23 жовтня 2024 рокуЛьвівСправа № 460/22712/23 пров. № А/857/11108/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі :
головуючого судді : Кухтея Р.В.,
суддів : Гуляка В.В., Шевчук С.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2024 року (ухвалене головуючою-суддею Дорошенко Н.О. в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Рівне) у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Відділу державного нагляду (контролю) у Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення,
У вересні 2023 року фізична особа-підприємець (далі - ФОП) ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до Відділу державного нагляду (контролю) у Рівненській області (далі - Відділ державного нагляду, відповідач), в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №023981 від 22.08.2023.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 03.04.2024 позовні вимоги були задоволені повністю.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Відділ державного нагляду подав апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог повністю.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що в ході проведенні перевірки та складення акту контролюючому органу не надавався договір Оренди транспортного засобу №1524 від 04.09.2014, який долучений до позовної заяви, а також не пред'являвся при розгляді справи посадови особам контролюючого органу. Беручи до уваги положення ст.ст.34, 48 Закону України “Про автомобільний транспорт» №2344-ІІІ від 05.04.2001 (далі - Закон №2344), саме автомобільний перевізник зобов'язаний був забезпечити водія транспортного засобу договором (копією) оренди ТЗ для підтвердження під час перевірки факту дотримання вимог чинного законодавства. Вказує, що абз.3 ч.1 ст.60 Закону №2344 передбачена відповідальність за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених ст.ст.39, 48 цього Закону. На момент виникнення спірних правовідносин, під час здійснення Укртрансбезпекою своїх повноважень, позивач не надав документів, які б підтверджували ту обставину, що він не є автомобільним перевізником. Укртрансбезпека вважає, що надані до позову матеріали відносно оренди т/з іншою особою не є юридично значимими документами для цілей визначення перевізника, оскільки були відсутні на місці події, а фактичні обставини зафіксовані в акті, який саме, і є первинним носієм доказової інформації. Надання їх до матеріалів щодо оренди транспортного засобу згодом, жодним чином не спростовує та не змінює встановлених на місці події фактичних обставин, зафіксованих в акті проведення перевірки, не створює для цього акту наслідків юридично дефектного документу та не нівелює зафіксованих в акті обставин.
Позивач не скористався правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк.
Згідно п.1 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
З матеріалів справи видно, що у період з 24.07.2023 по 30.07.2023, на підставі щотижневого графіка рейдових перевірок №50305/35/27-23 від 21.07.2023 та відповідно до направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) №015738 від 21.07.2023, уповноваженими особами Відділу державного нагляду проводилася рейдова перевірка на окремо визначених ділянках дороги маршрутах руху, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі і транспортних засобів, місцях навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, місцях здійснення габаритно-вагового контролю під час виїзду з підприємств та місць стоянки, які знаходяться на території відповідно до системи адміністрування територіального устрою України Рівненської області.
26.07.2023 о 10 год 30 хв уповноваженими особами Відділу державного нагляду на відрізку автомобільної дороги М-06 “Київ-Чоп» (267 км) було здійснено перевірку транспортного засобу марки “MERCEDES-BENZ», моделі “VARIO 814D», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , який відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу належить на праві власності ОСОБА_1 Автомобілем керував водій ОСОБА_2 .
За наслідками перевірки складено акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом №020987 від 26.07.2023, у якому зафіксовано порушення, а саме : під час перевезення вантажів перевізник не забезпечив водія транспортного засобу оформленою товарно-транспортною накладною або іншими визначеними законодавством документами на вантаж, особистою карткою водія до цифрового тахографа, чим порушив вимоги ст.48 Закону №2344. Водій акт підписав, вказавши: “ознайомлений».
Відділом державного нагляду на адресу позивача надіслав повідомлення №60903/35/24-23 від 11.08.2023 про розгляд справи щодо порушення чинного законодавства у сфері автомобільного транспорту 22.08.2023 об 11 год 00 хв. Повідомлення надіслане позивачу 11.08.2023 рекомендованим поштовим відправленням з повідомленням про вручення за №0600038458334 та отримане позивачем 25.08.2023, що підтверджується конвертом поштового відправлення та інформацією про статус відстеження такого поштового відправлення.
22.08.2023 за результатами розгляду справи про порушення чинного законодавства у сфері автомобільного транспорту начальником Відділу державного нагляду винесено постанову №023981 про застосування адміністративно-господарського штрафу, якою до ФОП ОСОБА_1 за порушення законодавства про автомобільний транспорт, відповідальність за яке передбачена абз.3 ч.1 ст.60 Закону №2344 (перевезення вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених ст.48 цього Закону), застосовано штраф у розмірі 17000,00 грн.
Оспорювану постанову направлено позивачу засобами поштового зв'язку супровідним листом за вих.№64138/35/24-23 від 23.08.2023 (поштове відправлення №0600040833002), яку адресат отримав 25.08.2023, що підтверджується конвертом поштового відправлення та інформацією про статус відстеження такого поштового відправлення та не заперечується сторонами в заявах по суті справи.
Вважаючи протиправною оспорювану постанову, ФОП ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з вимогою про її скасування.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що транспортний засіб марки “MERCEDES-BENZ», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , на момент проведення відповідачем перевірки 26.07.2023, перебував у користуванні та розпорядженні ТзОВ фірма “Ольвія» відповідно до нотаріально посвідченого договору оренди (найму) №1524 від 09.09.2014. Таким чином, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 у даному випадку є власником вищевказаного транспортного засобу, при цьому доказів використання ним такого транспортного засобу у здійсненні власної підприємницької діяльності матеріали справи не містять. Натомість наявні докази вказують про передачу транспортного засобу у користування (найм) вказаного Товариства, в тому числі на час проведення відповідачем рейдової перевірки (26.07.2023).
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.
Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон №2344, згідно ч.14 ст.6 якого, державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).
Процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб'єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту, зокрема, вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом визначає Порядок проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі), затверджений постановою Кабінету Міністрів України №1567 від 08.11.2006 (далі - Порядок №1567).
Відповідно до п.2 Порядку №1567, рейдовим перевіркам (перевіркам на дорозі) підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних автомобільних перевізників (далі - транспортні засоби), що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.
Пунктом 15 Порядку №1567 передбачено, що під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) перевіряється виключно наявність визначених статтями 39 і 48 Закону №2344 документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом.
Частиною першою статті 48 Закону №2344 визначено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Згідно ч.2 ст.48 Закону №2344, документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є : для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
Пунктом 21 Порядку №1567 передбачено, що у разі виявлення в ході перевірки транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовими особами, що провели перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3. Про результати перевірки транспортного засобу посадова особа робить запис у дорожньому листі із зазначенням дати, часу, місця перевірки, свого прізвища, місця роботи і посади, номера службового посвідчення та ставить свій підпис.
Справа про порушення розглядається в органі державного контролю за місцезнаходженням суб'єкта господарювання або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи суб'єкта господарювання) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення (п.25 Порядку №1567).
Відповідно до п.26, 27 Порядку №1567, справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи суб'єкта господарювання. Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа суб'єкта господарювання повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням. У разі неявки уповноваженої особи суб'єкта господарювання справа про порушення розглядається без її участі. За наявності підстав керівник органу державного контролю або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додатком 5.
Відповідно до п.29 Порядку №1567, копія постанови видається не пізніше ніж протягом трьох днів після її винесення уповноваженій особі суб'єкта господарювання під розписку чи надсилається рекомендованим листом із повідомленням. У разі оскарження постанови про застосування фінансових санкцій стягнення сплачується не пізніше ніж протягом п'ятнадцяти днів після отримання повідомлення про залишення скарги без задоволення.
Отже, після складання посадовою особою органу державного контролю акту, в якому зафіксовано встановлені під час проведення перевірки порушення особою вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, в органі державного контролю за місцезнаходженням суб'єкта господарювання або за місцем виявлення порушення не пізніше протягом двох місяців з дня його виявлення здійснюється розгляд справи про порушення.
При цьому, розгляд справи про порушення можливий у відсутності уповноваженої особи суб'єкта господарювання лише у разі належного сповіщення суб'єкта господарювання про розгляд справи, а засобами сповіщення суб'єкта господарювання про розгляд справи про порушення визначено розписку чи рекомендований лист із повідомленням.
Верховний Суд у постанові від 11.02.2020 у справі № 820/4624/17 зазначив, що аналіз положень статті 48 Закону №2344 дає підстави для висновку, що законодавцем при визначенні документів для здійснення внутрішніх перевезень вантажів не встановлено їх вичерпний перелік, проте вказано на необхідність наявності інших документів, передбачених законодавством.
Абзацом третім частини першої статті 60 Закону №2344 встановлено відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи, зокрема за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону у вигляді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Надаючи оцінку обставинам справи, необхідно врахувати що відповідальність за порушення вимог законодавства у сфері автомобільного транспорту під час перевезення вантажів застосовується саме до автомобільних перевізників. Тобто, суб'єктом юридичної відповідальності згідно абз.3 ч.1 ст.60 Закону №2344 є автомобільний перевізник.
Згідно дефініції, наведеній у статті 1 Закону №2344, автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; вантажні перевезення - це перевезення вантажів вантажними автомобілями; водій - особа, яка керує транспортним засобом і має відповідне посвідчення встановленого зразка.
Статтею 33 Закону №2344 визначено, що автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб'єкт господарювання, який відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовують на законних підставах.
Таким чином, відповідальність за порушення вимог законодавства в сфері автомобільного транспорту під час перевезення вантажів несуть саме перевізники.
Як видно з матеріалів справи, ФОП ОСОБА_1 є власником ТЗ, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 , виданим 30.08.2014 Центр ДАІ 5601.
Статтею 799 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено письмову форму договору найму транспортного засобу.
09.09.2014 між ОСОБА_1 (Орендодавець) та ТзОВ фірма “Ольвія» (Орендар) було укладено договір оренди (найму), який посвідчено приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Усик С.І. та зареєстровано в реєстрі за №1524, за умовами якого ОСОБА_1 передає, а ТзОВ фірма “Ольвія» приймає в оренду (тимчасове платне користування), автомобіль марки “MERCEDES-BENZ VARIO 814D», загальний вантажний бортовий-тентований, 2006 року випуску, об'єм двигуна V=4249, кузов (шасі, рама) № НОМЕР_3 , реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належить Орендодавцю на підставі свідоцтва про реєстрацію ТЗ НОМЕР_2 , виданого 30.08.2014, Центр ДАІ 5601 (п.1); Орендар має право : використовувати ТЗ як на території України, так і за кордоном відповідно до призначення ТЗ; здійснювати перевезення як для потреб товариства, так і для інших фізичних та юридичних осіб згідно статутної діяльності (п.4); Строк дії договору п'ять років, тобто до дев'ятого вересня дві тисячі дев'ятнадцятого року (п.5); Якщо Орендар продовжує користуватися автомобілем після закінчення строку договору оренди, то, за відсутності заперечень Орендодавця протягом одного місяця, договір вважається продовженим на строк, який був раніше встановлений цим договором (ст.764 ЦК України) (п.6); Оплата за оренду вказаного ТЗ становить 2,00 гривні за один кілометр пробігу, але не менше 1000 гривень в один місяць, шляхом сплати Орендодавцем готівки в касі ТзОВ фірма “Ольвія» щомісячно до 25 числа наступного місяця. Сторони домовились, що орендна плата нараховується з 01.09.2014. Розмір орендної плати може змінюватися за згодою сторін (п.7).
Відповідно до акту приймання-передачі транспортного засобу в користування ТзОВ фірма “Ольвія» від 09.09.2014 сторонами підтверджено фактичну передачу в оренду вищезазначеного ТЗ.
Надані позивачем видаткові касові ордери №126 від 08.04.2023, №197 від 31.05.2023, №247 від 12.07.2023 та №283 від 05.08.2023 підтверджують здійснення оплати ТзОВ фірма “Ольвія» оренди вказаного транспортного засобу відповідно до договору №1524 від 09.09.2014 у липні 2023 року.
Також, полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АР/6706075 від 21.09.2022 підтверджується перебування в користуванні ТзОВ фірма “Ольвія» транспортного засобу марки MERCEDES-BENZ з державним реєстраційним номером НОМЕР_1 у 2023 році.
Отже, з наведеного слідує, що на час складання акта перевірки ТЗ був переданий позивачем в оренду третій особі, а тому позивач у спірних правовідносинах не має статусу автомобільного перевізника та не може бути суб'єктом відповідальності.
Колегія суддів зазначає, що оскільки ТЗ переданий позивачем в оренду ТзОВ фірма “Ольвія», договір оренди є чинним, недійсним не визнавався, то саме орендар ТзОВ фірма “Ольвія», а не позивач, є автомобільним перевізником у контексті приведених вище норм Закону №2344.
Вказане узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 22.02.2023 по справі №240/22448/20, відповідно до якої, відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, передбачена ч.1 ст.60 Закону №2344, застосовується до автомобільних перевізників, а не до власників/користувачів транспортного засобу, яким перевозиться вантаж. Автомобільний перевізник має використовувати транспортний засіб для перевезення вантажу на законних підставах. Проте автомобільним перевізником є той, хто за умовами договору (із замовником) про перевезення вантажу надає відповідну послугу (ст.ст.33, 50 Закону №2344), а не власник/користувач транспортного засобу. Тому автомобільний перевізник не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб (адже такі дані не завжди можуть збігатися).
Суд першої інстанції вірно врахував, що згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ТзОВ фірма “Ольвія» здійснює свою господарську діяльність за КВЕД 49.41 Вантажний автомобільний, в той час як ФОП ОСОБА_1 здійснює свою підприємницьку діяльність лише за КВЕД: 47.78 Роздрібна торгівля іншими невживаними товарами в спеціалізованих магазинах (основний); 47.99 Інші види роздрібної торгівлі поза магазинами; серед яких відсутні види діяльності, пов'язані з вантажними перевезеннями автомобільним транспортом.
Також, згідно витратної накладної №1248 від 25.07.2023, ТзОВ фірма “Ольвія» здійснювала переміщення товару (15 позицій) зі складу №8 (м. Рівне) до складу №10 (м. Корець). Товар прийнято від завідуючого складом №8 ОСОБА_3 через ОСОБА_2 та передано завідуючому складу №10 ОСОБА_4 . Вказана накладна містить детальне найменування вантажу, його кількість та ціну, а також підписи осіб, що здійснювали відвантаження та прийняття такого вантажу, директора та головного бухгалтера, які скріплені печатками ТзОВ фірма “Ольвія».
Крім того, товар, відображений у витратній накладній №1248 від 25.07.2023, аналогічний товару, зазначеному в товарно-транспортній накладній №1248 від 25.07.2023 в графі “Відомості про вантаж», згідно з якою автомобільний перевізник, замовник, вантажовідправник та вантажоотримувач є ТзОВ фірма “Ольвія».
При цьому, водій транспортного засобу марки “MERCEDES-BENZ», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 ОСОБА_2 , який 26.07.2023 здійснював перевезення вантажу, відповідно до наказу №115 від 15.08.2011 та довідки №76 від 11.09.2023 є працівником ТзОВ фірми “Ольвія».
З огляду на вказане, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивач не був належним суб'єктом відповідальності в контексті норм статті 60 Закону №2344.
Таким чином, під час проведення перевірки посадовими особами відповідача не було з'ясовано особу автомобільного перевізника.
Також, інформації про те, що саме позивач виступав автомобільним перевізником у спірних правовідносинах акт перевірки не містить.
Закон України “Про дорожній рух» дозволяє власнику автомобіля, або водію довіряти у встановленому порядку право користування і розпорядження приватним транспортним засобом іншій особі, яка має відповідне право керування. При цьому, факт передачі такого автомобіля в користування може бути підтверджено наявністю відповідного свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу та не вимагає від особи додатково оформляти будь-які інші документи.
Відповідач не надав належних та допустимих доказів того, що позивач на зазначеному транспортному засобі надавав будь-кому послуги з перевезення вантажів на замовлення або здійснював таке перевезення як суб'єкт господарювання.
Отже, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність оспорюваної постанови та наявності підстав для її скасування.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України “Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерела права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі “Проніна проти України» (рішення від 18.07.2006).
Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі “Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі “Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).
Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.10 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу.
Керуючись ст.ст.12, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2024 року по справі №460/22712/23 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. В. Кухтей
судді В. В. Гуляк
С. М. Шевчук