22 жовтня 2024 року Справа № 280/8382/24 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мінаєвої К.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
І. Зміст і підстави позовних вимог.
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - відповідач), у якій позивач просить суд:
1) визнати протиправним та скасувати рішення відповідача області від 03.05.2024 №083950021092 про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком;
2) зобов'язати відповідача зарахувати до страхового стажу позивачу періоди роботи з 15.07.1988 по 15.06.1992, з 17.10.1992 по 17.05.2003, у зв'язку із чим призначити їй пенсію за віком з 06.04.2024.
Крім того, просить стягнути на користь позивача судові витрати, понесені у зв'язку із розглядом справи.
Позовна заява та додатки до неї сформовані в підсистемі «Електронний суд» та подані у формі електронного документа представником позивача адвокатом Вельможко А.І., яка діє на підставі ордеру серії АР №1183085 від 19.06.2024.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 26.04.2024 ОСОБА_1 звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення їй пенсії за віком та додала документи для підтвердження стажу роботи. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду Україні в Харківській області №083950021092 від 03.05.2024 позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв'язку із відмовою зарахувати до страхового стажу періоди роботи на підставі дубліката трудової книжки НОМЕР_1 від 08.06.2002, а також довідки про заробітну плату ВАТ «Торговий Альянс» від 20.03.2005 №24. Позивач вважає рішення відповідача від 03.05.2024 №083950021092 таким, що суперечить чинному законодавству, та не відповідає критеріям правомірності рішення суб'єкта владних повноважень, визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України, а тому є протиправним та підлягає скасуванню в судовому порядку із зобов'язанням призначити позивачу пенсію.
ІІ. Виклад позицій інших учасників справи.
27.09.2024 до суду надійшли пояснення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, у яких представник третьої особи зазначає, що Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області не вчиняло жодних протиправних дій чи бездіяльності стосовно не призначення пенсії чи не зарахування певних періодів роботи позивача та ніяким чином не порушувало його права на пенсійне забезпечення. Оскільки Позивач відповідно до паспортних даних набула пенсійного віку (60 років) 05.04.2024 року, необхідний їй страховий стаж для призначення пенсії за віком повинен складати не менше 31 рік. Щодо зарахування страхового стажу періоду роботи з липня 1988 року по червень 1992 року, то такий буде зарахований лише після надходження акту зустрічної перевірки. Щодо зарахування страхового стажу періоду роботи з 17.10.1992 по 30.06.1994 та з 30.06.1994 по 29.08. 2003 роки, то позивачу не зараховано період роботи за дублікатом трудової книжки НОМЕР_1 від 08.06.2002, а саме з 17.10.1992 по 20.06.1994, оскільки дата видачі дубліката трудової книжки не відповідає даті прийняття на роботу. Також позивачу не зараховано період роботи з 30.06.1994 по 29.08.2003, оскільки назва підприємства при зарахуванні не відповідає назві підприємства на печатці, що засвідчує запис про звільнення. Таким чином, виходячи з вищезазначеного, дії відповідача не суперечать чинному законодавству України, тому, підстави для задоволення вимог позивача повністю відсутні.
Відповідач про розгляд справи повідомлений належним чином, проте заяви про визнання позову або відзиву на позовну заяву в строки, передбачені статтею 261 КАС України, до суду не надходило. Відтак, керуючись частиною шостою статті 162 КАС України, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
III. Процесуальні дії у справі.
Ухвалою від 16.09.2023 суд відкрив провадження у справі та призначив її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику сторін; залучив до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області; витребував від Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області належним чином засвідчену копію пенсійної справи ОСОБА_1 та інші докази, на підставі яких було прийнято оскаржуване рішення.
IV. Фактичні обставини справи, встановлені судом.
26.04.2024 позивач, ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), звернулася через вебпортал Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 03.05.2024 № 083950021092, прийнятому за принципом екстериторіальності, позивачу відмовлено у призначенні пенсії. Зазначено, що вік заявниці 60 років. Необхідний страховий стаж згідно статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не менше 31 року з 01 січня 2024 по 31 грудня 2024 року. Загальний страховий стаж з урахуванням інформації в індивідуальних відомостях про застраховану особу та становить 23 роки 01 місяць 09 днів. До страхового стажу не зараховано: періоди роботи за дублікатом трудової книжки НОМЕР_1 від 08.06.2002, а саме: 17.10.1992 по 20.06.1994, оскільки дата видачі дубліката трудової книжки не відповідає даті прийняття на роботу; 30.06.1994 по 29.08.2003, оскільки назва підприємства при зарахуванні не відповідає назві підприємства на печатці, що засвідчує запис про звільнення. Періоди: 01.05.2003 по 01.08.2003 зараховано до страхового стажу на підставі інформації в індивідуальних відомостях про застраховану особу. Періоди роботи з липня 1988 по червень 1992, відображений у довідці про заробіток для обчислення пенсії, можливо зарахувати до страхового стажу після надходження акту зустрічної перевірки. Враховуючи зазначене, вирішено: відмовити ОСОБА_1 в призначені пенсії за віком у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
У матеріалах пенсійної справи міститься дублікат трудової книжки позивача НОМЕР_1 від 08.06.2002, відповідно до записів якої ОСОБА_1 :
17.10.1992 - прийнята в продторг Орджонікідзевського району продавцем, маг 46 (наказ № 117/к від 17.10.92);
29.03.1993 - у зв'язку з реорганізацією продторг Орджонікідзевського району перетворений в організацію орендаторів «Квітень» (наказ № 20 від 29.03.93);
20.06.1994 - звільнена у зв'язку з переведенням у ОА «Набережний» (наказ №82/к від 30.06.94).
30.06.1994 - прийнята на посаду продавця в ОА «Набережний» (наказ №1/6-к від 30.06.94);
30.12.1994 - ОА «Набережний» перейменований у ТОВ ТД «Набережний» (свід.№938р від 30.12.1994);
29.08.2003 - звільнена за власним бажанням (наказ №59/3-к від 29.08.2003).
Також позивачем було надано довідку про заробіток для обчислення пенсії від 20.03.2005 № 24, видану Відкритим акціонерним товариством «Торговий Альянс», у якій відображаються суми заробітку ОСОБА_1 у період з липня 1988 року по червень 1992 року.
Не погодившись з рішенням відповідача про відмову у призначенні пенсії за віком, позивач звернулася з цим адміністративним позовом до суду.
V. Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також, у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Пункт 6 частини першої статті 92 Конституції України встановлено, що основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV).
Стаття 1 Закону №1058-IV передбачає, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV встановлено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Частиною четвертою статті 24 Закону № 1058-IV встановлено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до частини другої статті 26 Закону № 1058-IV у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року.
Підставою для відмови відповідачем у призначенні позивачу пенсії за віком була відсутність необхідного страхового стажу.
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
12.08.1993 постановою Кабінету Міністрів України № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637), пунктами 1 та 3 якого передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
За відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку № 637.
Суд зазначає, що на момент внесення записів до трудової книжки позивача діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 № 162 (у редакції постанови Держкомпраці СРСР від 02.08.1985 №252, зі змінами, внесеними постановою Держкомпраці СРСР від 19.10.1990 №412 (далі - Інструкція № 162), та Інструкція про ведення трудових книжок, затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110 (далі - Інструкція № 58), які містять аналогічні положення про те, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника; трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Відповідно до пунктів 2.3, 2.4, 2.8 глави 2 Інструкції №58 записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону. Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення. Якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м. Києва, держархівом м. Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму. Аналогічні за змістом положення містила також Інструкція №162.
Пунктом 2.11 Інструкції №58 передбачено, що відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.
Згідно з пунктом 2.13 Інструкції №58 зміна записів у трудових книжках про прізвище, ім'я, по батькові і дату народження виконується власником або уповноваженим ним органом за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, ім'я та по батькові тощо) і з посиланням на номер і дату цих документів.
Зазначені зміни вносяться на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Однією рискою закреслюється, наприклад, колишнє прізвище або ім'я, по батькові, дата народження і записуються нові дані з посиланням на відповідні документи на внутрішньому боці обкладинки і завіряються підписом керівника підприємства або печаткою відділу кадрів.
Аналіз вказаних норм свідчить, що законодавством визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку. Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством. Самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено.
Отже, обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган.
Також слід зазначити, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.08.2019 по справі №654/890/17 (провадження №К/9901/22832/18).
У рішенні Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 03.05.2024 № 083950021092 зазначено про незарахування періодів роботи за дублікатом трудової книжки позивача НОМЕР_1 від 08.06.2002, а саме:
17.10.1992 по 20.06.1994, оскільки дата видачі дубліката трудової книжки не відповідає даті прийняття на роботу;
30.06.1994 по 29.08.2003, оскільки назва підприємства при зарахуванні не відповідає назві підприємства на печатці, що засвідчує запис про звільнення.
Щодо незарахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 17.10.1992 по 20.06.1994, то в оскаржуваному рішенні не конкретизовано, в чому саме полягає невідповідність дати заповнення дубліката трудової книжки, зазначеної на її титульному аркуші, вимогам Інструкції № 58. При дослідженні судом дубліката трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 судом встановлено, що дата його видачі - 08.06.2002, дата прийняття на роботу - 10.08.1982 (комбінат «Запоріжбуд»). При цьому будь-яких зауважень з боку відповідача щодо змісту записів стосовно розглядуваного періоду, зроблених в дублікаті трудової книжки, не висловлено.
Відповідно до пунктів 5.1-5.3 Інструкції № 58 особа, яка загубила трудову книжку (вкладиш до неї), зобов'язана негайно заявити про це власнику або уповноваженому ним органу за місцем останньої роботи. Не пізніше 15 днів після заяви, а у разі ускладнення в інші строки власник або уповноважений ним орган видає працівнику іншу трудову книжку або вкладиш до неї (нових зразків) з написом "Дублікат" в правому верхньому кутку першої сторінки.
Дублікат трудової книжки або вкладиш до неї заповнюється за загальними правилами. У розділи "Відомості про роботу", "Відомості про нагородження" і "Відомості про заохочення" при заповненні дубліката вносяться записи про роботу, а також про нагородження і заохочення за місцем останньої роботи на підставі раніше виданих наказів (розпоряджень).
Якщо працівник до влаштування на це підприємство вже працював, то при заповненні дубліката трудової книжки в розділ "Відомості про роботу" у графу 3 спочатку вноситься запис про загальний стаж його роботи до влаштування на це підприємство, який підтверджується документами.
Загальний стаж роботи записується сумарно, тобто зазначається загальна кількість років, місяців, днів роботи без уточнення, на якому підприємстві, в які періоди часу і на яких посадах працював у минулому власник трудової книжки.
Після цього загальний стаж, підтверджений належно оформленими документами, записується по окремих періодах роботи в такому порядку: у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу; у графі 3 пишеться найменування підприємства, де працював працівник, а також цех (відділ) і посада (робота), на яку було прийнято працівника. Запис у дублікаті трудової книжки відомостей про роботу за сумісництвом та за суміщенням професій провадиться за бажанням працівника.
У графі 4 зазначаються найменування, дата і номер документа, на підставі якого проведено відповідні записи у дублікаті. Документи, що підтверджують стаж роботи, повертаються їх власнику. Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний сприяти працівникові в одержанні документів, які підтверджують стаж його роботи, що передував влаштуванню на це підприємство.
Відповідно до пп. 2.11- 2.12 вказаної Інструкції відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.
Після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що при заповненні як трудової книжки, так і дублікату трудової книжки, на першій сторінці в графі «дата заповнення» проставляється дата заповнення, актуальна саме на день заповнення відповідно трудової книжки або дубліката, оскільки після заповнення титульного аркушу трудової книжки записи в ній засвідчуються підписом особи, відповідальної за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому заповнювалась трудова книжка.
Нормами чинного законодавства України не встановлено обов'язку підприємства-роботодавця зазначати в дублікаті трудової книжки в графі «Дата заповнення» дату заповнення первинної трудової книжки, яку було втрачено працівником. Крім того, графа «дата заповнення» в сукупності з даними про підприємство та його відповідальну особу, яка підписує трудову книжку, має на меті зазначення даних щодо осіб, які вносили відповідні записи саме у дублікат трудової книжки на момент його видачі.
Відповідно до довідки від 08.06.2002 № 48, виданій ТОВ «Торговий будинок Набережний», при пожежі 21.05.2002 в адміністративній будівлі були знищені її документи, а саме трудова книжка. Відтак, у зв'язку із знищенням трудової книжки з незалежних від позивача підстав їй було виготовлено дублікат трудової книжки серії НОМЕР_1 від 08.06.2002, до якого внесені відомості про попередні періоди роботи. Записи, зроблені у дублікаті у трудової книжки в частині періодів роботи позивача, вчинені коректно, відтак з їх змісту можливо встановити відомості про місце, посаду та період роботи, номер та дату розпорядчих документів, на підставі яких зроблені відповідні записи.
Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а звернув увагу на те, що певні недоліки заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
У постанові від 21.02.2018 у справі № 687/975/17 Верховний Суд зазначив, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці.
За таких обставин періоди роботи позивача, зазначені у дублікаті трудової книжки вважаються належним чином підтвердженими. Належних доказів того, що записи про вказані періоди роботи позивача є неправильними або непідтвердженими або того, що позивач у ці періоди не здійснював трудову діяльність, відповідачем суду не надано.
Зважаючи на це, з метою ефективного захисту прав та інтересів позивача суд вважає необхідним зобов'язати відповідача зарахувати до страхового стажу позивача період роботи з 17.10.1992 по 20.06.1994.
Щодо незарахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 30.06.1994 по 29.08.2003, то при дослідженні дубліката трудової книжки позивача судом встановлено, що у вказаний період наявні наступні записи: 30.06.1994 - прийнята на посаду продавця в ОА «Набережний»; 30.12.1994 - ОА «Набережний» перейменований у ТОВ ТД «Набережний»; 29.08.2003 - звільнена за власним бажанням.
Суд зазначає, що розбіжності у назві підприємства при зарахуванні та назві підприємства на печатці, що засвідчує запис про звільнення, є проявом надмірного формалізму та не можуть бути підставою для незарахування періодів роботи відповідно до записів дубліката трудової книжки до страхового стажу позивача. Слід зауважити, що у дублікаті трудової книжки міститься запис від 30.12.1994 про перейменування ОА «Набережний» у ТОВ ТД «Набережний» та міститься печатка ТОВ ТД «Набережний», що відповідає організаційно-правовій формі підприємства-роботодавця на момент звільнення позивача, через що суд не приймає доводи відповідача про незарахування спірного періоду роботи із визначених ним підстав.
Більш того, суд наголошує, що неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації здійснено з вини адміністрації підприємства, що не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист та вирішення питань надання пенсії по віку на загальних підставах.
Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Відтак, суд не погоджується із діями відповідача щодо неврахування трудового стажу позивача вказаного у його трудовій книжці, з підстав того, що вона заповнена з порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок. Наведене вище узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові №687/975/17 від 21.02.2018.
Крім того, суд бере до уваги позицію Верховного Суду, відображену у постановах від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а та від 25.04.2019, у справі №593/283/17, в яких звернув увагу на те, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів Пенсійного фонду України для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
У постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 (провадження №К/9901/110/17) Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача її конституційного права на соціальний захист.
Отже, з вищенаведеного слідує, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у її трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу позивача за спірний період.
Також варто зазначити, що трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповненням роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення її трудової книжки.
Суд вважає, що недотримання підприємством вимог законодавства не є відповідальністю працівника та не може бути причиною позбавлення останнього права на належне пенсійне забезпечення. Право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. Сумніви відповідача не можуть спростовувати відомості, наявні у трудовій книжці та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нею трудового (страхового) стажу.
Отже, записи у трудовій книжці позивача про періоди роботи, а саме з 17.10.1992 по 20.06.1994 та з 30.06.1994 по 29.08.2003 виконані належним чином належними посадовими особами, засвідчені їх підписами та скріплені печатками відповідних підприємств, тому повинні бути зараховані до страхового стажу ОСОБА_1 . Разом з тим, зазначений позивачем період з 17.10.1992 по 17.05.2003 нічим необґрунтований, у зв'язку з чим з метою ефективного захисту прав і свобод позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зарахувати саме періоди роботи з 17.10.1992 по 20.06.1994 та з 30.06.1994 по 29.08.2003, а не як просить позивач.
Щодо незарахування періоду роботи з липня 1988 року по червень 1992 року, відображеного у довідці про заробіток для обчислення пенсії, до страхового стажу позивача, то відповідач зазначив, що зазначене можливе після надходження акту зустрічної перевірки. Проте, незважаючи на те, що після прийняття спірного рішення пройшло вже тривалий час (близько півроку), відповідач не повідомив суд про результати проведеної зустрічної перевірки.
На підставі пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування , затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25 листопада 2005 року, в редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року №13-1 (надалі - Порядок № 22-1) при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж. 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Згідно норм пункту 4.7 Порядку № 22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Проте, суд зауважує, що відсутність проведення перевірки не може позбавляти позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсій за віком.
Водночас при дослідженні довідки про заробіток для обчислення пенсії від 20.03.2005 № 24, виданої Відкритим акціонерним товариством «Торговий Альянс», судом встановлено, що у такій відображаються суми заробітку ОСОБА_1 за період з липня 1988 року по червень 1992 року. Довідка належним чином засвідчена та містить усі необхідні дані.
Відповідно до пункту 27 Порядку №637 у тих випадках, коли в поданому документі про стаж указано лише роки без зазначення точних дат, за дату береться 1 липня відповідного року, а якщо не зазначено число місяця, то ним вважається 15 число відповідного місяця.
Отже, враховуючи наявність уточнюючої довідки підприємства із відповідними записами, а також відсутність у довідці від 20.03.2005 № 24 чітких днів прийняття та звільнення з роботи позивача, правильними дати прийняття та звільнення з роботи вважаються 15.07.1988 та 15.06.1992, що цілком узгоджуються із проведеним Пенсійним органом розрахунком страхового стажу та не перетинається із іншими періодами роботи. Відтак, вказаний період роботи позивача має бути зарахований до її страхового стажу.
У межах вироблених ЄСПЛ підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, це поняття охоплює як «існуюче майно», так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (п.74 рішення ЄСПЛ від 2 березня 2005 року «MALTZAN and Others v. Germany»). ЄСПЛ робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту та формується позиція для інтерпретації вимоги як такої, що може вважатися «активом», вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема, є чинна норма закону.
Відтак статтю 1 зазначеного Протоколу №1 слід застосовувати для захисту «правомірних (законних) очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. Правомірні очікування виникають в особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала всі підстави вважати таке рішення дійсним і розраховувати на певний стан речей.
Тобто, в зазначених рішеннях ЄСПЛ установив, що наявність «правомірних (законних) очікувань» є передумовою для відповідного захисту. У свою чергу умовою наявності «правомірних очікувань» у розумінні практики ЄСПЛ є достатні законні підстави. Інакше кажучи, «правомірні (законні) очікування» - очікування можливості здійснення певного права як прямо гарантованого, так і опосередкованого, у разі якщо особа прямо не виключена з кола осіб, хто є носіями відповідного права.
Таким чином, будучи офіційно працевлаштованою та маючи відповідні записи у трудовій книжці, позивач мала правомірні очікування, що набувши достатнього пенсійного віку та необхідного страхового стажу, їй буде призначено пенсію за віком.
Суд наголошує, що реалізовуючи обов'язок держави щодо забезпечення реалізації права особи на соціальний захист, територіальний орган пенсійного фонду, в межах наданих йому повноважень та відповідно до чинного законодавства, повинен сприяти такій особі у реалізації права на призначення їй пенсії, зокрема, шляхом перевірки правильності оформлення заяви, відповідності викладених у ній відомостей, змісту і належності оформлення, а у випадку їх невідповідності - роз'яснити такій особі її права, а також надати строк для усунення виявлених недоліків. Також у випадку виникнення сумнівів щодо достовірності поданих позивачем документів, відповідач наділений правом звернення до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій з метою отримання інформації, необхідної для здійснення їхньої діяльності, а також зобов'язаний письмово повідомляти заявника про надання додаткових документів.
Проте відповідачем не надано жодних доказів, які б свідчили про дії спрямовані на проведення перевірки відповідності змісту трудової книжки, а саме первинним документам, які підтверджують характер виконуваної роботи, підприємства, на яких працювала позивач, для призначення пенсії.
Отже, якщо поданих позивачем документів для зарахування до страхового стажу спірних періодів було недостатньо, орган Пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з'ясування спірних обставини, повідомити позивача про те, які документи необхідно подати додатково, натомість за обставинами справи відповідачем жодних дій вчинено не було, поклавши весь тягар відповідальності на позивача.
На переконання суду, недоліки оформлення трудової книжки відповідачем виявлені вірно, але вони не можуть вважатися достатньою і самостійною підставою для відмови позивачеві у зарахуванні спірного періоду роботи до його загального страхового стажу на підставі трудової книжки, оскільки вина позивача в тому, що трудова книжка заповнена роботодавцем із порушенням встановленого порядку, відсутня.
Таким чином, відповідач протиправно не зарахував позивачу до стажу спірні періоди роботи, а тому оскаржуване рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 03.05.2024 № 083950021092 суд вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача призначити пенсію за віком суд зазначає наступне.
Як зазначено в пункті 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005, засіб захисту, що вимагається статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави. Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У рішеннях по справах «Клас та інші проти Німеччини», «Фадєєва проти Росії», «Єрузалем проти Австрії» Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України.
Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.
Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
У контексті наведеного суд звертає увагу на те, що повноваження щодо призначення пільгової пенсії особі відноситься до виключної компетенції органів Пенсійного фонду України, а тому суд не може втручатися в його дискреційні повноваження.
У постанові від 26.09.2023 у справі № 420/5833/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зауважив, що дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує останнього вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. Натомість, застосування такого способу захисту прав, свобод та інтересів позивача як зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, є правильним тоді, коли останній розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким відмовив у його задоволенні.
З урахуванням наведеного, можна зробити висновок, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом владних повноважень на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт владних повноважень дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати його прийняти рішення з урахуванням оцінки суду.
За приписами частини другої статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Враховуючи викладене, задля ефективного захисту прав і свобод позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об'єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім, необхідним та ефективним, а саме зобов'язати відповідача зарахувати до страхового стажу періоди роботи позивача відповідно до її трудової книжки та уточнюючої довідки, та повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком та прийняти рішення по суті заяви з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
VI. Висновки суду.
Частинами першою, другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про часткове задоволення адміністративного позову.
VII. Розподіл судових витрат.
Квитанцією від 09.09.2024 № 8140-4094-9697-5258 підтверджується сплата позивачем судового збору. За таких обставин, враховуючи вимоги статті 139 КАС України, судові витрати на оплату судового збору у розмірі 968,96 грн підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255, 295 КАС України, суд
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 03.05.2024 № 083950021092 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період її роботи з 15.07.1988 по 15.06.1992 згідно з довідкою про заробіток для обчислення пенсії від 20.03.2005 № 24 та періоди її роботи з 17.10.1992 по 20.06.1994 та з 30.06.1994 по 29.08.2003 відповідно до записів дубліката трудової книжки серії НОМЕР_1 від 08.06.2002, та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 26.04.2024 про призначення пенсії за віком з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 968,96 грн (дев'ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
Повне найменування сторін:
Позивач - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, місцезнаходження: майдан Свободи, буд. 5, м. Харків, 61022; код ЄДРПОУ 14099344.
Третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, місцезнаходження: пр.Соборний, буд.158-Б, м.Запоріжжя, 69057; код ЄДРПОУ 20490012.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 22.10.2024.
Суддя К.В.Мінаєва