення з числа службового провадиться згідно з рішенням виконавчого органу районної, міської, районної у місті ради за клопотанням начальника гарнізону, командира військової частини та квартирно - експлуатаційного органу.
Наказом Міністерства оборони України від 31.07.2018 № 380 затверджено Інструкцію з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями (надалі - Інструкція № 380).
Відповідно до пункту 1 Розділу I Інструкції № 380, ця Інструкція визначає зміст та методику забезпечення жилими приміщеннями військовослужбовців Збройних Сил України (крім військовослужбовців строкової служби), а також осіб, звільнених в запас або відставку, що залишилися перебувати після звільнення з військової служби на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання жилих приміщень для постійного проживання (далі - військовослужбовці), та членів їх сімей, у тому числі членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли), зникли безвісти під час проходження військової служби, що перебувають на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов (далі - члени їх сімей).
Згідно з пунктом 1 Розділу ІІ Інструкції № 380, для ведення обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання жилих приміщень для постійного проживання, виплати грошової компенсації за належне для отримання жиле приміщення, надання та використання службової жилої площі, обліку військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов шляхом забезпечення службовими жилими приміщеннями (службовою житловою площею), ведення оперативного обліку службових житлових приміщень в апараті МО України, в Генеральному штабі ЗС України, у інших органах військового управління та військових частинах, вищих військових навчальних закладах і військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти, установах та організаціях ЗС України, а також у військових прокуратурах утворюються житлові комісії.
До житлових комісій військових частин також належать житлові комісії квартирно-експлуатаційних органів та військових комісаріатів, які утворюються для ведення у встановленому порядку обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання жилих приміщень для постійного проживання, або виплати грошової компенсації за належне для отримання жиле приміщення особами з числа звільнених із військової служби в запас або відставку.
Житлова комісія військової частини (об'єднана житлова комісія) має право приймати рішення щодо: взяття військовослужбовців та членів їх сімей на облік і зняття з обліку військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов шляхом забезпечення службовими жилими приміщеннями (службовою жилою площею); взяття військовослужбовців та членів їх сімей на облік і зняття з обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання жилих приміщень для постійного проживання; надання військовослужбовцям та членам їх сімей службових жилих приміщень (службової житлової площі), жилих приміщень для постійного проживання або виплату грошової компенсації за належне для отримання жиле приміщення; зміни дати зарахування (перебування) на обліку військовослужбовців та членів їх сімей, які потребують поліпшення житлових умов, шляхом надання жилих приміщень для постійного проживання; внесення змін до облікових справ військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання жилих приміщень для постійного проживання; перегляду раніше прийнятих рішень цією житловою комісією або в порядку правонаступництва (пункт 7 Розділу ІІ Інструкції № 380).
Рішення житлової комісії військової частини (об'єднаної житлової комісії) оформлюється протоколом, підписується членами комісії, які були присутні на засіданні житлової комісії, та протягом двадцяти робочих днів затверджується командиром військової частини та оголошується в наказі (абзац перший пункту 8 Розділу ІІ Інструкції № 380).
Відповідно до пунктів 9-11 Розділу II Інструкції № 380, з метою здійснення контролю за організацією забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями наказом Міністерства оборони України утворюється комісія з контролю за забезпеченням військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями (далі - Комісія з контролю).
У наказі про утворення Комісії з контролю визначається голова, заступник голови, секретар, члени комісії та порядок організації роботи Комісії з контролю. До складу комісії залучаються представники фінансової та юридичної служб апарату Міноборони, Головної інспекції Міністерства оборони України, ГКЕУ, Головного управління Військової служби правопорядку Збройних Сил України та інших підрозділів апарату Міноборони та Генерального штабу, а також представник Громадської ради при Міністерстві оборони України.
Голова Комісії з контролю здійснює керівництво діяльністю комісії.
До роботи Комісії з контролю можуть залучатися представники підрозділу з питань виявлення та запобігання корупції апарату Міноборони (з правом дорадчого голосу).
У засіданнях Комісії з контролю можуть брати участь представники громадськості за їх згодою, голови житлових комісій військових частин, голови об'єднаних житлових комісій.
Підготовку матеріалів на розгляд Комісії з контролю здійснює ГКЕУ.
Основними завданнями Комісії з контролю є:
контроль за забезпеченням військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями;
контроль за правильністю призначення виплат військовослужбовцям та членам їх сімей грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення;
перевірка законності взяття та перебування на обліку військовослужбовців та членів їх сімей, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання жилих приміщень для постійного проживання.
Комісія з контролю відповідно до визначених завдань має право приймати рішення щодо:
погодження рішення житлової комісії військової частини (об'єднаної житлової комісії) про надання військовослужбовцям та членам їх сімей жилої площі для постійного проживання або виплату грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення;
погодження рішення житлової комісії військової частини про надання військовослужбовцям та членам їх сімей службових жилих приміщень;
перегляду раніше прийнятих рішень Комісії з контролю.
У разі непогодження рішення житлової комісії військової частини (об'єднаної житлової комісії) Комісія з контролю повертає документи на доопрацювання із відповідним обґрунтуванням.
Рішення Комісії з контролю оформлюється протоколом, який підписується членами комісії, що були присутні на засіданні житлової комісії, та затверджується головою Комісії з контролю. Протоколи обліковуються та зберігаються в ГКЕУ у встановленому порядку.
Про результати роботи голова Комісії з контролю доповідає Міністру оборони України один раз на квартал.
Пунктом 10 Розділу VII Інструкції № 380 передбачено, що військовослужбовці, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, а також особи, звільнені з військової служби за станом здоров'я, віком, у зв'язку із скороченням штатів, особи з інвалідністю І чи ІІ групи, члени сімей військовослужбовців, які загинули (померли) або пропали безвісти під час проходження військової служби, що забезпечені службовими житловими приміщеннями незалежно від місця його знаходження, мають право на виключення цього житла з числа службового та забезпечення ним для постійного проживання за умови перебування на обліку та в порядку, визначеному пунктами 3-7 цього розділу.
Виключення квартир з числа службових для забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей здійснюється на підставі клопотання КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району за встановленим порядком.
Отже, у спірних правовідносинах Інструкцією № 380 відповідач, Харківське квартирно-експлуатаційне управління, наділений повноваженнями приймати рішення, що впливають на можливість реалізації позивачем соціальних гарантій забезпечення жилими приміщеннями в силу його особливого статусу, визначеного Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», тобто внаслідок проходження ним військової служби.
На час розгляду справи, відсутні законодавчі норми, які б обмежували встановлену чинним законодавством можливість реалізації права позивача на виключення його квартири з числа службових.
Конституційний Суд неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, які потребують додаткових гарантій держави, зокрема, гарантії соціального захисту. До них, насамперед, належать громадяни, які відповідно до ст.17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме у Збройних Силах України, органах СБУ, податковій, міліції, прокуратурі, тощо (рішення КСУ від 06.07.1999 №8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 р. № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій, гарантій).
Верховний Суд у постанові від 04.03.2020 у справі №636/1514/19 погодився з правовим висновком суду першої та апеляційної інстанцій та підсумував, що визначальними обставинами - матеріальними підставами для задоволення позовних вимог (визнання права на виключення житла з числа службового та зобов'язання подання відповідного клопотання КЕВ м. Харків) є: перебування позивача на військовій службі, наявність календарної вислуги від 20 років, перебування на квартирному обліку та, до того ж, наявність статусу учасника бойових дій, що надає право на забезпечення постійним житлом, в тому числі і шляхом виключення квартири з числа службових.
Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Питання виключення квартир з числа службових на засіданнях Комісії з контролю за розподілом житла у гарнізонах ЗС України слід розглядати за такими критеріями: для військовослужбовців, які мають вислугу на військовій службі не менше 20 календарних років, а для осіб, звільнених у запас або відставку, які звільнені з військової служби за віком, станом здоров'я, а також у зв'язку з реформуванням ЗС України, зі скороченням штатів або проведенням інших організаційних заходів, у разі неможливості використання на військовій службі - незалежно від вислуги років; для сімей померлих (загиблих) військовослужбовців, сімей, які мають у своєму складі інвалідів та тяжкохворих.
Отже, колегія суддів вважає, що позивачем дотримано всі умови, що визначені Інструкцією, а саме позивач проходив військову службу у Збройних Силах України, у військовій частині, має військову вислугу більше 20 років, що підтверджується витягом з послужного списку, перебуває на квартирному обліку для отримання постійного житла в загальній черзі з 18.11.2001 за № 72, в першочерговій черзі з 30.09.2016 за № 104, що не заперечується відповідачем, але постійного житла до цього часу не отримав.
Разом з тим, слід зазначити, що питання виключення житла з числа службового має вирішуватися виконавчим комітетом Чугуївської міської ради, а не відповідачем.
Відповідач лише повинен подати клопотання за заявою військовослужбовця про розгляд цього питання разом з клопотанням начальнику гарнізону та командира військової частини.
Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що, не подаючи відповідне клопотання, відповідач порушує конституційні права позивача на житло та гарантії, передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», в той час як чинним законодавством не встановлено підстав для відмови квартирно-експлуатаційного органу у поданні клопотання про виключення житлового приміщення з числа службового до виконавчого органу відповідної ради.
Колегія суддів зазначає, що метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ст. 2 КАС України). Відтак, обираючи спосіб захисту прав позивача, суди мали б зважати на ефективність такого захисту.
Ця мета перегукується зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Відповідно до неї, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством.
Засіб юридичного захисту має бути "ефективним" в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення від 18.12.1996 у справі "Аксой проти Туреччини" (Aksoy v. Turkey), п. 95).
При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення від 24.07.2012 у справі "Джорджевич проти Хорватії", п. 101; рішення від 06.11.1980 у справі "Ван Остервійк проти Бельгії", п.п. 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.
Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України, правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).
Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях національних судів. Зокрема, у рішенні від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Верховний Суд у своїй практиці неодноразово посилався на те, що "ефективний засіб правового захисту", у розумінні ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції. (Постанова Великої палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №826/14016/16, від 11.02.2019 у справі № 2а-204/12).
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що з метою повного та ефективного захисту прав позивача необхідно визнати протиправною відмову, оформлену листом Харківського квартирно-експлуатаційного управління від 06.11.2023 №583/2310 та зобов'язати Харківське Квартирно-експлуатаційне управління подати до Виконавчого комітету Чугуївської міської ради Харківської області клопотання про виключення з числа службових квартири АДРЕСА_2 .
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як вбачається з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано задовольнив адміністративний позов.
Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Колегія суддів вважає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2024 року по справі № 520/35879/23 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог Харківського квартирно-експлуатаційного управління.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст. 229, 241, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Харківського квартирно-експлуатаційного управління залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.02.2024 по справі № 520/35879/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя (підпис)С.П. Жигилій
Судді(підпис) (підпис) В.Б. Русанова Т.С. Перцова
Повний текст постанови складено 24.10.2024 року