23 жовтня 2024 року Справа № 280/7316/24 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Максименко Л.Я., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 )
про визнання рішення протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
визнати протиправним рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене протоколом № 9 від 27.07.2024, про відмову ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, на підставі статті 23 частини 1 пункту 13 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-ХІІ (в редакції Закону № 3633-ІХ від 11.04.2024);
зобов'язати комісію ІНФОРМАЦІЯ_1 невідкладно вдруге розглянути по суті заяву від 25.07.2024 військовозобов'язаного ОСОБА_2 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі статті 23 частини 1 абз. 13 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-ХІІ (в редакції Закону № 3633-ІХ від 11.04.2024) та надати йому відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
В обґрунтування позовних вимог вказує, що згідно довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААВ №395312 від 24.06.2021 ІНФОРМАЦІЯ_3 його визнано інвалідом другої групи загального захворювання ЦНС безстроково, розлучений, у повторному шлюбі не перебуває, інших дітей та осіб першого ступеня споріднення (окрім сина) ОСОБА_2 не має. Покликається на те, що наразі його син ОСОБА_2 проживає із ним і надає всю необхідну допомогу та догляд. Вказує, що 25.07.2024 його син подав заяву до комісії РТЦК про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до абзацу 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», натомість отримав повідомлення №6858 від 31.07.2024, за змістом якого: протоколом від 31.07.2024 № 9 комісія РТЦК ухвалила рішення про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, та ОСОБА_2 підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на загальних підставах. Вважає, що відмовивши в відстрочці від призову його сину, комісія РТЦК порушила його захищене законом право батька інваліда на утримання єдиною особою першого рівня споріднення, яку він має. Тому, просить задовольнити позов.
Відповідач не подав відзиву на позовну заяву.
Ухвалою суду від 20.08.2024 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі №280/7316/24.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно з п. 10 ч.1 ст. 4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 , згідно довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААВ №395312 від 24.06.2021 ІНФОРМАЦІЯ_3 є особою з інвалідністю другої групи загального захворювання ЦНС безстроково та є батьком ОСОБА_2 , згідно свідоцтва про народження НОМЕР_4 від 15.08.1996.
ОСОБА_2 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про оформлення довідки про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.
Повідомленням Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 від 31.07.2024 № 6858 сповіщено про те, що протоколом від 31.07.2024 року № 9 комісія ухвалила рішення про відмову ОСОБА_2 у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та повідомляє, що ОСОБА_2 підлягаєте призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на загальних підставах. Причини відмови відсутні документи про отримання компенсації (допомоги, надбавки) на огляд або акт про встановлення факту здійснення особою догляду (постійного догляду) (додаток 8) відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 року № 560 «Про затвердження Порядку проведення призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період».
Вважаючи, що рішенням відповідача порушене його право, ОСОБА_1 звернувся із вказаною позовною заявою до суду.
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.
Частиною першою статті 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За частиною першою статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:
1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;
2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;
4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;
6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Згідно п.п. 8, 9 ст. 4 КАС України, позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, або адміністратор за випуском облігацій, який подає позов до адміністративного суду на захист прав, свобод та інтересів власників облігацій відповідно до положень Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки", а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду; індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
У пункті 1 резолютивної частини Рішення від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 Конституційний Суд України розтлумачив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" треба розуміти, як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально-правовим засадам.
Отже, охоронюваний законом інтерес полягає у прагненні особи набути певних матеріальних або нематеріальних благ з метою задоволення певних потреб, якщо такі прагнення є абстрактними, тобто випливають із певного суб'єктивного права у конкретних правовідносинах. Тому порушення охоронюваного законом інтересу, яке дає підстави для звернення особи за судовим захистом, є створення об'єктивних перешкод на шляху до здобуття відповідного матеріального та/або нематеріального блага.
Разом з цим, відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеній у абзаці четвертому пункту 3.3 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 2020 року № 6-р(II)/2020, у законодавчому регулюванні слід уникати заборон або обмежень щодо реалізації кожною особою права оскаржити в суді рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, у тому числі шляхом визначення на законодавчому рівні вичерпного переліку осіб, які мають право на таке оскарження, оскільки невключення особи до цього переліку унеможливлює доведення нею в суді її переконаності в потребі захисту своїх порушених прав, свобод цими рішеннями, діями чи бездіяльністю. Саме наявність такої переконаності в кожної особи є сутнісною властивістю її права на звернення до суду щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, а отже, необхідною передумовою здійснення цього права.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.
З матеріалів справи судом встановлено, що з даною позовною заявою як позивач звертається ОСОБА_1 , зазначаючи, що його права порушені.
При цьому, предметом позову ОСОБА_1 є рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене протоколом № 9 від 27.07.2024 про відмову ОСОБА_2 за поданою ним заявою до відповідача.
Тобто, в даній позовній заяві оскаржується індивідуальний акт суб'єкта владних повноважень, виданий на виконання владних управлінських функцій, який стосується прав або інтересів ОСОБА_2 .
Дослідивши копію повідомлення ІНФОРМАЦІЯ_1 та протоколу № 9 від 27.07.2024, судом не встановлено будь-яких положень, що стосуються прав та інтересів безпосередньо позивача ОСОБА_1 .
З огляду на викладене, суд вважає, що публічно-правові відносини, які виникли між ОСОБА_2 та ІНФОРМАЦІЯ_4 і реалізовані у спірному рішенні, не впливають на права та інтереси самого ОСОБА_1 .
Суд зауважує, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі Трофимчук проти України ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до частини першої статті 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частинами першою та другою статті 71 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з частиною 1 та 2 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відтак, суд констатує недоведеність порушення прав позивача оскаржуваним рішенням, а відтак, підстави для задоволення позовних вимог - відсутні.
У зв'язку із відмовою у задоволенні позовної заяви розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 2, 77, 139, 241, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позовною заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання рішення протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 23 жовтня 2024 року.
Суддя Л.Я. Максименко