про відмову у відкритті касаційного провадження
22 жовтня 2024 року
м. Київ
справа №300/993/24
адміністративне провадження № К/990/38446/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Чиркіна С.М. та Шарапи В.М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30 травня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 вересня 2024 року
у справі №300/993/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання до вчинення дій,
У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернулася до адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області №926100139740 від 15 грудня 2023 року та визнати протиправними дії щодо відмови позивачу у застосуванні при призначенні пенсії зa віком нового показника середньої заробітної плати по Україні, що застосовується у 2023 році для призначення пенсії за 2020-2022 роки у розмірі 12236,71 грн;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області призначити позивачу пенсію за віком згідно Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 12 грудня 2023 року №1058-ІV та застосувати при призначенні пенсії повий показник середньої заробітної плати по Україні, що застосовується у 2023 році для призначення пенсії за 2020-2022 роки у розмірі 12236,71 грн.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30 травня 2024 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 вересня 2024 року, відмовлено у задоволенні позову.
Не погодившись з рішеннями судів першої і апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат - Романків Ігор Михайлович, 03 жовтня 2024 року, тобто в межах строку на касаційне оскарження, звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду.
Розглядаючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження у цій справі, колегія суддів виходить із наступного.
Судом установлено, що розгляд справи у суді першої інстанції відбувався за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до частини другої статті 12 КАС України спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності або інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.
Згідно з пунктом 3 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Аналіз наведених норм в контексті правовідносин, що є предметом розгляду у цій справі, свідчить про те, що в даному випадку оскаржуються судові рішення, постановлені у справі незначної складності.
Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
За правилами пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Тлумачення положень вказаних норм у їхньому взаємозв'язку дає змогу дійти висновку, що процесуальний закон пов'язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах "а", "б", "в" та "г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України. Водночас обов'язок доведення наявності таких виняткових обставин покладається на особу, яка звертається до суду з касаційною скаргою.
Вказані критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначена норма Кодексу узгоджується з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, згідно з яким до основних засад судочинства відноситься забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках. Аналогічне положення закріплене у пункті 7 частини третьої статті 2 та частині першій статті 13 КАС України, а також частині першій статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага з урахуванням того, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.
Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов'язковим для всіх судів та суб'єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п'ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.
Скаржником наведено наступні підстави для касаційного оскарження рішень судів першої і апеляційної інстанцій та для прийняття Верховним Судом до розгляду касаційної скарги у справі незначної складності №300/993/24, які передбачені частинами четвертою і п'ятою статті 328 КАС України: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 29 листопада 2016 року у справі №133/476/15-а (21-633а15), постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі №876/5312/17 та постановах Верховного Суду від 05 липня 2018 року у справі №565/645/17, від 23 жовтня 2018 року у справі №317/4184/16, від 31 травня 2019 року у справі №344/7053/17, від 31 травня 2019 року у справі №314/272/17, від 17 січня 2020 року у справі №591/5266/16-а, від 31 березня 2020 року у справі №348/1296/17, 01 березня 2021 року у справі №488/1409/16-а, від 17 червня 2021 року у справі №336/7438/16-а, від 24 червня 2021 року у справі №243/8903/16-а, від 19 січня 2022 року у справі №528/639/17; касаційна скарга стосується питання права, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики.
Колегією суддів не може бути прийнято до уваги посилання на висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 29 листопада 2016 року у справі №133/476/15-а (21-633а15), висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі №876/5312/17 та висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 05 липня 2018 року у справі №565/645/17, від 23 жовтня 2018 року у справі №317/4184/16, від 31 травня 2019 року у справі №344/7053/17, від 17 січня 2020 року у справі №591/5266/16-а, від 17 червня 2021 року у справі №336/7438/16-а, від 24 червня 2021 року у справі №243/8903/16-а, від 19 січня 2022 року у справі №528/639/17, оскільки такі висновки хоч і є подібним до даних правовідносин, однак ухвалені за інших фактичних обставин, у різні періоди часу та з урахуванням різного законодавчого регулювання та його застосування.
Так у справі, рішення у якій оскаржується в касаційному порядку, судами попередній інстанцій встановлено, що позивачу вперше була призначена пенсія за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року №1058-IV на пільгових умовах з урахуванням положень Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05 листопада 1991 року №1788-XII (далі - №1788-XII) та згодом позивач виявив бажання здійснити призначення пенсії за віком на загальних підставах, відповідно до Закон №1058-IV, із врахуванням показника середньої заробітної плати за 2020-2022 роки.
Так у справах №133/476/15-а, №876/5312/17, №243/8903/16 позивачам призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону №1788-XII, а за призначенням пенсії за віком із врахуванням показника середньої заробітної плати, відповідно до Закону №1058-ІV, позивачі звернулися вперше, що в розумінні Закону №1058-IV вважається новим призначенням такого виду пенсії, а не переведенням, а також стало підставою для задоволення позовів.
У справі №336/7438/16-а позивачу призначено пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до Закону №1788-XII, а за призначенням пенсії за віком із врахуванням показника середньої заробітної плати, відповідно до Закону №1058-ІV, позивач звернувся вперше, що в розумінні Закону №1058-IV вважається новим призначенням такого виду пенсії, а не переведення, а також стало підставою для задоволення позову.
У справах №591/5266/16-а, №344/7053/17, №317/4184/16, №565/645/17 позивачам призначена пенсія за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09 квітня 1992 року №2262-XII, який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а за призначенням пенсії за віком із врахуванням показника середньої заробітної плати, відповідно до Закону №1058-ІV позивачі звернулися вперше, що в розумінні Закону №1058-IV вважається новим призначенням такого виду пенсії, а не переведенням, а також стало підставою для задоволення позовів про зобов'язання Управління Пенсійного фонду України призначити пенсію за віком за Законом №1058-IV із врахуванням показника середньої заробітної плати.
У справі №528/639/17 позивачу була призначена пенсія за віком відповідно до Закону України "Про державну службу", який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а за призначенням пенсії за віком із врахуванням показника середньої заробітної плати, відповідно до Закону №1058-ІV позивач звернувся вперше, що в розумінні Закону №1058-IV вважається новим призначенням такого виду пенсії, а не переведенням, а також стало підставою для задоволення позову.
Суд наголошує, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, їхніх повноважень, об'єкта, предмета правового регулювання відносин, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їхньої подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.
Разом з тим, Суд вказує, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Крім того, перевіркою обґрунтованості доводів позивача про необхідність врахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 31 травня 2019 року у справі №314/272/17, від 31 березня 2020 року у справі №348/1296/17 та 01 березня 2021 року у справі №488/1409/16-а, колегія дійшла висновку, що правозастосування у наведених справах відповідає правозастосуванню у справі, рішення у якій оскаржуються в касаційному порядку.
Таким чином, з огляду на недостатнє обґрунтування скаржником у касаційній скарзі посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, при цьому враховуючи те, що частина наведених скаржником постанов Великої Палати Верховного Суду і Верховного Суду та оскаржувані судові рішення, прийняті з урахуванням різних фактичних обставин справи, у різні періоди часу та з урахування різного законодавчого регулювання та його застосування, а також враховуючи, що правозастосування у іншій частині постанов відповідає правозастосуванню у даних правовідносинах, колегія суддів вважає недоведеною наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди першої і апеляційної інстанцій виходили з того, що відсутні підстави для призначення та виплати пенсії за віком на загальних підставах відповідно до Закону №1058-ІV, із застосуванням показника середньої заробітної плати в Україні за 2020-2022 роки, оскільки такий самий вид пенсії не може бути призначений повторно на підставі положень одного й того ж Закону №1058-ІV.
У цілому мотиви судів першої і апеляційної інстанцій, якими вони керувалися, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 27 березня 2020 року у справі №335/8983/17.
Таким чином, Суд зазначає, що рішення суду апеляційної інстанції є законним обґрунтованим та таким, що прийняте у відповідності до усталеної практики Верховного Суду у подібних правовідносинах. Крім того, станом на день винесення цієї ухвали, Верховний Суд від згаданих висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах із застосуванням виняткового механізму, закріпленого частиною першою статті 346 КАС України, не відступав і колегія суддів також не вважає за потрібне ініціювати питання про відступлення від зазначених висновків.
Разом з тим, доводи позивача про те, що суди неправильно встановили обставини у справі, так як пільгова пенсія за віком йому була призначена за Законом №1788-XII, а не за Законом №1058-ІV, що на його думку суттєво впливає на правозастосування та результат розгляду справи, колегія суддів відхиляє, оскільки такі доводи не є підставою касаційного оскарження відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
В свою чергу, як встановлено судами та слідує з оскаржуваних судових рішень, з 13 березня 2014 року позивачу було призначено пенсію за віком на пільгових умовах на підставі Закону №1058-ІV, що підтверджується протоколами та стажем для розрахунку за пенсійною справою №926100139740. Відповідач встановлені обставини жодним чином не спростовує.
Таким колегія суддів вважає, що наведені доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з ухваленими судами першої і апеляційної інстанцій рішеннями, переоцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України.
Колегією суддів не може бути прийнято до уваги посилання на існування обставин, визначених підпунктом "а" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, оскільки скаржником не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
З огляду на вищевказане, Суд дійшов висновку що касаційна скарга не містить вагомих аргументів, які вказували на те, що розгляд такої справи матиме фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Характер спірних правовідносин, предмет і категорія спору, коло учасників спірних правовідносин, правозастосовча практика, що склалася з приводу спорів цієї категорії, непоодинока кількість справ з подібними позовними вимогами, відсутність ознак, які роблять цю касаційну скаргу відмінною від інших, також дають підстави вважати, що судові рішення, які ухвалені у справі №300/993/24, як у справі незначної складності, не підлягають касаційному оскарженню.
На підставі вищенаведеного та з урахуванням того, що оскаржувані судові рішення прийняті у справі незначної складності, а виключних підстав для касаційного оскарження судових рішень у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, передбачених частинами четвертою і п'ятою статті 328 КАС України скаржником у касаційній скарзі належним чином не обґрунтовано, Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Аналогічна позиція щодо віднесення вказаної категорії справ до справ незначної складності висловлена Верховним Судом, зокрема, в ухвалах від 12 травня 2021 року у справі №500/3756/20, від 16 січня 2024 року у справі №440/4985/23.
Керуючись статтями 248, 328, 334, 335, 355, 359 КАС України, Суд, -
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30 травня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 вересня 2024 року у справі №300/993/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання до вчинення дій.
2. Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Я.О. Берназюк
Судді С.М. Чиркін
В.М. Шарапа