24 жовтня 2024 р. Справа № 520/14951/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Любчич Л.В.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Спаскіна О.А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.02.2024, головуючий суддя І інстанції: Мар'єнко Л.М., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 16.02.24 по справі № 520/14951/23
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Харківській області, апелянт), в якій просив:
-визнати бездіяльність ГУ ПФУ в Харківській області у невиплаті йому одноразової грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій, станом на день призначення пенсії за віком відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" - протиправною;
-зобов'язати ГУ ПФУ в Харківській області здійснити йому виплату одноразової грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій, станом на день призначення пенсії за віком відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування";
-стягнути з ГУ ПФУ в Харківській області за рахунок бюджетних асигнувань на його користь понесені судові витрати у розмірі 18822,60 грн, які складаються з наступного: 17749,00 грн - оплата за надання правової допомоги; 1073,60 грн - судовий збір за подання адміністративного позову.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16.02.2024 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Харківській області у невиплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій, станом на день призначення пенсії за віком відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Зобов'язано ГУ ПФУ в Харківській області здійснити виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій, станом на день призначення пенсії за віком відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Стягнуто з ГУ ПФУ в Харківській області за рахунок бюджетних асигнувань витрати по оплаті судового збору на користь ОСОБА_1 у розмірі 1073,60 грн.
Стягнуто з ГУ ПФУ в Харківській області за рахунок бюджетних асигнувань витрати по оплаті правової допомоги на користь ОСОБА_1 у розмірі 5000,00 грн.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просив суд скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначив, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Харківській області та з 27.10.2017 отримує пенсію за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІV (далі- Закон №1058-ІV).
У контексті приписів п.7-1 розділу ХV Закону №1058-ІV особа повинна вжити заходів з приводу захисту власного права на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії.
У 2021 році ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФУ в Харківській області щодо пенсійного забезпечення та призначення грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
Листами ГУ ПФУ в Харківській області від 27.08.2021 № 10925-16696/Б-03/8-2000/21 та від 15.12.2021 №17005-26666/Б-03/8-2000/21 позивачу надано відповіді щодо норм призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е»-«ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі- Закон № 1788-ХІІ) та необхідність надати довідку про перебування у відпустці без збереження заробітної плати за час роботи на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е»-«ж» статті 55 Закону №1788-ХІІ для розгляду питання призначення йому грошової допомоги, передбаченої пунктом 7-1 розділу ХV Закону № 1058-ІV.
Крім того, для розгляду питання щодо можливості виплати грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій згідно з пунктом 7-1 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону №1058-ІV ОСОБА_1 пропонувалося, зокрема листом № 2000-0202-8/8898 від 20.01.2023 звернутися до будь-якого відділу з обслуговування (сервісного центру) територіального органу Пенсійного фонду України з відповідною заявою та надати довідки про перебування (не перебування) у відпустках без збереження заробітної плати з установ, у яких ОСОБА_1 працював на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років.
Відповідно до матеріалів пенсійної справи, ОСОБА_1 із заявою про перерахунок пенсії та встановлення грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії за віком не звертався.
Апелянт зазначив, що позивач пропустив строк звернення до суду із цим позовом, передбачений ст.122 КАС України, оскільки про неотримання грошової допомоги він мав змогу довідатися не пізніше ніж 31.12.2017, отримавши пенсійні виплати за грудень 2017 року.
ОСОБА_1 подав до ГУ ПФУ в Харківській області особисте письмове звернення з приводу призначення грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії за віком лише у 2021 році. За цим звернення ГУ ПФУ в Харківській області було надано відповідь, оформлену листом від 15.12.2021 № 17005-26666/Б-03/8-2000/21.
Лише у січні 2023 року (адвокатський запит від 09.01.2023 № 09.01-1) представником позивача - адвокатом - було розпочато процедуру комунікації з приводу невиплати позивачу грошової допомоги, тобто поза межами строку оскарження дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень згідно з ч.2 ст.122 КАС України та після спливу більше ніж 5 років з дати призначення пенсії позивачу.
Отже строк звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом сплив 30.06.2018 і обставини тривалого листування з пенсійними органами цієї дати не змінюють.
Позивач надав суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просив суд апеляційну скаргу ГУ ПФУ в Харківській області залишити без задоволення, рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.02.2024 - без змін.
Позивач зазначив про правильність висновку Харківського окружного адміністративного суду, що для отримання грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій відсутня необхідність звернення пенсіонера з заявою про нарахування такої допомоги до органів пенсійного фонду.
Зауважив, що виплата одноразової грошової допомоги, передбачена п.7-1 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону №1058-ІV є за своєю правовою суттю компенсаторною складовою доходу у вигляді пенсійних виплат.
Посилаючись на рішення Конституційного Суду України від 15.10.2013 № 8-рп/2013, окрему думку колегії суддів Великої палати Верховного Суду у справі № 510/1286/16-а, висновки Великої Палати Верховного Суду у постановах від 20.05.2020 у справі № 815/1226/18 та від 06.02.2019 у справі № 522/2738/17 , висновки Верховного Суду у постанові від 24.11.2020 у справі № 815/460/18, позивач зазначив, що у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов'язаними з виплатами сум за минулий час, у тому числі сум будь-яких складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в її межах, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваного судового рішення, норм процесуального та матеріального права, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено обставини, які не оспорено сторонами.
ОСОБА_2 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Харківській області та з 27.10.2017 отримує пенсію за віком, призначену відповідно до Закону № 1058- ІV.
У серпні 2021 року позивач звертався до ГУ ПФУ в Харківській області з приводу підстав невиплати йому одноразової грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 розділу ХV Закону №1058-ІV.
Листом від 27.08.2021 №10925-16696/Б-03/8-2000/21 відповідач повідомив ОСОБА_1 про відсутність підстав для виплати йому цієї грошової допомоги, оскільки із документів пенсійної справи та записів у трудовій книжці не вбачається, що у період роботи у Харківському обласному бюро Судово-медичної експертизи він займав посаду лікаря, у зв'язку з чим відсутній страховий стаж роботи на посадах, що дають право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е"-"ж" ст.55 Закону № 1788-ХІІ.
В грудні 2021 позивач повторно звернувся до ГУ ПФУ в Харківській області зі зверненням щодо підстав невиплати йому одноразової грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 розділу ХV Закону №1058-ІV.
Листом від 15.12.2021 №17005-26666/Б-03/8-2000/21 відповідач повідомив ОСОБА_1 , що для розгляду питання призначення одноразової грошової допомоги, передбаченої пунктом 7-1 розділу ХV Закону №1058-ІV йому необхідно надати довідку про перебування у відпустці без збереження заробітної плати за час роботи на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е"-"ж" ст.55 Закону № 1788-ХІІ.
На адвокатський запит з підстав невиплати одноразової грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу ХV Закону №1058-ІV, відповідач листом від 20.01.2023 № 2000-0202-8/8898 надав представнику позивача відповідь аналогічну, наданій позивачу 15.12.2021.
Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо невиплати одноразової грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу ХV Закону №1058-ІV, вважаючи її протиправною та такою, що порушує права позивача, останній звернувся з даним позовом до суду.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій в першу чергу пов'язується з досягненням нею пенсійного віку, наявністю у неї необхідного спеціального страхового стажу, а також неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону №1058-IV будь-якого іншого виду пенсії.
Позивач має необхідний спеціальний страховий стаж роботи на посаді, передбаченій пунктом "е" статті 55 Закону №1788-XII, тому має право на отримання грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій на день призначення відповідно до пункту 7-1 розділу XV Прикінцеві положення Закону №1058-ІV.
Суд першої інстанції, перевіривши позовну заяву ОСОБА_1 на предмет її відповідності встановленим процесуальним законом вимогам, в ухвалі про відкриття провадження від 20.06.2023 встановив, що позов подано у строк, встановлений ст. 122 КАС України.
Приходячи до висновку про часткову обґрунтованість вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що згідно з вимогами ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною 1 статті 123 КАС України передбачено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
За приписами ч. 3 ст. 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Відповідно до ч. 4 ст. 123 КАС України якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Згідно з пунктом 8 ч. 1 ст. 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
09.10.2024 ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду позивачу запропоновано надати заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду, із зазначенням поважних причин такого пропуску.
На виконання вимог ухвали Другого апеляційного адміністративного суду від 09.10.2024 позивачем надано заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду. В обґрунтування своєї заяви позивач зазначив, що відповідно до окремої думки суддів Великої Палати Верховного Суду у справі № 510/1286/16-а та позиції Конституційного Суду України, викладеної у Рішенні від 15.10.2013 у справі № 8-рп/2013, у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов'язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь-яких її складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком, оскільки є неможливим обмеження строком обов'язку України як держави забезпечити реалізацію громадянином України свого конституційного права на соціальний захист.
Також апелянт зазначив, що аналогічних висновків у суміжних правовідносинах дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 травня 2020 року у справі № 815/1226/18, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 24 листопада 2020 року у справі № 815/460/18.
Зауважив, що відповідач зобов'язаний був виплатити дану грошову допомогу одночасно з призначенням першої пенсії. Проте, не виконуючи вимоги законодавства та власні обов'язки, як органу державної влади, користуючись юридичною необізнаністю пенсіонерів, не роз'яснюючи йому права та гарантії, проявив умисну бездіяльність.
Посилаючись на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10.01.2022 у справі № 300/6391/21 зазначив, що виплата одноразової грошової допомоги, передбачена п.7-1 Перехідних положень Закону №1058-ІV, є за своєю правовою суттю компенсаторною складовою доходу у вигляді пенсійних виплат.
Аналогічна правова позиція, на думку позивача, відображена Верховним Судом у справі № 510/1286/16-а, а саме: «Оскільки компенсація втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати є компенсаторною складовою доходу у вигляді заробітної плати. Відповідно компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків їх виплати є компенсаторною складовою доходу у вигляді пенсії».
У зв'язку з тим, що обов'язок пенсійного органу щодо виплати йому одноразової грошової допомоги (яка за своєю суттю є компенсаторною частиною пенсійних виплат) почав існувати в день призначення пенсії, на думку позивача, позовні вимоги щодо захисту його права шляхом зобов'язання виплати належної грошової допомоги підлягають задоволенню без обмеження строком. Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у справі №522/2738/17 від 6 лютого 2019 року.
Позивач також послався на постанову Верховного Суду від 29.09.2022 у справі №500/1912/22, де зазначено, що протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України у зв'язку із збройною агресією російської федерації, суворе застосування адміністративними судами процесуальних строків стосовно звернення до суду із позовними заявами, апеляційними і касаційними скаргами, іншими процесуальними документами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого статтями 55, 124, 129 Конституції України, статтею 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до частин 1 та 2 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
При цьому поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21 лютого 2020 року №340/1019/19).
Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (пункт 1 ст. 32 зазначеної Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», пункт 570 рішення від 20.09.2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Водночас, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Оскільки початок шестимісячного строку визначено альтернативно - це день, коли особа або дізналася, або повинна була дізнатися про порушення свого права, при визначенні початку цього строку суд має з'ясувати момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльності), а не коли вона з'ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.
Згідно з пунктом 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-ІV, особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е»-«ж» ст.55 Закону №1788-XII, мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
Під час судового розгляду встановлено, що правовідносини, з приводу яких позивач звернувся до суду, виникли з 27.10.2017- часу призначення пенсії за віком відповідно до Закону № 1058- ІV.
У серпні 2021 року та у грудні 2021 року позивач звертався до ГУ ПФУ в Харківській області з приводу підстав невиплати йому одноразової грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 розділу ХV Закону № 1058-ІV.
Отже, з серпня 2021 року позивач був обізнаний про порушення своїх прав, проте до суду з позовом він звернувся лише 16.06.2023, тобто з порушенням строків, визначених ч.2 ст.122 КАС України.
Посилання позивача на висновки Великої Палати Верховного Суду у справі №510/1286/16-а в частині необмеження будь-яким строком невиплаченої пенсіонерові суми пенсії є безпідставним, оскільки спірні правовідносини у справі №510/1286/16-а виникли у зв'язку з невиконанням пенсійними органами рішення Конституційного Суду України, відтак вони є відмінними від правовідносин у справі яка розглядається.
Колегія судді не приймає посилання позивача на юридичну позицію, викладену у рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 № 8-рп/2013, оскільки предметом розгляду Конституційного Суду України у зазначеній справі було тлумачення положень ч.2 ст.233 КЗпП України та ст.ст.1,12 закону України «Про оплату праці», отже, не стосується правовідносин у справі, що розглядається.
Посилання позивача на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10.01.2022 у справі № 300/6391/21 та на окрему думку колегії суддів Великої Палати Верховного Суду у справі № 510/1286/16-а колегія суддів до уваги не приймає, оскільки відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.
Колегія суддів не приймає посилання позивача на висновки Верховного Суду, які сформульовано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 815/1226/18, постановах Верховного Суду від 24.11.2020 у справі № 815/460/18, від 06.02.2019 № 522/2738/17, оскільки у вказаних справах та розглядуваній справі відрізняються фактичні обставини справи, що не є подібними до справи, що розглядається.
Щодо посилань позивача на постанову Верховного Суду від 29.09.2022 у справі № 500/1912/22, де зазначено, що протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації, суворе застосування адміністративними судами процесуальних строків стосовно звернення до суду із позовними заявами, апеляційними і касаційними скаргами, іншими процесуальними документами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, колегія суддів зазначає наступне.
Запровадження воєнного стану може бути підставою, яка відповідно до частини першої статті 121 КАС повинна враховуватися при вирішенні питання щодо поновлення процесуального строку, якщо пропуск строку знаходиться в прямому причинному зв'язку з такими обставинами.
При цьому, суд наголошує, що питання поновлення строку на апеляційне оскарження судових рішень у випадку його пропуску з причин, пов'язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку, виходячи з доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Однак, сам лише факт запровадження воєнного стану не може бути підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження судових рішень у всіх абсолютно випадках.
Натомість, позивач не зазначив та не надав доказів, яким чином запровадження воєнного стану в Україні вплинуло на пропуск ним строку звернення до суду, встановленого ч.2 ст.122 КАС України.
Сам факт запровадження воєнного стану в Україні, без обґрунтування неможливості звернення до суду саме позивачем у встановлені строки, у зв'язку із запровадження такого, не може безумовно вважатись поважною причиною для поновлення цих строків.
Крім того, колегія суддів зауважує, що про порушення свого права позивач дізнався ще до введення в Україні військового стану, що підтверджується листами ГУ ПФУ в Харківській області на ім'я позивача від 27.08.2021 та від 15.12.2021, тому посилання позивача на правові висновки, зазначені у постанові Верховного Суду від 29.09.2022 у справі № 500/1912/22 є безпідставними.
Колегія суддів зазначає, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, не реалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Колегія суддів звертає увагу на те, що таке обмеження на законодавчому рівні права звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів відповідними строками узгоджується із принципом «Leges vigilantibus non dormientibus subveniunt», згідно з яким закони допомагають тим, хто пильнує.
Обов'язок доведення обставин, з якими сторона пов'язує поважність причин пропуску строків звернення до суду, покладається на особу, яка звернулась до суду.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що позивачем не надано доказів поважності причин пропуску строку звернення до суду з позовом про бездіяльність ГУ ПФУ в Харківській області, які б унеможливили своєчасне звернення за захистом до суду першої інстанції.
Колегія суддів зазначає, що строки мають суттєве значення в правовому регулюванні суспільних відносин. З ними пов'язані початок і закінчення дії правової норми матеріального права, вони вказують на своєчасне здійснення прав і обов'язків, визначають момент настання чи припинення виконання будь-якої процесуальної дії. Можливість захисту прав та інтересів у багатьох випадках залежить від дотримання строків, встановлених законом для звернення за захистом прав та інтересів, розглядом і вирішенням адміністративних справ, оскарженням і переглядом постанов, інших актів у адміністративних справах. Зазначені строки дисциплінують суб'єктів адміністративного судочинства, роблять процес динамічним і прогнозованим. Без наявності строків на ту чи іншу процесуальну дію або без їх дотримання в адміністративному судочинстві виникнуть порушення прав сторін - учасників адміністративного процесу. Недотримання встановлених законом строків тягне чітко визначені юридичні наслідки.
Оскільки судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач дізнався про порушення його прав ще у серпні 2021 року (з листа-відповіді ГУ ПФУ в Харківській області), то звертаючись до суду з позовом 16 червня 2023 року, позивач пропустив шестимісячний строк, передбачений ч.2 ст.122 КАС України за відсутності поважних причин для його поновлення.
Посилання позивача на те, що він працює на посаді завідувача, лікаря-судово-медичного експерта Красноградського відділення КЗОЗ ХОБСМЕ та з початку повномасштабного вторгнення 24.02.2022 обсяг роботи значно зріс, колегія суддів вважає такими, що не є поважними причинами пропуску строку, оскільки про порушення своїх прав ОСОБА_1 дізнався до початку військового вторгнення.
Згідно з ч.3, 4 ст.123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Враховуючи вище зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції при ухваленні рішення допустив порушення норм процесуального права, помилково вирішивши по суті спір за позовною заявою, яка підлягала залишенню без розгляду у зв'язку з пропуском строків звернення до суду.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України»(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені всі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.
Відповідно до ч. 1 ст. 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду з підстав, встановлених 240 цього Кодексу.
Пунктом 8 частини 1 статті 240 КАС України визначено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами 3 та 4 статті 123 цього Кодексу, зміст яких зазначено вище.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції із залишенням позовної заяви без розгляду.
Керуючись ст.ст.123,240,242,308,311,315,319,321,322,325,328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області - задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2024 року по справі № 520/14951/23 - скасувати.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії залишити без розгляду.
Постанова Другого апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Л.В. Любчич
Судді О.В. Присяжнюк О.А. Спаскін