м. Вінниця
22 жовтня 2024 р. Справа № 120/1245/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Яремчука Костянтина Олександровича, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 .
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
З 17 травня 2017 року його виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та з усіх видів забезпечення.
Проте на день виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 позивачу невірно обчислено одноразову грошову допомогу при звільненні, а також не проведено нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби, у зв'язку із чим останній звернувся з позовними заявами до суду.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 27 липня 2022 року у справі № 120/1099/22 зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 50% місячного грошового забезпечення з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60% грошового забезпечення, що передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2009 року № 889, з урахуванням раніше виплаченої суми одноразової грошової допомоги.
На виконання цього судового рішення відповідачем 24 грудня 2022 року виплачено позивачеві кошти в сумі 1256,21 гривень.
Іншим рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 17 лютого 2023 року у справі № 120/10891/22 зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суми індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 17 травня 2017 року із застосуванням січня 2008 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), з урахуванням виплачених сум.
На виконання цього судового рішення 26 січня 2024 року відповідачем виплачено позивачеві індексацію грошового забезпечення в сумі 44419,60 гривень, враховуючи базовий місяць січень 2008 року.
Позивач вважає, що непроведення своєчасного розрахунку при звільненні порушує його права, у зв'язку із чим звернувся з позовною заявою до суду, у якій просить визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17 травня 2017 року по 17 листопада 2017 року.
Ухвалою від 06 лютого 2024 року позовну заяву залишено без руху та запропоновано позивачеві усунути недоліки, що містить позовна заява, шляхом подання заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду в частині вимоги, що стосується виплати позивачеві середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за несвоєчасну виплату невірно обчисленої одноразової грошової допомоги при звільнені, здійсненої на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 27 липня 2022 року у справі № 120/1099/22.
На виконання вимог ухвали від 06 лютого 2024 року позивачем 09 лютого 2024 року подано до суду заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду.
Ухвалою від 14 лютого 2024 року заяву позивача про поновлення строку звернення до адміністративного суду залишено без задоволення, а позовну заяву в частині позовних вимог, що стосуються виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за несвоєчасну виплату невірно обчисленої одноразової грошової допомоги при звільнені, здійсненої на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 27 липня 2022 року у справі № 120/1099/22, повернуто особі, що її подала.
Іншою ухвалою суду від 14 лютого 2024 року відкрито провадження у справі в частині вимог щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнення за несвоєчасну виплату індексації грошового забезпечення, здійсненої на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 17 лютого 2023 року у справі № 120/10891/22. Цією ж ухвалою витребувано у військової частини НОМЕР_1 інформацію про середньоденний розмір заробітку ОСОБА_1 в березні 2017 року та в квітні 2017 року, а також інформацію щодо його грошового забезпечення в березні 2017 року та в квітні 2017 року; витребувано у військової частини НОМЕР_1 інформацію про суму виплат та їх складові, які були здійсненні ОСОБА_1 станом на день його виключення зі списків особового складу військової частини (тобто станом на 17 травня 2017 року), а також докази проведення інших виплат ОСОБА_1 (в тому числі і на виконання судових рішень), що мало місце після його виключення зі списків особового складу військової частини (виплати індексації грошового забезпечення, компенсації за додаткову відпустку, тощо).
06 травня 2024 року відповідачем подано відзив на позовну заяву, у якому зазначено, що положення статей 116, 117 Кодексу законів про працю України до спірних правовідносин не застосовуються, а тому відсутні підстави стверджувати, що позивач має право на отримання компенсації середнього заробітку за затримку виплати остаточного розрахунку при звільненні. Також відповідач зазначив, що військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. При цьому позивач не оскаржував наказ командира військової частини, яким з ним було проведено розрахунок при звільненні. На думку відповідача, оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу сум, належних при звільненні, спір щодо розміру таких був відсутній, тому підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 Кодексу законів про працю України є безпідставними. За наведених обставин представник відповідача просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Разом із відзивом відповідачем подано й витребувану судом інформацію.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, оцінивши надані сторонами докази, суд встановив такі обставини.
ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 101 від 17 травня 2017 року ОСОБА_1 з 17 травня 2017 виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення військової частини.
Проте на день виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 позивачу не проведено нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби, у зв'язку із чим останній звернувся з позовними заявами до суду.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 17 лютого 2023 року у справі № 120/10891/22 зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суми індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 17 травня 2017 року, із застосуванням січня 2008 року як місяця за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), з урахуванням виплачених сум.
На виконання цього судового рішення 26 січня 2024 року відповідачем виплачено позивачеві індексацію грошового забезпечення в сумі 44419,60 гривень, враховуючи базовий місяць січень 2008 року.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли, суд зважає на таке.
Статтею 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Відповідно до частин 1 - 4 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Водночас право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні гарантоване приписами Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України).
При цьому відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Строки проведення розрахунку при звільненні та відповідальність за недотримання таких строків визначені статтями 116 та 117 КЗпП України.
Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону України від 1 липня 2022 року №2352-ІХ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»; далі - Закон № 2352-ІХ) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Наведена редакція статті 117 КЗпП України набрала чинності з 19 липня 2022 року.
Варто зауважити, що стаття 117 КЗпП України діяла і до цього часу (до змін введених Законом №2352-ІХ) і Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні указаних норм при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Так, Верховний Суд неодноразово зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Після ухвалення постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15 викладена в ній позиція (зокрема щодо наявності передбачених статтею 117 КЗпП України підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, якщо навіть остаточний розрахунок відбувся на підставі/виконання судового рішення) не піддавалася зміні (відступу).
Проте правова позиція першочергово повинна ґрунтуватись на нормативному регулюванні спірних правовідносин, зміна якого може вплинути на те, яким чином її застосовувати до правовідносин, які виникли після цієї зміни.
Як вже зазначалось, з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України діє у редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-ІХ, тому і підхід до правозастосування указаної норми змінився.
Відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній її редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
Проте правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15 викладений щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.
Наведений у цій постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
Одночасно, з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України діє та підлягає застосуванню в редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-ІХ.
Тому спірний період виплати середнього заробітку (з 18 травня 2017 року (наступний день після виключення позивача з військової частини) по 26 січня 2024 року) умовно варто поділити на два періоди: до 19 липня 2022 року і після цього.
У період з 18 травня 2017 року по 18 липня 2022 року включно (набрання чинності Законом № 2352-ІХ) слід застосовувати редакцію статті 117 КЗпП України до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду суд, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець, і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
Водночас у період з 19 липня 2022 року по 26 січня 2024 року застосуванню підлягає вже нині чинна редакція статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати середнього заробітку шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15, недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.
Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі № 560/11489/22, від 29 січня 2024 року у справі № 560/9586/22 та ряду інших і саме цей підхід суд застосовує до спірних правовідносин.
Визначаючись із розміром середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з урахуванням наведеної вище позиції Верховного Суду, який підлягає виплаті, суд враховує наступне.
Так, судом установлено, що відповідачем при виключенні ОСОБА_1 із списків особового складу військової частини НОМЕР_1 йому не виплачено всіх належних сум, адже при розрахунку таких позивачу не виплачено належних сум індексації, оскільки такі виплачено на виконання судового рішення 26 січня 2024 року.
Відтак середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивача слід вираховувати, починаючи з 18 травня 2017 року (наступного дня після виключення позивача із списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення) по 18 липня 2022 року включно з урахування редакції КЗпП України до набрання чинності Законом № 2352-ІХ, а з 19 липня 2022 року по 26 січня 2024 року (день виплати грошових коштів на виконання рішення суду) - у редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-ІХ.
Відповідно до частини 1 статті 27 Закону України "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (надалі - Порядок № 100).
Абзацом 3 пункту 2 вказаного Порядку № 100 передбачено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Пунктом 3 Порядку № 100 визначено складові, які враховуються при обчисленні середньої заробітної плати. Натомість, у пункті 4 Порядку № 100 йдеться про виплати, що не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати.
Особливості обрахунку розміру середньої заробітної плати за останні два місяці роботи наведено у пункті 8 Порядку № 100, згідно із яким нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Довідкою військової частини НОМЕР_1 від 02 травня 2024 року вих. № 1025/139/12/476/пс підтверджується те, що в березні 2017 року та в квітні 2017 року (два останні календарні місяці служби, що передували виключенню позивача зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 ) йому нараховано 8337,06 гривень та 8384,63 гривень відповідно.
З урахуванням приписів пункту 8 Порядку № 100 середньоденний розмір заробітної плати позивача становить 274,13 гривень (8337,06 гривень + 8384,63 гривень / 61 календарних днів у березні та в квітні 2017 року).
Відтак середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18 травня 2017 року по 18 липня 2022 року включно складає 517557,44 гривень (274,13 гривень * 1888 календарних днів), а з 19 липня 2022 року по 26 січня 2024 року - 50714,05 гривень (274,13 гривень * 185 календарних дні (не більше ніж за 6 місяців).
Водночас, як вже згадувалося вище, на необхідності застосування судом критеріїв зменшення розміру середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні (в редакції КЗпП України до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) йдеться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені у вказаній постанові, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Вказаний підхід застосований Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду у постановах від 30 жовтня 2019 року у справі № 806/2473/18, від 12 серпня 2020 року у справі № 400/3151/19, ряду інших. Про допустимість зменшення розміру відшкодування середнього заробітку у правовідносинах щодо проходження військової служби вказав і Верховний Суд у постанові від 20 травня 2020 року (справа № 816/1640/17), зауваживши при цьому на обов'язок суду мотивувати прийняте рішення в частині підстав зменшення відшкодування.
Суд зазначає, що істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 0,085 (44419,60 гривень (сума виплати за судовим рішенням) / 517557,44 гривень (середній заробіток за час затримки розрахунку, що підлягав би виплаті з 18 травня 2017 року по 18 липня 2022 року включно).
Відтак розмір середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18 травня 2017 року по 18 липня 2022 року становить 43992,38 гривень (274,13 гривень (середньоденний розмір заробітної плати позивача) х 0,085 (істотність частки) х 1888 (кількість календарних днів за період з 18 травня 2017 року по 18 липня 2022 року включно).
Отже, з врахуванням принципу справедливості та співмірності позивачеві слід виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18 травня 2017 року по 18 липня 2022 року включно в розмірі 43992,38 гривень, а в період з 19 липня 2022 року по 26 січня 2024 року (не більше як за 6 місяців) в сумі 50714,05 гривень.
Тобто загальна сума середнього заробітку, що підлягає виплаті позивачеві з урахуванням правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі № 560/11489/22, від 29 січня 2024 року у справі № 560/9586/22 та ряду інших, становить 94706,43 гривень (43992,38 гривень (за період з 18 травня 2017 року по 18 липня 2022 року включно з урахуванням принципу пропорційності) + 50714,05 гривень (за період з 19 липня 2022 року по 26 січня 2024 року (не більш як за 6 місяців).
За встановлених судом обставин слід дійти висновку, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо невиплати позивачеві середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відтак з метою ефективного захисту прав та інтересів позивача таку суму слід стягнути з військової частини НОМЕР_1 , а не зобов'язувати відповідача її нарахувати та виплатити.
Водночас відсутні підстави для стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 17 травня 2017 року, адже судом встановлено, що позивача виключено зі списків особового складу військової частини 17 травня 2017 року, а середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні стягується з наступного дня після виключення позивача зі списків особового складу частини, тобто з 18 травня 2017 року.
Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно зі статтею 90 цього Кодексу оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
При цьому в силу положень частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що позовні вимоги належить задовольнити частково.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а витрат, пов'язаних з розглядом справи, не встановлено, питання про розподіл судових витрат не вирішується.
Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України,
Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18 травня 2017 року по 26 січня 2024 року.
Стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18 травня 2017 року по 26 січня 2024 року в розмірі 94706 (дев'яносто чотири тисячі сімсот шість) гривень 43 копійки.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.
Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 )
Відповідач: військова частина НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: НОМЕР_3 )
Рішення суду в повному обсязі складено 22.10.2024
Суддя Яремчук Костянтин Олександрович