23 жовтня 2024 рокуСправа №160/26221/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Лозицької І.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, -
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якому просить суд:
- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення винесені ГУ ДПС у Дніпропетровській області, а саме, податкове повідомлення-рішення від 22.04.2024 року №0614815-2417-0486-UA1206017001070279 на суму 88862 грн. 21 коп., податкове повідомлення-рішення від 22.04.2024 року №0614816-2417-0486- UA1206017001058703 на суму 1539 грн. 88 коп.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що майно, на яке нараховане податкове зобов'язання підпадають під дію пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України та не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Ухвалою суду від 01.10.2024 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, а також встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позов та докази на його обґрунтування.
Відповідачем до суду надіслано відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує проти задоволення вимог адміністративного позову з посиланням на відсутність правових підстав для його задоволення. Так відповідач зазначає, що в межах спірних відносин наявна лише одна з обов'язкових умов - виробничі приміщення. У зв'язку з цим об'єкт нерухомості, який на праві власності належить позивачу, не підпадає під дію пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, оскільки ним не доведено використання даних приміщень у господарській діяльності як об'єкти промисловості.
Позивачем було подано до суду відповідь на відзив, в тексті якої він підтримує заявлені позовні вимоги та просить суд задовольнити позов у повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини на яких ґрунтуються вимоги позову, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини справи.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , зареєстрований як фізична особа-підприємець, як платник податків перебуваю на обліку в Головному управлінні ДПС у Дніпропетровскій області, реєстраційний номер облікової картки податків: НОМЕР_1 , що підтверджується витягом з реєстру платників єдиного податку від 13.12.2019 року та Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
15.05.2024 року позивачем засобами поштового зв'язку було отримано:
1.Податкове повідомлення-рішення від 22.04.2024 року №0614815-2417-0486- ІІА1206017001070279 на суму 88862 грн 21 коп. податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, адреса об'єкта: АДРЕСА_1 єдиний майновий комплекс, площею 2647.23 кв.м. за 2023 рік..
2. Податкове повідомлення-рішення від 22.04.2024 року №0614816-2417-0486- ІІА1206017001058703 на суму 1539 грн 88 коп. податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, адреса об'єкта: АДРЕСА_2 , комплекс за площу 46.90 кв. за 2023 рік .
Не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями позивач звернувся до суду.
Надаючи оцінку спірним обставинам, суд врахував ч.2 ст.19 Конституції України, якою встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28 грудня 2014 року № 71-VIII, набрав чинності з 01 січня 2015 року запроваджено новий місцевий податок, зокрема, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Пунктом 12.3 статті 12 Податкового кодексу України передбачено, що сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Пунктом 266.2 статті 266 Податкового кодексу України встановлено, що об'єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є житлова та нежитлова нерухомість, в тому числі її частка.
При цьому, відповідно до пункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема, виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.
Платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості (підпункт 266.1.1 пункт 266.1 статті 261 Податкового кодексу України ).
Відповідно до положень підпунктів 266.3.1 та 266.3.2 пункту 266. 3 статті 266 Податкового кодексу України, базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
За змістом підпункту 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України, сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об'єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями). Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об'єктів житлової нерухомості, для фізичних осіб визначаються виходячи з їх майнового стану та рівня доходів.
Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (підпункт 266.6.1. пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України).
Відповідно до підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради в залежності від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 2 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування.
Тобто, із набранням чинності вказаними положеннями Податкового кодексу України, фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості (за винятком тих, які не є об'єктами оподаткування відповідно до підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України) є платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Спірним питанням у межах цих правовідносин є встановлення чи є нерухоме майно, що належить позивачу об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Зокрема, позивач у своєму позові стверджує, що належні позивачу будівлі є промисловими будівлями.
Так, питання правомірності донарахування податковим органом грошових зобов'язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, власнику нежитлового приміщення, що віднесене до будівель промисловості, та можливість застосування положень підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України до будівлі, яка, хоч і віднесена до будівель промисловості згідно з правовстановлюючими документами, однак не перебуває у власності промислових підприємств та не використовується у виробничому процесі промислових підприємств, - отримало правову оцінку у рішенні Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду від 17 лютого 2020 року (справа №820/3556/17).
В подальшому висновки касаційного суду у справі №820/3556/17 були застосовані Верховним Судом у постановах: від 25 лютого 2020 року (справа №0940/1708/18); від 5 березня 2020 року (справа №825/1625/17), від 1 квітня 2020 року (справа №120/4261/18-а), від 21 жовтня 2020 року у справі № 806/2686/18, від 11 листопада 2020 року у справі №826/6647/17 тощо.
З урахуванням позицій, висловлених Верховним Судом, суд виходить з наступного.
Застосовуючи об'єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункті «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб'єкту-платнику.
При цьому, обмежувальне тлумачення за рахунок введення додаткової ознаки надання пільги по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - звільнення від оподаткування за критерієм «будівлі промисловості», лише об'єктів нежитлової нерухомості промислових підприємств (юридичних осіб), за суб'єктним складом, не може бути застосовано, оскільки положеннями підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Сама по собі специфіка об'єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме - статусу «будівлі промисловості», не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування.
Обираючи за вихідне поняття «промисловість», у зв'язку з яким застосовується аналізована податкова пільга, законодавець пов'язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм, у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.
Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як в даному випадку, пункт «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об'єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.
Такий підхід у розумінні норми, про яку йдеться, випливає з того, що функціональне призначення об'єкта, який звільняється від оподаткування, яким є предмет - будівля промисловості (вид нежитлової нерухомості), є фактично визначальною родовою ознакою, оскільки не є об'єктом оподаткування саме «будівлі промисловості», тобто будівлі, які використовуються для виготовлення промислової продукції будь-якого виду.
Таким чином, застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе у разі, якщо власниками об'єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об'єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).
За наведеного тлумачення положень ПК України, під час розгляду цієї справи необхідно встановити, чи відносяться до будівель промисловості об'єкти нерухомості, що належать позивачу, та чи фактично використовував він їх у межах власної підприємницької діяльності за функціональним призначенням (промислове виробництво).
Так, згідно до матеріалів справи, ОСОБА_1 перебуває на податковому обліку в ГУ ДПС у Дніпропетровській області (Криворізькій ДПІ), як фізична особа - підприємець. Дата взяття на облік - 05.01.2014. Основний вид діяльності згідно КВЕД: 33.12 - Ремонт i технiчне обслуговування машин i устаткування промислового призначення.
Згідно цього Державного класифікатора, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу Будівлі межи главі (група 125 Будівлі промислові та склади клас 1251 Будівлі промисловості).
До будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018- 2000 належать до класу 1251 Будівлі промисловості, що включає підкласи: 1251.1 Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості; 1251.2 Будівлі підприємств чорної металургії; 1251.3 Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості; 1251.4 Будівлі підприємств легкої промисловості; 1251.5 Будівлі підприємств харчової промисловості; 1251.6 Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості; 1251.7 Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості; 1251.8 Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро- фаянсової промисловості; 1251.9 Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне.
Матеріали справи не містять технічної документації щодо підтвердження класу нерухомості позивача.
Факт використання нежитлових приміщень та будівель належних позивачу у господарській діяльності останнього за функціональним призначенням також не підтверджено.
Надані позивачем видаткові накладні, не є свідченням використання даного нерухомого майна за функціональним призначенням, а є лише доказом постачання платником податкам товару в межах здійснення господарської діяльності.
Так само щодо долученого до позовної заяви договору поставки.
Встановлена пунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України податкова пільга має на меті стимулювання розвитку промислового виробництва, створення для цього сприятливих умов, в тому числі, фінансових.
Оскільки позивачем не доведено здійснення у 2023 році промислового виробництва з використанням спірних будівель, право на фінансове сприяння з боку держави у вигляді звільнення від сплати податку на промислові будівлі він не має.
Отже, за встановлених у справі обставин щодо невикористання позивачем спірних будівель в межах саме власної підприємницької діяльності за функціональним призначенням, права на пільгу, передбачену пунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, позивач не має.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Згідно ч. 2 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
У зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.О. Лозицька