Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
24 жовтня 2024 року № 520/21812/24
Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Заічко О.В., розглянувши у порядку спрощеного провадження в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної податкової служби у Харківській області (вул.Пушкінська, 46 м.Харків інд.61057 код ЄДРПОУ 39599198) про скасування податкового повідомлення-рішення,
Позивач звернувся до Головного управління ДПС у Харківській області з адміністративним позовом, у якому просить:
-скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 21.05.2024р. № 0/28302/24-19;
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що Головним управлінням ДПС у Харківській області на його адресу направлено податкове повідомлення-рішення від 21.05.2024р. № 0/28302/24-19, яким зазначено про заниження суми податкового зобов'язання з єдиного податку та визначено суму податкового зобов'язання з єдиного податку у сумі 159 170,45грн.. Не погодившись зазначеним податковим повідомленням-рішенням, до відповідача була надіслана скарга, яка була залишена без задоволення, у зв'язку з чим звернувся до суду.
По справі було відкрито спрощене провадження в порядку, передбаченому ст. 263 КАС України та запропоновано відповідачеві надати відзив на позов.
Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження була надіслана відповідачу та отримана ним.
Відповідач надав відзив на позов, у якому позовні вимоги не визнав та зазначив, що позивач є платником з єдиного податку. Згідно з даними ІКС «Податковий блок», ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУДПС як фізична особа підприємець. При проведенні камеральної перевірки показників податкової декларації платника єдиного податку, поданої за 2023рік встановлено перевищення ФОП ОСОБА_1 обсягу доходу, визначеного у підпункті3 пункту 291.4 ст.291 ПК України для платників єдиного податку 3 групи, з урахуванням пп.9-1,4.3 п.9-1 підрозділу 8 розділу ХХ «Перехідних положень» ПК України та не зазначення в податковій декларації податкового зобов'язання по єдиному податку за ставкою 15% з суми перевищення обсягу доходу, визначеного пп.9-1.4.3 п.9-1 підрозділу 8 розділу ХХ «Перехідних положень» ПК України. У відповідності до зазначених пп.9-1,4.3 п.9-1 підрозділу 8 розділу ХХ «Перехідних положень» ПК України платники податків, які станом на 31.07.2023р. використовували особливості оподаткування, встановлені п.9 цього підрозділу, та не відмовлялися від їх використання самостійно, і до переходу на такі особливості були платниками єдиного податку, з 1 серпня 2023р. автоматично вважаються платниками єдиного податку тієї групи єдиного податку, на який вони перебували до моменту переходу на застосування особливостей 3 групи, встановлених п.9 цього підрозділу. Відповідач зауважує, що результати камеральної перевірки ФОП ОСОБА_1 та складені матеріали відповідають нормам податкового законодавства, просить в задоволені позовних вимог відмовити.
Відповідно до ст. 263 КАС України, суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи, зокрема, щодо: оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється згідно вимог ст. 229 КАС України.
Дослідивши матеріали справи, суд виходить з наступного.
Позивач зауважує, що у 2023році без врахування змін, внесених Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо особливостей оподаткування у період дії воєнного стану» від 30.06.2023р. №3219-ІХ, які були прийняті з порушенням п.1.9 ст.4 Податкового кодексу України, дохід ФОП ОСОБА_1 отриманий на спрощеній системі оподаткування та звітності на 3-й групі за ставкою 5%(4704877,53грн.). вкладається в обсяг граничного доходу, встановлений первісною редакцією пункту 291.4 ст.291 Податкового кодексу України і протягом календарного року обсяг доходу не перевищує 1167розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року (тобто 1167*6700грн.=7818900грн.. Головним управлінням ДПС у Харківській області протиправно прийнято податкове повідомлення-рішення від 21.05.2024р. № 0/28302/24-19, яким визначено суму податкового зобов'язання з єдиного податку у сумі 159 170,45грн..
Вважаючи свої права порушеними позивач звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Однією із основних функцій контролюючих органів є податковий контроль, який в п. 61.1 ст. 61 Податкового кодексу України (далі ПК України) визначений як система заходів, що вживаються контролюючими органами та координуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Способи здійснення податкового контролю визначені в п. 62.1 ст. 62 ПК України, серед яких проведення перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин (пп. 62.1.3 п. 62.1 ст. 62 ПК України).
Пунктом 75.1 ст.75 ПК України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Відповідно до пп.75.1.1 п. 75.1 ст. 75 ПК України камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зокрема, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків.
Як було встановлено судом при проведенні камеральної перевірки показників податкової декларації платника єдиного податку, поданої за 2023рік встановлено перевищення ФОП ОСОБА_1 обсягу доходу, визначеного у підпункті3 пункту 291.4 ст.291 ПК України для платників єдиного податку 3 групи, з урахуванням пп.9-1,4.3 п.9-1 підрозділу 8 розділу ХХ «Перехідних положень» ПК України та не зазначення в податковій декларації податкового зобов'язання по єдиному податку за ставкою 15% з суми перевищення обсягу доходу, визначеного пп.9-1.4.3 п.9-1 підрозділу 8 розділу ХХ «Перехідних положень» ПК України.
Законом України від 30.06.2023 № 3219-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо особливостей оподаткування у період дії воєнного стану» внесені доповнення до підрозділу 8 «Особливості справляння єдиного податку та фіксованого податку» розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України. Відповідно до підпункту 9-1.4.3 пункту 9-1 цього підрозділу у 2023 звітному році обсяг доходу для відповідної групи платників єдиного податку, встановлений пунктом 291.4 статті 291 цього Кодексу, визначається пропорційно до кількості календарних місяців поточного календарного року, протягом яких платник єдиного податку не застосовував особливості оподаткування, встановлені пунктом 9 цього підрозділу.
Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (підпункт 1.1 статті 1 Податкового кодексу України).
Відповідно до пункту 291.2 статті 291 Податкового кодексу України спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.
Згідно з пунктом 291.3 статті 291 Податкового кодексу України юридична особа чи фізична особа - підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.
Приписами підпункту 2 пункту 291.4 статті 291 Податкового кодексу України визначено, що до другої групи платників єдиного податку належать фізичні особи - підприємці, які здійснюють господарську діяльність з надання послуг, у тому числі побутових, платникам єдиного податку та/або населенню, виробництво та/або продаж товарів, діяльність у сфері ресторанного господарства, за умови, що протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв: не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, одночасно не перевищує 10 осіб; обсяг доходу не перевищує 834 розміри мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.
Згідно з підпунктом 2 пункту 291.4 статті 291 Податкового кодексу України обсяг доходу платника єдиного податку третій групи не повинен перевищувати 1167 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня податкового (звітного) року за календарний рік (7818900 грн.)
При перевірці Головним управлінням Державної податкової служби у Харківській області використано зокрема, подану позивачем податкову декларацію від 18.01.2024 за період 2023 року.
Відповідач дійшов висновку про порушення позивачем при проведенні камеральної перевірки показників податкової декларації платника єдиного податку, поданої за 2023рік та встановлено перевищення ФОП ОСОБА_1 обсягу доходу, визначеного у підпункті3 пункту 291.4 ст.291 ПК України для платників єдиного податку 3 групи, з урахуванням пп.9-1,4.3 п.9-1 підрозділу 8 розділу ХХ «Перехідних положень» ПК України та не зазначення в податковій декларації податкового зобов'язання по єдиному податку за ставкою 15% з суми перевищення обсягу доходу, визначеного пп.9-1.4.3 п.9-1 підрозділу 8 розділу ХХ «Перехідних положень» ПК України. У відповідності до зазначених пп.9-1,4.3 п.9-1 підрозділу 8 розділу ХХ «Перехідних положень» ПК України платники податків, які станом на 31.07.2023р. використовували особливості оподаткування, встановлені п.9 цього підрозділу, та не відмовлялися від їх використання самостійно, і до переходу на такі особливості були платниками єдиного податку, з 1 серпня 2023р. автоматично вважаються платниками єдиного податку тієї групи єдиного податку, на який вони перебували до моменту переходу на застосування особливостей 3 групи, встановлених п.9 цього підрозділу.Позивачу роз'яснено право надання заперечень, додаткових документів і пояснень.
Суд зауважує, що основні засади податкового законодавства України (принципи, на яких ґрунтується податкове законодавство) визначені в статті 4 ПК, зокрема стабільність, який легально визначено як «зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року» (підпункт 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 ПК).
Принцип стабільності податкового законодавства перебуває у складі такого структурного елементу принципу верховенства права, як правова визначеність. Стабільність податкового законодавства передбачає законні очікування платника податку щодо незмінності правового режиму оподаткування. Разом з тим, такі очікування від законодавця мають урівноважуватись із правом держави приймати закони відповідно до суспільних (публічних) інтересів, тобто необхідно враховувати соціальні, політичні, економічні, безпекові чинники, які існують на момент прийняття законодавчого акта. Питання щодо застосування норм законів про зміну будь-яких елементів податків (зборів), які прийняті без врахування темпоральних меж, встановлених підпунктом 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 ПК, не повинно вирішуватися шляхом прямого співставлення цих норм, оскільки принцип стабільності діє і застосовується в нерозривному зв'язку з іншими правовими принципами.
Європейський суд з прав людини щодо застосування принципу стабільності до податкових правовідносин визнає відсутність порушення статті 1 Протоколу 1 до Конвенції в ситуації ретроактивного застосування податкових нововведень, які заявниками розглядалися як такі, що не могли бути ними передбачені.
Так, у справі «Di Belmonte v. Italy» (заява № 72638/01, 2010 рік) Суд не знайшов порушення статті 1 Протоколу 1 до Конвенції, коли законодавець застосовував нові податкові норми до попередніх податкових відносин. Суд прямо вказав, що стаття 1 не забороняє ретроактивного застосування законодавства (параграфи 36, 42). Однак, і в цій справі Суд вирішував питання щодо порушення прав заявника в контексті, чи не було свавільного втручання у право.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини втручання у право власності допустимо (нарівні з тим, що воно ґрунтується на законі), якщо воно переслідує легітимну мету (може бути здійснено не інакше, як в інтересах суспільства), є пропорційним та не становить надмірного тягаря (має забезпечувати справедливий баланс між інтересами особи і суспільства) (до прикладу, рішення у справі «Спадеа і Скабріно проти Італії» від 01.09.1995 (заява №12868/87, пункти 31-32; рішення у справі «Іммобільяре Соффі» проти Італії» від 28.07.1999 (заява №22774/93, пункт 48; рішення у справі «Спорронг та Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982 (серія А №52, р.26, параграф 69; рішення у справі «Україна-Тюмень» проти України» від 22.11.2007 (заява №22603/02)).
За практикою Європейського суду з прав людини поняття «суспільний інтерес» обов'язково має розширене тлумачення. Вважаючи природним, що мають бути широкі межі розсуду, які надаються законодавцям для здійснення соціальної та економічної політики, Суд поважає рішення законодавців стосовно того, що є суспільний інтерес, коли рішення будуть засновані на розумних міркуваннях (рішення у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986 (серія А, №98). Так само, ставиться вимога, що має бути розумне співвідношення між засобами, що використовуються, і поставленою метою. З'ясовуючи, чи дотримано цієї вимоги, Суд визнає, що держава має право користуватися широкими межами свободи розсуду як у виборі засобів примусового виконання наказів, так і в з'ясуванні виправданості наслідків такого виконання наказів у світлі загальних інтересів - виконання, що спрямоване на досягнення мети, поставленої даним законом (рішення у справі «Іммобільяре Соффі» проти Італії» від 28.07.1999 (заява №22774/93, пункт 49)).
Верховний Суд відступає від висновку в постановах від 07.09.2018 у справі № 826/18755/15, від 17.03.2021 № 816/846/16, від 01.07.2021 № 816/844/16 та формулює висновок, що норми підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 ПК не відміняють дію норми, якою встановлено (змінено) податок (збір) та/або будь-який елемент податку (збору) і яка запроваджена законом, що прийнятий пізніше, ніж за шість місяців до початку бюджетного періоду, в якому запроваджується податок (збір) та/або зміни будь-якого елементу податку (збору). Колізії між такою нормою та принципом стабільності немає, оскільки принцип стабільності застосовується в системному зв'язку з іншими принципами податкового законодавства. Така норма не застосовується лише тоді, якщо вона суперечить принципу верховенства права в контексті права платника податку на мирне володіння майном.
Таким чином, норму-принцип стабільності податкового законодавства не можна вважати нормою, що змінює порядок набрання чинності або вступу в дію всіх нових податкових правил.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові верховного Суду від 19.04.2022 (справа № 816/687/16).
Принцип презумпції правомірності рішення платника податків застосовується в усіх випадках, коли будь-яка правова норма з питань оподаткування припускає неоднозначне (множинне) тлумачення прав та обов'язків платників податків. Цей принцип підлягає застосуванню в силу самої неясності норми, наприклад, коли зміст тієї самої норми може спричиняти декілька можливих варіантів її тлумачення, незалежно від інших правових норм.
Зі змісту як норм підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4, так і норми пункту 56.21 статті 56 ПК не висновується необхідність прийняття рішення на користь платника податків, якщо норми нормативного акта суперечать між собою, але при цьому така суперечність не призводить до можливості подвійного (множинного) розуміння прав та обов'язків платника податків. Правило «всі сумніви - на користь платника податків», яке є суть наведених норм, може застосовуватися тільки у разі коли суперечність між окремими нормами податкового законодавства не може бути усунена шляхом загальновизнаних прийомів тлумачення правових норм. Що ж до співвідношення між нормами-принципами та нормами, які регулюють справляння податків, в контексті переваги при застосуванні при вирішенні податкового спору, то це питання слід вирішувати через призму системного застосування норм-принципів податкового законодавства, а також принципу верховенства права як конституційного і загально правового принципу. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.05.2019 (справа № 825/1496/17), від 22.12.2020 (справа № 460/2764/18).
Закон України від 30.06.2023 №3219-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо особливостей оподаткування у період дії воєнного стану» внесено зміни з 01.08.2023, зокрема, до підрозд. 8 розд. ХХ «Перехідні положення» ПКУ, який доповнено новим п. 9-1 щодо особливостей переходу суб'єктів господарювання, які використовували особливості оподаткування, встановлені п. 9 підрозд. 8 розд. ХХ «Перехідні положення» ПКУ, на систему оподаткування, на якій такі платники податку перебували до обрання особливостей оподаткування, передбачених п. 9 підрозд. 8 розд. ХХ «Перехідні положення» ПКУ.
Платники податків, які станом на 31 липня 2023 року використовували особливості оподаткування, встановлені п. 9 підрозд. 8 розд. ХХ «Перехідні положення» ПКУ, та не відмовилися від їх використання самостійно, і до переходу на такі особливості були платниками єдиного податку, з 01 серпня 2023 р. автоматично вважаються платниками єдиного податку тієї групи єдиного податку, на якій вони перебували до моменту переходу на застосування особливостей третьої групи, встановлених п. 9 підрозд. 8 розд. ХХ «Перехідні положення» ПКУ (пп. 9-1.4.1 підрозд. 8 розд. ХХ «Перехідні положення» ПКУ).
Підпунктом 9-1.4.3 підрозд. 8 розд. ХХ «Перехідні положення» ПКУ визначено, що у 2023 звітному році обсяг доходу для відповідної групи платників єдиного податку, встановлений п. 291.4 ПКУ, визначається пропорційно до кількості календарних місяців поточного календарного року, протягом яких платник єдиного податку не застосовував особливості оподаткування, встановлені п. 9 підрозд. 8 розд. ХХ «Перехідні положення» ПКУ.
Суд прийшов до переконання про те, що відповідач під час ухвалення оспорюваного рішення застосовував положень підпункту 2 пункту 291.4 статті 291 ПК України щодо обсягу доходу станом на 01 січня поточного року не міг не застосувати положення пп. 9-1.4.1 підрозд. 8 розд. ХХ «Перехідні положення» ПКУ, які набрали чинності 01.08.2023, тобто під час звітного періоду 2023 року, адже прийнята норма не відміняла дію положення п. 291.4 ст. 291 ПК України, а визначала обсяг доходу для відповідної групи платника єдиного податку пропорційна до кількості календарних місяців поточного календарного року протягом яких платник єдиного податку не застосовував особливості оподаткування, встановлені п. 9 підрозд. 8 розд. ХХ «Перехідні положення» ПКУ, про що також вказано у акті та оспорюваному рішенні.
Згідно з рішення Конституційного суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Тобто за загальним правилом норма права діє стосовно фактів і відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тож, до події, факту застосовується закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце.
Суд прийшов до переконання про те, що Закон України від 30.06.2023 №3219-ІХ не застосовувався із зворотною дією у часі при прийнятті оспорюваного рішення відповідачем, адже такий нормативно-правовий акт стосувався особливостей оподаткування у період дії воєнного стану поточного календарного року (тобто 2023 року) та визначав обсяг доходу пропорційно до кількості календарних місяців поточного календарного року, протягом яких платник єдиного податку не застосовував особливості оподаткування, встановлені п. 9 підрозд. 8 розд. ХХ «Перехідні положення» ПКУ. Отримання позивачем майже граничного обсягу доходу у розмірі станом на 1 січня поточного року у перших кварталам звітного періоду жодним чином не зменшувало автоматично звітний період, який, суд повторно відмічає, визначався календарним роком, а не кількістю місяців такого року протягом яких було отримано майже максимальний обсяг доходу, та такий звітний період не завершився прийняття Закону України від 30.06.2023 №3219-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо особливостей оподаткування у період дії воєнного стану».
З огляду на викладене вище суд прийшов до переконання про те, що покликання позивача про стабільність податкового законодавства, яка повинно тлумачиться на користь платника податків, відсутність підстав для застосування норма права із зворотною дією у часі - не знайшли свого підтвердження у цій справі та спростовані вищевикладеним.
Згідно з п. 293.8 ПКУ ставки, встановлені пп. 293.3 293.5 ПК України застосовуються з урахуванням таких особливостей: платники єдиного податку другої групи, які перевищили у податковому (звітному) періоді обсяг доходу, визначений для таких платників у п. 291.4 ПКУ, в наступному податковому (звітному) кварталі за заявою переходять на застосування ставки єдиного податку, визначеної для платників єдиного податку третьої групи, або відмовляються від застосування спрощеної системи оподаткування. Такі платники до суми перевищення зобов'язані застосувати ставку єдиного податку у розмірі 15%. Заява подається не пізніше 20 числа місяця, наступного за календарним кварталом, у якому допущено перевищення обсягу доходу.
Будь-яких активних дій в обґрунтування поважності причин, які об'єктивно перешкоджали позивачу або ускладнювали реалізацію ним права передбаченого п. 293.8 ПК України, суду не надано.
Перевіркою встановлено, що сума єдиного податку, зазначена ФОП ОСОБА_1 в податковій декларації за 2023рік є меншою ніж визначено за результатами камеральної перевірки, що призвело до заниження суми податку, яка підлягає сплаті до бюджету.
З огляду на викладене вище суд дійшов висновку, що позивачем допущено порушення вимог ПК України, адже наявний факт перевищення позивачем обсягу доходу у 2023 році, встановленого п. 291.4 статті 291 ПК України, з урахуванням підпункту 9-1.4.3 підрозд. 8 розд. ХХ «Перехідні положення» ПКУ, для платника єдиного податку другої групи, адже вказаний закон, що прийнятий пізніше початку звітного періоду, тобто після 01 січня 2023 року та з цього моменту визначався обсяг доходу платника єдиного податку на 2023 рік, не суперечить ані принципу стабільності, ані принципу верховенства права в контексті права платника податку на мирне володіння майном.
Жодних інших фактичних даних, які б мали значення для розгляду цієї справи суд не встановив.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 77 цього Кодексу в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи наведене вище, суд прийшов до переконання про те, що позивачем не доведено неправомірність рішення відповідача від 21.05.2024р. № 0/28302/24-19, а відтак відсутні підстави для скасування оспорюваного рішення, а тому у позові необхідно відмовити.
Керуючись статтями 241-246, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В задоволені адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної податкової служби у Харківській області (вул.Пушкінська, 46 м.Харків інд.61057 код ЄДРПОУ 39599198) про скасування податкового повідомлення-рішення,-відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його складання у повному обсязі шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складено 24 жовтня 2024 року.
Суддя Заічко О.В.