03680 м. Київ , вул. Солом'янська, 2-а
Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/6155/2024
17 липня 2024 року м. Київ
Справа № 758/175/18
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,
суддів Кирилюк Г.М., Рейнарт І.М.,
за участю секретаря судового засідання Дубінкіної М.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , на рішення Подільського районного суду міста Києва від 30 січня 2023 року, ухвалене у складі судді Захарчук С.С.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Домінанта» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,
встановив:
У січні 2018 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_3 , третя особа - ТОВ «Домінанта» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що 08.08.2017 року о 20 год 35 хв на АДРЕСА_1 сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу «Opel», н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_3 та транспортного засобу «Toyota», н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_4 , власником якого є вона, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 .
Постановою Подільського районного суду м. Києва від 07.11.2017 року винним у вчиненні ДТП визнано ОСОБА_3 .
Внаслідок ДТП пошкоджено належний їй автомобіль. Відповідно до висновку експертного дослідження від 14.08.2017 року № 955 вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля «Toyota», складає 118 895 грн.
З метою відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ДТП, ОСОБА_4 звернувся з заявою до МТСБУ, оскільки відомостей щодо страхування цивільно-правової відповідальності власника транспортного засобу «Opel» відомо не було.
22.08.2017 року МТСБУ повідомило, що між ОСОБА_3 та ТОВ «Страхове товариство «Домінанта» укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності № АМ 1353158, відповідно до якого ліміт відповідальності встановлений в розмірі 100 000 грн.
Вона подала до ТОВ «Страхове товариство «Домінанта» заяву про виплату страхового відшкодування у розмірі 100 000 грн. Таким чином, різниця між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою складає 18 895,80 грн.
Крім того, позивач зазначала, що внаслідок ДТП їй було завдано моральну шкоду, яка полягала у сильному стресі, викликаному хвилюванням, душевними та моральними переживаннями, пов'язаними з пошкодженням автомобіля, порушенням налагодженого стану життя, у зв'язку з відсутністю автомобіля на час його ремонту, неможливістю користуватись автомобілем, що призвело до негативних змін у її житті. Розмір відшкодування моральної шкоди вона визначила у сумі 50 000 грн.
Із урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, позивач просила суд стягнути з відповідача на свою користь 118 895,80 грн на відшкодування матеріальної шкоди, оскільки страхова компанія не виплатила їй погоджене страхове відшкодування в сумі 100 000 грн., а підстави для виплати відшкодування МТСБУ - на даний час відсутні; 50 000 грн на відшкодування моральної шкоди, судовий збір у розмірі 1280 грн і витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 889 грн.
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 30 січня 2023 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 5000 грн на відшкодування моральної шкоди. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернулась з апеляційною скаргою, у якій просить рішення суду скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову в повному обсязі, посилаючись на його необґрунтованість, порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків обставинам справи.
Вказує, що з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу, саме на відповідача покладено обов'язок доведення відсутності вини у завданні шкоди, а позивач доводить наявність шкоди та її розмір.
Посилається на те, що в даному випадку позивач протягом тривалого часу не одержала страхове відшкодування, внаслідок чого деліктне зобов'язання між потерпілим і особою, яка завдала шкоди фактично не припинене. З урахуванням реальної неможливості отримання ні у строки встановлені ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобі», ні в будь-які розумні строки від страховика відшкодування спричиненої матеріальної шкоди, вважає, що у суду були усі підстави відступити від висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 04.07.2018 року у справі № 755/18006/15-ц, оскільки такі висновки стосуються інших фактичних обставин справи і таке застосування судом норм матеріального права та правозастосовчої практики явно суперечить принципу справедливості та неупередженості розгляду цивільних справ.
На думку позивача, має бути розмежування у застосуванні висновків Великої Палати Верховного Суду щодо мети інституту страхування цивільно-правової відповідальності та неможливості стягнення повної суми матеріального збитку з винуватця ДТП, у разі неплатоспроможності, припинення членства у МТСБУ та позбавлення ліцензії страхової компанії, з якою укладено договір страхування цивільно-правової відповідальності. Підхід, за якого потерпілий в будь-якому випадку повинен звернутися із заявою (позовом) до страхової компанії, в якої застрахована цивільно-правова відповідальність особи, яка завдала шкоди, не розрахований на ті випадки, коли страхова компанія позбавлена ліцензії, виключена із МТСБУ, перебуває в стані припинення (банкрутства), фактично не здійснює діяльності. У перелічених випадках підхід, за якого потерпілий в будь-якому випадку повинен звернутися із заявою (позовом) до страхової компанії, є несправедливим. Також залишаються незрозумілими мотиви суду щодо відмови у задоволенні стягнення з відповідача матеріальної шкоди, яка не покривається розміром страхового відшкодування. Звертає увагу суду на необхідність застосування у даних правовідносинах положень ст. 1192 ЦК України.
Звертає увагу суду, що у матеріалах справи відсутні заперечення чи заяви відповідача щодо зменшення розміру витрат чи відмови у задоволенні стягнення витрат на правову допомогу.
Від учасників справи не надходило відзиву на апеляційну скаргу.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підтримала доводи апеляційної скарги, просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Інші учасники справи у судове засідання не з'явилися, про лату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.
Відмовляючи у задоволенні вимог про відшкодування майнової шкоди, суд першої інстанції виходив із того, що доказів того, що ТОВ «Страхове товариство «Домінанта» відмовило у виплаті страхового відшкодування за страховою подією, яка мала місце 08.08.2017 року, суду не надано. Покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності. Уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди.
Частково задовольняючи позов в частині відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок ДТП ОСОБА_1 зазнала душевних страждань, пов'язаних з пошкодженням майна. Враховуючи характер та тривалість страждань, істотність вимушених змін у життєвих стосунках позивача та виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 5 000 грн на відшкодування моральної шкоди.
Колегія суддів не може у повній мірі погодитися із такими висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 08 серпня 2017 року по вул. Стеценко, в місті Києві сталася ДТП за участю транспортного засобу «Opel», н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_3 , та транспортного засобу «Toyota», н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_4 , власником якого є ОСОБА_1 .
Постановою Подільського районного суду м. Києва від 07.11.2017 року, залишеною без змін постановою Апеляційного суду м. Києва від 13.02.2018 року, винним у вчиненні зазначеної ДТП визнано ОСОБА_3 (т. 1 а. с. 7-10, 61-63).
Згідно з висновком експертного дослідження від 14.08.2017 року № 955 вартість відновлювального ремонту транспортного засобу «Toyota», н.з. НОМЕР_2 , складає 255 761,05 грн; вартість відновлювального ремонту транспортного засобу «Toyota», н.з. НОМЕР_2 , з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників складає 118 895,80 грн; вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля «Toyota», н.з. НОМЕР_2 , складає 118 895,80 грн (т. 1 а. с. 13-20).
28 березня 2018 року ОСОБА_1 подала до ТДВ «Страхове товариство «Домінанта» заяву про виплату страхового відшкодування (т. 1 а. с. 65).
У заяві від 28.03.2018 року № 1758 ОСОБА_1 погодилася із розміром страхового відшкодування по страховому випадку, який трапився 08.08.2017 року за участю транспортного засобу «Toyota», н.з. НОМЕР_2 , в сумі 100 000 грн (т. 1 а. с. 64).
Нацкомфінпослуг листом від 26.07.2018 року № 7908/13-12 повідомило ОСОБА_1 про те, що розпорядженням від 07.06.2018 року № 866 Нацкомфінпослуг прийнято рішення «Про анулювання ліцензій на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів) ТДВ «Страхове товариство «Домінанта». При цьому, анулювання ліцензій не звільняє ТДВ «Страхове товариство «Домінанта» від обов'язку виконувати свої зобов'язання за укладеними договорами (полісами) страхування (т. 1 а. с. 110-112).
Частиною 1 ст. 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 5 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (ст. 979 ЦК України).
Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.
Згідно зі ст. 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Настання страхового випадку є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми.
Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Відповідно до пункту 36.2. Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту. Якщо у зв'язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик (МТСБУ) не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється у розмірі шкоди, оціненої страховиком (МТСБУ). Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна.
Отже, у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування є страховик завдавача шкоди. Цей страховик хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку.
Відповідно до ст. 1194 ЦК України, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Як вбачається з матеріалів справи, 28.03.2018 року ОСОБА_1 звернулася до ТДВ «Страхова компанія «Домінанта» із заявою про виплату страхового відшкодування.
У заяві від 28.03.2018 року № 1758 ОСОБА_1 погодилася із розміром страхового відшкодування по страховому випадку, який трапився 08.08.2017 року за участю транспортного засобу «Toyota», н.з. НОМЕР_2 , в сумі 100 000 грн.
Таким чином, ОСОБА_1 та ТДВ «Страхова компанія «Домінанта» погодили розмір страхового відшкодування в межах максимальної суми ліміту відповідальності страховика - 100 000 грн.
Водночас, судом встановлено, що 07.06.2018 року Нацкомфінпослуг прийнято рішення «Про анулювання ліцензій на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів) ТДВ «Страхове товариство «Домінанта». Анулювання ліцензій не звільняє ТДВ «Страхове товариство «Домінанта» від обов'язку виконувати свої зобов'язання за укладеними договорами (полісами) страхування. Членство ТДВ «Страхове товариство «Домінанта» в МТСБУ припинено. ТДВ «Страхове товариство «Домінанта» перебуває в стані припинення, проте не ліквідоване та не оголошено банкрутом, у зв'язку із чим МТСБУ не може виконати зобов'язання страховика та здійснити страхову виплату.
Враховуючи наведені обставини, помилковим є висновок суду першої інстанції про те, що ТОВ «Страхове товариство «Домінанта» не здійснювало відмову у виплаті страхового відшкодування за страховою подією, яка мала місце 08.08.2017 року, а тому відсутні підстави для покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на відповідача.
Суд першої інстанції не врахував, що невиплата позивачу суми страхового відшкодування пов'язана не з відмовою страховика у здійсненні такої виплати, а із перебуванням страховика в стані припинення.
Таким чином, відсутні підстави вважати, що у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування.
За таких обставин, винна в ДТП особа, яка уклала відповідний договір страхування і сплачувала страхові платежі, не може бути звільнена від обов'язку сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням) у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди.
В абзаці 3 пункту 16 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» судам роз'яснено, що при відшкодуванні страховиком шкоди, завданої особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, така особа сплачує потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Вищевказані правові висновки також було викладено Верховним Судом у постановах від 23.10.2019 року у справі №337/1673/16-ц та від 20.06.2019 року у справі № 362/5422/15.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 14.04.2022 року у справі № 205/7747/18, принцип повного відшкодування шкоди, закріплений у статті 1166 ЦК України, реалізується у відносинах страхування через застосування положень статті 1194 цього Кодексу. Вказана норма передбачає, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди за загальним правилом зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Отже, частка відповідальності особи, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, становить різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.07.2018 року у справі № 755/18006/15-ц вказала, що покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (ст. 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Отже, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у ст. 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Таким чином, враховуючи вимоги ст. 1194 ЦК України та висновки Верховного Суду у справах з аналогічних правовідносин, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги в частині того, що позивач вправі отримати відшкодування з винного водія різниці між фактичним розміром шкоди та страховим відшкодуванням.
Враховуючи те, що визначена ОСОБА_1 та ТДВ «Страхова компанія «Домінанта» сума страхового відшкодування є меншою від завданої майнової шкоди, потерпіла особа не позбавлена права на відшкодування заподіяних внаслідок ДТП збитків за рахунок винної особи, обсяг відповідальності якої обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування, тому суд першої інстанції безпідставно відмовив позивачу в задоволенні частини позовних вимог до ОСОБА_3 щодо стягнення різниці між фактичним розміром шкоди та визначеною страховою виплатою.
Згідно з висновком експертного дослідження від 14.08.2017 року № 955 вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля «Toyota», н.з. НОМЕР_2 , складає 118 895 грн. 80 коп.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог та стягнення із ОСОБА_3 як винної в ДТП особи на користь ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 18 895,80 грн, що становить різницю між вартістю матеріального збитку (118 895,80 грн) та визначеним розміром страхового відшкодування (100 000 грн).
За змістом ст. ст. 23, 1167 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
З врахуванням доводів позивача та наявних у матеріалах справи доказів щодо пошкодження належного позивачу майна, колегія суддів вважає, що позивачу завдана моральна шкода у зв'язку з пережитим психічним стресом під час скоєння ДТП та моральними переживаннями, заподіяними йому, як власнику пошкодженого транспортного засобу, неможливістю у зв'язку з ДТП тривалий час користуватися транспортним засобом за призначенням через необхідність відновлення автомобіля, що призвело до порушення нормальних життєвих зв'язків позивача та істотності вимушених змін у його житті, а також із урахуванням тривалого часу не виплати позивачу будь-якого відшкодування на відновлення автомобіля.
Виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 20 000 грн на відшкодування моральної шкоди.
Відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про часткову обґрунтованість доводів апеляційної скарги позивача, оскільки висновки суду не відповідають обставинам справи та прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Згідно з ч. 1, п.1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною 2 ст. 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Частинами 2-4 ст. 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч. ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Отже, розмір витрат на правничу допомогу визначається судом, виходячи з умов договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, проте, вказаний розмір може бути зменшений за клопотанням іншої сторони у разі, якщо такі витрати є неспівмірними із складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих послуг та ціною позову та (або) значенням справи для сторони.
Разом з тим, відповідно до п. 1, 2 ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Частиною 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
В суді першої інстанції позивач просив стягнути із відповідачів витрати за правничу допомогу, розмір яких складає 6 889,00 грн.
Судом встановлено, що у 16.12.2017 року між ОСОБА_1 та адвокатом Вовком С.О. укладено договір про надання адвокатом правової допомоги № 16-12/17 (т. 1 а. с. 32).
На виконання договору про надання адвокатом правової допомоги від 16.12.2017 року № 16-12/17 ОСОБА_1 сплатила 6889 грн, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера від 16.12.2017 року № 16-12/17 (т. 1 а. с. 48).
Оцінивши надані стороною позивача докази на підтвердження розміру понесених витрат на правничу допомогу, колегія суддів вважає, що позивач довів належними та допустимими доказами розмір витрат на правничу допомогу, понесених в суді першої інстанції, розмір таких витрат є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, а тому такі витрати підлягають відшкодуванню відповідачем у розмірі 6889 грн.
За подання позовної заяви до суду першої інстанції ОСОБА_1 сплатила судовий збір у розмірі 2280 грн, що підтверджується квитанціями про сплату від 06.02.2018 року № 90490 та № 79640 від 11.02.2019 року (т. 1 а.с. 51, 108), за подання апеляційної скарги ОСОБА_1 сплатила 2533,43 грн, що підтверджується квитанцією від 31.08.2023 року № 8346-8138-4024-6821 та квитанцією від 22.11.2023 року № 5373-4230-6172-3210 (т. 2 а. с. 37, 49). Тому відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України витрати позивача по сплаті судового збору підлягають стягненню з відповідача на користь позивача у сумі, пропорційній розміру задоволених позовних вимог, що становить 1722 грн. 38 коп.
Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374 - 376, 381 - 383 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Рішення Подільського районного суду міста Києва від 30 січня 2023 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 відшкодування матеріальної шкоди в сумі 18 895 ( вісімнадцять тисяч вісімсот дев'яносто п'ять) грн. 80 коп., відшкодування моральної шкоди в сумі 20 000 ( двадцять тисяч) грн., витрати по сплаті судового збору в сумі 1722 грн. 38 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 6889 грн.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду з підстав, визначених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 24 жовтня 2024 року.
Суддя - доповідач: Ящук Т.І.
Судді: Кирилюк Г.М.
Рейнарт І.М.