Справа № 580/4588/24 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Гайдаш В.А., Суддя-доповідач Кобаль М.І.
23 жовтня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Кобаля М.І.,
суддів Бужак Н.П., Файдюка В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 04 липня 2024 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі по тексту - відповідач) в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати позивачу одноразової грошової допомоги у розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 04 липня 2024 року позов задоволено повністю.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.
В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційних скарг, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов'язкова.
З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а оскаржуване рішення скасувати, виходячи з наступного.
Згідно із п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 та наказом командира Військової частини НОМЕР_1 №265 від 19.09.2023, був звільнений, на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (а.с.13).
Згідно витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 21.01.2024 №22, яким внесено зміни в наказ №265 від 19.09.2023, ОСОБА_1 був звільнений з військової служби, на підставі на підставі пп. «г» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», під час проведення мобілізації та дії воєнного стану, а саме: якщо їхні близькі родичі загинули або пропали безвісти під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану (а.с.14).
Оскільки відповідачем не було здійснено виплату позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні, у розмірі 25% місячного грошового забезпечення, за кожний повний календарний рік служби, ОСОБА_1 21.01.2024 звернувся до відповідача із рапортом щодо виплати вищезазначеної грошової допомоги.
Листом від 05.02.2024 №794 Військова частина НОМЕР_1 повідомила про відсутність підстав для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні.
Вважаючи протиправною відмову відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом для захисту своїх прав та законних інтересів.
Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що неузгодженості, які не усунуті на законодавчому рівні, в нормах Закону №2232-ХІІ та Закону №2011-ХІІ, не можуть бути підставою для відмови позивачу у виплаті належної йому одноразової грошової допомоги, а тому позивач має право на виплату 25% місячного грошового забезпечення, за кожний повний календарний рік служби.
Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він не знайшов свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.
Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Статтею 64 Конституції України встановлено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі по тексту - Закон № 2232-ХІІ, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин - 12.10.2023) Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом:
- призову громадян України на військову службу;
- прийняття громадян України на військову службу за контрактом.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 2232-ХІІ звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється:
а) у запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров'я придатні до військової служби;
б) у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування в запасі та у військовому резерві або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров'я до військової служби з виключенням з військового обліку.
Згідно з ч. 5 статті 26 Закону № 2232-ХІІ контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах, зокрема:
п.3) під час проведення мобілізації та дії воєнного стану:
- «г» через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), а саме: якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати, дід, баба або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.
Відповідно до п. 3 ч. 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей Закону» № 2011-ХІІ (далі по тексту - Закон № 2011-ХІІ, у редакції, яка діяла на дату звільнення позивача з військової служби - 05.10.2023) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, виплачується одноразова грошова допомога в таких розмірах:
- 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за наявності вислуги 10 календарних років і більше - які звільняються з військової служби за власним бажанням та через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, у мирний час.
Кабінет Міністрів України ухвалив постанову від 12 червня 2013 року № 413 (далі - Постанова № 413), якою - на виконання положень статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» № 2232-ХІІ, статті 106 Кодексу цивільного захисту України, пункту 35 Положення про проходження громадянами України служби у військовому резерві внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, затвердженого Указом Президента України від 10 серпня 2012 року № 470, пункту 28 Положення про проходження громадянами України служби у військовому резерві Збройних Сил України, затвердженого Указом Президента України від 29 жовтня 2012 року № 618 - затвердив Перелік сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу (далі також - Перелік № 413).
У даному випадку, спірним є питання, чи має право ОСОБА_1 на отримання 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Так, ст. 26 Закону № 2232-ХІІ пов'язує підстави для звільнення з військової служби з видами військової служби (частина шоста статті 2 Закону № 2232-ХІІ) та умовами (періодами) її проходження.
Зокрема, частина 5 статті 26 Закону № 2232-ХІІ розрізняє (виокремлює, групує) такі умови (обставини) для припинення (розірвання) контракту та звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом: у мирний час (пункт 1 частини п'ятої); під час дії особливого періоду (крім періодів з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) (пункт 2 частини п'ятої); з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації (пункт 3 частини п'ятої).
Позаяк для цілей звільнення з військової служби стаття 26 Закону № 2232-ХІІ чітко відокремлює підстави для звільнення військовослужбовців під час дії воєнного стану від підстав для звільнення військовослужбовців зі служби під час дії особливого періоду, то є достатні підстави вважати, що й виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, які звільняються зі служби, має зв'язок (залежність) як з нормативною підставою, за якою звільнений військовослужбовець, так і з умовами (обставинами), за яких військовослужбовець реалізував своє право на звільнення зі служби.
Для оцінювання дій, рішень чи бездіяльності відповідача через призму дотримання вимог пункту 2 статті 15 Закону № 2011-ХІІ цей аспект важливий, адже застосування приписів цієї статті вимагає наявності (сукупності) відповідних юридичних фактів.
Як встановлено судом апеляційної інстанції та вбачається з витягів з наказів командира Військової частини НОМЕР_1 від 19.09.2023 № 265 та від 21.01.2024 року № 22, загальна вислуга років ОСОБА_1 у Збройних Силах України - 32 роки 04 місяці 08 днів.
Колегія суддів апеляційної інстанції, під час розгляду даної справи має надати оцінку поєднанню (зв'язку) пункту 3 ч. 2 статті 15 Закону № 2011-ХІІ (у редакції, яка діяла на час звільнення позивача з військової служби) та підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону № 2232-ХІІ.
Так, суд першої інстанцій, дійшов висновку, що позивач як військовослужбовець, який звільнився, відповідно до пп. «г» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», під час проведення мобілізації та дії воєнного стану, а саме: якщо їхні близькі родичі загинули або пропали безвісти під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану, має право на одноразову грошову допомогу в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Натомість, правові положення пункту 3 ч. 2 статті 15 Закону № 2011-ХІІ (у редакції, яка діяла на час звільнення позивача з військової служби - 05.10.2023) визначають право військовослужбовця, на виплату одноразової грошової допомоги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за наявності вислуги 10 календарних років і більше - які звільняються з військової служби за власним бажанням та через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, у мирний час.
Разом з тим, станом на момент звільнення позивача (19.09.2023) та прийняття наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 21.01.2024 №22, яким внесено зміни в наказ №265 від 19.09.2023, і який є чинним на момент розгляду справи, ОСОБА_1 був звільнений з військової служби під час проведення мобілізації та дії воєнного стану в України.
У контексті цієї справи, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що для виплати одноразової грошової допомоги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби недостатньо тільки існування у військовослужбовця вислуги 10 років і більше на час звільнення зі служби, але також обов'язковим є дотримання інших умов, зокрема відсутність дії воєнного стану, і наявність мирного часу в Україні.
В даному випадку підстави для звільнення з військової служби ОСОБА_1 передбачені через «сімейні обставини або інші поважні причини», які передбачені, зокрема, пп. «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону № 2232-ХІІ, і які стосуються особливого періоду та воєнного стану.
Тобто, колегія суддів доходить висновку, що для звільнення позивача з військової служби не було підстав для застосування Переліку сімейних обставин та інших поважних причин , які затверджені Постановою № 413, як, власне, («бланкетної») умови для звільнення зі служби (зокрема, відповідно до підпункту «г» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ), а звідси - для застосування статті 15 Закону № 2011-XII (у редакції, яка діла на дату звільнення позивачки з військової служби) в цілях виплати одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби (яка якраз пов'язувалася з підставами, визначеними у згаданому Переліку № 413).
Подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24.01.2024 по справі №140/1143/23.
Правовими положеннями ч.5 ст. 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Аналіз наведених правових положень та вищезазначених обставин справи дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції для висновку, що позивач не має права на отримання та виплату одноразової грошової допомоги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, оскільки така виплата здійснюється Державою тільки у мирний час.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
При прийнятті рішення колегія суддів також враховує, що відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що судом першої інстанції рішення прийнято з порушення норм матеріального та процесуального права.
У зв'язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу відповідача задовольнити в повному обсязі, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Так, згідно ч. 1 ст. 260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності.
Керуючись ст.ст. 242, 257, 260, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, Шостий апеляційний адміністративний суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - задовольнити повністю.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 04 липня 2024 року - скасувати.
Ухвалити нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії відмовити повністю.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя: М.І. Кобаль
Судді: Н.П. Бужак
В.В. Файдюк
Повний текст виготовлено 23.10.2024 року