22 жовтня 2024 року справа № 340/4474/22
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Брегея Р.І., розглянувши в м.Кропивницький у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області (далі - Управління) про визнання протиправною бездіяльності і зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернулася до суду зі заявою до Головного управління Державної податкової служби у Кіровоградській області (далі - Управління 2) і Державної податкової служби України (далі - Служба) про: визнання протиправним звільнення зі служби у податковій міліції у складі Управління; визнання протиправною бездіяльності стосовно призначення на посаду в Управлінні 2; визнання протиправною бездіяльності щодо виплати усіх належних коштів при звільненні; стягнення моральної шкоди у сумі 10000 грн; про зобов'язання виплатити грошове забезпечення за час вимушеного прогулу і заборгованість з грошового забезпечення (Том 1 а.с.1-20).
26 вересня 2022 року суд роз'єднав позовні вимоги (Том 1 а.с.52-53).
Суд виділив в окреме провадження, якому присвоєно №340/4098/22, позовні вимоги про: визнання протиправним звільнення зі служби у податковій міліції у складі Управління; визнання протиправною бездіяльності стосовно призначення на посаду в Управлінні 2; про зобов'язання виплатити грошове забезпечення за час вимушеного прогулу.
26 вересня 2022 року суд повернув позовну заяву у справі №340/4098/22 (Том 1 а.с.82-86).
03 жовтня 2022 року суд відкрив спрощене позовне провадження без виклику сторін у справі №340/4474/22 (Том 1 а.с.55-56).
03 жовтня 2022 року суд зупинив провадження у справі №340/4474/22 до набрання законної сили рішенням суду у справі №340/4098/22 (Том 1 а.с.61-62).
18 жовтня 2023 року суд поновив провадження у справі і вирішив розглядати її в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін (Том 1 а.с.97-98).
01 березня 2024 року ОСОБА_1 подала уточнену позовну заяву (фактично відмовилась від частини позовних вимог) (Том 2 а.с.18-22).
Так, просила суд визнати протиправною бездіяльність Управління стосовно: виплати грошової компенсації за 210 днів невикористаних щорічних оплачуваних відпусток; виплати надбавки за особливості проходження служби за періоди з січня по травень 2019 року і з січня 2020 року по 24 листопада 2021 року; врахування при обчисленні одноразової грошової допомоги при звільненні виплати надбавки за особливості проходження служби у розмірі 30%.
Водночас просила суд зобов'язати Управління виплатити заборгованість з грошового забезпечення.
01 березня 2024 року суд відмовив у задоволенні клопотань сторін про поновлення строку звернення до суду і залишення позову без розгляду, так зробив висновок, що процесуальний строк не пропущений (Том 2 а.с.38-41).
01 березня 2024 року суд виключив з числа відповідачів Управління 2 і Службу (Том 2 а.с.38-41).
У судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги заяви.
Пояснив, що при звільненні зі служби не провели повного розрахунку з виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічних оплачуваних відпусток і надбавки за особливості проходження служби.
Стверджує, що невиплата надбавки за особливості проходження служби вплинула на правильність виплати одноразової грошової допомоги при звільненні.
Управління не подало відзиву на позов.
У судовому засіданні його представник заперечив стосовно задоволення позову.
Пояснив, що ОСОБА_1 не встановлювали виплату надбавки за особливості проходження служби за періоди, про які зазначено у позові.
Тому правильно обчислили одноразову грошову допомогу при звільненні.
При звільненні виплатили компенсацію за невідбуті дні щорічних відпусток, право на які набула у році звільнення.
03 жовтня 2024 року року сторони до суду не з'явились, будучи належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, не надіслали клопотань про відкладення розгляду справи, що відповідно до приписів частини 9 статті 205 КАС України надало суду право завершити розгляд спору у порядку письмового провадження (Том 2 а.с.133-136).
Сторони клопотали про завершення розгляду справи за їх відсутності (Том 2 а.с.133-134).
Суд, вислухавши пояснення сторін і дослідивши матеріали справи, зробив висновок про часткове задоволення позову з таких підстав.
Встановленні обставини і факти, що стали підставами звернення до суду.
Так, у період з 19 березня 2010 року по 25 листопада 2021 року ОСОБА_1 проходила службу на різних посадах у податковій міліції (Том 1 а.с.26).
З 03 лютого 1997 року по 18 березня 2010 року проходила службу на різних посадах в органах внутрішніх справ (Том 1 а.с.26).
Управління повідомило, що станом на 19 березня 2010 року вислуга років склала 13 років 01 місяць 17 днів (Том 2 а.с.71-72).
На день звільнення зі служби (25 листопада 2021 року) вислуга в календарному обчисленні склала 24 роки 09 місяців 21 день (Том 1 а.с.27).
Управління повідомило, що у 2010 році ОСОБА_1 набула право на 35 діб щорічної основної відпустки, у 2013 році - 40 діб, у 2018 році - 45 діб (Том 2 а.с.71-72).
Управління визнає, що позивач з 2010 року мала право на додаткову щорічну відпустку відповідно до приписів статті 19 Закону України «Про відпустки», яку їй надавали.
При звільненні зі служби виплатили грошову компенсацію за 36 невикористаних діб щорічної основної відпустки за 2021 рік (Том 1 а.с.27).
При звільненні зі служби виплатили одноразову грошову допомогу у сумі 120234 грн (Том 1 а.с.28).
Обчислюючи одноразову грошову допомогу, не враховували виплату надбавки за особливості проходження служби (Том 1 а.с.28).
Наказом Управління від 10 червня 2019 року №228-0 ОСОБА_1 встановлено надбавку за особливості проходження служби у розмірі 30% з 01 червня того ж року (Том 2 а.с.89-92).
Пунктом 4 наказу встановлено, що виплату надбавки проводити в межах кошторисних асигнувань, призначених на оплату праці у 2019 році.
У 2020-2021 роках Управління не встановлювало виплату позивачу такої надбавки (Том 2 а.с.93-111).
Управління надало копії наказів про відпустки позивача за всі роки служби (Том 2 а.с.76-88).
Позивач заперечила, що на підставі частини наказів перебувала у відпустці.
Відповідач надав накази про надання таких відпусток: 12 діб основної відпустки за 2014 рік; 18 діб основної відпустки за 2015 рік; 10 діб додаткової відпустки за 2010 рік; 10 діб додаткової відпуски за 2011 рік; 19 діб основної відпуски за 2017 рік; 5 діб основної відпустки за 2018 рік; 19 діб основної відпустки за 2018 рік; 12 діб основної відпустки за 2018 рік; 14 діб основної відпустки за 2018 рік; 25 діб основної відпустки за 2019 рік; 17 діб основної відпустки за 2019 рік; 10 діб додаткової відпустки за 2018 рік; 20 днів додаткової відпустки за 2019-2020 роки (Том 2 а.с.76-88).
Управління надало розрахункові листи стосовно виплати грошового забезпечення за всі роки служби, окрім 2012 року (Том 2 а.с.112-123).
Розрахунок за 2013 і 2015 роки не містять інформації про надання відпустки і виплату відповідних коштів (Том 2 а.с.115-117).
Розрахунки за 2010 і 2011 роки місять інформацію про надання відпусток і нарахування відповідних коштів 6 разів (не зазначено кількості днів і видів відпусток) (Том 2 а.с.112-113)
Розрахунок за 2014 рік містить інформацію про надання відпусток і нарахування відповідних коштів 6 разів (не зазначено кількості днів і видів відпусток) (Том 2 а.с.116)
Розрахунок за 2016 рік містить інформацію про надання 12 днів відпустки і нарахування відповідних коштів (не зазначено вид відпустки) (Том 2 а.с.118).
Розрахунок за 2017 рік містить інформацію про надання 29 днів відпустки і нарахування відповідних коштів (не зазначено вид відпустки) (Том 2 а.с.119).
Розрахунок за 2018 рік містить інформацію про надання 24 днів відпустки і нарахування відповідних коштів (не зазначено вид відпустки) (Том 2 а.с.120).
Розрахунок за 2019 рік містить інформацію про надання 72 днів щорічної основної відпустки і нарахування відповідних коштів та 10 днів щорічної додаткової відпусти і нарахування відповідних коштів (Том 2 а.с.121).
Розрахунок за 2020 рік містить інформацію про надання 50 днів відпустки і нарахування відповідних коштів (не зазначено вид відпустки) (Том 2 а.с.122).
Розрахунок за 2021 рік містить інформацію про надання 37 днів щорічної основної відпустки і нарахування відповідних коштів та 39 днів щорічної додаткової відпусти і нарахування відповідних коштів (Том 2 а.с.123).
При звільненні виплатили компенсацію за 36 діб основної відпустки за 2021 рік (Том 1 а.с.27).
Юридична оцінка, встановлених судом, обставин і фактів справи.
Перш за все, приписами пункту 353.1 статті 353 ПК України (в редакції на час проходження позивачем служби) встановлено, що особи начальницького і рядового складу податкової міліції проходять службу у порядку, встановленому законодавством для осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ.
Стосовно виплати надбавки за особливості проходження служби (далі - надбавка) і правильності обчислення одноразової грошової допомоги при звільненні (далі - допомога).
Так, упродовж з 01 січня 2019 року по день звільнення зі служби відносно ОСОБА_1 приймали лише один наказ про встановлення надбавки від 10 червня 2019 року №228-0.
Позивач вважає, що на підставі цього наказу мали виплачувати надбавку до дня звільнення зі служби, так як його не скасували.
На підставі наказу надбавку виплачували з 01 червня по 31 грудня 2019 року.
Наказ про встановлення надбавки прийнято на підставі припису пункту 5 постанови Уряду України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осі» (далі - Постанова).
Приписами пункту 5 Постанови надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, установлювати надбавку за особливості проходження служби військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) та особам рядового і начальницького складу в розмірі до 100 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за військовим (спеціальним) званням та надбавки за вислугу років.
Порядок та умови виплати такої надбавки визначати керівникам державних органів залежно від якості, складності, обсягу та важливості виконуваних обов'язків за посадою.
Час прийняття наказу, розмір і період виплати надбавки, як і осіб, котрим її нараховують, встановлює керівник Управління.
Надбавку встановлюють на підставі відповідного наказу в межах асигнувань на поточний рік, бо на майбутні роки ще не знають про їх розмір.
У пункті 4 наказу про встановлення надбавки зазначено, що виплату проводять у межах кошторисних асигнувань, призначених на оплату праці у 2019 році.
Тому наказ про встановлення надбавки не поширює дію на період після 31 грудня 2019 року.
Упродовж з 01 січня по 31 травня 2019 року і з 01 січня 2020 року по 25 листопада 2021 року Управління не встановлювало позивачу надбавку.
Підсумовуючи, суд зробив висновок про відсутність підстав нарахування і виплати надбавки за ці два періоди часу.
Отже, Управління не допустило і порушень, обчислюючи допомогу.
Тому суд відмовляє у задоволені позову в цій частині вимог.
Стосовно виплати компенсації за невідбуті дні щорічних основних і додаткових відпусток (далі - компенсація).
Так, постановою Уряду Української РСР від 29 липня 1991 року №114 затверджено Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (далі - Положення).
Приписами пункту 56 Положення (в редакції на день звільнення зі служби) встановлено, що особам рядового і начальницького складу, які звільняються з органів внутрішніх справ, за невикористану в році звільнення відпустку виплачується грошова компенсація відповідно до законодавства.
Отже, зазначено про компенсацію за всі види оплачуваних відпусток.
Застосовуючи норму права, Управління визнало право на отримання компенсації за відпустки, право на які позивач набула з 01 січня 2021 року.
Суд вважає таке тлумачення припису підзаконного нормативно-правового акту частково правильним.
Так, під словосполученням «невикористану в році звільнення відпустку» можна розуміти і відпустки, які могла позивач використати у разі продовження проходження служби.
Тобто відпустки минулих років, право на які не втрачено на день звільнення.
Якщо норма права допускає подвійне тлумачення, то суд має застосувати найкраще для інтересів людини.
Цих дій вимагає такий конституційний принцип як верховенство права (стаття 8 Розділу І (Загальні засади) Основного Закону).
Принцип верховенства права пронизує усю Конституцію України, у тому числі і Розділ VIII (Правосуддя).
Його сутнісний зміст розкрито у приписах частини 1 статті 6 КАС України.
Цією нормою права встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Водночас суд проведе екскурс діючим законодавством на день звільнення зі служби, яке регулювало аналогічні правовідносини стосовно інших груп працівників, щоб проаналізувати їх змістовне наповнення.
Така потреба обумовлена перевіркою висновку суду щодо подвійного тлумачення норми права, що регулює спірні правовідносини.
Так, приписами частини 1 статті 83 КЗпП України встановлено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Приписами частини 1 статті 24 Закону України «Про відпустки» визначено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Приписами абзацу 3 пункту 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Проаналізувавши норми права трьох законів, можна чітко побачити, що Управління, застосовуючи до спірних правовідносин припис пункту 56 Положення, обрало тлумачення, що має ознаки дискримінації по відношенню до інших категорій працівників.
Такий вибір тлумачення порушує принцип верховенства права.
Підсумовуючи, суд зробив висновок, що при звільненні ОСОБА_1 зі служби в Управління виник обов'язок нарахувати і виплатити компенсацію за невикористані дні щорічних оплачуваних основних і додаткових відпусток, право на які набула у період з 19 березня 2010 року по 25 листопада 2021 року.
Приписами пунктів 51, 61 Положення визначено, що тривалість відпустки осіб рядового і начальницького складу визначається залежно від вислуги років (у календарному обчисленні), обчисленої в порядку, передбаченому для призначення пенсій працівникам органів внутрішніх справ, і передбачається тим, які мають вислугу: менше 10 років - 30 діб щорічно; від 10 до 15 років - 35 діб щорічно; від 15 до 20 років - 40 діб щорічно; від 20 років і більше - 45 діб щорічно.
Додаткові і соціальні відпустки особам рядового і начальницького складу надаються відповідно до законодавства.
Приписами частини 1 статті 19 Закону України «Про відпустки» (в редакції на день звільнення з військової служби) передбачено, що одному з батьків, які мають двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або які усиновили дитину, матері (батьку) особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України).
Управління визнає, що під час проходження служби позивач набула право на щорічні основну і додаткову відпустки.
Додаткову відпустку надавали як одинокій матері (Том 2 а.с.63-66).
З урахуванням вислуги і кількості днів служби у році ОСОБА_1 набула право на щорічну відпустку:
- за 2010 рік - 27 діб;
- за 2011 рік - 35 діб;
- за 2012 рік - 40 діб;
- за 2013 рік - 40 діб;
- за 2014 рік - 40 діб;
- за 2015 рік - 40 діб;
- за 2016 рік - 40 діб;
- за 2017 рік - 45 діб;
- за 2018 рік - 45 діб;
- за 2019 рік - 45 діб;
- за 2020 рік - 45 діб;
- за 2021 рік - 40 діб, а всього - 482 доби.
З урахуванням років служби в Управлінні позивач набула право на 120 днів додаткової відпустки (12 х 10).
Так як відповідач не надав усіх наказів про відпустки, виплати за які відображенні у річних розрахунках нарахування грошового забезпечення, а стосовно частини наказів про відпустки відсутні відомості про нарахування коштів, тому суд зробив висновок, що для встановлення залишку невідбутих днів відпустки на день звільнення зі служби використати лише розрахунки грошового забезпечення.
ОСОБА_1 визнала, що виплачене грошове забезпечення за відпустки у 2010, 2011 і 2014 роках (у розрахунках зазначено лише 2, 4 і 6 виплат) відповідає 11, 25 і 66 діб основної відпустки (Том 2 а.с.128).
Згідно розрахунків виплати грошового забезпечення за період з 2012-2013 і 2015-2021 років нараховано коштів за 224 (12 + 29 + 24 + 72 + 50 + 37) діб основної відпустки і 49 (10 + 39) днів додаткової відпустки.
На день звільнення зі служби надано 326 (224 + 11 + 25 + 66) діб щорічної основної відпустки і 49 днів щорічної додаткової відпустки.
Залишок невідбутих діб і днів відпусток становить: 156 (482 - 326) діб щорічної основної відпустки і 71 (120 - 49) день щорічної додаткової відпустки.
При звільненні зі служби відповідач виплатив компенсацію за 36 діб невідбутої щорічної основної відпустки за 2021 рік (Том 1 а.с.27).
Тому Управління не виплатило компенсацію за 120 (156 - 36) діб щорічної основної відпустки і 71 день щорічної додаткової відпустки, чим допустило протиправну бездіяльність.
Таким чином позов і в цій частині вимог належить задовільнити частково.
Загалом позов належить задовільнити частково.
Сторони не понесли судових витрат (Том 1 а.с.55-56).
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.139, 243-246, 257 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Задовільнити позов частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області стосовно виплати ОСОБА_1 компенсації на невідбуті доби і дні щорічних основної і додаткової відпусток.
Зобов'язати Головне управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 компенсацію на невідбуті 120 діб щорічної основної відпустки і 71 день щорічної додаткової відпустки.
Відмовити у задоволені позову в іншій частині вимог.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Третього апеляційного адміністративного суду в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську, Запорізьку та Кіровоградську області, протягом тридцяти днів з дня його складення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду Р.І. БРЕГЕЙ