24 жовтня 2024 р. Справа № 440/5405/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
Суддів: Чалого І.С. , Ральченка І.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.07.2024, головуючий суддя І інстанції: С.С. Сич, повний текст складено 12.07.24 по справі № 440/5405/24
за позовом ОСОБА_1
до Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України, в якому просить суд: визнати протиправною бездіяльність Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України, яка виразилась у неналежному розгляді скарги ОСОБА_1 на постанову ВЛК, оформлену довідкою військово-лікарської комісії вих.№633 від 09.02.2024; зобов'язати Центральну військово-лікарську комісію Збройних Сил України скасувати постанову ВЛК, оформлену довідкою військово-лікарської комісії вих.№633 від 09.02.2024, та направити ОСОБА_1 на повторне проходження військово-лікарської експертизи.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 22.10.2023 отримав поранення під час бойових дій та за наслідками проходження обстеження постановою ВЛК, оформленою у формі довідки №633 від 09.02.2024, ОСОБА_1 визнано придатним до військової служби. Вважаючи, що такий висновок не відповідає фактичним обставинам, позивач звернувся до Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України зі скаргою, яку відповідач направив для розгляду до підпорядкованої ВЛК. У подальшому 20 регіональною військово-лікарською комісією у задоволенні скарги було відмовлено з рекомендаціями звернутись до частини для направлення на лікування. Позивач вважає, що ЦВЛК ЗСУ допустило бездіяльність, що полягає у неналежному розгляді скарги ОСОБА_1 на довідку військово-лікарської комісії №633 від 09.02.2024, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 12.07.2024 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України, що полягає у не розгляді скарги військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 молодшого сержанта ОСОБА_1 щодо незгоди з постановою військово-лікарської комісії при військовій частині НОМЕР_2 . Зобов'язано Центральну військово-лікарську комісію Збройних Сил України розглянути скаргу військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 молодшого сержанта ОСОБА_1 щодо незгоди з постановою військово-лікарської комісії при військовій частині НОМЕР_2 . В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Центральна військово-лікарська комісії Збройних Сил України подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.07.2024 та прийняти постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що відповідно до пункту 3.3 глави 3 розділу І Положення №402 скарги на дії (бездіяльність) чи постанови позаштатних ВЛК подаються до штатних ВЛК згідно з адміністративно-територіальними зонами відповідальності, наведеними у додатку 2 до наказу Міністерства оборони України від 16.11.2016 №608 «Про затвердження адміністративно-територіальних зон відповідальності закладів охорони здоров'я Збройних Сил України за організацію медичного забезпечення». Дії (бездіяльність), рішення, прийняті за результатами розгляду звернень ВЛК регіону, оскаржуються в ЦВЛК. Вказує, що виходячи з додатку 2 до наказу Міністерства оборони України від 16.11.2016 №608 «Про затвердження адміністративно-територіальних зон відповідальності закладів охорони здоров'я Збройних Сил України за організацію медичного забезпечення», в якому визначена відповідальність саме 20-ї регіональної військово-лікарської комісії за проведення військово-лікарської експертизи в межах Донецької, Запорізької, Дніпропетровської та Луганської областей України, ЦВЛК ЗС України було правомірно скеровано заяву позивача за належністю до 20-ї регіональної військово-лікарської комісії. Звертає увагу, що заява позивача була розглянута по суті, за результатами чого позивач був направлений на повторний (контрольний) медичний огляд, з метою подальшого визначення його ступеню придатності до військової служби. Наголошує, що вимоги звернення позивача щодо направлення його на повторний медичний огляд було задоволено. Зауважує, що ЦВЛК ЗС України не уповноважена видавати накази командирам військових частин щодо направлення на медичний огляд підпорядкованих ним військовослужбовців. Вважає, що права позивача не були жодним чином порушені діями ЦВЛК ЗС України.
Позивач по справі не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст.304 КАС України.
Відповідно до ч.1 ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується копією військового квитка серії НОМЕР_3 .
09.02.2024 проведено медичний огляд військово - лікарською комісією при військовій частині НОМЕР_2 та складено довідку від 09.02.2024 №633, якою стрільця-санітара ОСОБА_1 на підставі статей 23-в, 61-в, 64-в, 75-в, 76-в, 79-в графи II Розкладу хвороб визнано таким, що придатний до військової служби.
У довідці зазначено діагноз: Травми легкого ступеня. Травма, поранення, ТАК, пов'язані із захистом Батьківщини. Травми легкого ступеню. Травми, ТАК, пов'язані з проходженням військової служби. Захворювання, ТАК, пов'язані з проходженням військової служби. Захворювання, НІ, не пов'язано з проходженням служби.
Не погодившись з довідкою військово - лікарської комісії при військовій частині НОМЕР_2 від 09.02.2024 №633, позивач звернувся зі скаргою до Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України.
Листом Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України від 01.03.2024 №598/9/4182 позивача повідомлено, що у Центральній військово-лікарській комісії Збройних Сил України розглянуто скаргу військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 молодшого сержанта ОСОБА_1 щодо його незгоди з постановою військово-лікарської комісії військової частини НОМЕР_2 про ступінь придатності до військової служби згідно довідки ВЛК від 09.02.2024 №633. Зазначено, що згідно пункту 3.3. глави 3 розділу І Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 №402, скарги на дії (бездіяльність) чи постанови позаштатних ВЛК подаються до штатних ВЛК згідно з адміністративно-територіальними зонами відповідальності, наведеними у додатку 2 до наказу Міністерства оборони України від 16.11.2016 року №608 «Про затвердження адміністративно-територіальних зон відповідальності закладів охорони здоров'я Збройних Сил України за організацію медичного забезпечення». Враховуючи зазначене, керуючись пунктом 3.3 глави 3 розділу І Положення листом №598/9/4182, скарга молодшого сержанта ОСОБА_1 направляється для розгляду та надання відповіді заявнику за належністю до 20 регіональної ВЛК.
Вважаючи, що Центральною військово-лікарською комісією Збройних Сил України допущено бездіяльність, що полягає у неналежному розгляді скарги ОСОБА_1 на довідку військово - лікарської комісії при військовій частині НОМЕР_2 від 09.20.2024 №633, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправної бездіяльності відповідача, що полягає у не розгляді скарги військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 молодшого сержанта ОСОБА_1 щодо незгоди з постановою військово-лікарської комісії при військовій частині НОМЕР_2 .
У зв'язку з чим, суд першої інстанції дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов'язання відповідача розглянути скаргу військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 молодшого сержанта ОСОБА_1 щодо незгоди з постановою військово-лікарської комісії при військовій частині НОМЕР_2 .
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог щодо зобов'язання відповідача скасувати постанову ВЛК, оформлену довідкою військово-лікарської комісії вих.№633 від 09.02.2024, та направити ОСОБА_1 на повторне проходження військово-лікарської експертизи, суд першої інстанції виходив з їх передчасності.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог не оскаржується, отже, в межах розгляду цієї справи надається правова оцінка рішенню суду першої інстанції в частині задоволення позову.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в оскаржуваній частині, з огляду на наступне.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі по тексту - Закон №2232-XII).
Згідно з ч.ч. 1, 4 ст.2 Закону №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини десятої статті 2 Закону №2232-XII та з метою якісного проведення призову громадян на строкову військову службу за станом здоров'я, прийняття громадян на військову службу за контрактом, проведення медичного огляду військовослужбовців, військовозобов'язаних, резервістів для визначення ступеня придатності до військової служби та визначення ступеня придатності льотного складу до льотної роботи наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 №402 затверджено Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України (далі по тексту - Положення №402; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно з пунктом 1.1 глави 1 розділу І Положення №402 військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров'я до військової служби призовників, військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, установлює причинний зв'язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.
Військово-лікарська експертиза - це:
- медичний огляд призовників; військовослужбовців та членів їхніх сімей (крім членів сімей військовослужбовців строкової військової служби); військовозобов'язаних, офіцерів запасу, які призиваються на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, резервістів (кандидатів у резервісти); громадян, які приймаються на військову службу за контрактом; кандидатів на навчання у вищих військових навчальних закладах, військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти та закладах фахової передвищої військової освіти (далі - ВВНЗ), ліцеїстів військових (військово-морських, військово-спортивних) ліцеїв (далі - ліцеїсти); осіб, звільнених з військової служби; працівників Збройних Сил України, які працюють у шкідливих та небезпечних умовах праці та залучаються до роботи з джерелами іонізуючого випромінювання (далі - ДІВ), компонентами ракетного палива (далі - КРП), джерелами електромагнітних полів (далі - ЕМП), лазерного випромінювання (далі - ЛВ), мікроорганізмами I-II груп патогенності, особливо небезпечними інфекційними хворобами; працівників допоміжного флоту Військово-морських Сил Збройних Сил України (далі - ВМС Збройних Сил України);
- визначення ступеня придатності до військової служби, навчання у ВВНЗ, роботи за фахом;
- установлення причинного зв'язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) військовослужбовців, військовозобов'язаних, резервістів (пункт 1.2 глави 1 розділу І Положення №402).
Згідно з пунктом 2.1 глави 2 розділу І Положення №402 для проведення військово-лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії (далі - ВЛК), штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі).
Штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) ВЛК (лікарсько-льотні комісії (далі - ЛЛК)) приймають постанови. Постанови ВЛК (ЛЛК) оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання штатної військово-лікарської комісії.
Постанови штатних та позаштатних ВЛК обов'язкові до виконання.
Відповідно до підпункту 2.5.1 пункту 2.5 глави 2 розділу І Положення №402 до позаштатних постійно діючих ВЛК (ЛЛК) належать: госпітальні ВЛК; гарнізонні ВЛК; ЛЛК; ВЛК Десантно-штурмових військ; ВЛК ТЦК та СП; ВЛК розвідувального органу Міністерства оборони України; ВЛК Сил спеціальних операцій Збройних Сил України; ВЛК інших закладів охорони здоров'я комунальної або державної форми власності.
За приписами підпункту 2.5.9 пункту 2.5 глави 2 розділу І Положення №402 позаштатні ВЛК здійснюють службове листування через діловодство закладів охорони здоров'я (установ), військових частин, при яких ці комісії утворені.
Підпунктом 2.5.4 пункту 2.5 глави 2 розділу І Положення №402 передбачено, що штатні і позаштатні (постійно та тимчасово діючі) ВЛК (ЛЛК) з питань військово-лікарської та лікарсько-льотної експертизи підпорядковуються вищим штатним ВЛК.
Згідно з пунктом 3.1 глави 3 розділу І Положення №402 вимоги до звернення військовослужбовців та інших осіб, указаних у пункті 1.2 глави 1 розділу I цього Положення, їх права, порядок та строки розгляду пропозицій, заяв та скарг, а також обов'язки штатних ВЛК щодо розгляду звернень регулюються Законом України «Про звернення громадян», Інструкцією про організацію розгляду звернень та проведення особистого прийому громадян у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України, затвердженою наказом Міністерства оборони України від 28 грудня 2016 року №735, зареєстрованою у Міністерстві юстиції України 23 січня 2017 року за №94/29962.
Відповідно до пункту 3.3 глави 3 розділу І Положення №402 скарги на дії (бездіяльність) чи постанови позаштатних ВЛК подаються до штатних ВЛК згідно з адміністративно-територіальними зонами відповідальності, наведеними у додатку 2 до наказу Міністерства оборони України від 16 листопада 2016 року №608 «Про затвердження адміністративно-територіальних зон відповідальності закладів охорони здоров'я Збройних Сил України за організацію медичного забезпечення».
Скарги на дії (бездіяльність) чи постанови ВЛК районних (міських) ТЦК та СП подаються за підпорядкованістю до ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , обласних ТЦК та СП, ТЦК та СП Автономної Республіки Крим.
Дії (бездіяльність), рішення, постанови, прийняті ВЛК обласних (Київського міського, Севастопольського міського) ТЦК та СП, ТЦК та СП Автономної Республіки Крим, оскаржуються в штатних ВЛК.
Дії (бездіяльність), рішення, прийняті за результатами розгляду звернень ВЛК регіону, оскаржуються в ЦВЛК.
Згідно з пунктом 3.4 глави 3 розділу І Положення №402 у разі визнання штатною ВЛК заяви чи скарги щодо перегляду (скасування) постанови ВЛК обґрунтованою, ВЛК штатної ВЛК переглядає оскаржувану постанову ВЛК або приймає рішення про направлення на повторний (контрольний) медичний огляд.
За обставинами справи, постанова у формі довідки від 09.02.2024 №633 про придатність ОСОБА_1 до військової служби була прийнята позаштатною військово - лікарською комісією при військовій частині НОМЕР_2 .
Отже, в силу наведених вище норм права, скарга на постанову позаштатної ВЛК подається до штатної ВЛК згідно з адміністративно-територіальними зонами відповідальності, наведеними у додатку 2 до наказу Міністерства оборони України від 16 листопада 2016 року №608 «Про затвердження адміністративно-територіальних зон відповідальності закладів охорони здоров'я Збройних Сил України за організацію медичного забезпечення».
За приписами пункту 2.2 глави 2 розділу І Положення №402 штатні ВЛК є військово-медичними установами. Вони мають гербову печатку, кутовий штамп та утримуються за окремим штатом.
До штатних ВЛК належать: Центральна військово-лікарська комісія (далі - ЦВЛК); ВЛК регіону.
Таким чином, Центральна військово-лікарська комісія належить до штатних ВЛК.
Згідно з підпунктом 2.4.4 пункту 2.4 глави 2 розділу І Положення №402 на ВЛК регіону покладаються: контроль за організацією та проведенням медичного огляду осіб, визначених у пункті 1.2 розділу I Положення, поповнення, що прибуває для комплектування Збройних Сил України, з метою правильного розподілу його за родами військ, військовими частинами (кораблями), підрозділами та військовими спеціальностями, а також кандидатів на навчання за військовими спеціальностями з урахуванням стану здоров'я та фізичного розвитку; розгляд заяв, пропозицій, скарг та прийом відвідувачів з питань військово-лікарської експертизи.
За приписами підпункту 2.4.5 пункту 2.4 глави 2 розділу І Положення №402 ВЛК регіону має право, зокрема: оглядати військовослужбовців та інших осіб, зазначених у пункті 1.2 розділу I цього Положення; приймати постанови, а за необхідності переглядати свої постанови про причинний зв'язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та смерті у осіб, звільнених з військової служби, з військовою службою (крім постанов ЦВЛК); приймати постанови згідно з Положенням, контролювати, розглядати, затверджувати, за наявності підстав не затверджувати, переглядати або скасовувати постанови підпорядкованих ВЛК. Постанову про придатність до військової служби осіб, звільнених з військової служби, на період їх фактичного звільнення зі Збройних Сил України має право приймати або переглядати тільки ЦВЛК; направляти у заклади охорони здоров'я в системі Міністерства оборони України на контрольне обстеження та медичний огляд військовослужбовців, членів їх сімей (крім членів сімей військовослужбовців строкової служби), військовозобов'язаних, резервістів, працівників; приймати постанови, а за необхідності переглядати свої постанови про причинний зв'язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та смерті у осіб, звільнених з військової служби, з військовою службою (крім постанов ЦВЛК).
Підпунктом 2.4.6 пункту 2.4 глави 2 розділу І Положення №402 передбачено, що рішенням штатної ВЛК може бути проведений повторний або контрольний медичний огляд.
За приписами підпунктів 2.3.1, 2.3.3, 2.3.4, 2.3.5 пункту 2.3 глави 2 розділу І Положення №402 ЦВЛК є органом військового управління, який здійснює керівництво ВЛК регіонів у Збройних Силах України та є керівним органом із військово-лікарської експертизи в Збройних Силах України.
На ЦВЛК покладається організація військово-лікарської експертизи у Збройних Силах України, зокрема, розгляд заяв, пропозицій, скарг та прийом відвідувачів з питань військово-лікарської експертизи.
ЦВЛК має право, зокрема, оглядати військовослужбовців та інших осіб, зазначених у пункті 1.2 розділу I цього Положення; направляти у заклади охорони здоров'я в системі Міністерства оборони України на контрольне обстеження та медичний огляд військовослужбовців, членів їх сімей (крім членів сімей військовослужбовців строкової військової служби), військовозобов'язаних, резервістів, працівників; розглядати, переглядати, скасовувати, затверджувати, не затверджувати, контролювати згідно з цим Положенням постанови будь-якої ВЛК (лікарсько-льотної комісії (далі - ЛЛК)) Збройних Сил України.
Постанови ЦВЛК можуть бути оскаржені в судовому порядку.
Згідно з додатком 2 до наказу Міністерства оборони України від 16 листопада 2016 року №608 «Про затвердження адміністративно-територіальних зон відповідальності закладів охорони здоров'я Збройних Сил України за організацію медичного забезпечення» Центральна військово-лікарська комісія має право розглядати всі питання військово-лікарської експертизи незалежно від адміністративно-територіальної зони відповідальності.
Враховуючи наведене вище, питання, порушені позивачем у своїй скарзі, входять до повноважень Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України, проте, відповідачем ЦВЛК у порушення приписів пункту 3.3 глави 3 розділу І Положення №402 та наказу Міністерства оборони України від 16 листопада 2016 року №608 «Про затвердження адміністративно-територіальних зон відповідальності закладів охорони здоров'я Збройних Сил України за організацію медичного забезпечення» не розглянуто скаргу молодшого сержанта ОСОБА_1 , натомість, направлено її для розгляду та надання відповіді заявнику до 20-ї регіональної ВЛК, про що позивача повідомлено листом від 01.03.2023 №598/9/4182.
Отже, станом на час звернення позивача до суду з даним позовом Центральна військово-лікарська комісія Збройних Сил України не розглянула скаргу військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 молодшого сержанта ОСОБА_1 щодо незгоди з постановою військово-лікарської комісії при військовій частині НОМЕР_2 , натомість, відповідачем було направлено цю скаргу для розгляду та надання відповіді заявнику до 20-ї регіональної ВЛК, якою, за результатами розгляду скарги позивачу надано відповідь листом від 19.03.2024 про відсутнісь підстав для проведення ОСОБА_1 на теперішній час повторного медичного огляду ВЛК з метою визначення ступеня придатності до військової служби.
У спірних правовідносинах позивач не оскаржує рішень, дій чи бездіяльності 20-ї регіональної військово-лікарської комісії, не зазначає цю особу як відповідача у позові та не звертає до 20-ї регіональної військово-лікарської комісії жодних позовних вимог.
Колегія суддів звертає увагу, що відповідачем надано до суду лист Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України від 28.05.2024 №598/9/11941, складний після звернення позивача до суду з позовом та відкриття провадження у даній справі, за змістом якого з метою контролю обґрунтованості встановленого діагнозу та постанови ВЛК військової частини НОМЕР_2 про ступінь придатності до військової служби та причинного зв'язку наслідків поранень, пропонується: командиру військової частини НОМЕР_1 направити встановленим порядком молодшого сержанта ОСОБА_1 на контрольне обстеження та медичний огляд ВЛК до військової частини НОМЕР_4 ; командиру військової частини НОМЕР_4 , відповідно до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України 14.08.2008 №402 зі змінами, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 листопада 2008 р. за №1109/15800 молодшому сержанту ОСОБА_1 провести контрольне обстеження та медичний огляд ВЛК з метою визначення ступеню придатності до військової служби та причинного зв'язку наслідків поранень.
Однак, зі змісту п.п. 2.1 - 2.3 глави 2 розділу І Положення №402 встановлено, що ЦВЛК є штатною військово-лікарською установою, яка приймає постанови, що є обов'язковими для інших штатних та позаштатних ВЛК. Положення №402 постанови ЦВЛК можуть бути оскаржені в судовому порядку.
Системний аналіз вищенаведених приписів Положення №402 вказує на те, що ЦВЛК при розгляді заяви/скарги на рішення ВЛК свій висновок повинна оформлювати не листом, а вмотивованою постановою з викладенням всіх обставин та аргументів.
Відсутність належним чином оформленої постанови ЦВЛК про перегляд постанови ВЛК свідчить про те, що орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен ухвалити за Законом.
З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у спірному випадку має місце протиправна бездіяльність Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України щодо не розгляду скарги військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 молодшого сержанта ОСОБА_1 про незгоду з постановою військово-лікарської комісії при військовій частині НОМЕР_2 .
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.
Відповідачем жодних належних доказів на підтвердження правомірності власних дій (бездіяльності), які є предметом оскарження, надано не було.
Колегія суддів враховує, що спосіб захисту має враховувати суть порушення, допущеного суб'єктом владних повноважень - відповідачем, а тому суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Так, відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).
Відповідно до ст.13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Chahal проти Об'єднаного королівства» (заява №22414/93) зазначив, що ст.13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, її суть зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист (параграф 145).
Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (параграф 75 рішення Європейського суду з прав людини від 05 квітня 2005 у справі «Афанасьєв проти України»).
З огляду на вищевикладене, колегія суддів, з урахуванням ч.1 ст.308 КАС України, погоджується з висновком суду першої інстанції, що ефективним та належним способом відновлення порушеного права позивача буде визнання протиправною бездіяльності Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України, що полягає у не розгляді скарги військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 молодшого сержанта ОСОБА_1 щодо незгоди з постановою військово-лікарської комісії при військовій частині НОМЕР_2 та зобов'язання Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України розглянути скаргу військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 молодшого сержанта ОСОБА_1 щодо незгоди з постановою військово-лікарської комісії при військовій частині НОМЕР_2 .
Таким чином, переглянувши рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача, колегія суддів дійшла висновку, що при прийнятті рішення, суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального права.
Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги не містять належних та обґрунтованих міркувань, які б спростовували висновки суду першої інстанції. В апеляційній скарзі також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки судом першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведених аргументів.
Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.07.2024 по справі № 440/5405/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло
Судді(підпис) (підпис) І.С. Чалий І.М. Ральченко