16 жовтня 2024 року м. ЧернівціСправа № 926/1445/24
Суддя Господарського суду Чернівецької області Миронюк Сергій Олександрович, за участю помічника судді Боднарчука В.В., який за дорученням судді здійснює повноваження секретаря судового засідання, розглянувши матеріали справи
за позовом фермерського господарства "Коп-Агро і К", Хмельницька обл.
до товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Українська Борошномельна", Чернівецька обл.
про стягнення заборгованості в сумі 165839,17 грн.
представники сторін:
від позивача - Валігура О.О., довіреність №11/06-24 від 11.06.2024
від відповідача - не з'явився
Фермерське господарство "Коп-Агро і К" звернулося до Господарського суду Чернівецької області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Українська Борошномельна" про стягнення заборгованості за договорами поставки №71-ТК від 20.04.2023 та №72-ТК від 25.04.2023 в сумі 165839,17 грн. (з врахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 24.09.2024).
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договорами поставки щодо оплати вартості поставленого товару.
Як стверджується, позивач поставив відповідачу товар за договорами поставки на загальну суму 1276376,12 грн, проте, відповідач оплатив лише 1129175,44 грн.
Відтак, у відповідача виникла заборгованість в сумі 165839,17 грн., з яких: 147200,68 грн - основна заборгованість, 13670,04 грн - пеня, 1561,29 грн - 3% річних, 3407,16 грн - інфляційні втрати.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.05.2024 справу №926/1445/24 передано на розгляд судді Миронюку С.О.
Суд зазначає, що з позовної заяви вбачається, що в ній об'єднано вимоги про стягнення боргу за двома договорами, а саме: за договором поставки поставки №71-ТК від 20.04.2023 та договором поставки №72-ТК від 25.04.2023.
Таким чином, підставами даного позову є дві окремі господарські угоди, укладені з відповідачем, за якими позивач нарахував заборгованість.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського процесуального кодексу України, в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).
За приписами ч. 2 ст. 173 Господарського процесуального кодексу України, суд з урахуванням положень частини першої цієї статті може за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи об'єднати в одне провадження декілька справ за позовами: 1) одного й того самого позивача до одного й того самого відповідача; 2) одного й того самого позивача до різних відповідачів; 3) різних позивачів до одного й того самого відповідача.
Під вимогою розуміється матеріально-правова вимога, тобто предмет позову, який одночасно є способом захисту порушеного права. При цьому об'єднанню підлягають вимоги, пов'язані між собою підставами виникнення або доказами, що підтверджують ці вимоги. Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позивача. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Предмет і підстава позову сприяють з'ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов'язку.
Таким чином, позивач має право об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами. При цьому однорідними можуть вважатися позовні заяви, які пов'язані з однорідними позовними вимогами і водночас подані одним і тим же позивачем до одного й того самого відповідача (чи відповідачів) або хоча й різними позивачами, але до одного й того ж відповідача. Однорідними ж позовними вимогами є такі, що виникають з одних і тих самих або з аналогічних підстав і водночас пов'язані між собою одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів. При цьому об'єднання позовних вимог дає можливість досягти процесуальної економії, ефективніше використати процесуальні засоби для відновлення порушеного права, а також запобігти можливості ухвалення різних рішень за однакових обставин (правова позиція Верховного Суду, викладена в постановах від 24.04.2023 у cправі № 916/1522/22, від 04.04.2023 у cправі № 911/1757/21, від 30.03.2023 у справі № 910/4501/22, від 19.12.2022 у справі № 921/318/22, від 12.02.2019 у справі № 911/414/18, від 18.03.2023 у справі №910/21280/21).
За своїм процесуальним призначенням інститут об'єднання позовних вимог забезпечує правильність і одностайність розгляду та вирішення окремих позовних вимог, які можуть бути розглянуті як самостійні справи, але об'єднуються однорідністю вимог, тобто вимог, які випливають з одних і тих же правовідносин.
Порушенням правила об'єднання вимог, є об'єднання неоднорідних вимог, тобто таких, які не пов'язані між собою підставами виникнення або доказами, що підтверджують ці вимоги.
Позивачем в одній позовній заяві об'єднано вимоги про стягнення суми боргу за двома аналогічними договорами, у зв'язку з чим для встановлення обставин справи при розгляді такої позовної заяви, судом має бути досліджено два окремих договори, обставини виконання кожного з яких сторонами підтверджується схожими доказами та крім того, при вирішенні спору судом мають бути оцінені на предмет документального підтвердження та відповідності чинному законодавству заявлені позивачем до стягнення суми основної заборгованості за двома різними договорами.
Отже, підставами виникнення спірних правовідносин сторін є господарські договори, кожен із яких, має однаковий суб'єктний склад та правову природу, породжує схожі взаємні права та обов'язки, які є подібними, хоча і стосуються виконання окремих обсягів наданих послуг.
Суд зазначає, що хоча позов подано на підставі двох договорів, кожен з яких має окреме коло фактичних обставин спору та доказів, які необхідно буде дослідити окремо, здійснити аналіз кожного окремого договору, надати їм правову оцінку та перевірити порядок здійснених розрахунків щодо стягнення заявленої позивачем заборгованості, спільний розгляд заявлених вимог не перешкоджатиме встановленню усіх обставин справи, з'ясуванню спірних правовідносин сторін,
В даному випадку, під час розгляду справи підлягають встановленню обставини щодо виконання відповідачем кожного договору окремо, є необхідним з'ясування чи відповідають дійсності та підтверджуються відповідними доказами вимоги, що виникли по кожному договору, з'ясування обставин щодо належного/неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договорами, наявності підстав для стягнення заборгованості за кожним з договорів окремо; судом має бути надана правова оцінка договорам з точки зору правової природи укладених договорів, настання строку виконання зобов'язання, і в свою чергу при вирішенні вимог, що виникли з договорів, суд має надати оцінку договірним відносинам сторін по двом договорам, визначити строк їх дії, встановити чи є обставини, на які зроблені посилання про наявність порушення відповідачем своїх зобов'язань підставою вважати їх такими, що виникли з договорів тощо. Крім того, у зв'язку з тим, що позивачем заявлено до стягнення за кожним договором 3% річних, пені та інфляційних втрат, судом має бути визначено початок перебігу прострочки відповідача та закінчення нарахування за кожним випадком неналежного виконання відповідачем його договірного грошового зобов'язання.
Заявлені позивачем вимоги про стягнення заборгованості, стосуються одних і тих самих сторін, ці вимоги за своєю правовою природою є пов'язаними між собою, оскільки ґрунтуються на аналогічних угодах (договорах поставки).
При цьому, факт наявності правовідносин в одному складі учасників, подібність умов укладених правочинів та документів, які мають бути доказами на підтвердження викладених в позовній заяві обставин, дає можливість суду вирішити питання щодо наявності правових підстав для стягнення заборгованості за кожним договором окремо.
Одночасно суд наголошує, що відповідно до ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ч. 2 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України).
Верховний Суд у постанові від 30.01.2019 у справі №912/2185/16 (912/3192/17) зазначив, що одним з основоположних принципів господарського судочинства є принцип процесуальної економії - загальне керівне положення, відповідно до якого господарський суд, учасники судового процесу економно і ефективно використовують всі встановлені законом процесуальні засоби для правильного та оперативного розгляду справ з дотриманням строків.
Враховуючи вищевикладене, перевіривши матеріали позовної заяви, керуючись принципом процесуальної економії, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги про стягнення заборгованості, яка утворилась внаслідок невиконання зобов'язань відповідачем за договорами поставки №71-ТК від 20.04.2023 та №72-ТК від 25.04.2023, є такими, що пов'язані один з одним підставами виникнення, поданими доказами в їх обґрунтування, пов'язані між собою одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів, що не порушує положення статті 173 Господарського процесуального кодексу України щодо об'єднання даних позовних вимог в одній позовній заяві, отже, сумісний розгляд цих вимог не перешкоджатиме з'ясуванню природи взаємовідносин сторін та не ускладнить вирішення спору.
Ухвалою від 31.05.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 24.06.2024.
11.06.2024 до суду від представника позивача надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Ухвалою від 12.06.2024 задоволено заяву представника позивача від 11.06.2024 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Ухвалою від 24.06.2024 призначено підготовче судове засідання на 16.07.2024.
Судове засідання, призначене на 16.07.2024 о 12:00 год не відбулось у зв'язку з знеструмленням електромережі Господарського суду Чернівецької області, що підтверджується Актом щодо знеструмлення електромережі суду.
Ухвалою від 16.07.2024 призначено підготовче судове засідання на 05.09.2024.
Ухвалою від 05.09.2024 відкладено підготовче судове засідання на 26.09.2024.
24.09.2024 до суду від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог.
26.09.2024 до суду від позивача надійшла заява про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті.
Ухвалою від 26.09.2024 прийнято заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог від 24.09.2024 до розгляду, закрито підготовче провадження, призначено справу до розгляду по суті на 16.10.2024.
У судовому засіданні 16.10.2024 представник позивача просив задовольнити позовні вимоги, представник відповідача у судове засідання не з'явився.
Суд зазначає, що в силу приписів ч. 3 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Відповідно до ч. 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами.
Згідно довідки про доставку електронного листа ухвала від 26.09.2024 з повідомленням про дату, час і місце судового засідання 26.09.2024 доставлена до електронного кабінету відповідача.
Довідка про доставку документа в електронному вигляді до "Електронного кабінету" є достовірним доказом отримання адресатом судового рішення (правова позиція, викладена в постановах Верховного Суду від 30.08.2022 по справі № 459/3660/21, від 23.08.2023 по справі № 380/24487/21).
Оскільки скаржник має зареєстрований "Електронний кабінет" у підсистемі "Електронний суд" ЄСІТС і судом апеляційної інстанції копію ухвали про залишення апеляційної скарги без руху було направлено саме до такого "Електронного кабінету", колегія суддів Верховного Суду вважає, що порушень норм процесуального права, якими регулюється питання вручення судового рішення при такому направленні не відбулося (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.02.2024 у справі №904/4199/20).
Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Пунктом 1, 2 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Крім того, за змістом статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень», кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.
Ухвали суду у даній справі оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень, відтак, відповідач мав можливість ознайомитися з текстом цих ухвал.
Відповідно до частини другої статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Відтак, враховуючи належне повідомлення сторін про дату, час і місце проведення судового засідання, з метою дотримання балансу прав та інтересів сторін у справі, дотримання розумності строку розгляду справи та за умови достатності наявних у справі матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, суд дійшов висновку про те, що неявка в судове засідання представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши думку представника позивача щодо суті позовних вимог, суд зазначає наступне.
20.04.2023 між товариством з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Українська Борошномельна" (відповідач, покупець) та фермерським господарством "Коп-Агро і К" (позивач, постачальник) укладено договір поставки №71-ТК.
25.04.2023 між товариством з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Українська Борошномельна" (відповідач, покупець) та фермерським господарством "Коп-Агро і К" (позивач, постачальник) укладено договір поставки №72-ТК.
Відповідно до п. 1.1. договорів поставки №71-ТК та №72-ТК постачальник зобов'язується поставити й передати, а покупець зобов'язується, оплатити й прийняти від постачальника сільськогосподарську продукцію - яка визначається за видатковими накладними та специфікаціями до договору.
Якість товару повинна відповідати встановленим стандартам, технічним умовам, іншій технічній документації (п. 2.1. договорів поставки №71-ТК та №72-ТК).
Попереднє приймання товару по якості здійснюється в пункті завантаження згідно Інкотермс, остаточне визначення якості товару проводить лабораторія пункту вивантаження товару - пункту вивантаження, де покупець приймає або постачає товар на підставі договорів з третіми особами. Пункт завантаження і вивантаження встановлюється в специфікації на відповідну партію товару (п. 2.3., п. 2.4. договорів поставки №71-ТК та №72-ТК).
Згідно п. 3.1., п. 3.2. договорів поставки №71-ТК та №72-ТК найменування і асортимент поставленого товару визначається за специфікаціями до договору. Загальна кількість товару за цим договором визначається як кількість товару згідно всіх видаткових накладних, підписаних сторонами на виконання цього договору.
Ціна за одиницю товару, загальна вартість партії товару вказується у специфікаціях та видаткових накладних до даного договору. Загальна вартість товару за цим договором складає вартість товару згідно всіх видаткових накладних, підписаних сторонами на виконання цього договору (п. 4.1., п. 4.2. договорів поставки №71-ТК та №72-ТК).
Видаткова накладна складається датою переходу права власності на партію товару прийняту в місці поставки вантажоодержувачем протягом одного робочого дня або однієї календарної доби, в залежності від графіку роботи вантажоодержувача. Покупець може надавати постачальнику акт-розрахунок остаточної ціни товару. Акт-розрахунок остаточної ціни товару підписується обома сторонами цього договору (п. 4.7., п. 4.8. договорів поставки №71-ТК та №72-ТК).
Згідно п. 4.9 договорів поставки №71-ТК та №72-ТК покупець здійснює оплату в українських гривнях шляхом банківського переведення грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника наступним чином:
- 86 % оплати за цим договором покупець здійснює в момент навантаження товару відносно кожної партії товару та надання покупцю документів вказаних в п. 9.5 цього договору.
- решта 14 % вартості товару після підтвердження якості товару в пункті вивантаження товару та надання постачальником оригіналів наступних документів:
а) видаткову накладну на кожну партію прийнятого товару, дата видачі якої повинна відповідати даті навантаження відповідної партії товару;
б) договір поставки, специфікації до нього та акт-розрахунок остаточної ціни товару;
в) відправлену на електронну пошту elevator@lour-trading.com.ua копії податкової накладної разом з квитанцією про її реєстрацію.
Платіж за цим договором вважається здійсненим належним чином у день відправлення покупцем коштів на зазначений постачальником банківський рахунок. На вимогу постачальника покупець надає йому копію банківського документа про перерахування коштів (п. 4.11. договорів поставки №71-ТК та №72-ТК).
Умови, місце та строк поставки товару на кожну партію визначаються згідно специфікації до цього договору й розуміються відповідно до «Інкотермс» 2020. При відправленні товару автомобільним транспортом повинні бути оформлені товаро-транспортні накладні з печаткою відправника форма 1-ТН (оригінал) - 4 примірники, які повинні бути оформлені відповідно до інструкцій, які надаються покупцем додатково (п. 5.1., п. 5.2. договорів поставки №71-ТК та №72-ТК).
Відповідно до п. 5.3. договорів поставки №71-ТК та №72-ТК постачальник вважається таким, що здійснив свої зобов'язання з поставки товару, з дати приймання товару належної якості у власність покупця у місці поставки та на підставі підписаної сторонами видаткової накладної. Відповідальність за товар, право власності на товар та всі ризики, пов'язані із його втратою або пошкодженням, а також всі витрати за зберігання товару переходять від постачальника до покупця в момент виконання постачальником своїх зобов'язань з поставки товару, передбачених цим договором.
Цей договір набуває чинності з дати підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п. 9.1. договорів поставки №71-ТК та №72-ТК).
Згідно Специфікації товару, яка є додатком до договору поставки №71-ТК від 20.04.2023 постачальник зобов'язується передати у власність, а покупець прийняти товар за адресою: СРТ - склад покупця, Хмельницька обл., Новоушицький р-н., с. Отроків, вул. Лесі Українки, 2, термін поставки товару 5 днів, найменування товару: кукурудза врожаю 2022, кількість товару: 100,000 т., фактична ціна за одиницю товару: 6500,00 грн., загальна вартість товару: 650000,00 грн.
Згідно Специфікації товару, яка є додатком до договору поставки №72-ТК від 25.04.2023 постачальник зобов'язується передати у власність, а покупець прийняти товар за адресою: СРТ - склад покупця, Хмельницька обл., Новоушицький р-н., с. Отроків, вул. Лесі Українки, 2, термін поставки товару 5 днів, найменування товару: кукурудза врожаю 2022, кількість товару: 100,000 т., фактична ціна за одиницю товару: 6500,00 грн., загальна вартість товару: 650000,00 грн.
На виконання договорів поставки №71-ТК та №72-ТК позивачем, як постачальником, поставлено відповідачу, як покупцю, товар на загальну суму 1276376,12 грн, що підтверджується наступними видатковими накладними: №12 від 24.04.2023 на суму 151631,05 грн., №13 від 25.04.2023 на суму 157429,88 грн., №14 від 25.04.2023 на суму 159379,88 грн., №15 від 26.04.2023 на суму 159235,80 грн., №16 від 27.04.2023 на суму 162499,88 грн., №18 від 28.04.2023 на суму 160809,88 грн., №19 від 29.04.2023 на суму 166139,87 грн., №20 від 01.05.2023 на суму 159249,88 грн.
Щодо кількості, якості поставленого товару претензій з боку відповідача під час завантаження та поставки не було, адже товар поставлений, прийнятий відповідачем шляхом належного оформлення видаткових накладних, в яких визначена остаточна ціна товару, про що свідчать підписи уповноважених осіб та відбитки печатки на вказаних видаткових накладних.
В підтвердження факту поставки відповідачу товару позивачем також додано копії наступних податкових накладних разом з квитанціями про їхню реєстрацію: №6 від 24.04.2023 на суму 570175,45 грн., №8 від 26.04.2023 на суму 57501,16 грн., №9 від 26.04.2023 на суму 559000,00 грн., №5 від 01.05.2023 на суму 89699,51 грн.
Окрім того, в матеріалах справи наявні товаро-транспортні накладні: №12 від 24.04.2023, №13 від 25.04.2023, №14 від 25.04.2023, №15 від 26.04.2023, №16 від 27.04.2023, №18 від 28.04.2023, №19 від 29.04.2023, №20 від 01.05.2023, що також підтверджують факт поставки товару.
Позивачем виставлено відповідачу наступні рахунки на оплату на суму 1300000,00 грн: №8 від 21.04.2023 на суму 650000,00 грн., №9 від 25.04.2023 на суму 650000,00 грн.
До позовної заяви додано акти-розрахунки остаточної ціни товару в сумі 1276376,12 грн.: №152 від 24.04.2023 на суму 151631,05 грн., №153 від 25.04.2023 на суму 316809,76 грн., №155 від 26.04.2023 на суму 159235,80 грн., №156 від 27.04.2023 на суму 162499,88 грн., №159 від 28.04.2023 на суму 160809,88 грн., №160 від 29.04.2023 на суму 166139,87 грн., №161 від 01.05.2023 на суму 159249,88 грн., які підписані сторонами без зауважень та скріплені відтисками печаток.
Згідно складених позивачем актів звірки взаємних розрахунків за договорами поставки №71-ТК та №72-ТК за період з 01.01.2023 по 25.03.2023 належна до сплати сума за поставлений товар становить 1276376,12 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем здійснено часткову оплату за поставлений товар в сумі 1129175,44 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №528 від 24.04.2023 на суму 570175,44 грн та платіжною інструкцією № 540 від 26.04.2023 на суму 559000,00 грн.
У зв'язку з нездійсненням відповідачем повної оплати за отриманий товар позивачем надіслано на адресу відповідача вимогу про сплату заборгованості в розмірі 147200,68 грн, що підтверджується описом вкладення у цінний лист, фіскальним чеком та накладною від 27.05.2024, яка залишена без реагування.
У зв'язку з наявністю заборгованості у відповідача перед позивачем за поставлений товар в сумі 147200,68 грн, останній звернувся до суду з вимогою про стягнення вказаної заборгованості та нарахованих штрафних санкцій.
У відповідності до приписів ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно з ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Згідно з частиною 1 статті 181 ГК України господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (частина 2 статті 638 ЦК України).
Згідно частини 1 статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Відповідно до частини 1 статті 641 ЦК України, пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом (частина 2 статті 642 ЦК України).
Укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого статтею 181 цього Кодексу (ч. 2 ст. 184 ГК України).
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Частиною 1 статті 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.
Предметом договору купівлі-продажу може бути майно (товар), яке є у продавця на момент укладення договору або буде створене (придбане, набуте) продавцем у майбутньому (ч. 1 ст. 656 Цивільного кодексу України).
Продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу (ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України).
Кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні. Умова щодо кількості товару може бути погоджена шляхом встановлення у договорі купівлі-продажу порядку визначення цієї кількості (ст. 669 Цивільного кодексу України).
Суд зазначає, що наявність чи відсутність будь-яких зобов'язань сторін підтверджується первинними документами, що фіксують та підтверджують господарські операції, які для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати як обов'язкові реквізити, так і додаткові реквізити в залежності від характеру операції, зокрема підставу для здійснення господарських операцій, дані про документ, що засвідчує особу - одержувача, номер документу, ідентифікаційний код підприємства тощо. Тобто, для надання первинним документам доказової сили при розгляді справ в суді необхідні повні дані про конкретні господарські операції, що здійснюються за конкретним договором, укладеним між сторонами. В даному випадку між сторонами склалися фактичні правовідносини з поставки товару шляхом підписання накладних, що відповідає вимогам чинного законодавства України, оскільки правочин між сторонами може бути укладений в будь-який спосіб і сторони вільні у виборі форми правочину.
При підписанні покупцем накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України.
При цьому слід зазначити, що вимоги Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні щодо правильності оформлення первинних документів передбачають наявність в документах такого реквізиту, як інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції лише альтернативно такому обов'язковому реквізиту, як особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Відповідно до ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.
Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (ст. 663 Цивільного кодексу України).
Приписами ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Двосторонній характер договору купівлі-продажу зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків. Так, з укладенням такого договору продавець приймає на себе обов'язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець у свою чергу зобов'язаний здійснити оплату придбаної речі та водночас набуває права вимагати від продавця її передачі (Постанова ОП КГС ВС від 18 серпня 2023 року у справі № 927/211/22).
Згідно п. 4.9 договорів поставки №71-ТК та №72-ТК покупець здійснює оплату в українських гривнях шляхом банківського переведення грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника наступним чином:
- 86 % оплати за цим договором покупець здійснює в момент навантаження товару відносно кожної партії товару та надання покупцю документів вказаних в п. 9.5 цього договору.
- решта 14 % вартості товару після підтвердження якості товару в пункті вивантаження товару та надання постачальником оригіналів наступних документів:
а) видаткову накладну на кожну партію прийнятого товару, дата видачі якої повинна відповідати даті навантаження відповідної партії товару;
б) договір поставки, специфікації до нього та акт-розрахунок остаточної ціни товару;
в) відправлену на електронні пошти elevator@lour-trading.com.ua копії податкової накладної разом з квитанцією про її реєстрацію.
Платіж за цим договором вважається здійсненим належним чином у день відправлення покупцем коштів на зазначений постачальником банківський рахунок. На вимогу постачальника покупець надає йому копію банківського документа про перерахунок коштів (п. 4.11. договорів поставки №71-ТК та №72-ТК).
Позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 1276376,12 грн, а відповідач в свою чергу в добровільному порядку прийняв вказаний товар, що підтверджується доданими до позовної заяви видатковими накладними, які оформлені належним чином та підписані уповноваженими представниками сторін і скріплені печатками без зауважень та заперечень, та здійснив часткову оплату в сумі 1129175,44 грн.
Таким чином, в порушення взятих на себе зобов'язань, відповідачем не здійснено оплату за поставлений товар в сумі 147200,68 грн.
Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах від 23.10.1991 "Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії", від 01.06.2006 "Федоренко проти України" зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.
У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого "права власності".
Статтю 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод можна застосовувати для захисту "правомірних (законних) очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Суд також зазначає, що частинами першою та другою статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо). Первинні документи, створені автоматично в електронній формі програмним забезпеченням інформаційно-комунікаційної системи, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови наявності накладеного електронного підпису чи печатки з дотриманням вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо (частини перша, друга статті 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні»).
За приписами частин 3, 8 статті 19 ГК України, обов'язком суб'єктів господарювання є ведення бухгалтерського обліку та подання фінансової звітності згідно із законодавством, що забезпечує здійснення державою контролю і нагляду за господарською діяльністю суб'єктів господарювання, а також за додержанням ними податкової дисципліни.
Відповідно до пункту 201.1 статті 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
Згідно з пунктом 201.7 статті 201 ПК України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою (пунктом 201.10 статті 201 цього Кодексу).
Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, тобто спричиняють правові наслідки.
Підставою для виникнення в платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.
Встановлюючи правило щодо обов'язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником ПДВ при визначенні податкових зобов'язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.
Такий висновок сформовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29.06.2021 у справі № 910/23097/17.
Оцінюючи додані до позовної заяви податкові накладні у сукупності з іншими доказами постачання товару, суд дійшов висновку про доведеність позивачем факту поставки відповідачу товару на загальну суму 1276376,12 грн.
Враховуючи вищенаведене, з урахуванням положень ст. 692 Цивільного кодексу України, суд приходить до висновку, що станом на момент розгляду даної справи обов'язок відповідача по оплаті поставленого та прийнятого товару настав.
Проте, суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження сплати у повному обсязі відповідачем грошових коштів позивачу за поставлений товар.
Отже, у встановлений законом строк заборгованість за поставлений товар в розмірі 147200,68 грн (з урахуванням часткової сплати в розмірі 1129175,44 грн) сплачена не була.
Враховуючи те, що загальна сума основного боргу відповідача в розмірі 147200,68 грн, підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, відповідач на момент прийняття рішення не надав документи, які свідчать про сплату вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 147200,68 грн., у зв'язку з чим позов в цій частині підлягає задоволенню.
Щодо вимоги позивача про стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних, суд зазначає наступне.
Згідно п. 4.9 договорів поставки №71-ТК та №72-ТК покупець здійснює оплату в українських гривнях шляхом банківського переведення грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника наступним чином:
- 86 % оплати за цим договором покупець здійснює в момент навантаження товару відносно кожної партії товару та надання покупцю документів вказаних в п. 9.5 цього договору.
- решта 14 % вартості товару після підтвердження якості товару в пункті вивантаження товару та надання постачальником оригіналів наступних документів:
а) видаткову накладну на кожну партію прийнятого товару, дата видачі якої повинна відповідати даті навантаження відповідної партії товару;
б) договір поставки, специфікації до нього та акт-розрахунок остаточної ціни товару;
в) відправлену на електронні пошти elevator@lour-trading.com.ua копії податкової накладної разом з квитанцією про її реєстрацію.
Обов'язок оплати вартості отриманого товару в розмірі 86% виник в момент навантаження товару відносно кожної партії товару та надання покупцю документів вказаних в пункті 9.5 договорів.
Факт направлення документів, як підстава для здійснення 86% оплати за договорами підтверджується накладною, фіскальним чеком та описом відправлення цінного листа від 27.05.2024 про надіслання відповідачу документів, передбачених пунктом 9.5 договорів.
Факт надання з боку позивача документів для здійснення 14% оплати за договорами підтверджується реєстрацією податкових накладних, які посвідчують факт по поставці товару; скріншотом про відправку 28.03.2024 податкових накладних із відповідними рішеннями та квитанціями про їх реєстрацію на зазначену у договорах електрону поштову скриньку (elevator@lour-trading.com.ua).
Беручи до уваги заборгованість в сумі 147200,68 грн., основний борг в розмірі 86% від цієї суми складає 126592,58 грн. Тому розрахунок пені, 3% річних та індексу інфляції від 86%, на підставі п. 4.9. договорів, повинен здійснюватися з 27.05.2024.
Беручи до уваги заборгованість в сумі 147200,68 грн., основний борг в розмірі 14% від цієї суми складає 20608,09 грн. Тому розрахунок пені, 3% річних та індексу інфляції від 14%, на підставі п. 4.9. договорів, повинен здійснюватися з 28.03.2024.
Щодо вимоги позивача про стягнення пені в сумі 13670,04 грн (з врахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 24.09.2024), суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Аналіз положень статті 614 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку про те, що, установлюючи презумпцію вини особи, яка порушила зобов'язання, Цивільний кодекс України покладає на неї обов'язок довести відсутність своєї вини. Особа звільняється від відповідальності лише у тому випадку, коли доведе відсутність своєї вини у порушенні зобов'язання. Така правова позиція щодо застосування статті 614 Цивільного кодексу України висловлена Верховним Судом України у постанові від 13.02.2013 у справі №6-170цс12, та Верховним Судом у постановах від 14.09.2021 у справі №910/7256/20, від 19.08.2021 у справі №910/11889/20.
Під час розгляду справи відповідачем не доведено наявність обставин, що унеможливили своєчасне виконання взятих на себе зобов'язань за договором та які є підставою для звільнення його від відповідальності, передбаченої договором.
Матеріалами справи підтверджується, що у встановлений договором строк заборгованість за поставлений товар в розмірі 147200,68 грн відповідачем сплачена не була.
Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин. Ці загальні засади втілюються в конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №910/12876/19).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Нормою ст. 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У відповідності до частини 1 статті 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому у Господарському кодексі України, іншими законами та договором.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 ГК України).
Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (ч. 1 ст. 550 ЦК України).
Пеня є різновидом господарської санкції за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, суть якого може полягати як в зобов'язанні сплатити гроші (грошове зобов'язання), так і в зобов'язанні виконати роботу, передати майно, надати послугу (негрошове зобов'язання).
У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг) (ч. 4 ст. 231 ГК України).
Застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафних санкцій у вигляді пені або штрафу, передбачених частиною четвертою статті 231 ГК України, можливо, оскільки суб'єкти господарських відносин при укладанні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань встановленням договірної санкції за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань і пеня застосовується за порушення будь-яких господарських зобов'язань, а не тільки невиконання грошового зобов'язання.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.09.2019 у справі №904/5770/18.
Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом (ч. 2 ст. 551 ЦК України).
Відповідно до п. 6.1. договорів поставки №71-ТК та №72-ТК у випадку несвоєчасної оплати товару покупець зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від неоплаченої суми за кожний день прострочення, що діє на дату такого прострочення.
Як вбачається з наявного у матеріалах справи розрахунку, позивачем здійснено нарахування пені в розмірі 13670,04 грн., з яких за період з 27.05.2024 по 24.09.2024 на суму основного боргу 126592,58 грн (86%) та за період з 28.03.2024 по 24.09.2024 на суму основного боргу 20608,09 грн (14%).
Проте, як вбачається з заяви про збільшення розміру позовних вимог від 24.09.2024 та підтверджується позивачем у судовому засіданні під час розгляду справи, останнім днем строку нарахування пені є 23.09.2024, а не 24.09.2024, як зазначено у розрахунку заборгованості, оскільки позивачем допущена описка у розрахунку.
Відтак, судом здійснено власний розрахунок пені за період з 27.05.2024 по 23.09.2024 на суму основного боргу 126592,58 грн (86%) та за період з 28.03.2024 по 23.09.2024 на суму основного боргу 20608,09 грн (14%), згідно з яким пеня становить 13565,47 грн.
Як наслідок, належить стягнути з відповідача пеню в сумі 13565,47 грн, а тому, позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.
У частині вимог про стягнення пені в сумі 104,57 грн у задоволенні позову слід відмовити.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 1561,29 грн та інфляційних втрат в сумі 3407,16 грн. (з врахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 24.09.2024), суд зазначає наступне.
Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Матеріалами справи підтверджується, що у встановлений договором строк заборгованість за поставлений товар в розмірі 147200,68 грн відповідачем сплачена не була.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконати ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При цьому базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений.
Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 виклав правову позицію щодо застосуванням механізму розрахунку інфляційних втрат у порядку частини 2 статті 625 ЦК України у разі, якщо прострочення виконання грошового зобов'язання становить неповний місяць.
В наведеній постанові об'єднана палата Касаційного господарського суду роз'яснила, що "сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та відсотків річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц, № 646/14523/15-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18, від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18.
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням 3% річних та індексу інфляції є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18). Визначені ч. 2 ст. 625 ЦК право стягнення 3% річних та інфляційних втрат є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) зобов'язання зі сплати 3 % річних та інфляційних втрат є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 по справі №918/631/19 зазначено, що за змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).
Як вбачається з наявного у матеріалах справи розрахунку, позивачем здійснено нарахування 3% річних в розмірі 1561,29 грн. та інфляційних втрат в розмірі 3407,16 грн., з яких за період з 27.05.2024 по 24.09.2024 на суму основного боргу 126592,58 грн (86%) та за період з 28.03.2024 по 24.09.2024 на суму основного боргу 20608,09 грн (14%).
Проте, як вбачається з заяви про збільшення розміру позовних вимог від 24.09.2024 та підтверджується позивачем у судовому засіданні під час розгляду справи, останнім днем строку нарахування інфляційних втрат та 3% річних є 23.09.2024, а не 24.09.2024, як зазначено у розрахунку заборгованості, оскільки позивачем допущена описка у розрахунку.
Відтак, судом здійснено власний розрахунок 3% річних та інфляційних втрат за період з 27.05.2024 по 23.09.2024 на суму основного боргу 126592,58 грн (86%) та за період з 28.03.2024 по 23.09.2024 на суму основного боргу 20608,09 грн (14%), згідно з яким 3% річних становлять 1549,22 та інфляційні втрати становлять 6583,48 грн.
Як наслідок, належить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 1549,22 грн, а тому, позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.
У частині вимог про стягнення 3% річних в сумі 12,07 грн у задоволенні позову слід відмовити.
З врахуванням заявленого позивачем до стягнення розміру інфляційних втрат, враховуючи, що заявлена сума інфляційних втрат не виходить за межі суми, яка має бути нарахована відповідно до чинного законодавства, суд приходить до висновку, що вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 3407,16 грн є обгрунтованими, а тому позов в цій частині підлягає задоволенню.
Як визначено ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно із статтею 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Приписами статті 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Суд вважає за необхідне вказати, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Руїз Торіха проти Іспанії" вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Стандарт доказування «вірогідності доказів», який на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. На суд покладено обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. Вказаної позиції дотримується Верховний Суд, зокрема у постанові від 21 серпня 2020 року у справі № 904/2357/20.
На підставі викладеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача заборгованості в сумі 165722,53 грн., з яких: 147200,68 грн - основний борг, 13565,47 грн - пеня, 3407,16 грн - інфляційні втрати, 1549,22 грн - 3% річних.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
При зверненні до господарського суду позивачем сплачено судовий збір у сумі 3028,00 грн (платіжна інструкція № 504 від 27.05.2024).
Згідно з підпунктом 1 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" встановлено, що прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2024 складає 3028,00 грн.
За приписами ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
З урахуванням викладеного, оскільки у поданій через систему "Електронний суд" позовній заяві міститься одна вимога майнового характеру, ціна позову (з врахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 24.09.2024) складає 165839,17 грн, позивач зобов'язаний був сплатити судовий збір у розмірі 2422,40 грн.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Обгрунтованими суд визнав позовні вимоги на загальну суму 165722,53 грн., з яких: 147200,68 грн - основний борг, 13565,47 грн - пеня, 3407,16 грн - інфляційні втрати, 1549,22 грн - 3% річних.
Відповідно, судовий збір, що припадає на обгрунтовані позовні вимоги, складає 2420,70 грн і покладається на відповідача (165722,53 грн (сума задоволених позовних вимог) х 2422,40 грн (сума судового збору, яка підлягала сплаті під час звернення з позовом до суду) : 165839,17 (загальна сума позовних вимог) = 2420,70 грн).
Решта судового збору в сумі 1,70 грн залишається за позивачем (2422,40 грн (сума судового збору, яка підлягала сплаті під час звернення з позовом до суду) - 2420,70 грн (стягнутий з відповідача судовий збір) = 1,70 грн).
Окрім того, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Відтак, суд звертає увагу позивача, що він не позбавлений права звернення до суду з клопотанням про повернення внесеного судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом в сумі 605,60 грн.
Керуючись ст. 2, 4, 5, 73-75, 77, 79, 86, 129, 130, 194, 196, 219, 222, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Українська Борошномельна"(60540, Чернівецька обл., Чернівецький р-н., с. Байраки, вул. Головна, 16, код ЄДРПОУ 31755204) на користь фермерського господарства "Коп-Агро і К" (32620, Хмельницька обл., Новоушицький р-н., с. Отроків, вул. Лесі Українки, 2, код ЄДРПОУ 42011051) заборгованість в сумі 165722,53 грн (з яких: 147200,68 грн - основний борг, 13565,47 грн - пеня, 3407,16 грн - інфляційні втрати, 1549,22 грн - 3% річних) та судовий збір в сумі 2420,70 грн.
3. У частині вимог про стягнення пені в сумі 104,57 грн та 3% річних в сумі 12,07 грн у задоволенні позову відмовити. Судовий збір в сумі 1,70 грн залишити за позивачем.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Західного апеляційного господарського суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 24.10.2024.
Суддя С.О.Миронюк