24 жовтня 2024 року справа №200/4351/24
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сіваченка І.В., суддів: Блохіна А.А., Гаврищцк Т.Г., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23 липня 2024 року (повне судове рішення складено 23 липня 2024 року) у справі № 200/4351/24 (суддя в І інстанції Голубова Л.Б.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про:
- визнання протиправною бездіяльності щодо відмови у виплаті страхових виплат, які були затримані ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 01.09.2022 по 15.08.2023;
- зобов'язання нарахувати та сплатити страхові виплати, які не були своєчасно виплачені ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період з 01.09.2022 по 15.08.2023.
Заявлені вимоги позивач обґрунтовувала тим, що її померлому ІНФОРМАЦІЯ_2 чоловіку ОСОБА_2 було встановлено втрату 25% професійної працездатності у зв'язку із професійним захворюванням, він мав право на страхові виплати.
Чоловік позивача перебував на обліку та отримував страхові виплати, однак нарахування страхових виплат у період з 01.09.2022 та до смерті чоловіка 15.08.2023 було припинено без повідомлення причин, у зв'язку з чим позивач двічі 31.01.2023 та 30.04.2024 через адвоката звернулася до відповідача з приводу виплати недоотриманих її чоловіком страхових виплат.
Листом від 02.02.2024 №0500-0202-8/10793 відповідач надав постанову Слов'янського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області від 13.09.2022 №14022/312054/6560/41 з 01 вересня 2022 року, якою ОСОБА_2 нарахування та виплата щомісячних страхових виплат затримано відповідно до частини третьої статті 44, статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 № 1105-XIV.
Листом від 03 травня 2024 року №0500-0202-8/44475 відповідач відмовив у виплаті заборгованості по щомісячним страховим виплатам померлого чоловіка позивача.
Зазначала, що виплата щомісячних страхових виплат ОСОБА_2 була протиправно припинена 01.09.2022 у зв'язку з відсутністю інформації про внутрішньо переміщену особу на підставі пункту 6 частини 1 статті 46 Закону № 1105-XIV.
Вважала, що бездіяльністю по невиплаті заборгованості зі страхових виплат відповідач порушує конституційні права позивача.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 23 липня 2024 року позов задоволено.
Не погодившись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення місцевого суду, прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що З 01.01.2023 відбулося публічне правонаступництво, тобто перехід прав та обов'язків управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, до Головного управління Пенсійного Фонду України в Донецькій області.
Головне управління Пенсійного Фонду України в Донецькій області щомісячну страхову виплату ОСОБА_2 з 01.09.2022 не припиняв (затримував).
Крім того, відсутні докази того, чи зверталась позивач ОСОБА_1 до органів нотаріату за оформленням спадкових прав на спадкове майно, що залишилось після смерті її чоловіка ОСОБА_2 , чи отримувала свідоцтво про право на спадщину, наявності заповіту спадкодавця ОСОБА_2 на користь позивача.
За відсутності відомостей щодо прийняття позивачем спадщини після смерті ОСОБА_2 , наявності інших спадкоємців, не можливо встановити перехід прав від спадкодавця до спадкоємця.
Частиною 10 статті 41 Закону № 1105-XIV (у редакції Закону від 21.09.2022 № 2620-ІХ) (діяла на час смерті ОСОБА_2 ) передбачено, що тільки належні суми страхових виплат, що з вини Фонду не були своєчасно виплачені особам, які мають на них право, у разі смерті цих осіб виплачуються членам їхніх сімей, а в разі їх відсутності включаються до складу спадщини.
Отже, на час відкриття спадщини спадкодавцю ОСОБА_2 не були нараховані страхові виплати, які би включалися до складу спадщини суд першої інстанції не врахував, що припинення (затримання) нарахування Слов'янським міським відділенням управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області страхових виплат потерпілому ОСОБА_2 здійснено з 01 вересня 2022 року, тобто за життя ОСОБА_2 , але останній у встановленому законом порядку не оскаржив дії відповідача, тобто за життя не виявив інтересу та волі на те, щоб відновити нарахування щомісячної грошової суми у разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку, а отже, указані суми йому за життя не нараховувались, а тому вони не можуть входити до складу спадщини після смерті ОСОБА_2 .
Апеляційний розгляд здійснено в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено наступне.
ОСОБА_1 є громадянкою України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_1 . Згідно паспортних даних позивач зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 26.10.2023 № 2615-7001914129 позивача зареєстровано як ВПО за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідно до свідоцтва про укладення шлюбу від 05.06.1982 серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 є дружиною ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що свідчить свідоцтво про смерть від 02.11.2023 серії НОМЕР_3 , видане відділом ДРАЦС у м. Івано-Франківську Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.
Чоловіку позивача встановлено втрату професійної працездатності 25% безстроково у зв'язку з професійним захворюванням, про що свідчить довідка обласної МСЕК серії ДОН-04 № 034721 від 22.11.2011.
Чоловік позивача ОСОБА_2 , як внутрішньо переміщення особа отримував щомісячні страхові виплати у Слов'янському міському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області до 01.09.2022.
31.01.2024 позивачем через адвоката надіслано запит до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо отримання копії постанови про припинення (затримання) щомісячної страхової виплати на ОСОБА_2 .
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 02.02.2024 №0500-0202-8/10793 надано копію постанови Слов'янського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про затримання щомісячної страхової виплати ОСОБА_2 від 13.09.2022 № 14022/312054/6560/41, згідно якої потерпілий ОСОБА_2 перебуває на обліку з 03.11.2010 року, має зареєстрований страховий випадок профзахворювання, що отримане ним 27.10.2010.
Відповідач зазначив, що відповідно до ч. 3 ст. 44, ст. 46 Закону № 1105-XIV у зв'язку з воєнним станом та активними бойовими діями та на підставі відсутності інформації про ВПО, ОСОБА_2 затримано щомісячну страхову виплату в розмірі 5023,27 грн. з 01.09.2022.
Постановою Слов'янського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області від 13.09.2022 №14022/312054/6560/41 з 01 вересня 2022 року ОСОБА_2 нарахування та виплата щомісячних страхових виплат затримано відповідно до частини третьої статті 44, статті 46 Закону № 1105-XIV (у редакції Закону України від 28.12.2014 №77-VІІІ; із змінами), підстава затримання: відсутня інформації про ВПО, у зв'язку з чим позивач 30.04.2024 повторно через адвоката звернулася до відповідача.
Листом від 03 травня 2024 року за №0500-0202-8/44475 відповідач відмовив у виплаті заборгованості по щомісячним страховим виплатам померлого чоловіка позивача.
Зокрема, відповідач зазначив, що померлий ОСОБА_2 за життя не звертався з заявою про поновлення страхових виплат, тому нарахування за період з 01.09.2022 по день смерті - 15.08.2023 йому не здійснювалося, а тому ОСОБА_1 не має права на невиплачені її чоловіку кошти.
Враховуючи зазначене, відповідач вважає, що підстави для виплати позивачу страхових виплат у Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області відсутні.
Перевіряючи правомірність дій відповідача щодо відмови, викладеної у листі від 03 травня 2024 року за №0500-0202-8/44475 у виплаті позивачу щомісячних страхових виплат її померлого чоловіка, суд виходив з такого.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
01.01.2023 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 21 вересня 2022 р. № 2620-ІХ.
Відповідно до пункту 2 розділу Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» в редакції Закону від 21 вересня 2022 року № 2620-ІХ припинено Фонд соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду, реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 1 січня 2023 року. Пенсійний фонд України та його територіальні органи є правонаступниками Фонду соціального страхування України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції Фонду та їх відділень.
Відповідно до положень частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості.
Питання щодо страхових виплат врегульовані Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
У відповідності до вимог статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються:
1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого;
3) якщо з'ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку;
4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми;
5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов'язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню;
6) в інших випадках, передбачених законодавством.
Як зазначає позивач, виплата страхових виплат позивачу припинена у зв'язку із відсутністю інформації про внутрішньо переміщену особу на підставі пункту 6 частини 1 зазначеної статті.
Водночас, статтею 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» такої підстави для припинення страхових виплат, як відсутністю інформації про внутрішньо переміщену особу чи припинення дії довідки внутрішньо переміщеної особи - вказаним Законом не передбачено.
Відповідачем не надано жодного, встановленого законом доказу на підтвердження наявності підстав для припинення позивачеві страхових виплат.
Положення статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення.
Статтею 14 Конвенції визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
Відповідно до положень Конституції України, в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).
Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина 2 статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною 2 статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту.
Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
В даному випадку наявність або відсутність у позивача, в певний період часу, статусу внутрішньо переміщеної особи створює для нього, на відміну від інших громадян України, певні перешкоди в отриманні страхових виплат, та потребує від людини здійснення додаткових дій, не передбачених Законами України.
Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Відповідно до статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки (пункти 1, 6).
Стаття 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачає, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Згідно із статтею 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», місце проживання - це житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає постійно або тимчасово.
Відповідно до статті 29 ЦК України, місце проживання фізичної особи - це житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Частина 6 статті 29 ЦК України дозволяє фізичній особі мати кілька місць проживання.
Виходячи із зазначених норм законодавства, правової та соціальної природи пенсії, право громадянина на призначення йому страхових виплат не можна пов'язувати з такою умовою, як постійне місце проживання (реєстрація місця проживання) або з відсутністю довідки про внутрішньо переміщену особу, а держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначені страхові виплати.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону України «Про запобігання та протидії дискримінації в Україні» дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користування правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
Як свідчить аналіз практики Європейського суду, у контексті Європейської конвенції, до майна належать, крім рухомих і нерухомих речей, також і право на пенсію (справа «Мюллер проти Австрії»).
У рішенні від 8 липня 2004 року «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював контроль над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем Молдавської Республіки Придністров'я (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.
Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суд при розгляді цієї справи враховує практику ЄСПЛ, у тому числі й рішення в справах «Пічкур проти України», «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» як джерело права відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
Отже, як Законом України «Про запобігання та протидії дискримінації в Україні», так і практикою ЄСПЛ встановлено, що дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об'єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях.
У статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зазначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати право громадянина на одержання призначеної йому страхових виплат незалежно від того, де проживає особа, якій призначені страхові виплати.
Слід також зазначити, що згідно з положеннями статті 4 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, одними з видів загальнообов'язкового державного соціального страхування є страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності. При цьому відносини, що виникають за цим видом соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ.
Разом з цим, положення частини першої статті 27 Основ передбачають, що виплати та надання соціальних послуг, на які має право застрахована особа за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, може бути припинено: якщо виплати призначено на підставі документів, що містять неправдиві відомості, якщо страховий випадок стався внаслідок дії особи, за яку настає кримінальна відповідальність, якщо страховий випадок стався внаслідок умисної дії особи, внаслідок невиконання застрахованою особою своїх обов'язків щодо загальнообов'язкового державного соціального страхування, в інших випадках, передбачених законами.
Відтак, Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування вичерпних випадків припинення страхових виплат не передбачають, але встановлюють, що вони можуть бути передбачені іншими законами.
Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII (далі - Закон № 1706-VII).
Згідно з нормами статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Питання виплати соціальних виплат встановлені Законом № 1105-XIV.
Відповідно до преамбули зазначеного закону - цей Закон відповідно до Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров'я.
Як вже зазначалось раніше, з аналізу норм статті 46 Закону № 1105-XIV вбачається, що визначені законодавством підстави припинення страхових виплат не є вичерпними.
Проте, слід зауважити, що зі змісту наведеної норми законодавства вбачається, що інші випадки для припинення страхових виплат повинні також бути передбачені саме законом. Ознакою, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин.
Варто наголосити, що статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України, зокрема, права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов'язки громадянина, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства, виховання, освіти, культури і охорони здоров'я, екологічної безпеки.
Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.
Згідно з частиною 3 статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Таким чином, підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.
Нормами статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
Позивач та її чоловік дійсно формально підпадають під ознаки, наведені у статті 1 вказаного Закону, яка визначає поняття внутрішньо переміщеної особи. Втім, отримання цього статусу не є обов'язком, а є правом особи, яка вважає себе переміщеною особою і бажає скористатися відповідними гарантіями.
Окрім того, слід вказати, що у цій справі сам факт існування у позивача права на отримання страхових виплат не оспорюється сторонами. Суть права позивача є достатньо чіткою і передбачено діючим законодавством.
Суд враховує, що в силу положень статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини вимоги щодо страхових виплат безперечно підпадають під дію цієї статті і вважаються майном, а майно, яке має особа-це конвенційне поняття права власності, та як абсолютне тлумачення, це те на що особа може розраховувати.
Перша і найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь - яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Позбавлення власності можливо тільки на умовах передбачених законом і повинно переслідувати легітимну мету. Крім того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції, а тому, при будь-якому втручанні державних органів у право на мирне володіння майном повинно бути забезпечено справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи.
Частиною 10 статті 41 Закону України № 1105-XIV передбачено, що належні суми страхових виплат, що з вини Фонду не були своєчасно виплачені особам, які мають на них право, у разі смерті цих осіб виплачуються членам їхніх сімей, а в разі їх відсутності включаються до складу спадщини.
Судами встановлено, що позивач є дружиною померлого ОСОБА_2 , якому неправомірно було зупинено нарахування страхових виплат з причин відсутності інформації про ВПО.
Позивач двічі зверталася до відповідача через представника, проте отримала відмову у виплаті їй належних її померлому чоловіку страхових виплат, які незаконно були зупинені постановою Слов'янського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області від 13.09.2022 №14022/312054/6560/41 з 01 вересня 2022 року відповідно до частини третьої статті 44, статті 46 Закону № 1105-XIV.
Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги про те, що спірні суми не були нараховані померлому, а частиною 10 статті 41 Закону № 1105-XIV передбачено, що тільки належні суми страхових виплат, що з вини Фонду не були своєчасно виплачені особам, які мають на них право, у разі смерті цих осіб виплачуються членам їхніх сімей, а в разі їх відсутності включаються до складу спадщини, колегія суддів зазначає наступне.
В Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 дав офіційне тлумачення поняття «належна працівнику заробітна плата», тобто, терміну «належні» суми.
В пункті 2.1, зокрема, зазначено, що право працівника на належну заробітну плату кореспондує обов'язок роботодавця нарахувати йому вказані виплати, гарантовані державою, і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник, у разі порушення законодавства про оплату праці, має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.
Таким чином, під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 Кодексу, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Апеляційний суд вважає застосовним таке тлумачення терміну «належні» суми і до відносин, що виникли в цій справі, тому доводи апеляційної скарги в цій частині також не заслуговують на увагу.
Зважаючи на встановлені обставини у справі, окружний суд дійшов правильного висновку, що позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності щодо відмови у виплаті страхових виплат, які були затримані ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 01.09.2022 по 15.08.2023 та зобов'язання нарахувати та сплатити позивачу страхові виплати, які не були своєчасно виплачені ОСОБА_2 за період з 01.09.2022 по 15.08.2023 підлягають задоволенню.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. Руїз Торія проти Іспанії (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтувалося на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, місцевий суд дійшов правильного висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого суду.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статями 291, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23 липня 2024 року у справі № 200/4351/24 - залишити без змін.
Повне судове рішення - 24 жовтня 2024 року.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Колегія суддів І. В. Сіваченко
А. А. Блохін
Т. Г. Гаврищук