Провадження № 22-ц/803/7419/24 Справа № 202/3507/20 Суддя у 1-й інстанції - Марченко Н. Ю. Суддя у 2-й інстанції - Новікова Г. В.
22 жовтня 2024 року Дніпровський апеляційний суд в складі колегії:
головуючого судді: Новікової Г.В.
суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П.,
за участю секретаря Лопакової А.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 25 травня 2021 року у цивільній справі за позовом керівника Дніпропетровської місцевої прокуратури № 1 Дніпропетровської області (наразі - Лівобережна окружна прокуратура міста Дніпра) в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - ОСОБА_3 про витребування майна, -
У червні 2020 року керівник Дніпропетровської місцевої прокуратури № 1 Дніпропетровської області звернувся в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради з зазначеним позовом. В обґрунтування посилався на те, що 14.07.2016 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кучер А.А. на підставі рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21.06.2016 року у справі № 202/3829/16-ц за ОСОБА_4 було зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 971980312101).
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 18.12.2019 року вказане рішення суду було скасовано та у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до Приватного акціонерного товариства «Третій експедиційний загін підводних та гідротехнічних робіт», Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства Індустріального району в особі керуючого санацією Биковського Миколи Юрійовича, Дніпропетровської міської ради про визнання об'єкта нерухомості таким, що переданий у власність територіальної громади, визнання права на приватизацію та визнання права власності на квартиру АДРЕСА_1 відмовлено.
Постановою апеляційного суду встановлено, що ОСОБА_4 у поза приватизаційний спосіб без рішення компетентного органу набуто право власності за рішенням суду на квартиру комунальної форми власності.
Разом із тим, на час прийняття рішення судом апеляційної інстанції на підставі договору купівлі-продажу від 19.07.2016 року, зареєстрованого в реєстрі за номером № 2497, квартиру АДРЕСА_1 було відчужено ОСОБА_4 . ОСОБА_2 .
Отже, вищевказана квартира вибула із власності територіальної громади м. Дніпра поза її волею, а тому Дніпровська міська рада відповідно до статті 388 ЦК України має право на витребування цього майна та його повернення у власність територіальної громади.
Однак у зв'язку з невжиттям Дніпровською міською радою як уповноваженим органом своєчасних та ефективних заходів для поновлення порушених прав із такою вимогою в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради звертається прокурор.
Просив витребувати у ОСОБА_2 на користь територіальної громади в особі Дніпровської міської ради квартиру АДРЕСА_1 .
Рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 25 травня 2021 року позовні вимоги задоволено. Витребувано у ОСОБА_2 на користь територіальної громади в особі Дніпровської міської ради квартиру АДРЕСА_1 . Стягнуто зі ОСОБА_2 на користь Дніпропетровської обласної прокуратури витрати по сплаті судового збору в розмірі 5791 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог. Їй стало відомо, що рішенням витребувано у її чоловіка ОСОБА_2 на користь територіальної громади в особі Дніпровської міської ради квартиру АДРЕСА_1 . Вона не була залучена до участі у вищевказаній справі, незважаючи на той факт, що ухвалене у ній судове рішення прямо і безпосередньо впливає на її права, свободи та законні інтереси.При цьому вона не згодна із ухваленим судом рішенням, вважає його незаконним і таким, що ухвалене без належного з'ясування судом істотних обставин справи.
Квартира АДРЕСА_1 , яка придбана ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу від 19.07.2016 року, є їх спільною сумісною власністю. Таким чином, вона є повноправним власником нерухомого майна, яке є предметом спору у даній справі.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
В судове засідання з'явилися ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , представник ОСОБА_2 та ОСОБА_3 -адвокат Садиленко О.Л., представникДніпропетровської місцевої прокуратури № 1 Дніпропетровської області -Дидюк Н.О. та представникДніпровської міської ради-Скосарев І.Д..
Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України за наявними в ній доказами в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 червня 2016 року визнано право приватної власності ОСОБА_4 для подальшої державної реєстрації у Реєстрі прав власності на нерухоме майно, а саме на квартиру АДРЕСА_2 загальною площею 24,9 кв.м..
19 липня 2016 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кучер А.А., зареєстрований в реєстрі за № 2497. Цього ж дня, 19.07.2016 року право власності ОСОБА_2 на зазначену квартиру було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
В пункті 11 зазначеного договору вказано, що ОСОБА_2 сповіщає, що на підписання цього договору його дружина ОСОБА_1 дала свою згоду,що підтверджується її нотаріально посвідченою заявою.
ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебувають у зареєстрованому шлюбі з 07.08.1999 року, що підтверджується свідоцтвом про одруження. Зазначені обставини нічим не спростовуються.
Таким чином договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1
ОСОБА_2 було укладено в період перебування його в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 .. Зазначені оставини нічим не спростовуються та судом першої інстанції при задоволенні позовних вимог не прийняті до уваги.
У статті 60 Сімейного кодексу України закріплене загальне правило, згідно з яким майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Хоча спірну квартиру було зареєстровано лише на чоловіка, проте факт реєстрації спільного нерухомого майна на ім'я одного з подружжя не означає, що воно належить лише цій особі.
Набуття майна за час перебування у шлюбі створює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов'язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю.
Судом не встановлено, що майно, набуте ОСОБА_2 за час шлюбу, але за кошти, які належали йому особисто.
Тобто судом не встановлено,що придбане ОСОБА_2 майно за договором купівлі-продажу не єспільною сумісною власністю подружжя.
Частиною 1 ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.
Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 року у справі№ 372/51/16-ц зроблено правовий висновок про те, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Суд при розгляді справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем.
У разі пред'явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та зобов'язується вирішити справу за тим позовом, що пред'явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.
Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно специфіки спірних правовідносин), суд повинен відмовляти у задоволенні позову.
Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Разом з тим установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.
Встановивши, що позов пред'явлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.
Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 12.12.2018 року у справі № 372/51/16-ц, від 05.05.2019 року у справі № 554/10058/17, а також у постанові Верховного Суду від 28.04.2021 року у справі № 707/2-1006/2011.
Встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її правильного вирішення, а саме те, що спірну квартиру, про витребування якої заявлений позов, відповідачем придбано в період перебування зі ОСОБА_1 в зареєстрованому шлюбі, однак остання не була залучена до участі у справі, чим порушено її законне право власності на частину спірного майна, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про скасування рішення суду першої інстанції та відмову в задоволенні позовних вимог у зв'язку з незалученням інших співвідповідачів до участі в справі.
Відповідно до статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Оскільки встановлено порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору, то апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 368, 376, 382,384 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 25 травня 2021 року скасувати.
У задоволенні позовних вимог керівника Дніпропетровської місцевої прокуратури № 1 Дніпропетровської області (наразі - Лівобережна окружна прокуратура міста Дніпра) в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_3 про витребування майна відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 22 жовтня 2024 року.
Судді: