21.10.2024 Єдиний унікальний номер 203/7621/23
Справа № 203/7621/23
Провадження № 2/205/2234/24
21 жовтня 2024 року м. Дніпро
Ленінський районний суд м. Дніпропетровська в складі: головуючого судді Федотової В.М., за участю секретаря судового засідання Киричок Л.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовною заявою Комунального підприємства «Теплоенерго» Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по сплаті послуг за теплопостачання,
У березні 2024 року Кіровський районний суд м. Дніпропетровська направив за підсудністю до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська вищевказану позовну заяву.
В обґрунтування позову представник позивача зазначив, що між Міським комунальним підприємством «Дніпровські міські теплові мережі» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір про постачання теплової енергії № 050755 від 13.09.2012 року. Рішенням Дніпровської міської ради від 27.07.2016 року 28/12 надано дозвіл на передачу з балансу КП «Дніпропетровські міські теплові мережі» на баланс КП «Теплоенерго» об'єктів і мереж теплопостачання.
27.09.2016 року між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду до договору про постачання теплової енергії № 050755, яка є невід'ємною частиною договору про постачання теплової енергії. Позивач протягом опалювального сезону 2020/2021, 2021/2022 року надавав послуги з постачання теплової енергії за адресою: АДРЕСА_1 , власником якого є ОСОБА_1 . Відповідач своєчасно оплату не здійснював, у зв'язку з чим у нього утворилася заборгованість за період з листопада 2020 року по березень 2022 року у розмірі 49 604,40 грн., з яких: 34 792,36 грн. основний борг, 1 577,84 грн. 3% річних, 5 424,55 грн. інфляційні збитки, 7 809,65 грн. пеня.
Враховуючи викладене, представник позивача змушений звернутися до суду та просити стягнути із відповідача на користь позивача зазначену суму заборгованості та судові витрати по справі.
Ухвалою судді Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 19.03.2024 року прийнято до розгляду, відкрито провадження у цивільній справі та призначено судове засідання.
Представник позивача ОСОБА_2 надала до суду заяву у якій просила розгляд справи провести за її відсутності, позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила їх задовольнити, проти заочного розгляду справи не заперечувала.
Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання повторно не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, однак конверти повернулися до суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання», про причини своєї неявки суду не повідомив, відзив не подав, будь-яких заяв від нього не надходило.
Суд у зв'язку з вищевикладеним зазначає, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
При цьому обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнова проти України»).
Суд, враховуючи ту обставину, що позивачу та відповідачу були створені належні та достатні умови для подання суду відповідних заяв по суті справи, заяв із процесуальних питань та доказів, вважає, що чергове відкладення розгляду справи порушуватиме розумний строк розгляду цивільної справи, у зв'язку із чим суд вважає за необхідним ухвалити відповідне рішення по справі.
На підставі ч. 4 ст. 223, ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд вважає можливим розглядати справу за відсутності відповідачів.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. ст. 12, 13 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані та здобуті докази, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню за наступних підстав.
Згідно із ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
На підставі ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Судом встановлено, що рішенням Дніпровської міської ради від 27.07.2016 року 28/12 надано дозвіл на передачу з балансу КП «Дніпропетровські міські теплові мережі» на баланс КП «Теплоенерго» об'єктів і мереж теплопостачання. Відтак КП «Теплоенерго» ДМР належить право вимоги за зобов'язаннями, які виконувались КП «Дніпровські міські теплові мережі» ДМР.
КП «Теплоенерго» ДМР є комунальним підприємством, основним видом діяльності якого є виробництво, транспортування та постачання теплової енергії у вигляді гарячої води для задоволення потреб опалення та гарячого водопостачання населення та інших груп споживачів.
Із матеріалів справи вбачається, що Міським комунальним підприємством «Дніпровські міські теплові мережі» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір про постачання теплової енергії № 050755 від 13.09.2012 року (а.с. 68-70).
Відповідач ОСОБА_1 є споживачем послуг з постачання теплової енергії, які надавалися КП «Дніпровські міські теплові мережі» ДМР та зараз надаються КП «Теплоенерго» ДМР на опалення нежитлового приміщення за адресою: м. Дніпро, вул. Моніторна, буд. 5, прим. 78.
27.09.2016 року між КП «Теплоенерго» ДМР та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду до договору про постачання теплової енергії № 050755, яка є невід'ємною частиною договору про постачання теплової енергії (а.с. 76-77).
Позивачем на адресу відповідача було відправлено повідомлення про необхідність погодження та підписання вказаної додаткової угоди до договору про постачання теплової енергії № 050755 від 27.09.2016 року (а.с. 75).
Відповідачу ОСОБА_1 на праві приватної власності належить нежитлове приміщення, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 23).
Матеріали справи містять копії актів споживання теплової енергії за період з 02.11.2020 року по 31.03.2022 року (а.с. 49-51, 53-55).
Із наданих представником позивача розрахунків заборгованості вбачається, що заборгованість відповідача за період з листопада 2020 року по березень 2022 року складає 49 604,40 грн., з яких: 34 792,36 грн. основний борг, 1 577,84 грн. 3% річних, 5 424,55 грн. інфляційні збитки, 7 809,65 грн. пеня (а.с. 39-46).
У даному випадку цивільні права та обов'язки сторін виникли з відносин по фактичній поставці послуг з постачання теплової енергії. А саме КП «Теплоенерго» ДМР надає відповідачу відповідні послуги з теплопостачання, і щомісячно виставляє платіжні документи (квитанції, рахунки) для оплати вказаних послуг, а відповідач, в свою чергу, зобов'язаний сплачувати вартість таких одержаних послуг відповідно до виставлених позивачем рахунків, що фактично свідчить про виникнення між сторонами договірних цивільно-правових відносин із приводу надання послуг з теплопостачання.
На підставі ст. 19 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Відповідно до ч. 2 ст. 7, ст.12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначений обов'язок саме споживача укласти договір на надання житлово-комунальних послу підготовлений виконавцем на основі типового договору. Обов'язком виконавця згідно норм даного Закону є підготовка для укладання договору про надання відповідних послуг.
Згідно із абз. 5 п. 40 «Правил користування тепловою енергією» затверджених постановою КМУ від 3 жовтня 2007 року № 1198, передбачено що споживач теплової енергії зобов'язаний вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил.
Згідно із ч. 5 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відсутність укладеного між сторонами договору не звільняє споживача обов'язку щодо оплати наданих йому послуг централізованого опалення, постачання гарячої води (підігріву питної води).
Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Водночас, відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Такі правові висновки наведені у постанові Верховного Суду від 15 березня 2018 року у справі № 401/710/15-ц.
Крім цього, у постанові Великої Палати Верховного суду у справі № 712/8916/17 (14-448цс19) від 07 липня 2020 року висловлена правова позиція, відповідно до якої факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц та у постанові Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно із ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною першою статті 598 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Згідно із ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У пункті 10 Постанови Кабінету Міністрів України № 630 від 21.07.2005 року «Про затвердження Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення» визначено, що споживач зобов'язаний вносити щомісячну плату за надані послуги згідно встановлених тарифів.
Відповідно до п. 15 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 2189-VIII від 09 листопада 2017 року, який введено в дію 01 травня 2019 року, індивідуальний споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду України від 20.04.2016 року № 6-2951цс15.
Частина 1 ст. 322 ЦК України визначає, що власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як встановлено судом, заборгованість відповідача за основним боргом за надання теплової енергії складає 34 792,36 грн., що підтверджується наявним у справі розрахунком.
Відповідач, всупереч положенням статті 81 ЦПК України, не надав суду жодних доказів, які б спростовували факт наявності вказаної заборгованості.
Враховуючи вищевикладене, заборгованість відповідача за період з 01.11.2020 року по 31.03.2022 року складає 34 792,36 грн., а тому підлягає стягненню із відповідача на користь позивача, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Щодо стягнення інфляційних втрат, 3% річних та пені суд зазначає наступне.
Статтею 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно із ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи з юридичної природи правовідносин, що виникли між сторонами, на них поширюється дія ч. 2 ст. 625 ЦК України, як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання грошового зобов'язання.
Представником позивача зроблено розрахунок інфляційних втрат, 3% річних та пені за період з 01.11.2020 року по 31.03.2022 року, який складає 5 424,55 грн., 1 577,84 грн. та 7 809,65 грн. відповідно.
Разом з тим, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 від 24.02.2022 року в Україні введений воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року, який неодноразово продовжувався і триває на даний час.
Відповідно до ст. 26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», правосуддя на території, на якій уведено воєнний стан, здійснюється лише судами. Навіть в умовах воєнного стану конституційне право людини на судовий захист не може бути обмеженим.
Постановою Кабінету Міністрів України № 206 від 05.03.2022 року про «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» встановлено, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги. Ця постанова набрала чинності з дня опублікування і застосовується з 24 лютого 2022 року.
Однак, 29.12.2023 року постановою Кабінету Міністрів України № 1405 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 05 березня 2022 року № 206, відповідно до яких установлено, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється: нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення плати за житлово-комунальні послуги населенням (у тому числі населенням, що проживає у будинках, де створено об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, житлово-будівельні (житлові) кооперативи або яким послуги надаються управителем чи іншою уповноваженою співвласниками особою за колективним договором) в територіальних громадах, що розташовані на територіях, на яких ведуться бойові дії (територіях можливих бойових дій, активних бойових дій, активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси) або тимчасово окупованих Російською Федерацією, відповідно до переліку, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій (до дати припинення можливості бойових дій, завершення бойових дій, завершення тимчасової окупації), або якщо нерухоме майно споживача було пошкоджено внаслідок воєнних (бойових) дій за умови інформування про такі випадки відповідного виконавця комунальної послуги (для послуги розподілу природного газу з урахуванням вимог Правил безпеки систем газопостачання, затверджених наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості від 15 травня 2015 р. № 285).
Зважаючи на те, що на території України з 24.02.2022 року до 29.12.2023 року в період воєнного стану нарахування та стягнення судом пені, 3% річних та інфляційних втрат було заборонено на всій території України, тому нарахування позивачем за період з 24.02.2022 року 31.03.2022 року пені, 3% річних та інфляційних втрат є безпідставним та таким, що порушує норми матеріального права, а тому не підлягають стягненню з відповідача.
Враховуючи наведене, розрахунок пені, інфляційних втрат та 3% річних має бути обмежений і становити за період з 01.11.2020 року до 24.02.2022 року, тому суд здійснює перерахунок заявлених позивачем до стягнення сум пені, інфляційних втрат та 3% річних, які у такому випадку становлять 4 812,06 грн., 6 303,12 грн. та 1 355,52 грн. відповідно.
Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Враховуючи вищевикладене, розглядаючи даний спір в межах заявлених вимог, оцінюючи надані по справі докази щодо їх належності, допустимості, достовірності, а також достатності та взаємності зв'язку у сукупності, а також те, що позивач на законних підставах надає послуги з теплопостачання відповідачу, який є власником нежитлового приміщення, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_3 , останній не виконує своїх зобов'язань по сплаті отриманих послуг належним чином, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення із відповідача на користь позивача заборгованості за основним боргом за період з 01.11.2020 року по 31.03.2022 року у розмірі 34 792,36 грн., з урахуванням встановленого індексу інфляції за період з 01.11.2020 року по 24.02.2022 року у розмірі 6 303,12 грн., 3 % річних від простроченої суми за період 01.11.2020 року по 24.02.2022 року у розмірі 1 355,52 грн. та пені за період з 01.11.2020 року по 24.02.2022 року у розмірі 4 812,06 грн., а всього 47 263,06 грн. В іншій частині у задоволенні позову слід відмовити через її необґрунтованість та недоведеність.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, відповідно до ст. 141 ЦПК України, суд приймає до уваги те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, тому із відповідача на користь позивача необхідно стягнути витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 2 885,08 грн. (47 263,06 грн. * 3 028,00 грн. / 49 604,40 грн.)
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 15-16, 509, 526, 549, 610, 612, 625 ЦК України, ст.ст. 4, 12-13, 76, 80, 81, 89, 141, 247, 258-259, 263-266, 274, 280, 282-284, 289, 354 ЦПК України, суд
Позовні вимоги Комунального підприємства «Теплоенерго» Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по сплаті послуг за теплопостачання - задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_4 ) на користь Комунального підприємства «Теплоенерго» Дніпровської міської ради (код ЄДРПОУ: 32688148, місцезнаходження: м. Дніпро, просп. Слобожанський, 29, офіс 504) заборгованості по сплаті послуг за теплопостачання в загальному розмірі 47 263,06 (сорок сім тисяч двісті шістдесят три) гривні 06 копійок, з яких: сума основного боргу за період з 01.11.2020 року по 31.03.2022 року складає 34 792,36 грн., інфляційні втрати за період з 01.11.2020 року по 24.02.2022 року у розмірі 6 303,12 грн., 3 % річних за період 01.11.2020 року по 24.02.2022 року у розмірі 1 355,52 грн., пеня за період з 01.11.2020 року по 24.02.2022 року у розмірі 4 812,06 грн.
В іншій частині у задоволенні позовних вимог - відмовити.
Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_4 ) на користь Комунального підприємства «Теплоенерго» Дніпровської міської ради (код ЄДРПОУ: 32688148, місцезнаходження: м. Дніпро, просп. Слобожанський, 29, офіс 504) витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 2 885,08 (дві тисячі вісімсот вісімдесят п'ять) гривень 08 копійок.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Позивачем може бути подана апеляційна скарга на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя: Федотова В.М.