ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"24" жовтня 2024 р. справа № 300/6781/24
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Чуприни О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, про визнання протиправним та скасування рішення за №092550007739 від 23.08.2024 про відмову у зарахуванні стажу, призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, зобов'язання зарахувати до стажу період роботи з 04.04.1994 по 03.10.1994 та призначити пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 з 16.06.2024, -
ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (надалі по тексту також - відповідач 1, орган пенсійного забезпечення, Управління, ГУ ПФУ в Івано-Франківській області), Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (надалі по тексту також - відповідач 2, ГУ ПФУ в Житомирській області), в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області за №092550007739 від 23.08.2024;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати ОСОБА_1 період отримання допомоги по безробіттю з 04.04.1994 по 03.10.1994, а також призначити пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з 16.06.2024 - з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку.
Підставою звернення ОСОБА_1 із вказаним позовом є протиправні, на переконання позивача, дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо відмови при призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.
Позовні вимоги мотивовано тим, що 14.08.2024 ОСОБА_1 звернулась до ГУ ПФУ в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №2. За результатами розгляду вказаної заяви, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області, на переконання позивача, протиправно і необґрунтовано прийнято рішення за №092550007739 від 23.08.2024 (надалі по тексту також - оскаржуване рішення) про відмову у призначенні пенсії на пільгових умовах за Списком №2. Оскаржуване рішення мотивоване недосягненням ОСОБА_1 пенсійного віку відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Страховий стаж позивача складає 30 років 7 місяців 02 дні, страховий стаж з урахуванням кратності (мед. Заклад стаття 60) становить 35 років 02 місяці 27 днів, а пільговий стаж роботи за Списком №2 становить 24 роки 08 місяців 10 днів. Відповідачем 2, за результатами розгляду документів, доданих позивачем до заяви від 14.08.2024, до пільгового стажу за Списком №2 не зараховано період роботи з 12.04.2002 по 31.08.2005 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 28.06.1995, оскільки позивач працювала не повний робочий день, до страхового стажу не зараховано період отримання допомоги по безробіттю з 04.04.1994 по 03.10.1994 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 28.06.1995, оскільки відсутні накази і дати наказів про початок та кінець виплати допомоги по безробіттю. Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 за №1058-IV (надалі по тексту також - Закон №1058-IV) права на призначення пенсії заявниця не має.
На думку ОСОБА_1 , до спірних правовідносин підлягає застосуванню стаття 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 за №1788-ХІІ в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 за №213-VIII, згідно якої пенсія на пільгових умовах за Списком №2 призначається, зокрема, жінкам після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах, а не положення статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", згідно якої пенсія на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах55 років і за наявності не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Вважаючи протиправною відмову у призначенні пенсі за віком на пільгових умовах Головного управління ПФУ в Житомирській області, викладену у рішенні за №092550007739 від 23.08.2024, позивач звернулася до суду із адміністративним позовом, з метою захисту порушеного права шляхом зобов'язання ГУ ПФУ в Івано-Франківській області зарахувати останній період отримання допомоги по безробіттю з 04.04.1994 по 03.10.1994, а також призначити пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту “б» статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з 16.06.2024 - з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10.09.2024 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у відповідності до пункту 3 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі по тексту також - КАС України). Одночасно судом витребувано у сторін докази необхідні для розгляду даної адміністративної справи (а.с.24-25).
Відповідач 1 скористався правом на подання відзиву на позовну заяву. Так, 19.09.2024 на адресу Івано-Франківського окружного адміністративного суду надійшов відзив від 16.09.2024 за №0900-0902-8/49548 на позовну заяву (а.с.29-79). ГУ ПФУ в Івано-Франківській області не погоджується з доводами позивача, викладеними у позовній заяві, вказує на їх безпідставність, необґрунтованість та вважає їх такими що не підлягають задоволенню з огляду на наступні обставини. Представник відповідача 1 зазначив, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 03.10.2017 за №2148-VIII, який набрав чинності 11 жовтня 2017 року (надалі по тексту - Закон №2148-VIII), внесено зміни до Закону №1058-IV, який, крім іншого, доповнено розділом XIV-1, у статті 114 якого зазначено, що право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. Отже, з 11 жовтня 2017 року порядок призначення пенсії за віком (в тому числі на пільгових умовах за Списком №2) регулюється Законом №1058-ІV (з урахуванням змін та доповнень). Відтак, застосуванню підлягають положення статті 114 Закону №1058-ІV, а не стаття 13 Закону №1788-ХІІ, як вказує ОСОБА_1 у позовній заяві.
До страхового стажу не зараховано період отримання допомоги по безробіттю з 04.04.1994 по 03.10.1994, згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 28.06.1995, оскільки відсутні накази і дати наказів про початок та кінець виплати допомоги по безробіттю. Довідка Івано-Франківського обласного центру зайнятості №4877/4.1/25-24, яка є в додатках до позовної заяви, видана лише 30.08.2024 та не розглядалась органами пенсійного забезпечення при обчисленні страхового стажу позивача. Таким чином рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області за №092550007739 від 23.08.2024 правомірне, а позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області також скористалось правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов до суду через Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему із приміткою "Документ сформований в системі "Електронний суд" 30.09.2024", реєстрацію якого та відповідних долучених доказів проведено судом 01.10.2024 за вх.№28205/24 (а.с.81-138). Відповідач 2 вказує на правомірність прийнятого ним рішення та необґрунтованість позовних вимог з огляду на наступні обставини.
Умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат визначаються саме Законом №1058-IV. Право на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону 1788-ХІІ мають працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Підтверджений належними документами, страховий стаж ОСОБА_1 становить 30 років 07 місяців 02 дні, страховий стаж з урахуванням статті 60 Закону № 1788-ХІІ становить 35 років 02 місяці 27 днів, пільговий стаж роботи на роботах з шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 становить 24 роки 08 місяців 10 днів, що є достатнім для призначення пенсії за віком відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" при досягненні 55-річного віку. На переконання представника відповідача 2, оскільки позивач не досягла віку, визначеного законодавством, а саме 55 років, рішенням Головного управління Пенсійного Фонду України у Житомирській області від 23.08.2024 відмовлено у призначенні пенсії відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону 1788-ХІІ.
ОСОБА_1 наполягає на призначенні пенсії відповідно до рішення Конституційного суду від 23.01.2020 № 1-р/2020 та на підставі статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення". Управління зазначає, що рішення Конституційного суду від 23.01.2020 №1-р/2020 не відновлює дію Закону № 1788-ХІІ і не змінює правове регулювання спірних у цій справі правовідносин. З огляду на вказане просить відмовити в задоволенні позовних вимог.
Розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), вивчивши зміст позовної заяви, відзивів на позов, дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення проти них, проаналізувавши зміст норм матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд встановив наступні обставини.
ОСОБА_1 14.08.2024 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 (а.с.100). До вказаної заяви позивач, серед іншого, долучила диплом (свідоцтво, атестат) про навчання серії ІР № НОМЕР_2 , довідки, що визначають право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників (атестацію робочих місць), свідоцтво про шлюб № НОМЕР_3 , довідку про присвоєння ідентифікаційного номеру, паспорт громадянина України серії НОМЕР_4 (а.с.101).
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області, за принципом екстериторіальності, розглянуто заяву позивача від 14.08.2024 та прийнято рішення за №092550007739 від 23.08.2024 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 (а.с.18). Вказане рішення прийняте з підстав того, що вік заявниці на дату звернення становить - 50 років, замість необхідних 55 згідно статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Страховий стаж ОСОБА_1 становить 30 років 07 місяців 02 дні, страховий стаж з урахуванням статті 60 Закону № 1788-ХІІ становить 35 років 02 місяці 27 днів, пільговий стаж роботи на роботах з шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 становить 24 роки 08 місяців 10 днів.
Також, згідно оскаржуваного рішення, не зараховано:
- до пільгового стажу за Списком №2 період роботи з 12.04.2002 по 31.08.2005 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 28.06.1995, оскільки позивач працювала не повний робочий день;
- до страхового стажу період отримання допомоги по безробіттю з 04.04.1994 по 03.10.1994 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 28.06.1995, оскільки відсутні накази і дати наказів про початок та кінець виплати допомоги по безробіттю.
Слід зазначити, що не зарахування до пільгового стажу за Списком №2 період роботи з 12.04.2002 по 31.08.2005 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 28.06.1995 не є спірним у цій адміністративній справі.
Виходячи із змісту оскаржуваного рішення та відзиву на позов, відповідачі керуються приписами статті 114 Закону №1058-IV, за змістом яких право на пенсію за віком на пільгових умовах мають працівники, зайняті повний робочий день на роботах із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, зокрема, жінки після досягнення 55 років, за наявності страхового стажу не менше 30 років, у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, та не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Вважаючи протиправним та таким, що підлягає скасуванню рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області за №092550007739 від 23.08.2024 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, позивач звернулася до суду з метою захисту свого порушеного права.
Надаючи правову оцінку публічно-правовим відносинам, суд виходить із наступних підстав та мотивів.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі по тексту також - КАС України), визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 (надалі по тексту також - Закон №1058-IV).
Згідно вимог частини 4 статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Приписами статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 за №1788-ХІІ (надалі по тексту також - Закон №1788-ХІІ) встановлено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі по тексту також - Порядок №637).
Пунктом 1 Порядку №637 передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 3 цього Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Виходячи з наведеної норми вказаного Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, застосовуються, в тому числі, у разі відсутності в трудовій книжці необхідних відомостей про роботу.
Згідно пункту 20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
З 29.07.1993 діє Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 за №58 (надалі по тексту також - Інструкція №58).
Трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника (пункт 1.1 Інструкції №58).
Як встановлено судом, у ОСОБА_1 наявна трудова книжка серії НОМЕР_1 від 28.06.1995, котру остання надавала відповідачу 1 при зверненні із заявою від 14.08.2024 про призначення пенсії на пільгових умовах (а.с.12-16).
Згідно наявних у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 28.06.1995 записів позивач, серед іншого, одержувала допомогу по безробіттю з 04.04.1994 по 03.10.1994 (запис №5) (а.с.13).
Щодо не зарахування до страхового стажу періоду отримання допомоги по безробіттю з 04.04.1994 по 03.10.1994 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 28.06.1995, то суд вказує на таке.
Зі змісту оскаржуваного рішення слідує що ОСОБА_1 не зараховано до страхового стажу період отримання допомоги по безробіттю з 04.04.1994 по 03.10.1994 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 28.06.1995, оскільки відсутні накази і дати наказів про початок та кінець виплати допомоги по безробіттю.
Відповідно до пункту 1 статті 28 Закону України "Про зайнятість населення" від 01.03.1991 №803-XII (чинного на час отримання позивачем допомоги по безробіттю, у редакції від 17.11.1992) (надалі по тексту також - Закон №803-XII) Право на допомогу по безробіттю мають громадяни, визнані у встановленому порядку безробітними, які не мають інших передбачених чинним законодавством доходів, що перевищують розмір мінімальної заробітної плати.
Згідно з підпунктом "з" пункту 1 статті 30 Закону №803-XII виплата допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю припиняється у разі закінчення строку їх виплати.
Згідно зі статтею 56 Закону №1788-ХІІ до стажу роботи, що дає право на пенсію, зараховуються, зокрема, періоди одержання допомоги по безробіттю.
Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України "Про трудові книжки працівників" від 27.04.1993 року № 301 (надалі по тексту також - Постанова №301) визначено, що трудові книжки зберігаються на підприємствах, в установах і організаціях як документи суворої звітності, а при звільненні працівника трудова книжка видається йому під розписку в журналі обліку.
Відповідно до пункту 4 Постанови №301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Отже, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки лише для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, яка є працівником того або іншого підприємства, установи, організації, і не може впливати на особисті права останньої.
Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 06.02.2018 року у справі № 677/277/17.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. (частина 5 статті 242 КАС України).
Слід зазначити, що відсутність у трудовій книжці позивача записів щодо наказів і дат наказів про початок та кінець виплати допомоги по безробіттю, не тягнуть за собою недійсність трудових книжок у цілому і не впливають на зміст записів у цих трудових книжках щодо спірних періодів роботи.
Право осіб на пенсійне забезпечення не повинно безумовно залежати від дій (бездіяльності) осіб, зобов'язаних вести облік трудового стажу працівників.
Позивач, як особа, на яку не покладено обов'язків щодо організації ведення обліку, зберігання і видачі трудових книжок, не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до її трудової книжки відомостей, а тому невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для незарахування пенсійним органом страхового стажу і, як наслідок, для обмеження права ОСОБА_1 на пенсійне забезпечення. На працівника не може перекладатися тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці; працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення.
Відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається не на працівника, тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника.
До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 19.12.2019 року у справі № 307/541/17.
Крім того, у постанові від 30.09.2019 року у справі № 638/18467/15-а Верховний Суд прямо зауважив на тому, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів Пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації її конституційного права на соціальний захист.
Відтак, на ОСОБА_1 не може бути покладено відповідальність за відсутність у трудовій книжці записів щодо наказів про початок та кінець виплати останній допомоги по безробіттю.
Наявний у трудовій книжці НОМЕР_1 від 28.06.1995 запис підтверджує те, що у період з 04.04.1994 по 03.10.1994 позивач перебувала на обліку у Івано-Франківському міському центрі зайнятості та отримувала допомогу по безробіттю (а.с.13).
Згідно з довідкою від 30.08.2024 за №4877-14.1/25-24, виданою Івано-Франківським обласним центром зайнятості, ОСОБА_1 під час перебування на обліку в Івано-Франківському міському центрі зайнятості отримувала допомогу по безробіттю у період з 04.04.1994 по 03.10.1994. Порядком ведення діловодства у 1991-1994 роках в службі зайнятості не передбачалось видання наказів на призначення та припинення виплати допомоги по безробіттю (зворотній бік а.с.12).
Коментована довідка не була предметом оцінки ГУ ПФУ в Житомирській області під час прийняття спірного рішення, оскільки не додавалась позивачем разом із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №2 (а.с.101). Також слід звернути увагу на те, що вказана довідка видана хронологічно пізніше (30.08.2024) (зворотній бік а.с.12), аніж дата звернення ОСОБА_1 до органу пенсійного забезпечення за призначенням пенсії із відповідною заявою (14.08.2024) (а.с.100).
Отже, наявні у трудовій книжці НОМЕР_1 від 28.06.1995 позивача і довідці від 30.08.2024 за №4877-14.1/25-24 відомості повністю дозволяють встановити період виплати ОСОБА_1 допомоги по безробіттю.
Беручи до уваги те, що згідно з пунктом "а" частини 3 статті 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховувався період одержання допомоги по безробіттю, а з 04.04.1994 по 03.10.1994 позивач отримувала допомогу по безробіттю, то суд вважає, що ОСОБА_1 має право на зарахування цього періоду до стажу роботи (страхового стажу).
Слід зазначити про необґрунтованість застосування відповідачем 2, в при прийнятті спірного рішення, положення пункту 2 частини 3 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", яким передбачено, що на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах, з огляду на вказане.
Водночас, відповідно до пункту "б" частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином, в силу приписів пункту "б" частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" і пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", пенсія на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи призначається працівникам за наявності трьох обов'язкових умов у сукупності:
- зайняття повний робочий день на відповідних роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України;
- атестація робочих місць;
- досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Разом з тим, рішенням Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020 статтю 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (в коментованій вище редакції) визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною). Порядок застосування статті 13 визначає пункт 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020.
У спірних правовідносинах слід враховувати, що закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність (стаття 152 Конституції України).
Так, відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину 2 статті 14, пункти "б"-"г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 за №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 за №213-VIII.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020 стаття 13, частина 2 статті 14, пункти "б"-"г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 за №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 за №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020 регламентовано, що застосуванню підлягають стаття 13, частина 2 статті 14, пункти "б"-"г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 за №1788-XII в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 за №213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:
"На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: … б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам...".
При цьому, Конституційний Суд в пункті 4.1 Рішення №1-р/2020 від 23.01.2020 зазначив, що статтею 13 Закону №1788-XII до внесення змін Законом №213-VIII було передбачено зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку (60 років для чоловіків і 55 років для жінок) з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 10 років для працівників, зайнятих повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, та на 5 років для працівників, зайнятих повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці; зменшення пенсійного віку та стажу для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 5 років.
Отже, у статті 13 Закону №1788-XII до внесення змін Законом №213-VIII було встановлено такий пенсійний вік: у пункті "а" для чоловіків - 50 років, для жінок - 45 років; у пунктах "б"-"з" для чоловіків - 55 років, для жінок - 50 років.
У Законі №1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII, збережено вказану пропорцію щодо зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку без урахування різниці між пенсійним віком для чоловіків і жінок. У частині першій статті 13 Закону №1788--XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII, встановлено однаковий пенсійний вік для чоловіків та жінок, а саме: у пункті "а" - 50 років (на 10 років менше, ніж загальний пенсійний вік), у пунктах "б"-"з" - 55 років (на 5 років менше, ніж загальний пенсійний вік).
Відтак, статтею 13 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII, передбачено поетапне збільшення пенсійного віку та стажу для працівників, зайнятих на роботах, визначених у цих нормах.
За висновками пункту 4.4 Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020, перевіряючи статтю 13, частину 2 статті 14, пункти "б"-"г" статті 54 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII, на відповідність Конституції України, Конституційний Суд України виходив з такого.
Вказаними положеннями Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII, передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років.
Згідно зі статтею 13, частиною 2 статті 14, пунктами "б"-"г" статті 54 Закону №1788-XII у редакції до внесення змін Законом №213-VIII у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у цих нормах, виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію. Однак оспорюваними положеннями Закону №213-VIII змінено нормативне регулювання призначення пенсій таким особам.
Конституційний Суд України дослідивши правовідносини, пов'язані зі змінами підстав реалізації права на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років зазначає, що ці зміни вплинули на очікування осіб стосовно настання юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Таким чином особи, що належать до певної категорії працівників, були учасниками правовідносин, у яких вони об'єктивно передбачали настання відповідних наслідків, а саме призначення пенсій, тобто їх легітимні очікування були пов'язані саме з положеннями Закону №1788-XII у редакції до внесення змін Законом №213-VIII. При цьому, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
З урахуванням вказаного, стаття 13, частина 2 статті 14, пункт "б"-"г" статті 54 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині 1 статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
Окрім цього, суд звертає увагу на те, що у справах "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та 37943/06, рішення від 14.10.2010) та "Серков проти України" (заява №39766/05, рішення від 07.07.2011) Європейський суд з прав людини дійшов висновку що:
- по перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі "якості" закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника;
- по друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування;
- по третє, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу "якості закону". В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід.
Вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.
За вказаних обставин, обов'язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах: необхідний вік та стаж роботи, має застосовуватися в порядку, визначеному пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020, та виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статтею 8 Конституції України. Таке застосування судом вищевказаних норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Вирішуючи даний спір, суд враховує правові висновки, сформовані у рішенні Верховного Суду від 21.04.2021 у справі №360/3611/20 (зразкова справа), з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021.
Отже, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Згідно рішення №092550007739 від 23.08.2024, страховий стаж ОСОБА_1 становить 30 років 07 місяців 02 дні, страховий стаж з урахуванням кратності (мед. Заклад стаття 60) становить 35 років 02 місяці 27 днів (що є більше необхідних 20 років), а пільговий стаж роботи за Списком №2 становить 24 роки 08 місяців 10 днів (більше необхідних 10 років) (а.с.18), що є достатнім (більше 20 років) з урахуванням умов призначення пільгової пенсії за Списком №2, визначених Законом №1788-ХІІ, з урахуванням Рішення №1-р/2020. Вказане також підтверджується формою РС-право, складеною ГУ ПФУ в Житомирській області під час визначення права на призначення пенсії (а.с.38).
Вказане свідчить про відсутність спору між позивачем та відповідачем щодо достатності у позивача загального стажу та спеціального стажу для призначення пенсії по Списку №2.
Мотиви відмови у призначенні пенсії на пільгових умовах за Списком№2 оскаржуваного рішення зводяться до відсутності у ОСОБА_1 необхідного пенсійного віку.
В матеріалах справи містяться копії паспорта громадянина України ОСОБА_1 серії НОМЕР_4 , виданого 29.11.2006 (а.с.9-11), згідно якого позивач народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , а отже на момент звернення із заявою від 14.08.2024 про призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №2, остання досягла віку 50 повних років.
Зважаючи на досягнення позивачем 50 років, наявності у неї загального страхового стажу понад 20 років, в тому числі стажу роботи за Списком №2 понад 10 років, суд вважає, що ОСОБА_1 має право на призначення пенсії на пільгових умовах по Списку №2.
За наявності формально сформульованої підстави для відмови позивачу в призначенні пенсії, відповідачі не довели існування законної мети такої відмови, яка б обґрунтовувала неможливість призначення пенсії ОСОБА_1 як особі, що не має на це законного права.
Водночас, позбавлення позивача права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №2, за встановлених судом вище обставин, буде не пропорційним втручанням в її право на отримання відповідних пенсійних виплат, гарантоване статтею 1 протоколу 1 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод.
Пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку (пункт 1 частини 1 статті 45 Закону №1058-IV).
Як слідує із матеріалів справи із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області 14.08.2024 (а.с.100).
Тобто, у даному випадку позивач звернулася до відповідача із заявою про призначення пенсії у встановлений трьох місячний термін з дня досягнення пенсійного віку (15.06.2024), що свідчить про можливість для призначення пенсії за віком саме з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку.
Суд пам'ятає, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Відповідно до положень статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Встановлені судом обставини, з огляду на критерії правомірності поведінки суб'єкта владних повноважень, вказують на протиправність рішення ГУ ПФУ в Житомирській області за №092550007739 від 23.08.2024 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, а тому таке рішення належить скасувати.
У позовній заяві ОСОБА_1 , обираючи відповідача, який повинен відновити її право на пенсію за віком на пільгових умовах, просить зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати ОСОБА_1 період отримання допомоги по безробіттю з 04.04.1994 по 03.10.1994, а також призначити пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з 16.06.2024 - з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку.
В даному випадку, визначаючи належний спосіб захисту і відновлення права, позивач не врахувала наступного.
Так, відповідно до пунктів 4.1, 4.2, абзацу 3 пункту 4.3 і пункту 4.10 Порядку подання та оформлення документів для призначення пенсії відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005, заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію.
Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Після призначення пенсії електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Із вказаного слідує, що після реєстрації заяви позивача, органом пенсійного забезпечення, який її розглядав і вирішував за принципом екстериторіальності питання про наявність чи відсутність права на пенсію, в розумінні Порядку №22-1 є Головне управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області.
Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина 2 статті 9 КАС України).
Керуючись статтею 9 КАС України, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов'язати відповідача 2 вчинити відповідний обсяг дій та прийняти рішення, враховуючи те, що ОСОБА_1 хоча і подала заяву до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області як органу пенсійного забезпечення за місцем проживання/реєстрації позивача, втім рішення по суті порушеного питання приймалося саме Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області.
Як визначено пунктом 4.10 Порядку №22-1 після призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший вид електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем фактичного проживання особи, за місцезнаходженням установи виконання покарань, де відбуває покарання засуджений до позбавлення (обмеження) волі, для здійснення виплати пенсії.
В такому випадку, суд дійшов висновку, що ефективним способом відновлення порушених відповідачем 2 прав позивача буде:
зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період отримання допомоги по безробіттю з 04.04.1994 по 03.10.1994;
зобов'язати Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 з 16.06.2024.
Зважаючи на коментовані вище висновки, позов належить задовольнити частково.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (частини 1, 2 статті 77 КАС України).
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Суд за правилами статті 90 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні .
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Розподіляючи між сторонами судові витрати суд відзначає, що відповідно до частини 1 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Позивачем сплачено судовий збір за подання до суду адміністративного позову немайнового характеру в розмірі 1 211,20 гривень, підтвердженням чого є наявна в матеріалах справи квитанція до платіжної інструкції №0.0.3859986370.1 від 03.09.2024 (а.с.8).
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (частина 3 статті 139 КАС України).
Враховуючи те, що спірні правовідносини виникли з вини Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, яке прийняло рішення про відмову у призначенні пенсії, то з останнього підлягають стягненню за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача понесені нею судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 1090,08 гривень, що пропорційно становить 90 відсотків задоволених позовних вимог від загального розміру сплаченого судового збору.
Сторонами не подано до суду будь-яких доказів про понесення ними інших витрат, пов'язаних з розглядом справи, відтак у суду відсутні підстави для вирішення питання щодо їх розподілу.
На підставі статті 1291 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області №092550007739 від 23.08.2024 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період отримання допомоги по безробіттю з 04.04.1994 по 03.10.1994.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити ОСОБА_1 з 16.06.2024 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 за №1788-ХІІ.
В задоволенні решти вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (ідентифікаційний код юридичної особи 13559341) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1090,08 гривень (одну тисячу дев'яносто гривень вісім копійок).
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 ), АДРЕСА_1 ;
відповідач 1 - Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (ідентифікаційний код юридичної особи 20551088), вул. Січових Стрільців, 15, м.Івано-Франківськ, 76018;
відповідач 2 - Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (ідентифікаційний код юридичної особи 13559341), вул. О. Ольжича, 7, м. Житомир, Житомирська область, 10003.
Суддя Чуприна О.В.