23 жовтня 2024 рокуСправа №160/24146/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Лозицької І.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про визнання дій протиправними та стягнення завданої шкоди, -
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду на підставі ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 05.08.2024 р. надійшли матеріали адміністративної справи за позовом Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 , в якому просить суд:
- визнати дії ОСОБА_1 протиправними щодо завдання збитків державі, в особі військової частини НОМЕР_1 під час проходження військової служби в частині нанесення шкоди по службі ракетно-артилерійського озброєння на загальну суму 16727 грн. 92 коп. (шістнадцять тисяч сімсот двадцять сім гривень 92 копійки);
- стягнути з ОСОБА_1 на користь військової частини НОМЕР_1 завдану шкоду в розмірі 16727 грн. 92 коп. (шістнадцять тисяч сімсот двадцять сім гривень 92 копійки) по службі ракетно-артилерійського озброєння, яка встановлена службовим розслідуванням, за результатом якого видано наказ командира військової частини польова пошта НОМЕР_2 від 27.11.2015 року № 2618.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що самовільне залишення відповідачем військової частини зі зброєю призвело до понесення державою збитків в розмірі 16 727,92 грн., що підтверджується висновками акту службового розслідування.
Ухвалою суду від 25.09.2024 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, а також встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позов та докази на його обґрунтування.
Відповідач правом на надання відзиву на позовну заяву не скористався.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини на яких ґрунтуються вимоги позову, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини справи.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Відповідно до наказу командира військової частини - польова пошта НОМЕР_2 від 22.07.2015 р. № 1290 було призначено службове розслідування за фактом викрадення зброї та самовільного залишення військової частини солдатом ОСОБА_1 .
Наказом командира військової частини - польова пошта НОМЕР_2 від 02.09.2015 р. № 187, солдата ОСОБА_1 , старшого стрільця 3 механізованого відділення 1 механізованого взводу 8 механізованої роти 3 механізованого батальйону військової частини - польова пошта НОМЕР_2 , який самовільно залишив військову частину виключено зі всіх видів забезпечення та зараховано у розпорядження командира військової частини.
За результатами проведеного службового розслідування, командиром військової частини було видано наказ «Про результати службового розслідування» від 25.10.2015 за №2294.
Пунктом 2 наказу командира військової частини - польова пошта НОМЕР_2 від 25.10.2015р. № 2294, офіцеру юридичної служби військової частини, доручено копію матеріалів службового розслідування за фактом вчинення крадіжки зброї та боєприпасів в умовах особливого періоду та не з'явлення вчасно без поважних причин на службу солдатом ОСОБА_1 , направити до 1 відділу військової прокуратури Донецького гарнізону Південного регіону для прийняття правового рішення.
Крім того, наказом командира військової частини - польова пошта НОМЕР_2 від 24.11.2015р. № 2618 були внесені зміни та доповнення до наказу командира військової частини від 25.10.2015р. № 2294 «Про результати службового розслідування за фактом викрадення зброї та самовільного залишення військової частини солдатом ОСОБА_1 .
Пунктом 4 наказом командира військової частини - польова пошта НОМЕР_2 від 24.11.2015р. № 2618, помічнику командира військової частини - польова пошта НОМЕР_2 з фінансово-економічної роботи - начальнику фінансово-економічної служби доручено списати з обліку 5,45 мм. Автомат АКС-74 №2658470/83 та суму в 1393 грн. 99 коп., занести в Книгу обліку нестач частини, відобразити завдані неправомірними діями військовослужбовця державі збитки у розмірі 16727 грн. 92 коп. (шістнадцять тисяч сімсот двадцять сім гривень 92 копійки) з урахуванням кратності та ПДВ щодо солдата ОСОБА_1 з подальшим утриманням за рахунок грошового забезпечення.
Пунктом 5 зазначеного вище наказу командира військової частини, солдата ОСОБА_1 , притягнуто до підвищеної матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну державі втратою військового майна та утримати завдані збитки у розмірі 16727 грн. 92 коп. (шістнадцять тисяч сімсот двадцять сім гривень 92 копійки) з урахуванням кратності та ПДВ за рахунок грошового забезпечення.
Відсутність добровільної сплати спричиненої шкоди обумовила звернення до суду.
Надаючи правову оцінку викладеному вище, суд виходить з наступного.
Правовий режим майна, закріпленого за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, і повноваження органів військового управління та посадових осіб щодо управління цим майном визначає Закон України від 21 вересня 1999 року № 1075-XIV "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" (далі - Закон № 1075-XIV).
Відповідно до статті 1 Закону № 1075-XIV військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо.
Статтею 3 Закону № 1075-XIV передбачено, що військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті). З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням. Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку.
Згідно зі статтею 7 Закону № 1075-XIV особи, винні у порушенні вимог цього Закону, притягаються до відповідальності згідно із законом.
Підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов'язків визначає Закон України від 3 жовтня 2019 року № 160-IX "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" (далі - Закон № 160-IX)
У статті 1 цього Закону визначено, що пряма дійсна шкода (далі - шкода) - збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов'язків військової служби або службових обов'язків. До шкоди не включаються доходи, які могли бути одержані за звичайних обставин, якщо таких збитків не було б завдано.
Відповідно до статті 3 Закону № 160-IX підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов'язків військової служби або службових обов'язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.
Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: наявність шкоди; протиправна поведінка особи у зв'язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов'язків військової служби або службових обов'язків; причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; вина особи в завданні шкоди.
Переведення особи до іншого місця служби чи її звільнення з посади або служби не може бути підставою для звільнення її від матеріальної відповідальності, встановленої законом.
Згідно зі статтею 4 Закону № 160-IX особа може бути притягнута до матеріальної відповідальності протягом трьох років з дня виявлення завданої шкоди.
Статтею 7 Закону № 160-IX передбачено, що розмір завданої шкоди встановлюється за фактичними втратами на підставі даних бухгалтерського обліку з урахуванням цін, що діють на період розгляду питання про притягнення особи до матеріальної відповідальності. У разі відсутності таких даних розмір шкоди визначається суб'єктами оціночної діяльності відповідно до законодавства або за рішенням суду.
Відповідно до статті 8 Закону № 160-IX у разі виявлення факту завдання шкоди командир (начальник) протягом трьох діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб письмовим наказом призначає розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб.
За результатами проведення розслідування складається акт (висновок), який подається командиру (начальнику), що призначив розслідування, на розгляд. До акта (висновку), складеного за результатами розслідування, додаються довідка про вартісну оцінку завданої шкоди за підписом начальника відповідної служби забезпечення і фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини, установи, організації, закладу та/або акт оцінки збитків, що складається суб'єктами оціночної діяльності.
Якщо вину особи доведено, командир (начальник) не пізніше ніж у п'ятнадцятиденний строк із дня закінчення розслідування видає наказ про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності із зазначенням суми, що підлягає стягненню.
Наказ доводиться до винної особи під підпис.
Відповідно до статті 10 Закону № 160-IX відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи, крім випадків, передбачених частинами третьою, четвертою та п'ятою цієї статті та частиною першою статті 12 цього Закону.
Особа, яка завдала шкоду, за згодою командира (начальника) може добровільно відшкодувати її розмір повністю або частково, передати для відшкодування завданої шкоди рівноцінне майно або відремонтувати чи відновити пошкоджене, про що видається відповідний наказ. Не допускається відшкодування завданої шкоди рівноцінним майном у разі втрати чи пошкодження зброї, боєприпасів, спеціальної техніки та іншого майна, що відповідно до закону вилучене з цивільного обороту або обмежене в обороті.
Згідно зі статтею 12 Закон № 160-IX у разі звільнення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, зі служби або у разі, якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її звільнення зі служби, відшкодування завданої шкоди здійснюється в судовому порядку в разі відмови особи від її добровільного відшкодування або в іншому встановленому законом порядку.
Аналіз зазначених вище норм свідчить про те, що держава забезпечує військовослужбовців достатнім матеріальним забезпеченням, в т. ч. речовим майном. До інвентарного майна серед іншого належать: спеціальний одяг та одяг для несення варти, льотно-технічне обмундирування, спеціальний одяг та спорядження для виконання спеціальних завдань, контейнери, спальні мішки та каремати. Інвентарне майно видається тільки в тимчасове користування/експлуатацію; таке майно експлуатується як майно другої категорії і використовується до повного зношення. Інвентарні речі здаються на речовий склад військової частини.
Отже, у разі звільнення військовослужбовця зі служби останній повинен повернути на речовий склад військової частини видане йому інвентарне майно, а у випадку знищення, втрати такого майна - відшкодувати його вартість.
У позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача завдану державі шкоду в сумі 16 727,92 грн, яка виникла у зв'язку з самовільним залишенням складом військової частини разом зі зброєю, розмір якої підтверджується актом службового розслідування.
Разом з тим ані акт службового розслідування, ані довідки військової частини не містять розрахунку стягуваної суми шкоди завданої відповідачем. В обгрунування наявності передбачених частиною 2 статті 3 Закону № 160-IX умов для притягнення до матеріальної відповідальності та стягнення з відповідача зазначених коштів позивач не надав суду докази, які підтверджують вину відповідача у завдання шкоди державі на суму 16727,92 грн. та причинний зв'язок між його протиправною поведінкою і завданою шкодою. Акт службового розслідування, наданий позивачем не містить інформації про встановлення зазначених фактів, зокрема, вини відповідача та інших обставин, під час службового розслідування факту самовільного залишення відповідачем військової частини.
Вирішуючи позовні вимоги суд враховує, що відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Позивачем не доведена наявність передбачених частиною 2 статті 3 Закону № 160-IX умов для стягнення з відповідача шкоди завданої державі в сумі 16727,92 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Згідно ч. 2 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відсутність законних підстав для задоволення позовних вимог.
У зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог, відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про визнання дій протиправними та стягнення завданої шкоди - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.О. Лозицька