Справа № 186/1029/24
Провадження номер № 2/0186/634/24
23 жовтня 2024 року м. Шахтарське
Першотравенський міський суд Дніпропетровської області в складі:
головуючої судді Кривошеї С.С.
при секретарі Кравченко А.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,
ОСОБА_1 звернулася до Першотравенського міського суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу.
В обґрунтування позову зазначила, що 15.05.2019 року вона уклала з відповідачкою ОСОБА_2 договір позики грошей, згідно якого вона передала відповідачці ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 2380,80 грн., які остання зобов'язалась повернути 29.05.2019 року. Договір з ОСОБА_2 було укладено у письмовій формі. Відповідачка ОСОБА_2 зобов'язання щодо повернення боргу не виконала, грошові кошти не повернула.
Згідно п.4.2 укладеного договору позики грошей, за користування коштами понад строки, які вказані в договорі (п.4.1.) позичальник сплачує проценти за користування позикою у розмірі 10% за кожен день користування позикою (3650% річних або 3660% річних, якщо на період користування позикою випадає високосний рік) від суми простроченої заборгованості та нараховується до дня повного розрахунку позичальника з позикодавцем.
Станом на 30.11.2020 року сума неповернутого боргу складає 133562,88 грн., з яких: 2380,80 грн. - сума боргу; 131182,08 грн. проценти за користування грошима за період з 30.05.2019 року по 30.11.2020 року.
Також зазначає, що нею пропущений строк звернення до суду з даним позовом з поважних причини, оскільки відповідно до положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням короновірусної хвороби (COVID-19)», процесуальні строки продовжено на строк дії карантину.
Враховуючи вищевикладене, позивачка ОСОБА_1 просить суд поновити їй строк для звернення до суду з позовом, стягнути з відповідачки ОСОБА_2 борг в сумі 133562,88 грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1335,63 грн.
У судове засідання позивачка ОСОБА_1 та її представник за довіреністю ОСОБА_3 не з'явились, представник ОСОБА_3 надав заяву про розгляд справи за його відсутності та відсутності позивачки, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Відповідачка ОСОБА_2 позовні вимоги не визнала, надала відзив на позовну заяву, в якому прохала суд відмовити у задоволенні позовних вимог у зв'язку з безпідставністю та пропуском строків позовної давності. В обґрунтування відзиву зазначила, що позивачка при зверненні до суду пропустила строки подання позову до суду, так як з дати настання виконання зобов'язання пройшло 4 роки. Загальний термін позовної давності становить 3 роки. Так, позивачка просить поновити строки позовної давності, але поважної причини їх пропуску не вказує. Сама по собі наявність коронавірусної інфекції та карантину не є підставою для поновлення пропущених строків позовної давності, оскільки позивачка не надала доказів своєї хвороби чи перебування у лікарні та інше.
Крім того, на усій території України карантин установлено з 12 березні 2020 року до 24 квітня 2020 року (постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 і від 02 квітня 2020 року №255).
Строк настання права вимоги у позивачки до неї, як боржника розпочався 29 травня 2019 року. Відповідно до Цивільного кодексу України, закон не має зворотної дії в часі. Тобто на правовідносини, які виникли з 29 травня 2019 року постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 і від 02 квітня 2020 року № 255 не розповсюджуються.
Разом з тим, судові засідання можливо було проводити в режимі відео конференції, а судові матеріали подавати за допомогою електронного кабінету в системі електронного суду.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
За правилами статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.
Також, позивачка просить стягнути з неї заборгованість за відсотками, з даними вимогами вона категорично не погоджується, так як після настання строку повернення позики позивачка мала право на стягнення з неї тільки сум, передбачених положеннями частини другої статті 625 ЦК України, проте, як слідує зі змісту позовної заяви вказаних вимог з боку позивачки не заявлялося.
У судове засідання 23.10.2024 року відповідачка ОСОБА_2 не з'явилась, надала заяву про розгляд справи за її відсутності. При винесенні рішення прохала врахувати її відзив та відмовити у задоволенні позову.
Суд, вивчивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 15.05.2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики грошей, відповідно до якого ОСОБА_1 передала ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 2380,80 грн., а ОСОБА_2 зобов'язалась повернути зазначену суму 29.05.2019 року.
На підтвердження укладання зазначеного договору ОСОБА_2 надала розписку про отримання нею від позивачки грошових коштів в сумі 2380,80 грн.
Згідно із п.4.2. договору за користування коштами понад строки, які вказані в договорі (п.4.1.) позичальник сплачує проценти у розмірі 10% за кожен день користування позикою (3650 відсотків річних або 3660 відсотків річних, якщо на період користування позикою випадає високосний рік) від суми простроченої заборгованості та нараховується до дня повного розрахунку позичальника з позикодавцем.
Як встановлено судом, відповідачка ОСОБА_2 за договором позики грошей жодного платежу не зробила.
У відповідності до ст.2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий та неупереджений розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ст.ст. 12, 13 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбаченому цим Кодексом випадках.
Згідно ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
У відповідності до ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Частиною 1 ст.82 ЦПК України, передбачено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Cтаттею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Згідно ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом (ст.614 ЦК України). Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (ст.1166 ЦК України).
Згідно ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ст.1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Згідно ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Договір позики є двостороннім правочином, а також одностороннім договором, адже після його укладення всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або відповідної кількості речей того ж роду й такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
Отже, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Оскільки, згідно копії розписки позичальника кінцевою датою повернення боргу є 29.05.2019 року і станом на день звернення позивачки до суду борг не повернуто, як видно зі змісту позовної заяви, а будь-яких доказів протилежного судом не отримано, суд приходить до висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідачки боргу за договором позики у розмірі 133562,88 грн. підлягають частковому задоволенню, а саме з ОСОБА_2 підлягає стягненню сума позики у розмірі 2380,80 грн.
У свою чергу при вирішенні питання щодо стягнення суми заборгованості по відсоткам за користування вказаною позикою у розмірі 131182,08 грн. суд виходить з наступного.
Як передбачено частиною 1 статті 1050 Цивільного кодексу України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Згідно з положеннями частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 року у справі №723/304/16-ц (провадження № 14-360цс19) зазначено, що «Велика Палата Верховного Суду не погоджується з висновками судів у частині стягнення процентів за користування сумою позики. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що правовий висновок щодо нарахування та стягнення процентів від суми позики після спливу строку кредитування викладено у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18). Зокрема, зазначено, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. Таким чином, позивачі просили стягнути проценти із розрахунку 2 % за кожен місяць користування грошима, тобто у розмірі, передбаченому договором позики, і за період, у тому числі після обумовленого договором строку повернення позики - 28 лютого 2013 року. Задовольняючи позов у повному обсязі, суди належним чином не визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, зокрема, що стосується правової природи процентів за користування сумою позики. Отже, висновки судів про стягнення з відповідача на користь позивачів процентів за користування грошима за період з листопада 2012 року по червень 2016 року, тобто і після визначеного сторонами договору строку повернення позики - дня закінчення строку договору, не ґрунтуються на нормах матеріального права».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 року у справі №912/1120/16 (провадження № 12-142гс19) вказано, що "Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов'язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов'язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання".
Таким чином після настання строку повернення позики позивачка мала право на стягнення з відповідачки тільки сум, передбачених положенням частини другої статті 625 ЦК України, проте, як вбачається зі змісту позовної заяви, вказаних вимог з боку позивачки не заявлялося.
Пунктом 4.2 передбачено нарахування процентів, проте, зазначені проценти не визначені як неустойка, а тому не підлягають стягненню, оскільки нараховані за період після закінчення строку дії договору.
Враховуючи вищевикладене та звертаючи увагу на вказані норми чинного законодавства, наведену правову позицію Верховного Суду, суд приходить до висновку про необхідність задовольнити позовні вимоги частково, а саме стягнути з ОСОБА_2 суму позики у розмірі 2380,80 грн., а в іншій частині відмовити за безпідставністю.
Вирішуючи питання про можливість задоволення заяви відповідачки про застосування строків позовної давності, суд виходить з наступного.
Застосування позовної давність можливе лише тоді, коли є підстави для задоволення позову. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. При цьому, розгляд заяви про застосування позовної давності та відмова у позові з підстав пропуску строків позовної давності, у випадку обґрунтованості вказаної заяви та відсутності підстав для поновлення цього строку, є обов'язком, а не правом суду. Схожий за змістом висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року по справі №369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 року по справі №367/6105/16-ц, від 07 листопада 2018 року по справі №575/476/16-ц, від 14 листопада 2018 року по справі №183/1617/16, від 28 листопада 2018 року по справі №504/2864/13-ц, від 05 грудня 2018 року по справах №522/2202/15-ц, №522/2201/15-ц та №522/2110/15-ц, від 07 серпня 2019 року по справі №2004/1979/12, від 18 грудня 2019 року по справі №522/1029/18, від 16 червня 2020 року по справі №372/266/15-ц, від 23 червня 2020 року по справі №536/1841/15-ц, від 07 липня 2020 по справі №712/8916/17, а також у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року по справі №509/3589/16-ц, від 28 жовтня 2020 року по справі №686/7483/15-ц, від 11 листопада 2020 року по справі №359/3162/16-ц.
Оскільки за наслідками розгляду справи суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, заява відповідачки про застосування строків позовної давності має бути вирішена по суті.
За змістом ст.ст.256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ст.267 ч.ч.3, 4 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Нормою ст.261 ч.ч.1, 5 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.
Пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст.ст.257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК України, продовжуються на строк дії такого карантину.
В свою чергу, за змістом положень постанов Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11 березня 2020 року №211, «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 20 травня 2020 року №392, «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 22 липня 2020 року №641, «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 09 грудня 2020 року №1236, «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 27 червня 2023 року №651 в України в період з 12 березня 2020 року по 30 червня 2023 року було установлено карантин з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Пунктом 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
В свою чергу, Указом Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п.20 ч.1 ст.106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Указами Президента України №133/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 14 березня 2022 року, №259/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 18 квітня 2022 року, №341/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 17 травня 2022 року, №573/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 12 серпня 2022 року, №757/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 07 листопада 2022 року, №№58/2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 06 лютого 2023 року, №254/2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 01 травня 2023 року, №451/2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 26 липня 2023 року, №734/2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 06 листопада 2023 року, №49/2024 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 05 лютого 2024 року, №271/2024 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 06 травня 2024 року, №469/2024 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 23 липня 2024 року продовжено строк дії воєнного стану в Україні - останній раз з 05 години 30 хвилин 12 серпня 2024 року строком на 90 діб і діє дотепер.
Таким чином, підсумовуючи вищевикладене, приймаючи до уваги, що строки позовної давності, зокрема загальний трирічний строк позовної давності, який застосовується до спірних правовідносин сторін у даній цивільній справі, внаслідок установлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, продовжено на строк дії такого карантину (на період з 12 березня 2020 року по 30 червня 2023 року), а потім зупинено на строк дії воєнного стану (з 24 лютого 2022 року по теперішній час), то суд приходить до висновку, що навіть якщо обчислювати загальний трирічний строк позовної здатності за укладеним між сторонами договором позики грошей від 15.05.2019 року з дати його укладення, то такий строк не сплив ні на дату подання позову до суду (02.07.2024 року), ні на дату ухвалення даного судового рішення. Відтак, заява відповідачки про застосування строків позовної давності задоволенню не підлягає через її необґрунтованість та безпідставність.
Як передбачено частиною 1 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У зв'язку із задоволенням позовних вимог частково, з ОСОБА_2 на користь позивачки підлягає стягненню судовий збір у розмірі 23,80 грн. (1335,63 грн. х 2380,80 грн. : 133562,88 грн. = 23,81 грн.).
Керуючись ст. ст. 12, 13, 89, 141, 259, 263, 264, 265, 274, 279, 352, 354, 355 ЦПК України, - суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Богуслав, Павлоградського району, Дніпропетровської області, РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженки міста Павлограда Дніпропетровської області, РНОКПП НОМЕР_2 , суму боргу за договором позики грошей від 15.05.2019 року в розмірі 2380 (дві тисячі триста вісімдесят) гривень 80 копійок.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Богуслав, Павлоградського району, Дніпропетровської області, РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженки міста Павлограда Дніпропетровської області, РНОКПП НОМЕР_2 , судовий збір у розмірі 23 (двадцять три) гривні 81 копійка.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Інформація про учасників справи відповідно до п.4 ч.5 ст.265 ЦПК України.
Позивачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженка міста Павлограда, Дніпропетровської області, РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідачка: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка села Богуслав, Павлоградського району, Дніпропетровської області, РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_2 .
СУДДЯ: С.С. КРИВОШЕЯ