Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
23 жовтня 2024 р. № 520/20421/24
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Спірідонова М.О., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, 5,м. Харків,Харківська обл., Харківський р-н,61022) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з зазначеним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому з урахуванням уточнення позовних вимог, просить суд:
1. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, яка полягає у нездійсненні перерахунку пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2024 року в розмірі 90% всіх складових заробітної плати визначених в довідці про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця станом на грудень 2023 року№2000- 0604-8/17826 від 31.01.2024 року, та довідці про складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державної служби, і яка на момент виходу на пенсію не займає посади державної служби №2000-0604-8/17816 від 31.01.2024 року без обмеження пенсії максимальним розміром;
2. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2024 року в розмірі 90% всіх складових заробітної плати визначених в довідці про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця станом на грудень 2023 року №2000-0604-8/17826 від 31.01.2024 року, та довідці про складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державної служби, і яка на момент виходу на пенсію не займає посади державної служби №2000-0604-8/17816 від 31.01.2024 року без обмеження пенсії максимальним розміром;
3. Стягнути на користь позивача сплачений судовий збір.
В обґрунтування позову зазначено, що бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, яка полягає у нездійсненні перерахунку пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2024 року в розмірі 90% всіх складових заробітної плати визначених в довідці про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця станом на грудень 2023 року№2000- 0604-8/17826 від 31.01.2024 року, та довідці про складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державної служби, і яка на момент виходу на пенсію не займає посади державної служби №2000-0604-8/17816 від 31.01.2024 року без обмеження пенсії максимальним розміром є протиправною та такою, що порушує права позивача на пенсійне забезпечення.
Ухвалою суду від 14.08.2024 року відкрито спрощене провадження по справі та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.
Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана та отримана відповідачем через електронний кабінет, що підтверджується матеріалами справи.
Від відповідача, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, відзив на адміністративний позов не надходив, отже, своїм правом на подання відзиву по адміністративній справі відповідач не скористався.
Відповідно до ч. 2 ст. 175 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України зазначено, що у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
З огляду на вищезазначені приписи Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін в порядку письмового провадження за наявними в матеріалах справи доказами.
Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, вивчивши норми матеріального та процесуального права, якими врегульовані спірні правовідносини вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав та мотивів.
Судом встановлено, що позивач - ОСОБА_1 , є пенсіонером державної служби, отримує пенсію, призначену в розмірі 90% грошового забезпечення відповідно до вимог Закону України «Про державну службу» та перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області позивачу було видано довідку про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця станом на грудень 2023 року №2000-0604-8/17826 від 31.01.2024, та довідку про складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державної служби, і яка на момент виходу на пенсію не займає посади державної служби №2000-0604-8/17816 від 31.01.2024.
Позивач, вбачаючи в неврахуванні при розрахунку пенсії позивача довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця станом на грудень 2023 року №2000- 0604-8/17826 від 31.01.2024, та довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державної служби, і яка на момент виходу на пенсію не займає посади державної служби №2000-0604-8/17816 від 31.01.2024 порушення своїх прав, звернувся за їх захистом до суду.
Суд, надаючи оцінку спірним правовідносинам, зазначає наступне.
Згідно зі ст. 22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, який регулює особливості призначення пенсії державним службовцям, є Закон № 889-VІІ.
Згідно з пунктом 2 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 889-VIII втратив чинність Закон України "Про державну службу" від 19 грудня 1993 року № 3723-ХІІ, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.
Відповідно до пункту 10 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 889-VІІ, який набрав чинності з 01 травня 2016 року, державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 року, №52, стаття 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 року, № 52, стаття 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Пунктом 12 вказаного розділу встановлено, що для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України 1993 року, № 52, стаття 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 року, № 52, стаття 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Отже, за наявності у особи певного стажу державної служби станом на 01 травня 2016 року (10 років для осіб, які на зазначену дату займають посади державної служби або 20 років незалежно від того, чи працює особа на державній службі станом на 01 травня 2016 року), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ, але у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Частиною першою статті 37 Закону № 3723-ХІІ встановлено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що необхідними умовами для одержання права на пенсію державних службовців особами, які станом на 01 травня 2016 року мали не менш як 10 років стажу державної служби та займали посаду, віднесену до відповідної категорії посад державних службовців, є досягнення такими особами пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", та набуття страхового стажу, передбаченого абзацом 1 частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців.
Тобто до 01 травня 2016 року (дата набрання чинності Законом № 889-VІІ) право на пенсію державного службовця мали особи, які:
а) досягли пенсійного віку (передбаченого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (62 роки - для чоловіків, 60 років - для жінок)) та мають передбачений законодавством страховий стаж;
б) мали стаж державної служби не менш як 10 років та на час досягнення пенсійного віку працювали на посадах державних службовців або стаж не менш як 20 років на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Після 01 травня 2016 року відповідно до статті 90 Закону № 889-VІІІ пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". При цьому у пункті 2 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 889-VIII законодавець визначив, що для осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу, застосовується стаття 37 Закону 3723-ХІІ. В свою чергу у пунктах 10 та 12 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 889-VІІІ перелічені умови щодо віку, страхового стажу та стажу державної служби, за дотримання яких у сукупності особа має право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ.
Отже, головними умовами для переведення на пенсію державного службовця є дотримання сукупності вимог, визначених ч. 1 ст. 37 Закону № 3723-ХІІ і Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889, а саме щодо віку, страхового стажу та стажу державної служби.
Згідно з п. 4-7 розділу XV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV ( далі Закон №1058-ІV) особи, пенсію яким переведено на пенсію на умовах цього Закону, у будь-який час можуть звернутися до органів Пенсійного фонду для переведення на пенсію/щомісячне довічне грошове утримання за нормами законів України "Про Кабінет Міністрів України", "Про державну службу", "Про Національний банк України", "Про дипломатичну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про прокуратуру", "Про статус народного депутата України", "Про судоустрій і статус суддів", "Про судову експертизу","Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", Митного кодексу України, Податкового кодексу України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України із встановленням розміру пенсії, отримуваного до такого переведення, з 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому надійшла така заява.
Суд зазначає, що спірним у даній справі є протиправність бездіяльності пенсійного органу щодо неврахування при розрахунку пенсії позивача довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця станом на грудень 2023 року №2000-0604-8/17826 від 31.01.2024, та довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державної служби, і яка на момент виходу на пенсію не займає посади державної служби №2000-0604-8/17816.
Суд зазначає, що інших підстав (недостатність віку або стажу роботи) для врахування вказаних довідок відповідачем не зазначено. Крім того, сам факт видачі вказаних довідок (довідка про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця та довідка про складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державної служби, і яка на момент виходу на пенсію не займає посади державної служби) вказує на визнання права позивача. Таким чином, відповідач обґрунтовує свою бездіяльність відсутністю на даний час в законодавстві процедури перерахунку пенсії колишнім державним службовцям.
Варто зазначити, що перерахунок пенсій, призначених відповідно до ст. 37 Закону № 3723-ХІІ до набрання чинності Законом № 889-VIII був врегульований статтею 37-1 Закону № 3723-ХІІ згідно з якою, умови та порядок перерахунку призначених пенсій державним службовцям визначаються Кабінетом Міністрів України.
Однак, підпунктом 1 пункт 2 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 889-VIII визнано таким, що втратив чинність Закон України "Про державну службу" від 19 грудня 1993 року № 3723-ХІІ, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.
Оцінюючи конституційність підпункту 1 пункту 2 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення Закону № 889, Конституційний Суд України у рішенні від 23.12.2022 №3- р/2022 зазначив, що регулювання пенсійного забезпечення державних службовців у залежності від часу призначення пенсій здійснювалося або здійснюватиметься згідно з нормативними актами, насамперед законами України, відповідно до яких зазнавали змін форми, види, підстави та умови пенсійного забезпечення державних службовців.
З дня набрання чинності Законом № 889-VIII пенсійне забезпечення суб'єкта права на конституційну скаргу та інших державних службовців унормовано Законом № 1058-IV як загальним законом (lex), що регулює відносини між усіма суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Водночас право на призначення пенсії на підставі статті 37 Закону № 3723-ХІІ, як спеціального закону (lex specialis) збережено для осіб, визначених у пунктах10, 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення Закону № 889-VIII. Проте цим особам не надано права на індексацію та перерахунок розміру призначених їм пенсій.
Конституційний Суд України у своїх у рішеннях зазначав, що зміна механізму нарахування соціальних виплат та допомоги повинна відбуватися відповідно до критеріїв пропорційності та справедливості і є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів власне сутність змісту права на соціальний захист. Верховна Рада України має конституційне повноваження ухвалювати закони, що визначають та змінюють нормативне регулювання пенсійного забезпечення, водночас законодавець має узгоджувати приписи законів, які вона ухвалює, із приписами Конституції України.
Конституційний Суд України неодноразово вказував, що однією з вимог принципу верховенства права (правовладдя) є вимога юридичної визначеності, яка вимагає, щоб юридичні норми були зрозумілими й точними, а також щоб їхньою метою було забезпечення передбачності ситуацій та правовідносин. Конституційний Суд України стверджує, що особа має право на розумні очікування щодо послідовності та цілісності законотворчої діяльності Верховної Ради України як єдиного органу законодавчої влади в Україні.
У даному випадку в суб'єкта права на конституційну скаргу та інших державних службовців були певні правомірні очікування стосовно їх пенсійного забезпечення на підставі приписів статті 37 Закону № 3723-ХІІ.
Також Конституційний Суд України у цьому проваджені оцінив конституційність підпункту 1 пункту 2 розділу «Прикінцеві та перехідні положення Закону № 889-VIII з урахуванням доводів суб'єкта права на конституційну скаргу щодо неможливості збільшення розміру пенсії, призначеної на підставі статті 37 Закону № 3723-ХІІ.
У цьому контексті, Конституційний Суд вказав, що позитивні обов'язки держави у сфері соціального захисту полягають, зокрема, у належному унормуванні відносин.
Гарантоване статтею 46 Основного Закону України право на соціальний захист ґрунтується на тому, що розміри пенсій, інших видів соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають бути визначені з урахуванням потреб людини, людської гідності та інших конституційних цінностей, а також на тому, що за наявності економічних та інших передумов розміри пенсій, інших видів соціальних виплат та допомоги мають бути своєчасно індексовані та/або перераховані.
Конституційний Суд України у Рішенні вказав, що «юридичний механізм індексації та перерахунку розмірів пенсій, інших видів соціальних виплат та допомоги є однією з конституційних гарантій дієвості права на соціальний захист.
Верховна Рада України для розвитку, конкретизації та деталізації приписів статей 3, 8, частини першої статті 24, статті 46 Основного Закону України має унормовувати в законах підстави, порядок та умови індексації та перерахунку розмірів усіх видів пенсій для всіх груп пенсіонерів.
У зв'язку з тим, що в підпункті 1 пункту 2 розділу «Прикінцеві та перехідні положення Закону № 889-VIII немає посилання на статтю 37-1 № 3723-ХІІ, для суб'єкта права на конституційну скаргу та інших осіб, яким надано право на призначення пенсії на підставі статті 37 Закону3723-ХІІ, унеможливлено перерахунок розмірів пенсій, тобто їх осучаснення. Унаслідок цього існує відмінність у розмірах пенсій державних службовців, призначених на підставі статті 37 Закону № 3723-ХІІ, залежно від часу призначення пенсій.
Ураховуючи наведене, Конституційний Суд України зазначив, що сучасний стан законодавчого врегулювання відносин з перерахунку розмірів пенсій суб'єкта права на конституційну скаргу та інших осіб, яким надано право на призначення пенсії на підставі статті 37 Закону 3723-ХІІ, є не звичайною законодавчою прогалиною (лакуною), а законодавчим упущенням (legislative omission), наявність якого є порушенням Конституції України.
З огляду на наведене Конституційний Суд України визнав, що підпункт 1 пункту 2 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII суперечить частині другій статті 3, частинам першій, другій статті 8, частині першій статті 24, статті 46 Конституції України в тім, що він унеможливив перерахунок розмірів пенсій, призначених на підставі статті 37 Закону №3723-ХІІ.
Отже, станом на час звернення позивача із заявою про перерахунок пенсії держслужбовця на підставі довідок про складові заробітної плати станом на 2023 рік, існувала законодавча прогалина щодо можливості перерахунку пенсії особам, яким пенсія, призначена підставі статті37 Закону № 3723-ХІІ. Наразі, ані Закон № 889-VІІІ, ані Закон № 1058-IVне передбачають підстав (умов) для перерахунку пенсії державного службовця вищевказаним особам, яким пенсія призначена на підставі ст. 37 Закону № 3723-ХІІ.
Наразі, ані Закон № 889-VІІІ, ані Закон № 1058-IVне передбачають підстав (умов) для перерахунку пенсії державного службовця вищевказаним особам, яким пенсія призначена на підставі ст. 37 Закону № 3723-ХІІ.
У рішенні від 23.12.2022 № 3-р/2022 Конституційний суд України вказав, що для дотримання балансу приватних інтересів суб'єкта права на конституційну скаргу та інших осіб, яким надано право на призначення пенсії на підставі статті 37 Закону №3723, і публічного інтересу в збереженні збалансованості Державного бюджету України під час дії в Україні воєнного стану, Конституційний Суд України відтермінував втрату чинності підпунктом1 пункту 2 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення Закону № 889-VIII.
Визнаний неконституційним припис Закону втрачає чинність через три місяці з дня припинення чи скасування в Україні воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні від24лютого 2022 року №64/2022 зі змінами. Також Конституційний Суд України зобов'язав Верховну Раду України привести нормативне регулювання у відповідність із Конституцією України та цим Рішенням.
Отже, станом на час розгляду справи підпункт 1 пункту 2 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII є діючим та не втратив чинність.
Разом з цим, відповідно до статті 7 КАС суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Отже, з огляду на визначені в частині третій статті 7 КАС загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами підпункт 1 пункту 2 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII є протиправними й такими, що не відповідають правовим актам вищої юридичної сили, з урахуванням РКСУ від 23.12.2022 № 3-р/2022.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 9 червня 2022 року по справі № 520/2098/19 зазначає що Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними ( аналогічні правові висновки також містяться в постановах від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19).
Така ж правова позиція була неодноразово викладена й у постановах Верховного Суду України, зокрема у постанові від 10 лютого 2016 року у справі № 537/5837/14-а, де суд зазначив, що, керуючись принципом законності та виходячи із визначених у частині четвертій статті 9 КАС (у редакції, чинній на час прийняття судових рішень) загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, для визначення розміру разової грошової допомоги учасникам бойових дій у 2014 році слід застосовувати не постанову Кабінету Міністрів України, а закон.
Отже, з урахуванням вимог статті 7 КАС, а також того, що рішення Конституційного Суду України від 23.12.2022 № 3-р/2022 встановлено неконституційність підпункту1 пункту 2 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII, суди у період чинності цієї норми, хоч ці норми й не були скасовані на момент спірних правовідносин, не можуть їх застосовувати.
Суд зазначає, що постановою КМУ від 14.09.2016 «Деякі питання пенсійного забезпечення окремих категорій осіб» визначено, що з 1 жовтня 2017 р. пенсії, призначені після набрання чинності Законом України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" (крім пенсій осіб з інвалідністю I і II груп, осіб з інвалідністю внаслідок війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1статті 10 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту) відповідно до статті 37 Закону України від 16 грудня 1993 р. № 3723-XII Про державну службу, у період роботи на посадах державної служби, визначених Законом України від 10 грудня 2015 р. № 889-VIII Про державну службу, а також на посадах та на умовах, передбачених Законами України Про прокуратуру, Про судоустрій і статус суддів, виплачуються в розмірі, обчисленому відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Згідно з п. 1 Порядку № 622 пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Відповідно до абз. 1-3 Порядку № 622 пенсія державним службовцям призначається з дати звернення, але не раніше дати виникнення права, в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та відповідного рангу за останнім місцем роботи на державній службі, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. При цьому:
посадовий оклад, надбавки за ранг та вислугу років враховуються в розмірах, установлених на день звернення за призначенням пенсії за останньою займаною посадою державної служби (або прирівняною до неї у разі відсутності у державному органі відповідних посад державної служби);
розмір виплат (крім посадових окладів, надбавок за ранг та вислугу років), що включаються в заробіток для обчислення пенсії, визначається за вибором того, хто звернувся за пенсією, за будь-які 60 календарних місяців роботи на посаді державної служби підряд перед зверненням за пенсією незалежно від наявності перерв починаючи з 1 травня 2016 року. Середньомісячна сума зазначених виплат за 60 календарних місяців визначається шляхом ділення загальної суми цих виплат на 60. За бажанням особи неповні місяці роботи на посаді державної служби враховуються як повні.
Оскільки станом на час розгляду даної справи існує прогалина щодо нормативного врегулювання перерахунку пенсій, призначених відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII, враховуючи, що пенсійне забезпечення державних службовців, після прийняття Закону № 889-VIII, здійснюється відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", вважаємо за можливе застосувати за аналогією положення вказаного закону до спірних правовідносин.
Згідно з частиною 3, 5 статті 45 Закону України № 1058-IV переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
З наведеного слідує, що при переведенні з одного виду пенсії на інший Пенсійний фонд має враховувати не тільки документи, наявні в пенсійній справі, а й додатково подані документи.
Згідно з ч. 4 ст. 42 Закону № 1058-IV у разі якщо застрахована особа після призначення пенсії продовжувала працювати, перерахунок пенсії проводиться з урахуванням не менш як 24 місяців страхового стажу після призначення (попереднього перерахунку) пенсії незалежно від перерв у роботі. Перерахунок пенсії проводиться із заробітної плати (доходу), з якої обчислена пенсія.
За бажанням пенсіонера перерахунок пенсії проводиться із заробітної плати за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) пенсії.
У разі якщо застрахована особа після призначення (перерахунку) пенсії має менш як 24 місяці страхового стажу, перерахунок пенсії проводиться не раніше ніж через два роки після призначення (попереднього перерахунку) з урахуванням страхового стажу після її призначення (попереднього перерахунку) та заробітної плати, з якої призначено (попередньо перераховано) пенсію.
Якщо пенсіонер, який продовжував працювати, набув стажу, достатнього для обчислення пенсії відповідно до частини першої статті 28 цього Закону, за його заявою проводиться відповідний перерахунок пенсії незалежно від того, скільки часу минуло після призначення (попереднього перерахунку) пенсії, з урахуванням заробітної плати, з якої призначено (попередньо перераховано) пенсію.
Органи Пенсійного фонду щороку з 1 квітня без додаткового звернення особи проводять перерахунок пенсії тим особам, які на 1 березня року, в якому здійснюється перерахунок, набули право на проведення перерахунку, передбаченого абзацами першим - третім цієї частини, на найбільш вигідних умовах. Порядок такого перерахунку пенсії встановлюється правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.
Згідно з ч. 1 ст. 40 № 1058-IV для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.
Відповідно до ст. 41 Закону № 1058-IV до виплат (доходів), що враховуються в заробітну плату (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, належать, зокрема: суми виплат, отримуваних застрахованою особою після набрання чинності цим Законом, з яких згідно з цим самим Законом були фактично нараховані (обчислені) та сплачені страхові внески; суми виплат, отримуваних застрахованою особою до набрання чинності цим Законом, у межах сум, на які відповідно до законодавства, що діяло раніше, нараховувалися внески на державне соціальне страхування або збір на обов'язкове державне пенсійне страхування.
За змістом наведених норм, отримувані застрахованою особою суми виплат, з яких були фактично нараховані та сплачені страхові внески або збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, враховуються в заробіток (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії незалежно від того, чи входять вони до структури заробітної плати, на які нараховувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, має враховуватися при обчисленні розміру пенсії.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Водночас положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово робив висновок, що принцип правової визначеності є одним з фундаментальних аспектів верховенства права (рішення у справах «Брумареску проти Румунії»(заява №28342/95), «Стіл та інші проти Сполученого Королівства» та ін.).Так, у рішенні від 10 грудня 2009 року у справі «Михайлюк та Петров проти України» (заява № 11932/02) зазначено: Суд нагадує, що вираз «згідно із законом» насамперед вимагає, щоб оскаржуване втручання мало певну підставу в національному законодавстві; він також стосується якості відповідного законодавства і вимагає, щоб воно було доступне відповідній особі, яка, крім того, повинна передбачати його наслідки для себе, а також це законодавство повинно відповідати принципу верховенства права.
Поняття "якість закону" означає, що національне законодавство повинне бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на права осіб (рішення у справах «Олександр Волков проти України» (заява № 21722/11), «C.G. та інші проти Болгарії» (заява № 1365/07).
Окрім того, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідальність за подолання недоліків законодавства, правових колізій, прогалин, інтерпретаційних сумнівів лежить, в тому числі, і на судових органах, які застосовують та тлумачать закони (рішення у справах «Вєренцов проти України» (заява № 20372/11), «Кантоні проти Франції»(заява №17862/91).
Зазначені підходи були застосовані у своїй практиці Великою Палатою Верховного Суду. Зокрема у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 442/456/17 (провадження № 11-860апп18). Велика Палата Верховного Суду, здійснюючи відступ від позиції Верховного Суду України, вказала на те, що цей Суд при ухваленні постанови від 25 травня 2016 року у справі № 419/794/15-а віддав перевагу найменш сприятливому для позивачки тлумаченню законодавства України, водночас положеннями ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави; суд повинен застосовувати принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ, а звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
У постанові від 29 серпня 2018 року у справі № 492/446/15-а (провадження № 11- 611апп18) Велика Палата Верховного Суду, обґрунтовуючи необхідність відступу від позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 17 вересня 2013 року у справі № 21-241а13, також врахувала правовий висновок ЄСПЛ, сформований у рішенні у справі «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 та № 37943/06, п. 50-56), де Суд визначив концепцію якості закону, зокрема з вимогою, щоб він був доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні; відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності порушує вимогу «якості закону»; у разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06 листопада 2018 року у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.
У постанові від 13 лютого 2019 року, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі № 822/524/18 (провадження № 11-555заі18), із посиланням на положення ст. ст. 1, 8, 92 Конституції України, а також на ст. 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових «прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Цей принцип також неодноразово був застосований Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду під час вирішення спорів у соціальній сфері, зокрема, у постановах від 13.02.2018 у справі № 580/122/17, від 20.02.2018 у справі № 576/1724/17, від 20.02.2018 у справі № 679/761/15-а, від 27.02.2018 у справі № 642/3284/17, від 27.02.2018 у справі № 227/2360/17, від 17.12.2018 у справі № 344/12315/16-а.
Таким чином суд зазначає, що враховуючи найбільш сприятливий для громадян підхід, позивач має право на перерахунок пенсії. Спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.
Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта.
На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Враховуючи вищевикладене суд дійшов висновку, що позивач має право на обчислення пенсії державного службовця із врахуванням заробітної плати, з якої сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а тому позовні вимоги є законними та обґрунтованими.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, 5,м. Харків,Харківська обл., Харківський р-н,61022) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити в повному обсязі.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, яка полягає у нездійсненні перерахунку пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2024 року в розмірі 90% всіх складових заробітної плати визначених в довідці про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця станом на грудень 2023 року№2000- 0604-8/17826 від 31.01.2024 року, та довідці про складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державної служби, і яка на момент виходу на пенсію не займає посади державної служби №2000-0604-8/17816 від 31.01.2024 року без обмеження пенсії максимальним розміром.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2024 року в розмірі 90% всіх складових заробітної плати визначених в довідці про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця станом на грудень 2023 року №2000-0604-8/17826 від 31.01.2024 року, та довідці про складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державної служби, і яка на момент виходу на пенсію не займає посади державної служби №2000-0604-8/17816 від 31.01.2024 року без обмеження пенсії максимальним розміром.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у сумі 1937 (одна тисяча дев'ятсот тридцять сім) грн. 92 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Спірідонов М.О.