24 жовтня 2024 р. Справа № 520/8353/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Любчич Л.В.,
Суддів: Спаскіна О.А. , Присяжнюк О.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.06.2024, головуючий суддя І інстанції: Заічко О.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 13.06.24 по справі № 520/8353/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Харківській області, апелянт), в якій просив
- визнати протиправною бездіяльність ГУ ПФУ у Харківській області щодо не проведення йому перерахунку щомісячного довічного грошового утримання, як судді у відставці, відповідно до заяви про здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання, як судді у відставці та довідки ТУ ДСА у Харківській області № 04-49/174 від 01.03.2024;
- зобов'язати ГУ ПФУ в Харківській області здійснити перерахунок щомісячного довічного грошового утримання йому, як судді у відставці, з 01 січня 2024 року відповідно до заяви про здійснення перерахунку та довідки ТУ ДСА у Харківській області № 04-49/174 від 01.03.2024, якою визначена суддівська винагорода, яка враховується при призначенні(перерахунку) щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці і складає 204 390,00 грн, у тому числі посадовий оклад - 113550,00 грн; доплата за вислугу років (70 % )- 79485,00 грн; доплата за перебування на адміністративній посаді у суді (10%) - 11355,00 гривень.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 13.06.2024 позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Харківській області, щодо не проведенні ОСОБА_1 перерахунку щомісячного довічного грошового утримання, як судді у відставці відповідно до заяви про здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання, як судді у відставці, та довідки Територіальної судової адміністрації у Харківській області №04-49/174 від 01.03.2024.
Зобов'язано ГУ ПФУ в Харківській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок щомісячно довічного грошового утримання судді у відставці з 01 січня 2024 року, відповідно до заяви про здійснення перерахунку та довідки Територіальної судової адміністрації у Харківській області № 04-49/174 від 01.03.2024, якою визначена суддівська винагорода, яка враховується при призначенні(перерахунку) щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці і складає - 204 390,00 грн, у тому числі посадовий оклад - 113550,00 грн; доплата за вислугу років 70 % - 79485,00 грн; доплата за перебування на адміністративній посаді у суді 10 % - 11355,00 грн.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Харківській області суму сплаченого судового збору у розмірі 1211,20 грн.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просив суд його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що оскільки позивач звернувся до органів Пенсійного фонду України 04.03.2024 із заявою довільної форми та змісту, а не відповідної форми, затвердженої Порядком подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, судді Конституційного Суду України територіальними органами Пенсійного фонду України, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.01.2008 № 3-1 (далі-Порядок № 3-1), то таке звернення було розглянуто відповідно до Закону України «Про звернення громадян» та не тягне правових наслідків у вигляді прийняття рішення з порушених у зверненні питань.
Апелянт зауважив, що після визнання рішенням Конституційного Суду України №2-р/2020 від 18.02.2020 такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) окремих положень розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року №1402-VІІІ ( далі- Закон №1402-VІІІ) зі змінами, відповідного акту, який би регулював порядок здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці Верховною Радою України не прийнято. З 19.02.2020 порядок обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів регулюється ст.142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі - Закон № 1402- VIII).
Апелянт зазначив, що після прийняття рішення Конституційним Судом України (після 18.02.2020) не приймалися нормативно-правові акти щодо зміни розміру складових суддівської винагороди.
Щодо права на здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно з довідкою ТУ ДСА у Харківській області від 01.03.2024 № 04-49/174, апелянт зазначив, що базовий розмір посадового окладу судді з 2020 року не змінився та становить 2102 грн, тому підстави для проведення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці відсутні.
Позивач правом на подання відзиву на апеляцію не скористався.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в її межах, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваного судового рішення, норм процесуального та матеріального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини, які не оспорені сторонами.
Позивач є суддею Ленінського районного суду м. Харковау відставці , перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Харківській області та отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці відповідно до Закону № 1402-VIII.
04.03.2024 ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФУ в Харківській області з заявою про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі довідки №04-49/174 від 01.03.2024 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, видану ТУ ДСА України в Харківській області.
25.03.2024 листом ГУ ПФУ в Харківській області № 8672-7672/Б-03/8-2000/24 відмовлено позивачу у перерахунку довічного грошового утримання судді у відставці за відсутністю підстав для такого перерахунку.
Фактичною підставою для відмови у перерахунку щомісячного довічного грошового утримання стало відсутність повідомлень про наявність підстав для такого перерахунку та відсутність заяви ОСОБА_1 відповідної форми про перерахунок.
Не погоджуючись з протиправною бездіяльністю відповідача щодо нездійснення перерахунку довічного грошового утримання судді у відставці відповідно до Закону № 1402-VIII , позивач звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходи з обґрунтованості заявлених позовних вимог та наявності підстав для зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання згідно з довідкою ТУ ДСА у Харківській області №04-49/174 від 01.03.2024, починаючи з 01.01.2024.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.
Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом № 1402-VIII) гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 01 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013, а також від 04 грудня 2018 року № 11 -р/2018.
Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом № 1402-VIII, положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.
Відповідно до ч.3 ст.142 Закону №1402-VIII щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
Частинами 4 та 5 статті 142 Закону №1402-VIII передбачено, що у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.
Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.
Статтею 130 Конституції України передбачено, що Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.
Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Аналогічні положення закріплені частиною 1 статті 135 Закону № 1402-VIII, відповідно до якої суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
У частинах 2, 3 статті 135 Закону № 1402-VIII передбачається, що суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Базовий розмір посадового окладу судді становить, зокрема, судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Таким чином, Конституцією України та Законом № 1402-VIII закріплюються правові положення щодо способу визначення розміру суддівської винагороди, а саме: встановлення розміру винагороди законом про судоустрій.
Разом із тим, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, прямо залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі № 966-ХІV.
За визначенням, наведеним у частині 1 статті 1 Закону №966-ХІV, прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Частина 2 статті 1 цього Закону передбачає, що прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.
У змісті наведеної норми Закону №966-ХІV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення відносно яких визначається прожитковий мінімум.
Статтею 4 Закону №966-ХІV передбачено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Колегія суддів зазначає, що Законом №966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як "прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді".
Водночас Законом №966-XIV судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
Натомість статтею 7 Закону № 3460-ІХ разом із встановленням на 01 січня 2024 року прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі 3028 гривень, був введений новий вид прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого становить 2102 гривні.
Слід зазначити, що зміни до Закону № 1402-VІІІ в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірному періоді, а також в Закон № 966-ХІV щодо визначення прожиткового мінімуму, не вносилися.
З урахуванням зазначених правових норм, колегія суддів зазначає, що для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди відсутні законні підстави.
Колегія суддів також зазначає, що для спірних правовідносин спеціальними є норми Закону № 1402- VІІІ , які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону № 3460-ІХ.
Водночас Закон № 3460-ІХ фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону №1402-VIII.
Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
Тобто у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права «спеціальний закон скасовує дію загального закону» (Lex specialis derogate generali). Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.
Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis ), тобто Закону №1402-VIII, а положення Закону № 966-XIV вважати загальними нормами (lex generalis).
На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України). У межах апеляційного перегляду судового рішення в цій справі колегія суддів звертає на нього увагу у сукупності з іншою аргументацією, про яку йдеться вище.
Отже, Законом № 1402-VІІІ закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року. Зазначена конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій.
Аналогічні висновки щодо обчислення суддівської винагороди (обрання розрахункової величини прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року) сформовані у постановах Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі №400/2031/21, від 30 листопада 2021 року у справі №360/503/21, які у подальшому були підтримані Верховним Судом у постановах від 02.06.2023 у справі №400/4904/21, від 13.07.2023 у справі № 280/1233/22, від 24.07.2023 у справі №280/9563/21, від 25.07.2023 у справі №120/2006/22-а та від 26.07.2023 у справі № 240/2978/22.
Посилання апелянта на те, що після прийняття Конституційним Судом України рішення № 2-р/2020 від 18.02.2020 збільшення розміру складових суддівської винагороди не відбулося, колегія суддів вважає безпідставними з вище зазначених підстав.
Доводи апелянта про те, що позивач звернувся із заявою про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді довільної форми та змісту, а не відповідної форми, затвердженої Порядком № 3-1, колегія суддів розцінює критично та зазначає наступне. Зі змісту заяви ОСОБА_1 вбачається прохання здійснити перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі наданої ним довідки про суддівську винагороду, встановленої Додатком № 1 Порядку № 3-1 форми. Колегія суддів зазначає, що вказана заява та довідка містить всі необхідні дані для здійснення відповідного перерахунку ОСОБА_1 , отже, зазначаючи про недотримання форми заяви , відповідач припустився зайвого формалізму.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не проведення позивачу перерахунку щомісячного довічного грошового утримання, як судді у відставці, на підставі його заяви від 04.03.2024 та зобов'язання здійснити йому цей перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання згідно з довідкою ТУ ДСА в Харківській області № 04-49/174 від 01.03.2024, починаючи з 01.01.2024, оскільки змінились складові суддівської винагороди. Відповідачем не доведено правомірність своєї бездіяльності.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 311, 315, 316, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2024 року по справі № 520/8353/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Л.В. Любчич
Судді О.А. Спаскін О.В. Присяжнюк