Справа № 640/9550/22 Суддя (судді) першої інстанції: Василенко Г.Ю.
23 жовтня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Мєзєнцева Є.І., Файдюка В.В., секретар судового засідання Євгейчук Ю.О., за участі представника відповідача Лов'як С.С. , розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2024 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України про визнання протиправними та скасування наказу, поновлення на роботі,
Історія справи.
27.06.2022 ОСОБА_2 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства інфраструктури України (далі - Міністерство Мінінфраструктури), в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати наказ державного секретаря Міністерства інфраструктури України Почтарьова Андрія № 62-К від 30.05.2022 про звільнення ОСОБА_2 з посади головного спеціаліста експертної групи з розвитку ринку та євроінтеграції Директорату залізничного транспорту у зв'язку з скороченням посади державної служби;
- поновити ОСОБА_2 на посаді головного спеціаліста експертної групи з розвитку ринку та євроінтеграції Директорату залізничного транспорту або на іншій рівнозначній посаді державної служби;
- стягнути з Міністерства інфраструктури України на користь ОСОБА_2 заробітну плату за час вимушеного прогулу з дня звільнення по день постановлення рішення суду про поновлення на роботі;
- стягнути з Міністерства інфраструктури України на користь ОСОБА_2 неправомірно утримані кошти за невідпрацьовані 15 календарних днів наперед виданої основної щорічної відпустки за період роботи з 06.04.2018 по 05.04.2019;
- стягнути з Міністерства інфраструктури України на користь ОСОБА_2 заподіяну моральну шкоду у розмірі 100 000 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що спірні накази про її звільнення з посади головного спеціаліста експертної групи з розвитку ринку та євроінтеграції Директорату залізничного транспорту на підставі ч.4 ст.87 Закону України «Про державну службу» є протиправними і підлягають скасуванню, оскільки позивачка не була попереджена про наступне звільнення у порядку та спосіб, передбачені чинним трудовим законодавством України, а також мала переважне право на залишення на роботі, як мати неповнолітніх дітей, що було проігноровано відповідачем під час прийняття оскаржуваного наказу.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 22.04.2024 р. позовні вимоги задоволено частково: визнано протиправним та скасовано наказ державного секретаря Міністерства інфраструктури України Почтарьова Андрія № 62-К від 30.05.2022 про звільнення ОСОБА_2 з посади головного спеціаліста експертної групи з розвитку ринку та євроінтеграції Директорату залізничного транспорту у зв'язку з скороченням посади державної служби; поновлено ОСОБА_2 на посаді головного спеціаліста експертної групи з розвитку ринку та євроінтеграції Директорату залізничного транспорту Міністерства інфраструктури України з 01.06.2022; стягнуто з Міністерства інфраструктури України на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01.06.2022 по 22.04.2024 (включно) в сумі 257008,62 грн.; стягнуто з Міністерства інфраструктури України на користь ОСОБА_2 неправомірно утримані кошти за невідпрацьовані 15 календарних днів наперед виданої основної щорічної відпустки за період роботи з 06.04.2018 по 05.04.2019; стягнуто з Міністерства інфраструктури України на користь ОСОБА_2 заподіяну моральну шкоду у розмірі 10000 грн. В інші частині позовних вимог відмовлено.
Приймаючи таке рішення суд першої інстанції виходив з того, що відповідач як суб'єкт владних повноважень не підтвердив належним доказом факт попередження позивачки як державного службовця про наступне звільнення.
Позивачка судове рішення не оскаржує.
Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати судове рішення через порушення норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення про відмову у задоволені позовних вимог у повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги аналогічні доводам позиції відповідача у суді першої інстанції, а саме те, що оскільки позивачка перебувала у відпустці, Мінінфраструктури не могло надіслати відповідне повідомлення про наступне звільнення на персоналізовану електронну поштову скриньку позивачки в домені серверу ІНФОРМАЦІЯ_1 . У той же час, з метою виконання вимог чинного законодавства та отримання контактної інформації працівників Міністерства для використання її при доведенні до відома державних службовців інформації або документів Мінінфраструктури 04.08.2021 було видано окреме доручення № 223/10/11-21, на виконання якого 05.08.2021 внутрішнім листом № 47/7524-21 надано контактну інформацію працівників Директорату, у тому числі позивачки, зокрема, адреса електронної пошти ІНФОРМАЦІЯ_2 Тож на вказану адресу позивачці й надсилалось повідомлення про наступне вивільнення.
Позивачка подала відзив на апеляційну скаргу, в якому погодилась з висновками суду першої інстанції.
Апелянт надав додаткові пояснення на підтвердження своєї позиції.
В судовому засіданні представника відповідача підтримав доводи апеляційної скарги.
Позивачка у судове засідання не з'явилася, про час, дату та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, що не перешкоджає розгляду справи по суті.
Колегія суддів, заслухавши пояснення представника апелянта доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Обставини справи.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що Відповідно до витягу з Єдиного державного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання № 8031-791866-2017, відповідним місцем проживання позивачки значиться: АДРЕСА_1 . Позивачка мати двох дітей 2009 та 2018 року народження.
З 02.06.2008 позивачка прийняла присягу державного службовця та працювала у Міністерстві транспорту та зв'язку України на посадах: провідного спеціаліста відділу кадрової роботи з керівниками підприємств Управління кадрів до 02.09.2008; з 02.09.2008 по 04.03.2011 на посаді головного спеціаліста відділу державної служби навчальних закладів та підвищення кваліфікації Управління кадрів; з 04.03.2011 працювала в Міністерстві інфраструктури України на посаді головного спеціаліста; 02.11.2016 переведена на посаду головного спеціаліста відділу технічної політики у сфері залізничного транспорту та метрополітену Департаменту державної політики в галузі залізничного транспорту; 17.03.2020 у зв'язку з введенням в дію штатного розпису на 2020 рік позивачка була переведена на посаду головного спеціаліста експертної групи з розвитку ринку та євроінтеграції Департаменту залізничного транспорту.
Позивачка подала державному секретарю Міністерства заяву від 17.05.2022 про готовність стати до роботи з 31.05.2022 у зв'язку з тим, що 30.05.2022 спливає термін відпустки по догляду за дитиною, яка потребує домашнього догляду.
Наказом Міністерства від 30.05.2022 № 62-К позивачку звільнено з посади головного спеціаліста експертної групи з розвитку ринку та євроінтеграції Директорату залізничного транспорту 31 травня 2022 року у зв'язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису державного органу без скорочення чисельності відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу».
Цим же наказом з позивачки утримано за невідпрацьовані 15 календарних днів наперед виданої основної щорічної відпустки за період роботи з 06.04.2018 по 05.04.2019.
Позивачка звернулась 01.06.2022 до Міністра Міністерства з вимогою про надання їй копій документів по звільненню та повідомила про незаконність дій державного секретаря щодо звільнення.
Натомість відповідач зазначив, що звільнення позивачки відбулося на підставі попередження про наступне звільнення у зв'язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису державного органу без скорочення чисельності від 20.08.2021, частини четвертої статті 87 Закону України «Про державну службу» та статей 22, 24 Закону України «Про відпустки», що направлялось позивачці на електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_2 (згідно з відомостями внутрішнього листа № 47/7524-21, складеного на виконання окремого доручення Державного секретаря Міністерств від 04.08.2021 № 223/10/11-21).
При цьому вказав, що з 08.10.2018 по 30.05.2021 позивачка перебувала у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; з 31.05.2021 по 30.11.2021 і з 01.12.2021 по 30.05.2022 позивачка перебувала у відпустці без збереження заробітної плати для догляду за дитиною, яка потребує домашнього догляду, після закінчення якої її було правомірно звільнено.
Вищенаведені обставини підтверджені належними, достатніми та допустимим доказами, і не є спірними.
Нормативно-правове обґрунтування.
Частиною другою статті 3 Конституції України встановлено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави
Згідно зі статтею 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Статтею 24 Конституції України визначається, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Відповідно до статті 38 Конституції України, громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
Громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.
Кодекс законів про працю України визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Частиною другою статті 40 КЗпП України встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 частини першої цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Згідно з частинами першою-третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.
Разом з тим, за приписами частини п'ятої статті 40 КЗпП України (у редакції на час прийняття спірного наказу про звільнення) особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України від 10.12.2015 № 889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон № 889-VIII).
Відповідно до частини другої статті 1 Закону № 889-VIII державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.
Згідно з пунктами 4, 7 частини першої статті 2 Закону № 889-VIII, у Законі вживаються терміни у такому значенні, зокрема: посада державної служби - визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу з установленими відповідно до законодавства посадовими обов'язками у межах повноважень, визначених частиною першою статті 1 цього Закону; суб'єкт призначення - державний орган або посадова особа, яким відповідно до законодавства надано повноваження від імені держави призначати на відповідну посаду державної служби в державному органі та звільняти з такої посади.
Відповідно до частини першої, другої статті 3 Закон № 889-VIII регулює відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.
Дія цього Закону поширюється на державних службовців, окрім іншого, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади.
Частинами другою, третьою статті 5 Закон № 889-VIII визначено, що відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.
Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Таким чином, норми Закону № 889-VIII є спеціальними по відношенню до норм Кодексу законів про працю України.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 83 Закону № 889-VIII державна служба припиняється за ініціативою суб'єкта призначення (стаття 87 цього Закону).
За приписами пункту 1 частини першої, частини третьої, п'ятої статті 87 Закону № 889-VIII підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
Суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.
Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб'єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.
Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.
Наказ (розпорядження) про звільнення державного службовця у випадках, передбачених частиною першою цієї статті, може бути виданий суб'єктом призначення або керівником державної служби у період тимчасової непрацездатності державного службовця або його відпустки із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки.
Відповідно до статті 9-1 Закону № 889-VIII доведення інформації або документів до відома державного службовця відповідно до вимог цього Закону здійснюється шляхом її вручення або надсилання поштою, в тому числі з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку. У разі доведення інформації або документів шляхом використання інших засобів телекомунікаційного зв'язку такий спосіб фіксується протоколом у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Інформація або документи надсилаються державному службовцеві за адресою місця проживання/перебування або на його адресу електронної пошти чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку за наявними в особовій справі контактними даними.
Державний службовець при вступі чи проходженні державної служби зобов'язаний повідомити службу управління персоналом про його засоби електронної пошти чи інші засоби телекомунікаційного зв'язку з ним з метою їх використання для доведення до відома державного службовця інформації або документів.
Інформація або документи, надіслані поштою, в тому числі електронною, чи шляхом передачі з використанням інших засобів зв'язку вважаються такими, що доведені до відома державного службовця на п'ятий календарний день з моменту їх відправлення.
Висновки суду.
Системний аналіз вищенаведених норм закону дає підстави зробити висновок, що особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України(у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників), а також особливості застосування до них положень частини другої статті 40 КЗпП України, статті 42, частин першої, другої і третьої статті 49-2 КЗпП України, встановлюються законом, що регулює їхній статус. Так, відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є: скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
Таким чином, процедура скорочення держслужбовців має певні особливості, зокрема: державному службовцю має бути вручено (направлено) письмове попередження за 30 днів до дня звільнення; за наявності можливості одночасно запропоновано іншу посаду; враховано переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.
Отже, матеріалами справи підтверджено, що наказом Мінінфраструктури від 28.07.2021 № 393 затверджена структура апарату Міністерства штатною чисельністю 262 одиниці. Наказом Міністерства від 05.08.2021 № 413 «Про введення в дію структури та штатного розпису Міністерства інфраструктури України на 2021 рік» введено з 16.08.2021 структуру апарату Мінінфраструктури. Внаслідок вказаних змін у структурі апарату Мінінфраструктури на 2021 рік відсутній самостійний структурний підрозділ - Директорат залізничного транспорту.
У зв'язку із перебуванням позивачки з 31.05.2021 по 30.11.2021 у відпустці без збереження заробітної плати для догляду за дитиною, тобто на момент реалізації наведених змін, Мінінфраструктури 22.08.2021 було надіслано позивачці попередження про наступне звільнення у зв'язку з скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», на адресу електронної пошти ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що працівниками Управління персоналу Мінінфраструктури складено протокол від 20.08.2021 відповідно до вимог Порядку фіксації доведення інформації або документів до відома державного службовця шляхом використання засобів телекомунікаційного зв'язку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 № 1042.
Інших заходів додаткового повідомлення про наступне звільнення відповідач не вживав.
Вказані обставини апелянтом не спростовано.
Позивачка була звільнена на наступний день після закінчення відпустки для догляду за дитиною 31.05.2022, було прийнято спірний наказ про звільнення на підставі ч.4 ст.87 Закону України «Про державну службу».
Приймаючи до уваги вказані обставини колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність наказу про звільнення позивачки оскільки відповідач як суб'єкт владних повноважень не підтвердив належним доказом факт попереджена позивачку як державного службовця про наступне звільнення.
Згідно чинного законодавства певні обставини мають підтверджуватися певними доказами, таким доказом могло бути поштове відправлення з відміткою про вручення позивачки чи інший документ з особистим підписом позивачки.
Щодо доводів про направлення листа на електронну адресу відповідно до положень Закону № 889-VIII, то суд першої інстанції правильно зазначив, що фактично цей Закон дав керівнику державної служби право вибору способу повідомлення державного службовця, зокрема, за адресою місця проживання/перебування або на його адресу електронної пошти, проте в особовій справі позивачки не було даних про її електрону адресу.
Крім того, задовольняючи позов, суд першої інстанції взяв до уваги, що відповідно до повідомлення від MailRelay postmaster@mtu.gov.ua доставка отримувачу ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснена, але сервер призначення не надіслав повідомлення про це ІНФОРМАЦІЯ_2
На думку колегії суддів і ця обставина має значення для розгляду справи по суті на підтвердження позиції позивачки.
Отже, згідно ч.1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Надаючи оцінку всім доводам апелянта, судова колегія приймає до уваги рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому Суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід…».
Згідно зі ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
З урахуванням вищевикладеного, проаналізувавши всі доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не заслуговують уваги, оскільки не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.
Щодо інших позовних вимог слід наголосити, що вони є похідними від основних позовних вимог про протиправність наказу про звільнення, тому також підлягають задоволенню через їх обґрунтованість на підставі закону.
Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом апеляційної інстанції не здійснено зміни або скасування рішення суду, а тому, відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають.
Повний текст постанови виготовлено 23.10.2024.
Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2024 р. - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2024 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України про визнання протиправними та скасування наказу, поновлення на роботі - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Колегія суддів: О.В. Карпушова
Є.І. Мєзєнцев
В.В. Файдюк