23 жовтня 2024 рокуЛьвівСправа № 500/8232/23 пров. № А/857/11072/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі :
головуючого судді : Кухтея Р.В.,
суддів : Гуляка В.В., Шевчук С.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2024 року (ухвалене головуючою-суддею Мірінович У.А. в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Тернополі) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) (далі - в/ч НОМЕР_2 , відповідач), в якому просив визнати протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_2 щодо не виплати йому додаткової винагороди, збільшеної до 100000 грн, передбачену постановою Кабінету Міністрів України (далі - КМУ, Уряд) №168 від 28.02.2022 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова №168), з січня 2023 року, зобов'язати відповідача здійснити йому виплату вказаної винагороди, а також нарахувати та виплатити йому компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати додаткової винагороди, відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою КМУ №159 від 21.02.2001 (далі - Порядок №159).
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 03.04.2024 у задоволенні позовних вимог було відмовлено повністю.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою задовольнити його позовні вимоги повністю.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що у період з січня 2023 року він приймав безпосередню участь у бойових діях та забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії. Вказує, що відповідач не здійснив нарахування та виплату йому збільшеної до 100000 грн додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, починаючи з січня 2023 року. Вважає, що оскільки під час участі з відбиття збройної агресії рф проти України, він перебував у Херсонській області, де велися активні бойові дії, а тому має право на отримання збільшеної до 100000 грн додаткової винагороди. Таким чином, відповідачем протиправно не виплачено йому спірну винагороду.
Відповідач не скористався правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк.
Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
З матеріалів справи видно, що ОСОБА_1 , 1981 року народження, є військовослужбовцем за мобілізацією, призваний ІНФОРМАЦІЯ_1 та направлений у розпорядження НОМЕР_1 прикордонного загону ДПСУ.
У період з 05.04.2022 по 27.09.2023 позивач проходив службу на посаді молодшого інспектора прикордонної служби 2 категорії 3 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби (тип А) відділу прикордонної служби “ ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип Б) НОМЕР_1 прикордонного загону ДПСУ та 26.12.2023 звільнений у запас ЗСУ відповідно до п.п.“г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» (за сімейними обставинами).
Згідно наданих на вимогу суду розрахункових листів про виплату позивачу заробітної плати за періоди 2023 року, у січні, лютому, березні, квітні, травні, червні, липні, серпні, вересні, жовтні та листопаді йому було проведено нарахування додаткової винагороди згідно п.1 Постанови №168 на період дії воєнного стану.
На виконання вимог суду щодо підтвердження місця перебування та виконання завдань у спірний період солдатом ОСОБА_1 , відповідач надав Витяг з журналу бойових дій відділу прикордонної служби “ ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип Б) НОМЕР_1 прикордонного загону ДПСУ №6/98-гриф обмеження доступу том 2 від 20.08.2022, №6/98-гриф обмеження доступу від 01.01.2023, №6/98-гриф обмеження доступу (том 2) від 08.08.2023 та Витяг з журналу бойових дій відділу прикордонної служби “ ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип Б) НОМЕР_1 прикордонного загону ДПСУ №6/98 - (гриф) том 3 від 21.09.2023, №6/98-(гриф) том 4 від 01.10.2023.
Як слідує із змісту вказаних витягів, солдат ОСОБА_1 перебував в таких населених пунктах : н.п. Комишами (Зимівник) - 46 38'12" пн. ш. 32 30'17" сх. д.; н.п. Кальне, Тернопільської області (відпустка); н.п. Білозерка - 46 37'29" пн. ш. 32 26'29" сх. д., н. п. Благовіщенське - 46 37Ч 1"пн. ш. 32 28'25 псх. д.
Відповідно до наказів (рішень) Головнокомандувача ЗСУ “Про визначення районів ведення воєнних (бойових) дій» №26 від 02.02.2023, №35 від 14.02.2023, №52 від 01.03.2023, №89 від 01.04.2023, №111 від 01.05.2023, №147 від 01.06.2023 і в подальшому, якими чітко визначені райони ведення бойових дій, у період з 01.01.2023 по 31.12.2023, до яких не входить жоден район або територіальна громада Херсонської або Миколаївської області, розташовані на Правому березі річки Дніпро, в той час як відповідними районами визначено райони лівобережної частини Херсонської області (на Схід від річки Дніпро або острови).
Зі змісту наданих Витягів в частині, що стосується характеру виконуваних солдатом ОСОБА_1 слідує, що на нього було покладено у спірний період обсяг виконання завдань, а саме : реагування на можливі загрози та подальшого ефективного виконання завдань, висвітлення надводної обстановки, недопущення висадки десанту, організація служби на постах спостереження, недопущення діяльності ДРГ противника, розгортання цілодобової комплексної системи спостереження, взяття під вогневий контроль шляхів переміщення противника та завчасного виявлення ознак підготовки до наступальних дій, з метою збереження життя та здоров'я військовослужбовців, контр-диверсійні заходи недопущення висадки десанту.
Представник позивача зазначає, що у спірний період позивач безпосередньо “перебував» у зоні, де ведуться активні воєнні (бойові) дії, брав участь та виконував завдання, спрямовані на захист територіальної цілісності України проти російської агресії, а тому має право на отримання додаткової винагороди відповідно до п.1 Постанови №168 у розмірі, збільшеному до 100000 грн, з розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах, з огляду на що звернувся із даним позовом в суд.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що доказів наявності передбачених законом підстав, згідно яких позивач набув право на нараховування та виплату додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, в іншому розмірі, а саме : у збільшеному розмірі до 100000 грн в матеріалах справи немає та таких суду не надано. При цьому, у матеріалах справи відсутні докази підтвердження конкретних дат (подій, тощо) в межах спірного періоду щодо безпосередньої участі позивача у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки та оборони, відсічі та стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення цих заходів, які стали б для відповідача підставою для виплати останньому підвищеної додаткової винагороди та застосування пропорційного підходу до визначення її розміру, встановленого Постановою №168.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Згідно п.20 ч.1 ст.106 Конституції України, Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
За змістом ч.1 ст.2 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» №2232-XII від 25.03.1992 (далі - Закон №2232), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Статтею 2 Закону №2232 визначено, що проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
За визначенням, яке міститься у ст.1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-ХІІ від 20.12.1991 (далі - Закон №2011), соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (ст.2 Закону №2011).
Частиною першою статті 9 Закону №2011 держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
Відповідно до ч.4 ст.9 Закону №2011, грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Відповідно до п.2, 3 постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №704), грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, розвідувальними органами, Адміністрацією Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації (далі - державні органи).
Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України визначений Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197 (далі - Порядок №260).
Згідно п.2 Порядку №260, грошове забезпечення військовослужбовця включає : щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення. До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років. До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія. До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту); допомоги.
Відповідно до п.3 Порядку №260, підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є : штат військової частини (установи, організації) (далі - військова частина); накази про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу військової частини, про вступ до виконання обов'язків за посадою, в тому числі тимчасово, про зарахування в розпорядження; накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення; накази про присвоєння військових звань; грошовий атестат або довідка про грошові виплати (за винятком осіб, призваних (прийнятих) на військову службу за контрактом, у тому числі під час проходження строкової військової служби).
Пунктом 17 Порядку №260 передбачено, що на період дії воєнного стану виплата грошового забезпечення особам офіцерського, старшинського, сержантського та рядового складу може встановлюватися за окремим рішенням Міністра оборони України.
У зв'язку із збройною агресією російської федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки та оборони України відповідно до п.21 ч.1 ст.106 Конституції України, Закону України “Про правовий режим воєнного стану», згідно Указу Президента України в Україні введено воєнний стан, який триває дотепер.
На виконання Указів Президента України №64 від 24.02.2022 “Про введення воєнного стану в Україні» та №69 від 24.02.2022 “Про загальну мобілізацію», Кабінет Міністрів України 28.02.2022 прийняв Постанову №168, відповідно до п.1 якої, на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським, а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 грн пропорційно в розрахунку на місяць (крім осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, яким така винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Відповідно до п.21 Постанови №168, порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.
Аналізуючи позовні вимоги щодо допущення відповідачем протиправної бездіяльності при нарахуванні та виплаті додаткової винагороди у період з січня 2023 року в сумі до 100000 грн, колегія суддів враховує наступне.
На виконання вимог ухвали Тернопільського окружного адміністративного суду від 01.03.2024 в/ч НОМЕР_2 на підтвердження фактично нарахованого та виплаченого позивачу грошового забезпечення у спірний період, були надані документи, з яких вбачається, що за період з січня 2023 року по листопад 2023 року солдату ОСОБА_1 виплачувалася додаткова винагорода у розмірі до 30000 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань, що передбачена Постановою №168.
Судом першої інстанції на підставі матеріалів справи враховано надані на вимогу суду витяги з журналу бойових дій відділу прикордонної служби “ ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип Б) НОМЕР_1 прикордонного загону ДПСУ №6/98-гриф обмеження доступу том 2 від 20.08.2022, №6/98-гриф обмеження доступу від 01.01.2023, №6/98-гриф обмеження доступу (том 2) від 08.08.2023 та витяги з журналу бойових дій відділу прикордонної служби “ ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип Б) НОМЕР_1 прикордонного загону ДПСУ №6/98 - (гриф) том 3 від 21.09.2023, №6/98-(гриф) том 4 від 01.10.2023, згідно яких позивач протягом спірного періоду перебував в населених пунктах : н.п. Комишами (Зимівник) - 46 38'12" пн. ш. 32 30'17" сх. д.; АДРЕСА_1 (відпустка); н.п. Білозерка - 46 37'29" пн. ш. 32 26'29" сх. д., н. п. Благовіщенське - 46 37Ч 1"пн. ш. 32 28'25 псх.д, які в період з 01.01.2023 по 31.12.2023 (згідно наказів (рішень) Головнокомандувача ЗСУ “Про визначення районів ведення воєнних (бойових) дій» №26 від 02.02.2023, №35 від 14.02.2023, №52 від 01.03.2023, №89 від 01.04.2023, №111 від 01.05.2023, №147 від 01.06.2023 і в подальшому) не входили до визначених районів ведення воєнних (бойових) дій, а зі змісту поставлених позивачу до виконання завдань видно, що на нього покладено у спірний період завдання пов'язані з реагування на можливі загрози та подальшого ефективного виконання завдань, висвітлення надводної обстановки, недопущення висадки десанту, організація служби на постах спостереження, недопущення діяльності ДРГ противника, розгортання цілодобової комплексної системи спостереження, взяття під вогневий контроль шляхів переміщення противника та завчасного виявлення ознак підготовки до наступальних дій, з метою збереження життя та здоров'я військовослужбовців; контр-диверсійні заходи недопущення висадки десанту.
Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що у матеріалах справи відсутні докази підтвердження конкретних дат (подій, тощо) в межах спірного періоду щодо безпосередньої участі позивача у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки та оборони, відсічі та стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення цих заходів, які стали б для відповідача підставою для виплати останньому підвищеної додаткової винагороди та застосування пропорційного підходу до визначення її розміру, встановленого Постановою №168.
Таким чином, колегія суддів враховуючи подані сторонами докази, дійшла висновку, що у спірні періоди позивач безпосередню участь у бойових діях не брав перебуваючи у захищеному пункті, у зв'язку з чим виплата додаткової винагороди здійснювалась у розмірі 100000 грн з розрахунку на місяць пропорційно часу проходження служби та участі в діях та заходах, а йому правомірно не виплачувалась та згідно з інформацією, наданою відповідачем за період з січня 2023 року по листопад 2023 року виплачувалася додаткова винагорода у розмірі до 30000 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань, що передбачена Постановою №168.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України “Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерела права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі “Проніна проти України» (рішення від 18.07.2006).
Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень
Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обгрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі “Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі “Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).
Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.3 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу.
Керуючись ст.ст.12, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2024 року по справі №500/8232/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. В. Кухтей
судді В. В. Гуляк
С. М. Шевчук