24 жовтня 2024 року справа №200/4411/24
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сіваченко І.В., суддів Блохіна А.А., Гаврищук Т.Г., розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 15 серпня 2024 року (повне судове рішення складено 15 серпня 2024 року) у справі № 200/4411/24 (суддя в І інстанції Циганенко А.І.) за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
29 червня 2024 року засобами поштового зв'язку ОСОБА_1 подав до суду позов до військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:
визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягала у не нарахуванні та не виплаті позивачу індексації-різниці відповідно до абз. 3, 4, 6 п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (далі - Порядок № 1078), за період з 16.04.2020 по 27.11.2022 включно;
зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію-різницю відповідно до абз. 3, 4, 6 п. 5 Порядку № 1078, в сумі 4463,15 гривень щомісячно за період з 16.04.2020 по 27.11.2022 включно в загальному розмірі 139 994 (сто тридцять дев'ять тисяч дев'ятсот дев'яносто чотири) гривні 14 копійок з відрахуванням військового збору і податку на доходи фізичних осіб з компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44, та раніше виплачених сум;
визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягала у нарахуванні та виплаті позивачу за період проходження військової служби з 16.04.2020 по 27.11.2022 включно одноразових додаткових видів грошового забезпечення (підйомної допомоги за 2020 рік, грошової допомоги для оздоровлення за 2020 - 2022 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 - 2022 роки) без урахування в складі грошового забезпечення, з якого був обчислений розмір таких допомог, належної індексації грошового забезпечення;
зобов'язати відповідача здійснити перерахунок одноразових додаткових видів грошового забезпечення (підйомної допомоги за 2020 рік, грошової допомоги для оздоровлення за 2020 - 2022 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 - 2022 роки) позивачу за період проходження військової служби з 16.04.2020 по 27.11.2022 включно, врахувавши в складі грошового забезпечення, з якого був обчислений розмір таких допомог, належну індексацію грошового забезпечення, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що з 16.04.2020 по 27.11.2022 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . За час проходження військової служби нарахування грошового забезпечення відповідачем здійснювалося не в повному обсязі: у спірний період індексація грошового забезпечення нараховувалася та виплачувалася не в повному розмірі, а тому грошове забезпечення було виплачено в меншому розмірі. Звернення позивача про перерахунок та виплату грошового забезпечення в повному розмірі залишено без відповіді. Позивач вважав, що за спірний період відповідач має виплатити йому індексацію-різницю відповідно до абз. 3, 4, 6 п. 5 Порядку № 1078, та здійснити перерахунок одноразових додаткових видів грошового забезпечення: підйомної допомоги за 2020 рік, грошової допомоги для оздоровлення за 2020 - 2022 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 - 2022 роки.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 15 серпня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення місцевого суду, прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування зазначено, що суд першої інстанції при дослідженні обставин справи та перевірки їх доказами, навпаки не врахував правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 23 березня 2023 року у справі № 400/3826/21, не дослідивши та відповідно не вирішивши питання щодо наявності в березні 2018 року у позивача права на отримання суми індексації-різниці, що мало наслідком неправильне розв'язання спору в цій частині.
Окремо зазначає, що Порядок № 1078, а також правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 23 березня 2023 року у справі № 400/3826/21 (з урахуванням ухвали від 30 березня 2023 року про виправлення описки) та від 29 березня 2023 року у справі № 380/5493/21 не містять жодних вимог щодо виплати індексації-різниці до чергового підвищення тарифних ставок (посадових окладів) за умови перебування на тій же посаді.
Отже, висновки суду першої інстанції про те, що індексація-різниця виплачується до чергового підвищення тарифних ставок (посадових окладів) з умови перебування на тій же посаді жодним чином не відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 23 березня 2023 року у справі № 400/3826/21 (з урахуванням ухвали від 30 березня 2023 року про виправлення описки) та від 29 березня 2023 року у справі № 380/5493/21.
Апеляційний розгляд здійснено в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, з наступних підстав.
Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені в заявах по суті справи, матеріали адміністративної справи №200/4057/24, яка перебуває в провадженні Донецького окружного адміністративного суду, судами першої та апеляційної інстанції встановлено таке.
Капітан ОСОБА_1 в період з 16 травня 2017 року по 16 квітня 2020 року проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_2 на посаді помічника начальника оперативного відділення штабу, згідно з наказом командира військової частини - польова пошта НОМЕР_3 від 16 травня 2017 року №132, з посадовим окладом 970,00 гривень.
24 березня 2020 року наказом командувача Десантно-штурмових військ Збройних Сил України №35 майора ОСОБА_1 призначено на посаду начальника штабу - першого заступника командира військової частини НОМЕР_1 .
16 квітня 2020 року наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) №108 майора ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини, та знято з усіх видів забезпечення.
16 квітня 2020 року за наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №104 майор ОСОБА_1 справи і посаду прийняв та приступив до виконання службових обов'язків за посадою начальника штабу - першого заступника командира військової частини НОМЕР_1 з посадовим окладом 5070,00 гривень.
27 листопада 2022 року наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №332 майора ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини, та знято з усіх видів забезпечення.
При ухваленні рішення суд виходив з наступних мотивів та керувався такими положеннями законодавства.
Україна є […] правова держава (стаття 1 Конституції України).
Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (стаття 3 Конституції України).
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року №2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Частинами 1-3 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» № 1282-ХІІ від 03 липня 1991 року (далі - Закон № 1282-ХІІ).
За приписами статті 1 Закону № 1282-ХІІ індексація грошових доходів населення це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Згідно зі статтею 2 Закону № 1282-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Статтею 4 Закону № 1282-ХІІ визначено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка (застосовується з 01 січня 2016 року).
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення, у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
З аналізу положень Закону № 2011-XII та Закону № 1282-ХІІ убачається, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. Через вимоги законодавства проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язком для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Враховуючи, що індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру, механізм індексації має універсальний характер.
Правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють наступне виникнення права на отримання індексації.
Відповідно до пункту 1 Порядку № 1078 цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення передбачає можливість виплати двох видів індексації грошового доходу, умовно кажучи, «поточної» та «індексації-різниці».
Право на поточну індексацію виникає у випадку, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який з 1 січня 2016 року встановлений у розмірі 103 відсотка (абзац 2 пункту 1-1, абзац 6 пункту 5 Порядку №1078).
Сума цієї індексації визначається як результат множення грошового забезпечення, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (абзац 2, 5 пункт 4 Порядку № 1078).
Щодо «індексації-різниці», то слід зазначити, що Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» і Порядок № 1078 такого поняття не містять.
Пунктом 5 Порядку №1078 встановлено, що у разі підвищення тарифних ставок (посадових окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.
Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
У разі зростання грошового доходу за рахунок інших його складових без підвищення тарифних ставок (посадових окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення грошового доходу. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (посадового окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові грошового доходу, які не мають разового характеру.
До чергового підвищення тарифних ставок (посадових окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку.
[…]
З 1 грудня 2015 року в абзацах 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078 по суті йде мова про поняття індексації-різниці, право на яку виникає тільки тоді, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір доходу менший суми можливої індексації, визначеної в цьому місяці.
Якщо у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) сума цієї індексації нараховується, то абзац 6 пункту 5 Порядку № 1078 додатково указує, що ця сума індексації-різниці виплачується до наступного підвищення тарифних ставок (окладів) і до неї надалі додається поточна індексація, яка складається, коли величина індексу споживчих цін перевищує поріг індексації у розмірі 103 відсотки.
1 березня 2018 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704, якою були встановлені нові розміри окладів військовослужбовців..
Системний і цільовий способи тлумачення абзаців 3, 4 пункту 5 Порядку № 1078 дають суду підстави зробити висновок, що саме у березні 2018 року як місяці підвищення доходу позивача належало вирішити питання, чи має право позивач на отримання суми індексації-різниці.
Судами встановлено, що станом на 1 березня 2018 року позивач проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_2 на посаді помічника начальника оперативного відділення штабу, згідно з наказом командира військової частини - польова пошта НОМЕР_3 від 16 травня 2017 року №132, з посадовим окладом 970,00 гривень.
Поза увагою позивача залишилася та обставина, що індексація-різниця виплачується до чергового підвищення тарифних ставок (посадових окладів) з умови перебування на тій же посаді.
Судами встановлено, що позивач в період з 16 квітня 2020 року по 27 листопада 2022 року проходив військову службу у військовій частини НОМЕР_1 на посаді начальника штабу - першого заступника командира військової частини НОМЕР_1 , і у вказаний період Кабінет Міністрів України не встановлював нові розміри окладів військовослужбовців.
Також, з позовної заяви вбачається, що позивач наполягає на тому, що за період його військової служби мала застосовуватися щомісячна мінімальна фіксована індексація 4258,75 грн відповідно до абз. 4 п. 5 Порядку № 1078, що підтверджується листом Мінсоцполітики України від 29.12.2017 № 122/о/66-17 «Про індексацію грошового забезпечення» на звернення Департаменту фінансів Міністерства оборони України, яким надано роз'яснення розрахунку мінімальної фіксованої індексації у сумі 4258,75 грн, а саме якщо посадові оклади військовослужбовців востаннє підвищувались у січні 2008 р., то сума індексації в березні 2018 р. становить 4463,15 грн (1762 х 253,3 : 100).
Проте, ці доводи є неспроможними, з огляду на наступне.
Згідно пункту 10-2 Порядку № 1078 (в редакції станом на 16.04.2020) для працівників, яких переведено на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу або організацію або в іншу місцевість та у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці у разі продовження такими працівниками роботи, для новоприйнятих працівників, а також для працівників, які використали відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустку без збереження заробітної плати, передбачені законодавством про відпустки, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (окладу), за посадою, яку займає працівник.
Як зазначалось вище, позивач прибув на військову службу до відповідача (причому на іншу посаду, ніж займав до цього, і з іншим посадовим окладом) пізніше березня 2018 року - місяця підвищення тарифної ставки (посадового окладу), за посадою, яку займає військовослужбовець.
Отже, базовим місяцем для позивача при обчисленні індексу споживчих цін для проведення індексації є березень 2018 року, а не січень 2008 року.
Те саме зазначено і в листі Міністерства соціальної політики України від 28 квітня 2016 року № 201/10/1.37-16, де надано роз'яснення щодо індексації заробітної плати, яке полягає в наступному: «Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації, починаючи з грудня 2015 року, здійснюється не індивідуально для кожного працівника в залежності від прийняття його на роботу або зростання його доплат та надбавок, а від моменту ОСТАННЬОГО перегляду тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник».
Це роз'яснення відповідає нормам Порядку № 1078.
Виходячи з розміру виплаченої позивачу індексації, відповідач враховував базовим місяцем березень 2018 року.
Наприклад, за травень 2022 року. З березня 2018 року по травень 2022 року коефіцієнт індексації складав 36,8%. Розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи - 2481 грн. Розмір індексації за повний місяць складе: 2481 х 36,8% = 913,01 грн.
Аналогічно за наступні місяці:
2022 Червень - 2481 х 41 = 1017,21;
2022 Липень - 2600 х 41 = 1066,00;
2022 Серпень - 2600 х 49,3 = 1281,80;
2022 Вересень - 2600 х 49,3 = 1281,80;
2022 Жовтень - 2600 х 49,3 = 1281,80.
Отже, відповідачем не було порушено прав позивача при нарахуванні і виплаті йому індексації грошового забезпечення, не було неправомірно зменшено її розмір, відтак, підстав для задоволення позовних вимог не існує.
Відтак, позивач не має права на отримання індексації-різниці за період військової служби у військовій частини НОМЕР_1 з 16 квітня 2020 року по 27 листопада 2022 року.
Висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 23 березня 2023 року у справі № 400/3826/21 (з урахуванням ухвали від 30 березня 2023 року про виправлення описки) та від 29 березня 2023 року у справі № 380/5493/21 з подібними правовідносинами, яка в силу приписів частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) підлягає врахуванню під час розгляду даної справи.
Позовні вимоги про перерахунок одноразових додаткових видів грошового забезпечення є похідними від вимоги про нарахування та виплату індексацію-різницю, і з вищенаведених підстав також є необґрунтованими.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, місцевий суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09 грудня 1994 року, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статями 291, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 15 серпня 2024 року у справі № 200/4411/24 - залишити без змін.
Повне судове рішення - 24 жовтня 2024 року.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Колегія суддів І. В. Сіваченко
А. А. Блохін
Т. Г. Гаврищук