Провадження № 22-ц/803/7515/24 Справа № 242/1285/19 Суддя у 1-й інстанції - Владимирська І. М. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.
22 жовтня 2024 року м.Кривий Ріг
справа № 242/1285/19
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Остапенко В.О.
суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П.
секретар судового засідання Бортник В.А.
сторони:
позивач Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк «Укргазбанк»
відповідач ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Селидівського міського суду Донецької області від 20 травня 2024 року, яке ухвалено суддею Черковим В.Г. у м. Селидове Донецької області області, відомості щодо дати складання повного судового рішення в матеріалах справи відсутні,
В березні 2019 року Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк «Укргазбанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування позову позивачем зазначено, що 24 червня 2008 року між АБ «Укргазбанк» та відповідачем був укладений кредитний договір № 2233/5/60, відповідно до якого банк зобов'язався надати відповідачу грошові кошти, а відповідач зобов'язався повернути кредит, а також сплатити проценти за користування кредитом в порядку, на умовах та в строки, передбачені договором. Умовами кредитного договору передбачені наступні умови кредитування: сума кредиту - 120 000 доларів США (п. 1.1 Кредитного договору), процентна ставка за користування кредитом - 13,8 % річних (п. 1.1 Кредитного договору), процентна ставка, що нараховується на залишок простроченої заборгованості - процентна ставка, визначена у п. 1.1 Кредитного договору, збільшена на 1%, починаючи з дня виникнення простроченої заборгованості (п. 3.1.10 Кредитного договору), строк повернення кредитних коштів - до 23 червня 2018 року (п. 1.1 Кредитного договору). Банк свої договірні зобов'язання виконав, надавши відповідачу кредитні кошти. Відповідач, починаючи з червня 2014 року не сплачує проценти за користування кредитними коштами, та не повертає кредитні кошти згідно графіку, передбаченого кредитним договором. Станом на 08 лютого 2016 року відповідачем не сплачено: нараховані та несплачені проценти за користування кредитом за період з 01 червня 2014 року по 30 квітня 2015 року - 5 572,84 доларів США, заборгованість за кредитом - 43 979,64 доларів США. Загальна сума заборгованості за кредитним договором, станом на 08 лютого 2019 року, становить 49 552,48 доларів США.
На підставі наведеного вище позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором у сумі 49 552,48 доларів США та судові витрати по сплаті судового збору.
Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 20 травня 2024 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку «Укргазбанк» заборгованість за кредитним договором з січня 2017 року по лютий 2019 року включно у розмірі 26 000 доларів США 00 центів, що становить заборгованість за тілом кредиту. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку «Укргазбанк», витрати по сплаті судового збору у розмірі 10 514 грн 20 коп.
В апеляційній скарзі відповідач просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення по справі про відмову в задоволенні позовних вимог позивача.
Апеляційна скарга мотивована тим, що позивачем не надано належних доказів видачі відповідачу кредиту. Жодного належного та допустимого доказу, що підтверджує заборгованість, в матеріалах справи не має. Розрахунок заборгованості наданий банком є одностороннім документом і не є первинним банківським документом. Крім того, банком не надано виписки з рахунків обліку заборгованості за кредитним договором по поточному та простроченому тілу кредиту та поточним та простроченим відсоткам за користування кредитними коштами. Також не надано виписки з рахунку, з якого можна було б встановити факт користування відповідачем банківською карткою, використання нею кредитних коштів та наявність у неї заборгованості за кредитом.
Зауважує на тому, що складений позивачем розрахунок кредитної заборгованості не є безспірним доказом існування між сторонами договірних відносин та розміру боргу.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, як законне та обґрунтоване, на переконання представника позивача, апеляційну скаргу відповідача - залишити без задоволення.
Рішення суду першої інстанції не оскаржено в частині відмови в задоволенні позовних вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості за процентами за користування кредитом в розмірі 5 572,84 доларів США та заборгованості кредитом в розмірі 17 979,64 доларів США, тому, відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, не переглядається судом апеляційної інстанції в цій частині.
Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Жарікова А.О., який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, представника ПАТ АБ «Укргазбанк» - Легезіна О.Г., який заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив залишити без змін рішення суду першої інстанції, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.
За приписами п.2 ч. 1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ч.ч.1,2,5 ст. 263ЦПК України).
Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам.
Судом установлено та з матеріалів справи убачається, що 24 червня 2008 року між ВАТ «Укргазбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 2203/1122, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит в сумі 120 000 доларів США на строк з 24 червня 2008 року по 23 червня 2018 року, зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 13,8% річних, а позичальник зобов'язався здійснювати повернення кредиту, сплату процентів за його користування та всіх комісійних платежів у передбачені договором строки. Повернення суми кредиту позичальник зобов'язався здійснювати з 1 по 10 число кожного місяця, починаючи з місяця наступного за місяцем отримання кредиту. Процентна ставка, що нараховується на залишок простроченої заборгованості - процентна ставка, визначена у п. 1.1 Кредитного договору, збільшена на 1%, починаючи з дня виникнення простроченої заборгованості (п. 3.1.10 Кредитного договору.
Згідно із розрахунком заборгованості, наданим позивачем, станом на 08 лютого 2019 року заборгованість за кредитним договором становить 49 552,48 доларів США, з яких: заборгованість по тілу кредиту (поточна і прострочена) - 43 979,64 доларів США, заборгованість по нарахованих процентах за період з 01 червня 2014 року по 30 квітня 2015 року - 5 572,84 доларів США.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог позивача суд першої інстанції виходив з того, що з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором в межах строків позовної давності за період з січня 2017 року по лютий 2019 року включно, яка складається із заборгованості по щомісячним платежам за кредитом та становить 26000 доларів США.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались у даній справі, колегія суддів виходить з наступного.
Частиною 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (ст.638 ЦК України).
За змістом статей 525, 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений договором строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
Водночас, відповідно до ч. 2 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. При цьому, ч.1 ст.1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
Відповідно до ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно з ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Частиною другою ст.1050 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України.
У ст.610 ЦК України зазначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Матеріалами справи встановлено, що 24 червня 2008 року між ВАТ «Укргазбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 2203/1122, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит в сумі 120 000 доларів США на строк з 24 червня 2008 року по 23 червня 2018 року, зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 13,8% річних, а позичальник зобов'язався здійснювати повернення кредиту, сплату процентів за його користування та всіх комісійних платежів у передбачені договором строки. Повернення суми кредиту позичальник зобов'язався здійснювати з 1 по 10 число кожного місяця, починаючи з місяця наступного за місяцем отримання кредиту. Процентна ставка, що нараховується на залишок простроченої заборгованості - процентна ставка, визначена у п. 1.1 Кредитного договору, збільшена на 1%, починаючи з дня виникнення простроченої заборгованості (п. 3.1.10 Кредитного договору).
У зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань з повернення кредитних коштів, згідно із розрахунком заборгованості, наданим позивачем, станом на 08 лютого 2019 року заборгованість за кредитним договором становить 49 552,48 доларів США, з яких: заборгованість по тілу кредиту (поточна і прострочена) - 43 979,64 доларів США, заборгованість по нарахованих процентах за період з 01 червня 2014 року по 30 квітня 2015 року - 5 572,84 доларів США.
Отже відповідачка має боргове зобов'язання перед банком у зв'язку з неналежним виконанням нею умов кредитного договору.
Відповідно до статті 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.
При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Отже відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Згідно зі статтею 524 Цивільного кодексу України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Відповідно до статті 533 Цивільного кодексу України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України.
Як вбачається заборони на виконання грошового зобов'язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.
Отже у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Тому як укладення правочинів, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. При цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 Цивільного кодексу України, а також частини першої статті 1049 Цивільного кодексу України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Аналогічні висновки Верховного Суду про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №761/12665/14-ц, від 16.01.2019 у справах №373/2054/16-ц, №464/3790/16-ц та від 23.10.2019 у справі №723/304/16-ц.
Таким чином, оскільки кредит відповідачці надавався саме в іноземній валюті - доларах США та що сторонами обумовлено повернення коштів виключно у цій валюті, суд першої інстанції дійшов обгрнутованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача боргу в іноземній валюті.
Визначаючи розмір заборгованості за кредитним договором, що підлягає стягненню з відповідачки на користь позивача, суд першої інстанції виходив з того, що загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентів) встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Відповідно ст. 253ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). А за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п'ята цієї статті).
Оскільки договір встановлює окремі зобов'язання, які деталізують обов'язок відповідача повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов'язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.
У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів.
Такий правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) та відповідає правовій позиції, сформульованій Верховним Судом України у постанові від 6 листопада 2013 року у справі № 6-116цс13. Аналогічні висновки були сформульовані Верховним Судом України, зокрема, у постановах від 19 березня 2014 року у справі № 6-20цс14, від 12 листопада 2014 року у справі № 6-167цс14, від 3 червня 2015 року у справі № 6-31цс15, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-154цс15, від 29 червня 2016 року у справі № 6-272цс16, від 23 листопада 2016 року у справі № 6-2104цс16 і від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2462цс16.
Отже, оскільки за умовами договору відповідачка мала виконувати зобов'язання з повернення кредиту та зі сплати процентів до 10 числа кожного місяця впродовж строку кредитування (пункт 3.3. договору), перебіг позовної давності для стягнення заборгованості за кожним з цих щомісячних платежів починається з наступного дня після настання терміну внесення чергового платежу. Тому встановлення строку кредитування у договорі, який передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів.
Згідно із частиною 4 статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Відтак, за наведених умов початок перебігу позовної давності для погашення щомісячних платежів за договором визначається за кожним таким черговим платежем з моменту його прострочення.
Зазначене відповідає правовим висновкам, викладеним у пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18).
Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу(частина друга статті 1050 ЦК України).
Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною 1 статті 612 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).
При цьому в законодавстві визначаються різні поняття: як «строк договору», так і «строк (термін) виконання зобов'язання» (ст.530,631 ЦК України).
Як вбачається із матеріалів справи, що умовами кредитного договору, укладеного 24 червня 2008 року між сторонами, визначений кінцевий термін повернення основної заборгованості до 23 червня 2018 року.
Пунктом 3.3.3. кредитного договору встановлено, що повернення суми кредиту щомісяця з 1-ого по 10-е число кожного місяця, починаючи з місяця наступного за місяцем отримання кредиту в розмірі не менше 1/120 від суми отриманого кредиту, що становить 1 000 доларів США 00 центів, а останній платіж сплачується в сумі 1 000 доларів США 00 центів не пізніше 23 червня 2018 року.
Отже, поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.
Згідно ч. 3 ст. 254 ЦК України строк виконання кожного щомісячного зобов'язання спливає у відповідне число останнього місяця строку.
Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (ст. 253 ЦК України).
З особового рахунку за кредитним договором № 2203/1122 від 24 червня 2008 року вбачається, що останній платіж на погашення кредитної заборгованості внесений відповідачкою 11 листопада 2014 року у розмірі 979,64 доларів США, таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що строк позовної давності сплив 11 листопада 2017 року, тому з відповідачки на користь позивача слід стягнути заборгованість за кредитним договором за період з січня 2017 року по лютий 2019 року включно, в сумі 26 000 доларів США.
Не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не надано доказів про видачу відповідачці кредиту, оскільки згідно з виписки/особового рахунку, яка є належним та допустимим доказом у даній справі, вбачається, що відповідач до певного часу належним чином виконувала свої зобов'язання за кредитом, що свідчить про те, що відповідачка знала про умови кредитування та визнала свої зобов'язання за договором.
З урахуванням того, що доводи апеляційної скарги відповідача є ідентичними доводам відповідача, які були викладені нею в суді першої інстанції, як підстави для відмови в задоволенні позовних вимог позивача, яким суд першої інстанції надав належну правову оцінку та висновки суду є достатньо аргументованими в цій частині, колегія суддів вважає, що відсутні підстави повторно давати відповідь на ті самі аргументи скаржника, при цьому апеляційний суд враховує, що як, неодноразово зазначав ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року № 303А, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27 вересня 2001 року, № 49684/99, § 2).
ЄСПЛ визначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (рішення у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23, ЄСПЛ).
Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що підстав для скасування рішення Селидівського міського суду Донецької області від 20 травня 2024 року немає.
Відповідно до частин 1, 13 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З огляду на висновок про залишення апеляційних скарг без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Селидівського міського суду Донецької області від 20 травня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 23 жовтня 2024 року.
Головуючий:
Судді: