23 жовтня 2024 року
м. Київ
справа №320/8907/23
адміністративне провадження № К/990/39507/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Соколова В.М., Загороднюка А.Г.,
перевіривши касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2024 року у справі № 320/8907/23 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправною бездіяльності, стягнення недоотриманої заробітної плати, премії та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Офісу Генерального прокурора (далі - відповідач), в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо нездійснення виплати позивачу заробітної плати у повному обсязі, обчисленої у розмірах, передбачених статтею 81 Закону України «Про прокуратуру», за квітень, травень, червень, липень і серпень 2020 року;
- стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь позивача суму недоотриманої заробітної плати за квітень, травень, червень, липень і серпень 2020 року в сумі 275 940, 76 грн;
- визнати протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо нездійснення виплати позивачу щорічної премії за 2020 рік у повному обсязі, обчисленої у розмірі, передбаченому частиною 2 статті 81 Закону України «Про прокуратуру»;
- стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь позивача суму недоотриманої частини щорічної премії за 2020 рік в сумі 68 104, 80 грн;
- зобов'язати Офіс Генерального прокурора провести компенсацію позивачу недоотриманого доходу (заробітної плати за квітень, травень, червень, липень і серпень 2020 року, щорічної премії за 2020 рік) відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» в день виплати заборгованості по премії та заробітній платі за відповідний місяць.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14 червня 2024 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2024 року рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 червня 2024 року в частині стягнення щорічної премії за 2020 рік скасовано, прийнято нове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправними дії Офісу Генерального прокурора щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 щорічної премії за результатами проведеного оцінювання якості роботи прокурора Офісу Генерального прокурора за 2020 рік у повному обсязі. Зобов'язано Офіс Генерального прокурора здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 недоплаченої щорічної премії за результатами проведеного оцінювання якості роботи прокурора Офісу Генерального прокурора за 2020 рік, враховуючи висновки суду у цьому рішенні, з урахуванням виплачених сум та належних відрахувань згідно положень чинного законодавства. В іншій частині рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 червня 2024 року залишено без змін.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, Офіс Генерального прокурора звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з вказаною касаційною скаргою.
За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіривши зміст оскаржуваного судового рішення, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить з наступного.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондують приписи статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і статті 13 КАС України.
Згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Згідно з положеннями частини четвертої статті 12 КАС України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Положення вказаної правової норми процесуального закону узгоджуються з приписами частини четвертої статті 257 КАС України, яка відносить справи в аналогічних спорах до переліку справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
Частиною другою статті 257 КАС України передбачено, що за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20 червня 2023 року відкрито провадження у справі № 320/8907/23 за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.
Предмет спору цієї справи не містить ознак, за яких її не можна було розглядати за правилами спрощеного провадження.
Водночас, пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
В касаційній скарзі скаржник в обґрунтування підстав касаційного оскарження посилається на підпункти "а", "в" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України та вказує, що спір між сторонами стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Суд звертає увагу, що пункт 2 частини п'ятої статті 328 КАС України містить перелік виключних випадків, які допускають можливість касаційного перегляду судових рішень, ухвалених у справах незначної складності та/або таких, які розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження. Посилання на кожен з підпунктів пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України повинно бути належним чином обґрунтовано.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи частково адміністративний позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що дійсно, заробітна плата прокурорів має бути визначена статтею 81 Закону України «Про прокуратуру» та не може визначатись іншим нормативно-правовим актом.
Поряд із цим, 13 квітня 2020 року Верховною Радою України було прийнято Закон України №553-IX, яким статтю 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» викладено в наступній редакції: «Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року».
У подальшому, рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року №10-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України положення частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року №294-ІХ зі змінами, абзацу дев'ятого пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року №553-ІХ.
Оскільки рішення Конституційного Суду України було прийнято 28 серпня 2020 року і жодних інших вказівок щодо порядку втрати чинності «неконституційною» нормою це рішення не містило, то саме з цієї дати указана норма і втратила чинність.
Отже, оскільки норма права, яка обмежувала розмір заробітної плати позивача втратила чинність 28 серпня 2020 року, то саме з цієї дати ОСОБА_1 відповідач почав нараховувати і виплачувати заробітну плату у більшому розмірі.
Тому, суди попередніх інстанцій, зважаючи на відсутність ретроактивної дії рішення Конституційного Суду України, дійшли висновку про правомірність дій відповідача щодо обмеження заробітної плати позивача у спірному періоді на основі чинної у спірний період норми.
Стосовно вимоги позивача про стягнення на його користь частини недоотриманої премії за вказаний рік, суди попередніх інстанцій виходили з того, що роботу позивача за 2020 рік оцінено як позитивну. Так, згідно наказу Офісу Генерального прокурора № 93-цз від 01 грудня 2020 року наказано виплати прокурорам Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора яких оцінено позитивно, щорічну премію у розмірі 30 % суми їх посадового окладу за обійманою посадою з урахуванням виникнення права на заробітну плату відповідно до статті 81 Закону України «Про прокуратуру».
З позиції відповідача, премія за наслідками оцінювання мала бути нарахована з урахуванням висновків рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6-р/2020 та Положення №503 тільки за 9 місяців.
Стосовно цього аспекту правовідносин, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що премія за результатами оцінювання роботи працівника прокуратури за певний рік має нараховуватись від суми посадового окладу за весь рік, за який було проведено оцінювання.
Суди попередніх інстанцій визнали необґрунтованою та безпідставною позицію відповідача щодо застосування у цьому випадку висновків Конституційного Суду України, викладених у рішенні від 26 березня 2020 року №6-р/2020 та визначення премії лише за 9 місяців 2020 року, а не за повний рік. Такий висновок сформовано адже право на заробітну плату за статтею 81 Закону України «Про прокуратуру» у позивача було і до березня 2020 року хоча і були наявні певні умови та порядок нарахування заробітної плати прокурорам до 26 березня 2020 року, але посадовий оклад, за яким має відбуватись нарахування щорічної премії у розмірі 30 % за обійманою посадою згідно із положеннями статті 81 Закону України «Про прокуратуру» та Положення №503 є сталим, не змінювався.
На обґрунтування загальних підстав касаційного оскарження судового рішення касатор посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України відповідно до якого відсутній висновок Верховного Суду щодо застосовування положення п. 26 розд. VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, Постанови № 1155, статті 81 Закону України «Про прокуратуру», Тимчасового положення № 503, з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6-р/2020, як підстав для нарахування та виплати премії у двох періодах 2020 року - у період дії Постанови № 1155 з 01 січня 2020 року по 26 березня 2020 року (день прийняття Рішення № 6-р/2020) і у період дії з 26 березня 2020 року до 31 грудня 2020 року (після втрати чинності Постанови № 1155) за результатами оцінювання якості роботи прокурора за 2020 рік, тобто на підставі Тимчасового положення № 503.
Суд звертає увагу на те, що у постанові Верховного Суду від 14 жовтня 2024 року у справі № 640/21738/22 викладалися висновки у справі за подібними правовідносинами щодо правомірності нарахування та виплати заробітної плати прокурору та правомірності виплати останньому премії за 2020 рік із розрахунку 9 місяців.
Відтак, зазначене свідчить, що скаржник просить сформувати висновок щодо застосування норм права по правовідносинам, стосовно який вже наявний висновок Верховного Суду у справі № 640/21738/22.
З огляду на викладене, Суд вважає необгрунтованими посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Суд касаційної інстанції зауважує, що у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, Верховний Суд виходить з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку й становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для їх формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави й суспільства у цілому парового питання, що постало перед практикою його застосування.
Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Тому, колегією суддів не може бути прийнято до уваги посилання на існування обставин, визначених підпунктом "а" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, оскільки скаржником не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Поняття значний суспільний інтерес є оціночним, оскільки кожна справа становить значний суспільний інтерес та виняткове значення для кожного учасника справи. Втім, Верховний Суд виходить з того, що справа становитиме значний суспільний інтерес, якщо результат її перегляду прямо або опосередковано матимуть вплив на забезпечення реалізації системи гарантій права на справедливий суд, та, як наслідок, визначення змісту та обсягу прав, свобод чи законних інтересів невизначеного кола осіб. Допустимість відкриття касаційного провадження у справах незначної складності чи розглянутих у порядку спрощеного провадження, з умов, що справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника, також зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики. Йдеться про реалізацію принципів верховенства права та правової визначеності, рівності перед законом і судом з метою гарантування розумної передбачуваності судового рішення.
Однак скаржником не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак її суспільної важливості або виняткового значення, а також не виділено особливо рідкісних, унікальних вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору, як не наведено і існування різної судової практики у подібних правовідносинах, яка б свідчила про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики.
Таким чином, подана касаційна скарга не містить належним чином обґрунтованих випадків, зазначених у пункті 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, які могли б слугувати підставою для відкриття касаційного провадження у справі незначної складності.
Доводи касаційної скарги фактично, зводяться до переоцінки встановлених судом апеляційної інстанції обставин та досліджених ним доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України.
Обмеження переліку судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права, що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів, а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судом першої та апеляційної інстанції, та/або переоцінювати їх.
З аналізу доводів касаційної скарги слідує, що скаржник не продемонстрував наявності виключних обставин, які за положеннями КАС України могли б вимагати касаційного розгляду цієї справи.
Оскільки касаційна скарга подана на судове рішення, прийняте у справі, яке розглянуте за правилами спрощеного позовного провадження, а аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судовому рішенні суду апеляційної інстанції обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України виняткових обставин справи, то у відкритті касаційного провадження у цій справі слід відмовити.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 328, 333 Кодексу адміністративного судочинства України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2024 року у справі № 320/8907/23 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправною бездіяльності, стягнення недоотриманої заробітної плати, премії та зобов'язання вчинити дії.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала у спосіб її надсилання до суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
СуддіЛ.О. Єресько В.М. Соколов А.Г. Загороднюк