апеляційне провадження №22-ц/824/13512/2024
справа №755/9006/24
24 жовтня 2024 року м.Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Поліщук Н.В.
суддів Мережко М.В., Соколової В.В.,
розглянувши у письмовому провадженні справу за апеляційною скаргою адвоката Гапича Юрія Леонідовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 17 червня 2024 року, постановлену під головуванням судді Гаврилової О.В.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів, -
встановив:
В травні 2024 року до Дніпровського районного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 із позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 17 червня 2024 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів передано до Подільського районного суду міста Києва за підсудністю.
Не погодившись з постановленою ухвалою, адвокатом Гапичем Ю.Л., який діє в інтересах ОСОБА_1 , подано апеляційну скаргу.
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на порушення норм процесуального та матеріального права.
Вказує, що суд, маючи доступ до відповідних реєстрів, установив місце реєстрації лише відповідача без перевірки місця реєстрації позивачки.
Уважає, що у разі небажання суду самостійно перевіряти місце реєстрації позивачки, суд мав визначити відсутність такої інформації як недолік позовної заяви.
Зазначає, що із долучених до позову документів, а саме свідоцтва про шлюб сторін, свідоцтва про народження сина сторін, які видані уповноваженими органами Дніпровського району м. Києва, можливо зробити висновок, що справа підсудна Дніпровському районному суду міста Києва, оскільки такі документи є дотичними доказами правдивості наданої інформації щодо місця проживання позивача.
Мотивуючи наведеним, просить суд ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 17 червня 2024 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України справа розглядається без повідомлення учасників справи.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі судового рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції, керуючись статтею 27 ЦПК України, вказав, що позов не підсудний Дніпровському районному суду міста Києва, а підстави для застосування альтернативної підсудності матеріали справи не містять. Суд вказав, що оскільки згідно відомостей із відповідного реєстру відповідач зареєстрований в Подільському районі м. Києва, справа підсудна Подільському районному суду міста Києва.
З матеріалів справи убачається, що до позовної заяви не долучено документів на підтвердження місця реєстрації ані позивачки, ані відповідача.
На запит суду щодо реєстрованого місця проживання ОСОБА_2 надійшла Інформація щодо реєстрації місця проживання особи, з якої убачається, що за відомостями Електронного реєстру територіальної громади м. Києва ОСОБА_2 значиться за адресою місця проживання: АДРЕСА_1 (а.с.14-15).
До апеляційної скарги долучено витяг з реєстру територіальної громади від 18 червня 2024 року та довідку про реєстрацію місця проживання особи, із яких убачається, що ОСОБА_1 з 30 березня 1993 року по теперішній час зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.24,25).
Крім того, до позову долучено свідоцтво про шлюб ОСОБА_2 та ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 та свідоцтво про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , серії НОМЕР_2 (а.с.6,7). Обидва документи видано Дніпровським районним у місті Києві ДРАЦС ЦМУ МЮ (м. Київ).
Перевіряючи доводи апеляційної скарги, суд вказує на таке.
Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Частиною 1 статті 17 Закону України «Про судоустрій ста статус суддів» указано, що судоустрій будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності, що узгоджується із приписами Основного Закону.
За загальним правилом у відповідності до статті 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом. Позови до юридичних осіб пред'являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Тобто, правило загальної територіальної підсудності щодо пред'явлення позову за місцезнаходженням відповідача застосовується лише у випадку, коли інші правила підсудності не встановлені положеннями ЦПК України.
За частиною 1 статті 28 ЦПК України позови про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, про визнання батьківства відповідача, позови, що виникають з трудових правовідносин, можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.
Аналіз вказаних норм дає можливість зробити висновок про те, що підсудність за вибором позивача (альтернативна підсудність) - це форма підсудності, за якої позивач наділений правом за своїм вибором пред'явити позов в один з декількох вказаних у законі судів. Разом із тим, правила альтернативної підсудності не позбавляють позивача права звернутися із позовом за правилами загальної підсудності (стаття 27 ЦПК України), оскільки позивач має право на вибір між кількома судами, яким згідно з цією статтею підсудна справа, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу (частина 16 статті 28 ЦПК України).
Відповідно до частини 6 статті 187 ЦПК України у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб'єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.
Відповідно до частини 8 статті 187 ЦПК України суддя з метою визначення підсудності може також користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру.
Згідно пункту 1 частини 1 статті 31 ЦПК України, суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Із змісту позовної заяви убачається, що з жовтня 2022 року позивачка та відповідач проживають окремо. Дитина проживає разом із матір'ю. Оскільки, за твердженням позивачки, сімейне життя сторін не склалось, ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом про розірвання шлюбу із ОСОБА_2 (справа №755/8697/24).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України).
В постанові Верховного Суду від 11 вересня 2020 року у справі №725/2910/19 вказав таке: «Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про підсудність цієї справи Першотравневому районному суду м. Чернівці, адже позов подано до суду за місцем проживання позивача, відповідно до положень частини першої статті 28 ЦПК України, оскільки на час звернення із позовом дитина проживала разом з позивачем, тому вимоги про стягнення аліментів могли розглядатись за правилами альтернативної підсудності, тобто і за місцем проживання позивача. Поєднання у одному проваджені із вимогою про стягнення аліментів вимоги про визначення місця проживання дитини, не суперечить положенням процесуального закону, відповідно не впливає на правильність визначеної судом територіальної юрисдикції (підсудності) цієї справи.
З огляду на викладене, доводи касаційної скарги про те, що справу розглянуто з порушенням правил підсудності, а саме в частині позовних вимог щодо визначення місця проживання дитини, не заслуговують на увагу, оскільки на час звернення до суду дитина проживала з позивачем, тому при поєднані в одному позові кількох вимог, одна з яких підлягає розгляду за правилами загальної підсудності, а інша - за правилами альтернативної підсудності, справа за такими вимогами може бути розглянута за правилами альтернативної підсудності у суді за вибором позивача».
Як установлено із матеріалів справи, ОСОБА_1 зареєстрована в Дніпровському районі м. Києва. В позові позивачка зазначає, що син ОСОБА_4 проживає із матір'ю. За наведених обставин, ОСОБА_1 вправі звернутись до суду із позовом, який одночасно містить вимоги про визначення місця проживання дитини та про стягнення аліментів як за правилами загальної підсудності, так і за правилами альтернативної підсудності.
Звертаючись до Дніпровського районного суду міста Києва, ОСОБА_1 скористалась своїм правом на вибір суду за зареєстрованим місцем проживання позивачки.
При постановленні оскаржуваної ухвали, суд першої інстанції не з'ясував правовідносин, що виникли між сторонами, не перевірив інформацію щодо зареєстрованого місця проживання позивачки з огляду на характер заявлених позовних вимог, відтак зробив передчасний висновок щодо підсудності справи іншому суду.
Статтею 379 ЦПК України передбачено, що підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
У зв'язку із вище наведеним, ухвала Дніпровського районного суду міста Києва від 17 червня 2024 року підлягає скасуванню, а справа - направленню для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 374, 379, 381-384, 390 ЦПК України, суд -
Апеляційну скаргу адвоката Гапича Юрія Леонідовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити.
Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 17 червня 2024 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Суддя-доповідач Н.В. Поліщук
Судді М.В. Мережко
В.В. Соколова