ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"24" жовтня 2024 р. справа № 300/13/24
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Микитин Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (надалі, також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (надалі, також - відповідач) про визнання протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати середнього грошового забезпечення за весь час затримки виплати належних сум при звільненні по день фактичного розрахунку, за період з 30.12.2017 по 30.06.2018, стягнення середнього грошового забезпечення за весь час затримки виплати належних сум при звільненні по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, тобто за період з 30.12.2017 по 30.06.2018 в розмірі 49 184,91 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що наказом відповідача від 27.12.2017 № 246 позивача з 29.12.2017 виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 . Однак, в день виключення не було проведено повний розрахунок належних сум грошового забезпечення, зокрема не було виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 29.12.2017 та не в повному обсязі виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні. Відтак, оскільки відповідач протиправно не провів виплату вищезазначених грошових коштів в день виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , на думку позивача за змістом статті 117 Кодексу законів про працю України, він набув право на отримання середнього заробітку, середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку 03.12.2023, але не більш як за шість місяців. З наведених підстав, просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08.01.2024 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, згідно із правилами, встановленими статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 08.02.2024 та міститься в матеріалах справи. Щодо заявлених позовних вимог заперечив, вказавши, що передбачений частиною 1 статті 117 Кодексу законів про працю України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в етапі 116 КЗпП України. При цьому, стаття 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати. Крім того, суд може застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, в зв'язку із чим просить суд при винесенні законного рішення застосувати принцип пропорційності - щодо суми компенсації втраченого середнього заробітку. В зв'язку із наведеним просить суд прийняти рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позову в повному обсязі.
Суд, на підставі положення частини 8 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянувши матеріали адміністративної справи, дослідивши і оцінивши докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечують проти позову, встановив наступне.
В період з 12.06.2009 по 29.12.2017 ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , що визнається та не заперечується сторонами.
Згідно копії посвідчення серії НОМЕР_2 , виданого 02.04.2021, ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій та право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій (а.с.16).
Згідно копії витягу із наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 27.12.2017 за №246, прапорщика ОСОБА_1 звільненого відповідно до пункту «а» частини 6 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» з військової служби командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 27.12.2017 за №27-РС у запас, з 29.12.2017 виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення (а.с.13).
На підставі рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31.03.2023, зміненого постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17.07.2023, в адміністративній справі № 300/3827/21, відповідач здійснив нарахування належної позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 29.12.2017 в розмірі 70 878,05 грн та, після утримання військового збору (1,5 %), перерахував на картковий рахунок, відкритий в AT КБ "Приватбанк", двома частинами кошти в розмірі: 23 247,00 грн - 30.09.2023, 46 567,88 грн - 03.12.2023, що підтверджується виписками по надходженням по картці/рахунку (а.с.7-8).
На підставі рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13.12.2022, залишеного без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.06.2023, в адміністративній справі № 300/3964/21, відповідач здійснив нарахування ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 13 833,45 грн. та, після утримання військового збору (1,5 %), перерахував 30.09.2023 на картковий рахунок, відкритий в AT КБ "Приватбанк", кошти в розмірі 13 625,95 грн, що підтверджується випискою по картці/рахунку (а.с.7).
Вважаючи протиправною бездіяльність щодо не нарахування та не виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних правовідносин.
За змістом частини 5 статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 року за № 2232-ХІІ (надалі - Закон № 2232-XII).
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону № 2232-XI, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Частиною 3 статті 24 Закону №2232-XII встановлено, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Пунктом 242 розділу XII “Звільнення з військової служби» Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 встановлено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
За правилами частини шостої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), тому суд вважає за необхідне застосувати до даних правовідносин норми Кодексу законів про працю України (в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби).
Згідно з частиною 1 статті 47 Кодексу законів про працю України роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Пунктом 16 частини 1 розділу І Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022, текст статті 117 викладено в такій редакції:
“У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Таким чином, починаючи з 19.07.2022 стаття 117 КЗпП України передбачає відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні, зокрема виплату працівнику його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, однак не більш як за шість місяців.
У пункті 2.2 Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 визначено, що роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно із позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною у постановах від 26.02.2020 по справі №821/1083/17 та від 13.05.2020 по справі №810/451/17, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Таким чином, індексація грошового забезпечення є складовою грошового забезпечення, а тому на суму належної компенсації розповсюджуються вимоги статей 116, 117 КЗпП України щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку (виплати компенсації) при звільненні військовослужбовця.
Суд зазначає, що питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Одночасно такі питання врегульовані КЗпП України.
Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб), при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми КЗпП, у якому визначені основні трудові права працівників.
Відтак, суд звертає увагу, що за загальним правилом пріоритетними для застосування є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню субсидіарно у тих випадках, коли нормами спеціального законодавства спірні правовідносини не врегульовані.
Статтею 116 КЗпП України (в редакції, на час проходження служби ОСОБА_1 ) встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Вказаними нормами на підприємство, установу, організацію покладений обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Якщо ж роботодавець не виконує цей обов'язок, він вчиняє триваюче правопорушення, відповідальність за яке передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України. Припиненням такого правопорушення є проведення фактичного розрахунку, тобто, реальне виконання цього обов'язку (виплата всіх сум, що належать звільненому працівникові).
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
З огляду на наведене, суд відхиляє як безпідставні доводи відповідача про те, що норми стаття 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати.
Як вже встановлено судом та не заперечується сторонами, позивач в період з 12.06.2009 по 29.12.2017 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , в той час як фактичний розрахунок з виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 29.12.2017 у розмірі 69814,88 грн та одноразової грошової допомоги в розмірі 13 625,95 грн, на виконання рішень суду, здійснено лише 30.09.2023 та 03.12.2023, що підтверджується виписками по надходженням по картці/рахунку (а.с.7-8).
З огляду на наведене, суд констатує, що оскільки відповідачем не проведено з позивачем під час звільнення з військової служби з військовій частині НОМЕР_1 остаточного розрахунку, зокрема не виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 29.12.2017 у розмірі 69814,88 грн протиправність чого встановлена рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31.03.2023, зміненого постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17.07.2023, в адміністративній справі № 300/3827/21 та одноразової грошової допомоги в розмірі 13 625,95 грн, протиправність чого встановлена рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13.12.2022, залишеного без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.06.2023, в адміністративній справі № 300/3964/21, ОСОБА_1 має право на отримання відшкодування за весь час затримки розрахунку, але враховуючи приписи статті 117 КЗпП України не більш як за шість місяців.
Суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (надалі Порядок №100).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно з п.4 Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються, зокрема одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (пункт 8 Порядку № 100).
Як вбачається із індивідуальних відомостей про застраховану особу, сформованих засобами автоматичних систем Пенсійного фонду України 14.12.2023, розмір нарахованого ОСОБА_1 грошового забезпечення за останні 2 календарні місяці роботи, що передували даті його звільнення в жовтні 2017 року становить 8 197,56 грн, в листопаді 2017 року - 8 197,56 грн складав 16395,12 грн (8 197,56 грн + 8 197,56 грн) (а.с.10).
Як наслідок, розмір середньоденної заробітної плати позивача становив - 268,77 грн. (16395,12 грн./ 61 день (кількість днів у жовтні та листопаді 2017 року).
Одночасно суд приймає до уваги те, що відповідно до чинної з 19.07.2022 редакції частини 1 статті 117 КЗпП України, на користь позивача підлягає стягненню середнє грошове забезпечення за шість місяців.
Таким чином, оскільки кількість календарних днів протягом шестимісячного терміну, починаючи з дня, наступного за днем виключення позивача зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 з 30.12.2017 по 30.06.2018, становить 183 дні, розмір середнього грошового забезпечення становить 49 184,91 грн (268,77 грн. х 183 дні).
Разом з цим, суд зазначає, що відповідач у відзиві на позовну заяву просив суд застосувати принцип співмірності, що узгоджується з позицією Верховного Суду у постановах від 26.06.2019 по справі №761/9584/15, та зменшити суму середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні позивача.
Однак, як вже зазначено судом вище, з 19.07.2022 стаття 117 КЗпП України передбачає відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні, зокрема виплату працівнику його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, однак не більш як за шість місяців.
З огляду на дату проведення остаточного розрахунку з позивачем (03.12.2023) до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 117 КЗпП України в редакції Закону України №2352-ІХ від 01.07.2022 “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин».
Суд зазначає, що зміни у статті 116 та 117 КЗпП України підкреслюють намір законодавця не допустити випадків, за яких порушення прав працівника на своєчасний розрахунок при звільненні триває впродовж значного періоду часу. З урахуванням цих змін працівник повинен бути зацікавленим у швидкому ініціюванні та вирішенні спору, оскільки зволікання з тих чи інших причин із зверненням до суду не даватиме підстави в подальшому претендувати на виплату суми середнього заробітку за весь період, впродовж якого триває порушення його права на своєчасне отримання грошового забезпечення.
З огляду на приписи статті 117 КЗпП України, в яких період затримки розрахунку при звільненні обмежено шістьма місяцями, у суду відсутні підстави для застосування позиції Верховного Суду, висловленою по справі №761/9584/15 щодо принципів співмірності та істотності частки при обрахунку суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Так, реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням коштів і базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.
Суд зазначає, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (рішення ЄСПЛ від 08 листопада 2005 року в справі “Кечко проти України»).
Зазначена позиція також узгоджується з висновками Конституційного Суду України, викладеними у рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004, від 01 грудня 2004 року № 20-рп/2004, від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007.
Верховний Суд України у своїх рішеннях від 22 червня 2010 року в справі № 21-399во10, від 07 грудня 2012 року в справі № 21-977во10, від 03 грудня 2010 року в справі № 21-44а10 неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат.
Відтак, з метою належного захисту прав позивача, слід стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасну виплату індексації грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні за період з 30.12.2017 по 30.06.2018 в розмірі 49 184,91 грн.
Стосовно клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без руху, оскільки відсутні правові підстави для звільнення позивача від сплати судового збору суд, зазначає наступне.
В позовній заяві позивачем зазначено, що він звільнений від сплати судового збору на підставі Закону України "Про судовий збір".
Так, відповідно до пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов'язаних з порушенням їхніх прав.
Згідно положень статті 4 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.
До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.
Згідно копії посвідчення серії НОМЕР_2 , виданого 02.04.2021, ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій та право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій (а.с.16).
Відтак, відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" позивач звільнений від сплати судового збору.
Решта доводів та аргументів учасників справи не мають значення для вирішення спору по суті, не спростовують встановлених судом обставин у спірних правовідносинах та викладених висновків суду.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Тобто, ці норми одночасно покладають обов'язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.
Належних і достатніх доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідач під час розгляду справи не надав.
Враховуючи вищевикладене, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позовна заява підлягає задоволенню.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що згідно з копією посвідчення серії НОМЕР_2 , ОСОБА_1 є учасником бойових дій, має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій (а.с.14), а тому, відповідно до пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" позивач звільнений від сплати судового збору.
З огляду вказане, враховуючи, що позивач не поніс судових витрат по сплаті судового збору, доказів понесення сторонами інших судових витрат у справі сторонами не підтверджено, керуючись частиною 5 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, відсутні підстави для розподілу судових витрат.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за весь час затримки виплати належних сум індексації грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, тобто за період з 30.12.2017 по 30.06.2018.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ) середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні але не більш як за шість місяців, тобто за період з 30.12.2017 по 30.06.2018 в розмірі 49 184 (сорок дев'ять тисяч сто вісімдесят чотири) гривні 91 копійку.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 );
Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ).
Суддя Микитин Н.М.