24 жовтня 2024 року справа №200/4534/24
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Гаврищук Т.Г., суддів: Блохіна А.А., Сіваченка І.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 01 серпня 2024 р. у справі № 200/4534/24 (головуючий І інстанції Голубова Л.Б.) за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані 40 днів додаткової відпустки, як одинокій матері за період з 2019 року по 2022 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані 40 днів додаткової відпустки, як одинокій матері за період з 2019 року по 2022 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 01 серпня 2024 року позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані 40 днів додаткової відпустки, як одинокій матері за період з 2019 року по 2022 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 40 днів додаткової відпустки, як одинокій матері за період з 2019 року по 2022 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Не погодившись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення норм матеріального права, просив рішення місцевого суду скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог.
В обґрунтування зазначено, що основним критерієм для визначення статусу одинокої матері є виховання та утримування дитини без участі батька. Для підтвердження права на додаткову соціальну відпустку роботодавцю має бути пред'явлений офіційно складений, оформлений та засвідчений в установленому порядку документ, у якому підтверджується відсутність участі батька у вихованні дитини. Відповідні докази мають надаватися роботодавцю щороку, що і буде надавати одинокій матері права на отримання такої відпустки, при звільненні - право на отримання грошової компенсації за її невикористання.
Відповідно копії рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 28.09.2018 у справі №504/3041/18, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано. Проте позивачем не надано жодного документу на підтвердження того, що позивач самостійно виховує дитину, тобто без участі батька.
Позивачем не було надано докази на підтвердження того, що у період 2019-2022 роки вона набула права на додаткову оплачувану відпустку як одинока мати та зверталася до військової частини НОМЕР_1 із рапортами чи заявами про її надання з відповідними документами, що підтверджують такий статус.
Справа розглянута у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, з таких підстав.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено таке.
Позивач - ОСОБА_1 є громадянкою України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивач з 11.02.2019 року по 02.05.2020 року проходила службу у військовій частині НОМЕР_3 та була зарахована на грошове забезпечення до військової частини НОМЕР_1 , з 03.05.2020 року по 11.02.2022 року проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджено відповідними витягами з наказів від 11.02.2019 № 42, від 02.05.2020 № 123 та не спростовується відповідачем.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_4 10.02.2022 року №85 позивача 11.02.2022 року звільнено з військової служби за сімейними обставинами.
Однак, при звільненні відповідачем не проведено з позивачем розрахунок щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як одинокій матері за період з 2019 року по 2022 рік, передбаченої статтею 182-1 Кодексу законів про працю України та статтею 19 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року 504/96-ВР, у зв'язку з чим позивач звернулася до військової частини НОМЕР_1 з заявою від 30.04.2024 року про надання довідки про грошове забезпечення за період проходження служби, копії витягів з наказів про зарахування на військову службу та звільнення зі служби.
Листом від 08.05.2024 року № 2766 відповідач надав документи, зазначені у запиті.
Відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_3 від 28.11.2006 року серії НОМЕР_5 , виданого Донецьким міським відділом РАЦС Донецького обласного управління юстиції, батьком дитини є ОСОБА_2 , а матір'ю - ОСОБА_1 .
Згідно з рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 28.09.2018 у справі №504/3041/18 шлюб, укладений 11.11.2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначає Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ).
Згідно з п.5 ст.11 Закону №2011-ХІІ військовослужбовці-жінки користуються всіма пільгами, передбаченими законодавством з питань соціального захисту жінок, охорони материнства і дитинства. Ці пільги поширюються на батьків з числа військовослужбовців, які виховують дітей без матері (у разі її смерті, позбавлення батьківських прав, на час перебування у лікувальному закладі охорони здоров'я та в інших випадках відсутності материнського піклування про дітей).
Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України (абзац перший пункту 8 статті 10-1 Закону №2011-XII).
Статтею 4 Закону України "Про відпустки" від 05 листопада 1996 року №04/96-ВР (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв'язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону).
Відповідно до ст.19 Закону України "Про відпустки" (у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину-інваліда, або яка усиновила дитину, матері інваліда з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або інваліда з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або інваліда з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 (322-08 ) Кодексу законів про працю України).
Жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину-інваліда, або яка усиновила дитину, матері інваліда з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або інваліда з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або інваліда з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України).
Згідно зі ст.182-1 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній на момент розгляду справи судом) одному з батьків, який має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або які усиновили дитину, матері (батьку) особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 цього Кодексу).
Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому, визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та від 06 грудня 1991 року № 1932-XII Про оборону України (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).
За визначенням статті 1 Закону №3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Приписами ч. 8 ст. 4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» встановлено, що з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
Із аналізу зазначених норм вбачається, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски.
Отже, Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набула за період проходження нею військової служби.
Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року у справі №620/4218/18, в якій вказала, зокрема про те, що аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набула за період проходження нею військової служби. Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Як зазначалось вище, позивач підпадає під визначення «одинока матір» та має право на пільги, встановлені чинним законодавством, зокрема, на соціальну щорічну додаткову оплачувану відпустку тривалістю 10 календарних днів, в період з 2019 року по 2022 рік.
Однак, з огляду на запроваджений у державі особливий період, не використала додаткову відпустку, визначену статтею 19 Закону України "Про відпустки".
Судова колегія відхиляє доводи апелянта про те, що позивачем не було надано докази на підтвердження того, що у період 2019-2022 роки вона набула права на додаткову оплачувану відпустку як одинока мати та зверталася із рапортами чи заявами про її надання з відповідними документами, оскільки право позивача щодо отримання грошової компенсації є абсолютним та не залежить від подання відповідних рапортів, а нарахування та виплата грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки є обов'язком відповідача.
Щодо доводів апелянта, що позивачем не надано жодного документу на підтвердження того, що позивач самостійно виховує дитину, тобто без участі батька, суд зазначає наступне.
Законодавство не містить конкретного переліку документів, які слід пред'явити жінці, яка виховує дитину без батька, для отримання додаткової соціальної відпустки. Тому одним із документів для підтвердження того, що батько не бере участі у вихованні дитини, можуть бути: рішення суду про позбавлення відповідача батьківських прав, рішення органів опіки та піклування або суду щодо участі батька у вихованні дитини, ухвала суду або постанова слідчого про розшук відповідача у справі за позовом про стягнення аліментів, тощо.
Отже, розлучена жінка, яка дійсно виховує сама дитину (без батька), для отримання додаткової соціальної відпустки має надати копію свідоцтва про народження дитини, копію свідоцтва про розірвання шлюбу та документ, який підтверджував би те, що батько не бере участі у вихованні дитини.
З матеріалів справи вбачається, що у 2018 році розірвано шлюб укладений 11.11.2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на підставі рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 28.09.2018 у справі №504/3041/18. Тобто, шлюб тривав менше року. В рішенні суду, зокрема вказано, що сторони припинили сімейні стосунки, спільне господарство не ведуть, не пов'язані спільним побутом, проживають окремо. Спір про місце проживання дитини відсутній.
Таким чином, наявними у справі доказами підтверджено, що позивач у спірний період, а саме: 2019-2022 роки самостійно виховувала дитину, тобто без участі батька, а отже мала право на додаткову оплачувану відпустку, відповідно до статті 19 Закону України «Про відпустки».
Отже, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу частини, відповідач протиправно не провів з нею усіх необхідних розрахунків, зокрема щодо нарахування та виплати грошових компенсацій за невикористані календарні дні додаткової відпуски як одинокій матері, за час військової служби з 2019 по 2022 роки.
В контексті викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права.
Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують.
При цьому, надаючи оцінку доводам апеляційної скарги, судова колегія враховує, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
За приписами пункту 1 частини 1 статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Оскільки судом першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги правильно встановлені обставини справи, судове рішення є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
Керуючись статями 291, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 01 серпня 2024 р. у справі №200/4534/24 - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 01 серпня 2024 р. у справі №200/4534/24 - залишити без змін.
Повне судове рішення - 24 жовтня 2024 року.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: Т.Г. Гаврищук
Судді: А.А. Блохін
І.В. Сіваченко