202/11591/24
1-кп/202/1756/2024
23 жовтня 2024 року Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська
у складі: головуючої судді - ОСОБА_1
при секретарі - ОСОБА_2
розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду у м. Дніпро в режимі відеоконференцзв'язку кримінальне провадженняза № 62024050010009626 від 10.09.2024 року відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився у м. Краматорськ Донецької області, громадянина України, із вищою освітою, раніше не судимого, одруженого, не маючий нікого на утриманні, військовослужбовця призваного під час мобілізації, солдат резерву 7 запасної роти в/ч НОМЕР_1 , який зареєстрований та проживає та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України,
за участю сторін кримінального провадження: прокурора - ОСОБА_4 , захисника - адвоката ОСОБА_5 , обвинуваченого - ОСОБА_3
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
На підставі Указу Президента України «Про введення воєнного стану в України» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ, в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб введено воєнний стан, який надалі неодноразово продовжувався та діяв на час вчинення вищезазначеного кримінального правопорушення.
Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 15.05.2024 №138 солдата ОСОБА_3 , призначено на посаду солдата резерву 7 запасної роти вказаної військової частини, справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов'язків за посадою.
Згідно до ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст. 2 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України (далі за текстом - Статут) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України, які проходять військову службу відповідно до законодавства.
Водночас, ст. 17 Конституції України визначено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Відповідно до ст. 28 Статуту єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає в наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих і покладенні на нього персональної відповідальності перед державою за всі сторони життя та діяльності військової частини, підрозділу і кожного військовослужбовця, наданні командирові (начальникові) права одноособово приймати рішення, віддавати накази, а також в забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і статутів Збройних Сил України.
Статтями 29, 31 Статуту також передбачено, що за своїм службовим становищем і військовим званням військовослужбовці можуть бути начальниками або підлеглими стосовно інших військовослужбовців. Начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.
Статтею 32 Статуту також передбачено, що за своїми військовими званнями начальниками є підполковники - для військовослужбовців рядового, молодшого і старшого сержантського і старшинського складу.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 31.08.2024 №249 майора ОСОБА_6 , призначено на посаду заступником командира 1 механізованого батальйону з психологічної підтримки персоналу вказаної військової частини.
Таким чином, заступник командира 1 механізованого батальйону з психологічної НОМЕР_2 персоналу військової частини НОМЕР_1 майор ОСОБА_6 , по відношенню до солдата резерву 7 запасної роти військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_3 є прямим начальником за своїм службовим становищем та начальником за військовим званням, а останній - підлеглим майора ОСОБА_6 .
Поряд із цим, статтею 35 Статуту серед іншого, передбачено, що накази віддаються, як правило, в порядку підпорядкованості, наказ можна віддавати одному чи групі військовослужбовців усно або письмово, наказ повинен бути сформульований чітко і не може допускати подвійного тлумачення.
Згідно ст. 36 Статуту командир (начальник) відповідає за відданий наказ, його наслідки та відповідність законодавству, а також за невжиття заходів для його виконання, за зловживання, перевищення влади чи службових повноважень.
Стаття 37 Статуту визначає, що військовослужбовець після отримання наказу відповідає: «Слухаюсь» і далі виконує його, військовослужбовець зобов'язаний неухильно виконати відданий йому наказ у зазначений термін. Про виконання або невиконання наказу військовослужбовець зобов'язаний доповісти командирові (начальникові), який віддав наказ, і своєму безпосередньому командирові (начальникові), а також вказати причини невиконання наказу або його несвоєчасного (неповного) виконання.
Крім того, Статутом визначений зміст військової присяги, згідно якого кожний військовослужбовець, вступаючи на військову службу урочисто присягає Українському народові завжди бути йому вірним і відданим, обороняти Україну, захищати її суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, накази командирів, неухильно додержуватися Конституції України та законів України, зберігати державну таємницю, а також присягає виконувати свої обов'язки в інтересах співвітчизників та ніколи не зраджувати Українському народові.
Згідно ст.ст. 6, 11, 16, 127, 128 Статуту, ст.ст. 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України також передбачено, що кожен військовослужбовець зобов'язаний знати й сумлінно виконувати вимоги цього Статуту, свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим, беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України, дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України, вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання, виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни.
Більше того, ст. 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України визначено право командира - віддавати накази і розпорядження, а обов'язок підлеглого - їх виконувати, крім випадку віддання явно злочинного наказу чи розпорядження. Наказ має бути виконаний сумлінно, точно та у встановлений строк. Відповідальність за наказ несе командир, який його віддав. У разі непокори чи опору підлеглого командир зобов'язаний для відновлення порядку вжити всіх передбачених статутами Збройних Сил України заходів примусу аж до притягнення його до кримінальної відповідальності.
Особа, яка одержала законний наказ, зобов'язана його виконати. За своєю юридичною природою виконання законного наказу - це виконання особою свого юридичного (службового) обов'язку.
Наказ або розпорядження є законними, якщо вони віддані відповідною особою в належному порядку та в межах її повноважень і за змістом не суперечать чинному законодавству та не пов'язані з порушенням конституційних прав та свобод людини і громадянина.
В свою чергу, солдат ОСОБА_3 достовірно знаючи свої обов'язки, передбачені зазначеним вище законодавством, яке регламентує порядок виконання військового обов'язку, проходження військової служби і підлеглості, маючи можливість належно їх виконувати, свідомо допустив їх порушення, вчинивши в умовах воєнного стану військовий злочин за наступних обставин.
05.09.2024 приблизно о 11 год. 30 хв., тобто в умовах воєнного стану у АДРЕСА_2 , заступником командира 1 механізованого батальйону з психологічної підтримки персоналу військової частини НОМЕР_1 майором ОСОБА_6 , який є начальником за посадою та військовим званням для солдата резерву 7 запасної роти військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_3 доведено бойове розпорядження № 0924 від 05.09.2024, командира 1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 капітана ОСОБА_7 , та віддано усний наказ про необхідність здійснити марш на автотранспорті ВМЗ до КСП IMP та у подальшому у супроводі старшого на позиції висунутися на позицію СП «АЛАБАМА» біля населеного пункту АДРЕСА_2 строком виконання до 14 год. 00 хв., на якій вже зайняв оборону особовий склад IMP 1МБ 53 ОмБР, зокрема зайняти оборону у складі підрозділів на вказаному напрямку та вести оборонний бій наявними вогневими засобами з метою здійснення заходів із національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації та відбиття наступу.
При цьому наказ виданий в установленому Законом порядку, відповідною особою в межах наданих йому повноважень, зміст наказу не суперечить чинному законодавству, та не був пов'язаний з порушенням конституційних прав та свобод солдата ОСОБА_3 не носив в собі явно злочинного змісту, у зв'язку з чим підлягав беззастережному та неухильному виконанню з боку останнього.
Однак, солдат ОСОБА_3 у порушення вимог ст.ст. 17, 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», ст.ст. 9, 11, 16, 28, 30, 35, 37,
127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. З, 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, 05.09.2024 приблизно o 11 год. 37 хв., тобто в умовах воєнного стану, у АДРЕСА_2 , відкрито відмовився виконати зазначений наказ начальника, доведений заступником командира 1 механізованого батальйону з психологічної підтримки персоналу військової частини НОМЕР_1 майором ОСОБА_6 .
Таким чином, дії ОСОБА_3 виразилися у непокорі, тобто відкрита відмова виконати наказ начальника, вчинена в умовах воєнного стану, а саме у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України.
12 вересня 2024 року між прокурором Маріупольської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони ОСОБА_4 і ОСОБА_3 укладена угода про визнання винуватості.
Згідно вказаної угоди ОСОБА_3 під час досудового розслідування і судового розгляду повністю визнав свою винуватість у висунутому йому обвинуваченні, щиро покаявся у скоєному, відшкодував заподіяну шкоду.
При укладенні даної угоди прокурором враховано наявність суспільного інтересу, оскільки відповідно до положень ст. 2 КПК України, завданням кримінального провадження є забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини.
Також вказаною угодою сторони погодили покарання ОСОБА_3 за ч.4 ст. 402 КК України із застосуванням ст. 69 КК України, перейшовши до іншого більш м'якого виду покарання, не зазначеного у санкції ч.4 ст. 402 КК України, у виді арешту строком на шість місяців із відбуванням на гауптвахті.
В угоді передбачені наслідки її укладання, затвердження та невиконання, які роз'яснені.
Розглядаючи питання про можливість затвердження угоди про визнання винуватості суд, заслухавши прокурора ОСОБА_4 , обвинуваченого ОСОБА_3 , його захисника - адвоката ОСОБА_5 ,суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 468 КПК України у кримінальному провадженні може бути укладена угода між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим про визнання винуватості.
Частиною 4 ст. 469 КПК України передбачено, що угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо: кримінальних проступків, нетяжких злочинів, тяжких злочинів.
Так, злочин, передбачений ч. 4 ст. 402 КК України, у вчиненні якого ОСОБА_3 визнав себе винуватим відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином, внаслідок якого шкода завдана державним інтересам.
Також судом з'ясовано, що обвинувачений ОСОБА_3 цілком розуміє права, визначені п. 1 ч. 4 ст. 474 КПК України, наслідки укладення та затвердження угоди про визнання винуватості, передбачені ст. 473 КПК України, характер обвинувачення, щодо якого він визнає себе винуватим, вид покарання, а також інші заходи, які будуть застосовані до нього у разі затвердження угоди судом.
Суд переконався, що укладення угоди сторонами є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дії будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді.
Також судом встановлено, що умови даної угоди відповідають вимогам Кримінального процесуального кодексу України та Кримінального кодексу України.
На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку про можливість затвердження угоди про визнання винуватості між прокурором Маріупольської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони ОСОБА_4 і ОСОБА_3 та призначення останньому узгодженого сторонами покарання.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 314, 373, 374, 475 КПК України, суд
Затвердити угоду про визнання винуватості від 12 вересня 2024року між прокурором Маріупольської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони ОСОБА_4 і ОСОБА_3 .
ОСОБА_3 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України та призначити йому узгоджене сторонами покарання із застосуванням ст. 69 КК України,перейшовши до іншого більш м'якого виду покарання, не зазначеного у санкції ч.4 ст. 402 КК України, у виді арешту строком на шість місяців з відбуванням покарання на гауптвахті.
Строк відбуття покарання ОСОБА_3 рахувати з дня його фактичного затримання, з 05 вересня 2024 року.
До набранням вироком законної сили застосований до ОСОБА_3 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на гауптвахті ІНФОРМАЦІЯ_2 залишити без змін.
Вирок може бути оскаржений з підстав, передбачених ст. 394 КПК України, до Дніпровського апеляційного суду через Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Головуюча ОСОБА_1