24 жовтня 2024 року справа №200/1894/24
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Гайдара А.В., Блохіна А.А., Сіваченка І.В., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 22 травня 2024 року у справі № 200/1894/24 (головуючий суддя І інстанції Аканов А.А.), складеного в повному обсязі 22 травня 2024 року, за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про стягнення заборгованості по виплаті пенсії за період 15.01.2021 по 31.01.2022 в сумі 229530,97 грн., -
До Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якому позивач просив:
- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на
його користь заборгованість по виплаті пенсії за період 15.01.2021 рік по 31.01.2022
року в сумі 229530,97 грн.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 22 травня 2024 року позовні вимоги задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо не виплати ОСОБА_1 пенсії за період з 15.01.2021 по 31.01.2022 в сумі 229530,97 грн.
Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 заборгованість з пенсії за період з 15.01.2021 по 31.01.2022 в сумі 229530,97 грн.
З таким рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач, звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просив його скасувати та відмовити у задоволені позовних вимог.
В обґрунтуванні апеляційної скарги, апелянт зазначав, що позовна вимога позивача фактично спрямована на виконання рішення по справі № 200/2125/21-а, що виключає можливість подання окремого позову.
Сторони в судове засідання не викликались, про дату та місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином.
Апеляційним судом витребувано у Донецького окружного адміністративного суду справу № 200/1894/24, однак листом суд першої інстанції повідомив, що справа в паперовому вигляді не формувалась. Також повідомлено, що всі документи експортовано в комп'ютерну програму «Діловодство спеціалізованого суду».
Відтак, апеляційний суд вважає за можливе здійснити апеляційний перегляд за документами, наявними в підсистемі «Електронний суд».
Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом НОМЕР_1 .
Позивач є пенсіонером відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», що не є спірною обставиною між сторонами.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 17.05.2021 у справі №200/2125/21-а визнано протиправним і скасовано рішення Покровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 20 січня 2021 року № 285 «Про відмову в призначенні пенсії» та зобов'язано Покровське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 15 січня 2021 року № 285 про призначення пенсії відповідно до ч. 3 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
За результатом звернення позивачу листом 17.05.2022 №7680-6426/Г-15/8-0500/22 повідомлено, що виплата за рішенням суду за період з 15.01.2021 по 31.12.2021 в сумі 229530,97 грн., як така, що не передбачена бюджетом Пенсійного фонду та потребує додаткового фінансування, обліковується в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області, буде фактично виплачена після отримання відповідного фінансового ресурсу.
18.07.2022 відповідачем на звернення позивача листом №16509-16448/Г-03/8-2800/22 повідомлено, що бюджетом Пенсійного фонду України на 2021 рік, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.02.2021 № 126, на фінансування видатків, пов'язаних з погашенням заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, що здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України, було передбачено 360 млн грн., які використані в повному обсязі в першому півріччі 2021 року. Сума нарахованої на виконання судового рішення пенсії за період з 15.01.2021 по 31.01.2022 обліковується в автоматизованих базах даних обробки пенсійної документації (електронних пенсійних справах) та буде виплачена в межах бюджетних асигнувань, виділених на цю мету.
Листом відповідача від 18.12.2023 47211-50107/Г-03/8-2800/23 повідомлено, що нарахована на виконання рішення суду від 17.05.2021 доплата пенсії за період з 15.01.2021 по 31.01.2022 обліковується в електронній пенсійній справі та підлягає виплаті в межах бюджетних асигнувань, виділених на цю мету в порядку черговості.
28.12.2023 позивачу повідомлено, що виплата коштів на виконання рішень суду здійснюється в межах затверджених бюджетних призначень для здійснення відповідних виплат. На дату підготовки відповіді, за окремою бюджетною програмою проведено виплату заборгованості по судових рішеннях, які набрали законної сили по 20.09.2020 року.
В матеріалах справи наявний розрахунок нарахованої та фактично виплаченої пенсії по пенсійній справі 056650005099 позивача за період з 15.01.2021 по 31.01.2022 року, відповідно до якого сума заборгованості з пенсії складає 229530,97 грн.
Спірним питанням даної справи є правомірність дій відповідача стосовно невиплати заборгованості по пенсії.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що право позивача має бути відновленим шляхом стягнення спірної суми.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції погоджує висновки суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики України. Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією України та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства соціальної політики України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України та Міністра.
Отже, відповідач має діяти в межах та у спосіб, встановлених законодавчих норм.
Згідно із статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 92 Конституції України визначено, що виключно законами України визначаються, зокрема, :
1) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина;
6) основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки;
12) організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, організації державної статистики та інформатики.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 5 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон № 1058-IV) цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (абзац перший частини четвертої статті 24 Закону № 1058-IV).
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону № 1058 на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Згідно частини першої статті 44 Закону №1058 заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 45 Закону № 1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Стаття 46 Закону № 1058-IV регламентує правовідносини, що виникають під час виплати пенсії за минулий час.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 46 Закону № 1058-IV нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.
Згідно з ч. 2 ст. 46 Закону № 1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом. Суд зазначає, що відповідач, здійснивши на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17.05.2021 у справі №200/2125/21-а призначення позивачу пенсії та її нарахування, безпідставно, всупереч вимог частини другої статті 46 Закону №1058-IV не виплатив позивачу заборгованість по пенсійним виплатам, що утворилася за період з 15.01.2021 по 31.12.2021 року.
Щодо доводів відповідача, що позовна вимога позивача фактично спрямована на виконання рішення по справі № 200/2125/21-а, що виключає можливість подання окремого позову щодо стягнення заборгованості, суд зазначає наступне.
Предметом позову у справі № 200/2125/21-а була правомірність відмови управління у призначенні пенсії
Відтак, у межах справи № 200/2125/21-а не розглядалось питання нарахування та виплати заборгованості з пенсії, яка виникла після її призначення, не надавалась оцінка розміру такої заборгованості та порядку її виплати.
Відтак, заявлені позовні вимоги не стосуються порядку виконання судового рішення (по справі № 200/2125/21-а), не є аналогічними, отже, в даному випадку наявні підстави стверджувати про виникнення між позивачем та відповідачем нового спору.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
У рішенні у справі «Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (цитата у п. 25 цього рішення).
Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії Суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Щокін проти України», питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (цитата у п. 33 цього рішення).
Отже, встановлення судом апеляційної інстанції відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.
При цьому, Верховний Суд України у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат (постанови Верховного Суду України від 22.06.2010 у справі № 21-399во10, від 07.12.2012 у справі №21-977во10, від 03.12.2010 у справі № 21- 44а10).
Така правова позиція підтримана Конституційним Судом України у рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 17.03.2004 № 7-рп/2004, від 01.12.2004 № 20-рп/2004, від 09.07.2007 № 6-рп/2007, в яких зазначено про неможливість поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету.
Приймаючи до уваги наведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що невиплата пенсії позивачу заборгованості з пенсії за період з 15.01.2021 по 31.01.2022 року у розмірі 229530,97 грн., з точки зору положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є втручанням у право власності позивача, і таке втручання не є законним.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Відповідно до положень ч.1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
Керуючись статтями 250, 257, 308, 311, 316, 321, 322, 328 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області- залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 22 травня 2024 року у справі № 200/1894/24 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 24 жовтня 2024 року.
Судді А.В. Гайдар
А.А. Блохін
І.В. Сіваченко