23 жовтня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/25707/23 пров. № А/857/14035/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Шинкар Т.І.,
суддів Іщук Л.П., Обрізко І.М.,
розглянувши в письмовому провадженні в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2024 року (головуючий суддя Грень Н.М.) ухвалене за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні в м. Львові у справі №380/25707/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання бездіяльності протиправною,-
01.11.2023 ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі- Управління), в якому просив: визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо не врахування при призначенні ОСОБА_1 пенсії на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12.04.2023 року у справі № 380/2227/23 заробітної плати за періоди роботи з 03.03.1991 по 01.03.1997, з 12.04.2002 по 18.11.2003, з 21.03.2004 по 10.11.2004, з 19.03.2005 по 0.11.2005, з 21.03.2006 по 20.11.2006, з 21.03.2007 по 20.11.2007, з 20.03.2008 по 20.11.2008, з 02.04.2009 по 16.11.2009, з 07.04.2010 по 06.11.2010, з 07.04.2011 по 01.03.212, з 25.04.2012 по 15.03.2014; з 08.04.2014 по з 28.03.2018 по 04.10.2018, з 27.03.2019 по 25.10.2019, з 23.06.2020 по 10.11.2020, з 11.05.2021 по 27.10.2021, з 25.03.2022 по 29.10.2022, зобов'язавши Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 із врахуванням заробітної плати за період роботи з 03.03.1991 по 01.03.1997, з 12.04.2002 по 18.11.2003, з 21.03.2004 по 10.11.2004, з 19.03.2005 по 20.11.2005, з 21.03.2006 по 20.11.2006, з 21.03.2007 по 20.11.2007, з 20.03.2008 по 20.11.2008, з 02.04.2009 по 16.11.2009, з 07.04.2010 по 06.11.2010, з 07.04.2011 по 01.03.212, з 25.04.2012 по 15.03.2014; з 08.04.2014 по 22.11.2014, з 12.03.2015 по 16.11.2015, з 22.04.2016 по 14.11.2016, з 16.04.2017 по 14.11.2017, з 28.03.2018 по 04.10.2018, з 27.03.2019 по 25.10.2019, з 23.06.2020 по 10.11.2020, з 11.05.2021 по 27.10.2021, з 25.03.2022 по 29.10.202201.01.2004 року по 04.02.2012 року, та здійснити виплату пенсії із врахування раніше проведених виплат.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2024 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі: визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо не врахування при призначенні ОСОБА_1 пенсії на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12.04.2023 року у справі № 380/2227/23 заробітної плати за періоди роботи з 03.03.1991 по 01.03.1997, з 12.04.2002 по 18.11.2003, з 21.03.2004 по 10.11.2004, з 19.03.2005 по 0.11.2005, з 21.03.2006 по 20.11.2006, з 21.03.2007 по 20.11.2007, з 20.03.2008 по 20.11.2008, з 02.04.2009 по 16.11.2009, з 07.04.2010 по 06.11.2010, з 07.04.2011 по 01.03.212, з 25.04.2012 по 15.03.2014; з 08.04.2014 по з 28.03.2018 по 04.10.2018, з 27.03.2019 по 25.10.2019, з 23.06.2020 по 10.11.2020, з 11.05.2021 по 27.10.2021, з 25.03.2022 по 29.10.2022; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 , враховуючи заробітну плату за періоди роботи з визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо не врахування при призначенні ОСОБА_1 пенсії на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12.04.2023 року у справі № 380/2227/23 заробітної плати за періоди роботи з 03.03.1991 по 01.03.1997, з 12.04.2002 по 18.11.2003, з 21.03.2004 по 10.11.2004, з 19.03.2005 по 0.11.2005, з 21.03.2006 по 20.11.2006, з 21.03.2007 по 20.11.2007, з 20.03.2008 по 20.11.2008, з 02.04.2009 по 16.11.2009, з 07.04.2010 по 06.11.2010, з 07.04.2011 по 01.03.212, з 25.04.2012 по 15.03.2014; з 08.04.2014 по з 28.03.2018 по 04.10.2018, з 27.03.2019 по 25.10.2019, з 23.06.2020 по 10.11.2020, з 11.05.2021 по 27.10.2021, з 25.03.2022 по 29.10.2022, з врахуванням виплачених сум, починаючи з 28.12.2022.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що розміри доходу позивача у спірні періоди зазначені у відповідних довідках від 24.10.2019 №47, від 11.02.2020 №32, від 11.02.2020 №33, від 11.02.2020 № 34, від 11.02.2020 №35, від 11.02.2020 №36, від 11.02.2020 №37, копії яких містяться в матеріалах справи, та які були подані позивачем відповідачу при зверненні з заявою про призначення пенсії (дата звернення 28.12.2022), а тому бездіяльність відповідача щодо не перерахунку пенсії позивачу, враховуючи заробітну плату за вказаний період є протиправною.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції Управління подало апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2024 року та в позові відмовити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що обов'язковою умовою для зарахування до страхового стажу періодів роботи особи після 01.01.2014 є сплата страхових внесків за ці періоди роботи. Скаржник вказує, що оскільки згідно постанови Кабінету міністрів України від 29.11.2022 № 1328 з 01.01.2023 припинила свою дію Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, то документи за період роботи в російській федерації починаючи з 01.01.2023 не приймаються до уваги при обчисленні пенсії. Суд першої інстанції відхилив покликання відповідача на те, що рішенням суду на нього не покладено зобов'язань щодо урахування заробітної плати за спірні періоди, оскільки такий обов'язок у відповідача виникає на підставі вищенаведених положень нормативних актів та міжнародних угод.
Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.
Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині вимогам статті 242 КАС України не відповідає.
З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 12.04.2023 у справі №380/2227/23 позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 03.01.2023 №134950009608 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 . Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати ОСОБА_1 до його страхового стажу період роботи з 21.03.2004 по 10.11.2004, з 19.03.2005 по 20.11.2005, з 21.03.2006 по 20.11.2006, з 21.03.2007 по 20.11.2007, з 20.03.2008 по 20.11.2008, з 02.04.2009 по 16.11.2009, з 07.04.2010 по 06.11.2020, з 07.04.2011 по 01.03.2012, з 25.04.2012 по 15.03.2014, з 08.04.2014 по 22.11.2014, з 12.03.2015 по 16.11.2015, з 22.04.2016 по 14.11.2016, з 16.04.2017 по 14.11.2017, з 28.03.2018 по 04.10.2018, з 27.03.2019 по 25.10.2019, з 23.06.2020 по 10.11.2020, з 11.05.2021 по 27.10.2021, з 25.03.2022 по 29.10.2022 та до пільгового стажу період роботи з 03.03.1991 по 01.03.1997, з 12.04.2002 по 18.11.2003, з 21.03.2004 по 10.11.2004, з 19.03.2005 по 20.11.2005, з 21.03.2006 по 20.11.2006, з 21.03.2007 по 20.11.2007, з 20.03.2008 по 20.11.2008, з 02.04.2009 по 16.11.2009, з 07.04.2010 по 06.11.2020, з 07.04.2011 по 01.03.2012, з 25.04.2012 по 15.03.2014, з 08.04.2014 по 22.11.2014, з 12.03.2015 по 16.11.2015, з 22.04.2016 по 14.11.2016, з 16.04.2017 по 14.11.2017, з 28.03.2018 по 04.10.2018, з 27.03.2019 по 25.10.2019, з 23.06.2020 по 10.11.2020, з 11.05.2021 по 27.10.2021, з 25.03.2022 по 29.10.2022. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах від 28.12.2022, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено повністю. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області 1073 (одна тисяча сімдесят три) грн 60 коп. сплаченого судового збору.
На виконання вказаного рішення Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначило позивачу пенсію з 28.12.2022 та зарахувало до страхового стажу періоди роботи з 21.03.2004 по 10.11.2004, з 19.03.2005 по 20.11.2005, з 21.03.2006 по 20.11.2006, з 21.03.2007 по 20.11.2007, з 20.03.2008 по 20.11.2008, з 02.04.2009 по 16.11.2009, з 07.04.2010 по 06.11.2020, з 07.04.2011 по 01.03.2012, з 25.04.2012 по 15.03.2014, з 08.04.2014 по 22.11.2014, з 12.03.2015 по 16.11.2015, з 22.04.2016 по 14.11.2016, з 16.04.2017 по 14.11.2017, з 28.03.2018 по 04.10.2018, з 27.03.2019 по 25.10.2019, з 23.06.2020 по 10.11.2020, з 11.05.2021 по 27.10.2021, з 25.03.2022 по 29.10.2022 та до пільгового стажу період роботи з 03.03.1991 по 01.03.1997, з 12.04.2002 по 18.11.2003, з 21.03.2004 по 10.11.2004, з 19.03.2005 по 20.11.2005, з 21.03.2006 по 20.11.2006, з 21.03.2007 по 20.11.2007, з 20.03.2008 по 20.11.2008, з 02.04.2009 по 16.11.2009, з 07.04.2010 по 06.11.2020, з 07.04.2011 по 01.03.2012, з 25.04.2012 по 15.03.2014, з 08.04.2014 по 22.11.2014, з 12.03.2015 по 16.11.2015, з 22.04.2016 по 14.11.2016, з 16.04.2017 по 14.11.2017, з 28.03.2018 по 04.10.2018, з 27.03.2019 по 25.10.2019, з 23.06.2020 по 10.11.2020, з 11.05.2021 по 27.10.2021, з 25.03.2022 по 29.10.2022.
У листі, копія якого міститься в матеріалах справи, Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повідомило позивача, що зобов'язань щодо перерахунку та виплати пенсії з урахуванням заробітної плати за вказані періоди роботи судове рішення не містить.
Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно частиною 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до преамбули Закону України від 09.07.2003 року №1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-ІV), він визначає принципи, засади і механізм функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій. Зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Згідно положень ч.1 ст.4 Закону України №1058-IV, законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Частиною 2 вказаної статті передбачено, що якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Відповідно до ст.1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка підписана та набрала чинності 13.03.1992 року, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди і членів їх сімей здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 5 Угоди визначено, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди.
Згідно ст.6 Угоди, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу.
У разі, якщо в державах - учасницях Угоди запроваджена національна валюта, розмір заробітку (доходу) визначається виходячи з офіційно встановленого курсу на момент призначення пенсії.
Положеннями ст.3 Угоди також визначено, що всі витрати, пов'язані зі здійсненням пенсійного забезпечення за цією Угодою, несе держава, що надає забезпечення. Взаємні розрахунки не проводяться, якщо інше не передбачено двосторонніми угодами.
Згідно з абз.абз.2, 3 ст.6 Угоди між Урядом України і урядом російської федерації «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14.01.1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Отже, наведені положення вказаних міжнародних договорів передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчислення. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно із законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться за законодавством держави, на території якого вони проживають.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.8 України від 09.07.2003 року №1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-ІV), право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
За змістом ч.ч.1 та 2 ст.24 Закону №1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до ст.1 Закону №1058-IV, страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Аналогічні за змістом положення щодо визначення страхового стажу, періодів роботи та (або) іншої діяльності, що включаються до страхового стажу, та правил обчислення та порядку підтвердження страхового стажу містяться і у федеральному законі №167-ФЗ від 15.12.2001 року «Про обов'язкове пенсійне страхування в російській федерації», федеральному законі російської федерації №173-ФЗ від 17.12.2001 року «Про трудові пенсії в російській федерації» та федеральному законі російської федерації від 28.12.2013 року №400-ФЗ «Про страхові пенсії».
Таким чином, як за законодавством України, так і за законодавством російської федерації, обов'язковою умовою для врахування відомостей про заробітну плату при обчисленні пенсії є сплата страхових внесків за цей період до пенсійного фонду російської федерації.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач обґрунтовує здійснення відрахувань у пенсійний фонд російської федерації довідками, складеними на незрозумілій для суду мові, яка не є державною мовою та мовою судочинства в судах.
Слід зауважити, що Рішенням Конституційного Суду України від 22.04.2008 № 8-рп/2008 у справі № 1-18/2008 встановлено, що відповідно до статтею 124 Конституції України Конституційний Суд України та суди загальної юрисдикції здійснюють правосуддя, яке стосується конституційного, адміністративного, господарського, кримінального та цивільного судочинства. Ці види судочинства є процесуальними формами правосуддя та охоплюють порядок звернення до суду, процедуру розгляду судом справи та ухвалення судового рішення. Суди реалізують державну мову в процесі судочинства та гарантують право громадян щодо використання ними в судовому процесі рідної мови або мови, якою вони володіють, відповідно до Конституції і законів України. Таким чином, Основним Законом України закладено конституційні основи для використання української мови як мови судочинства та одночасно гарантовано рівність прав громадян у судовому процесі за мовною ознакою.
Згідно з частиною першою статті 15 КАС України судочинство і діловодство в адміністративних судах провадиться державною мовою.
Суди використовують державну мову в процесі судочинства та гарантують право учасників судового процесу на використання ними в судовому процесі рідної мови або мови, якою вони володіють (частина третя статті 15 КАС України).
За приписами частини четвертої статті 15 КАС України учасники судового процесу, які не володіють або недостатньо володіють державною мовою, мають право робити заяви, надавати пояснення, виступати в суді і заявляти клопотання рідною мовою або мовою, якою вони володіють, користуючись при цьому послугами перекладача, в порядку, встановленому цим Кодексом.
Згідно з частиною шостою статті 13 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації державної і комунальної форм власності беруть до розгляду документи, складені державною мовою, крім випадків, визначених законом.
Отже, учасники судового процесу які не володіють або недостатньо володіють державною мовою, мають право робити заяви, надавати пояснення, виступати в суді і заявляти клопотання рідною мовою або мовою, якою вони володіють, користуючись при цьому послугами перекладача, проте процесуальні документи мають бути подані лише державною мовою.
Аналогічний підхід застосовано Верховним Судом в ухвалах від 07.06.2019 у справі № 826/10114/17, від 03.09.2020 у справі № 826/6286/17, від 29.10.2020 у справі № 815/1958/16 та від 07.12.2020 у справі №138/132/20.
Вимоги щодо викладення документа процесуального характеру державною (українською) мовою викладені, зокрема, в ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 11-955зі19 (9901/98/19) та від 12.02.2020 у справі № 9901/12/20 (П/9901/12/20).
Законом України «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин» передбачено, що при застосуванні положень Хартії заходи, спрямовані на утвердження української мови як державної, її розвиток і функціонування в усіх сферах суспільного життя на всій території України, не вважаються такими, що перешкоджають чи створюють загрозу збереженню або розвитку мов, на які відповідно до статті 2 цього Закону поширюються положення Хартії.
Отже, гарантування у судочинстві використання російської та інших мов національних меншин України цілком узгоджується з Європейською хартією регіональних мов або мов меншин, ратифікованою Законом України від 15 травня 2003 року №802-IV.
Суд апеляційної інстанції також зазначає, що забезпечення рівності прав громадян у судовому процесі за мовною ознакою, гарантування права громадян на використання ними в судовому процесі рідної мови або мови, якою вони володіють, не означають абсолютного права сторони (учасника справи) подавати відповідні процесуальні документи мовою, якою вона володіє, якому кореспондує безумовний обов'язок суду приймати такі документи до розгляду.
Необхідно зазначити, що у постановах від 19.12.2019 у справі № 520/6952/19, від 14.05.2020 у справі № 826/7282/17, Верховним Судом висловлено правову позицію щодо викладення відповідної заяви (скарги) державною мовою, тобто українською мовою.
Крім того, згідно із рішенням Конституційного Суду України від 28 лютого 2018 року № 2-р/2018 у справі № 1-1/2018 визнано таким, що не відповідає Конституції України та втратив чинність Закон України «Про засади державної мовної політики» від 03 липня 2012 року № 5029-VI зі змінами.
З огляду на зазначене, процесуальні документи, в тому числі і докази, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, повинні бути викладені державною (українською) мовою.
Підсумовуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності у позивача права на врахування при зарахуванні страхового стажу на підставі поданих позивачем довідок, оскільки позбавлений можливості надати правову оцінку документам, які подані позивачем, оскільки не розуміє їх змісту.
Суд апеляційної інстанції проте наголошує, що позивач не позбавлений права врахування заробітної плати для обчислення пенсії за спірні періоди за наявності подання документів з перекладом на українську мову.
Суд апеляційної інстанції наголошує, що в адміністративному судочинстві обов'язковість виконання судового рішення має особливо важливе значення, оскільки, виходячи із завдань адміністративного судочинства щодо ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, судовий захист може вважатися ефективним лише за умови своєчасного та належного виконання судового рішення, зазвичай, боржником в якому є держава в особі її компетентних органів, а тому адміністративні суди, які, здійснюючи судовий контроль та застосовуючи інші пов'язані процесуальні засоби, повинні максимально сприяти реалізації конституційної засади обов'язковості судового рішення.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що резолютивна частина рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29.05.2024 «Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 , враховуючи заробітну плату за періоди роботи з визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо не врахування при призначенні ОСОБА_1 пенсії на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12.04.2023 року у справі № 380/2227/23 заробітної плати за періоди роботи з 03.03.1991 по 01.03.1997, з 12.04.2002 по 18.11.2003, з 21.03.2004 по 10.11.2004, з 19.03.2005 по 0.11.2005, з 21.03.2006 по 20.11.2006, з 21.03.2007 по 20.11.2007, з 20.03.2008 по 20.11.2008, з 02.04.2009 по 16.11.2009, з 07.04.2010 по 06.11.2010, з 07.04.2011 по 01.03.212, з 25.04.2012 по 15.03.2014; з 08.04.2014 по з 28.03.2018 по 04.10.2018, з 27.03.2019 по 25.10.2019, з 23.06.2020 по 10.11.2020, з 11.05.2021 по 27.10.2021, з 25.03.2022 по 29.10.2022, з врахуванням виплачених сум, починаючи з 28.12.2022.» не узгоджується з вимогами ст. 245 та ст. 246 КАС України, та унеможливлює своєчасне та належне виконання судового рішення, що суперечить завданням адміністративного судочинства.
Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
З огляду на викладене, враховуючи положення статті 317 КАС України, прецеденту практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції при винесені оскаржуваного рішення неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції обставинам справи не відповідають, що має наслідком скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового, яким у задоволенні позову слід відмовити.
Керуючись статтями 241, 243, 245, 308, 311, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області задовольнити.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2024 року у справі № 380/25707/23 скасувати та прийняти постанову, якою у задоволенні позову відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Т. І. Шинкар
судді Л. П. Іщук
І. М. Обрізко