02 жовтня 2024року м. Київ
Справа № 761/3008/17
Провадження: № 22-ц/824/14212/2024
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,
суддів Нежури В. А., Соколової В. В.,
секретар Сакалош Б. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)
на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 17 червня 2024 року, постановлену під головуванням судді Романишеної І. П.
за скаргою ОСОБА_2 , заінтересовані особи: Акціонерне товариство «Страхова компанія «ІНГО», Шевченківський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про визнання бездіяльності незаконною та зобов'язання вчинити певні дії,
у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія Інго Україна» до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди в порядку регресу,
У травні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вказаною скаргою, мотивуючи її тим, що 22.06.2021 року приватним виконавцем Солоньком М. М. видано постанову про закінчення виконавчого провадження. В подальшому, ОСОБА_2 через свого представника звернувся з клопотанням до начальника Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Дмитра Нідченка про зняття арешту з грошових коштів у загальному розмірі 78 634,48 гривень, який було накладено Головним державним виконавцем Руденком Ю.О. В свою чергу, відповідь начальника Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Дмитра Нідченка містила відмову у знятті арешту, накладеного, на грошові кошти ОСОБА_2 , з посиланням на ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки арешт з коштів заявника може бути знятий за рішенням суду. З огляду на викладене, просив визнати незаконною бездіяльність начальника Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо не зняття арешту з коштів (рахунків) боржника, накладеного постановою від 29.04.2020 року в межах ВП № 57931570; зобов'язати начальника Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Дмитра Нідченка та ОСОБА_1 зняти арешт, накладений на грошові кошти ОСОБА_2 у загальному розмірі 78 634, 48 грн постановою головного державного виконавця Руденко Ю.О. про арешт коштів боржника від 29 квітня 2020 року у ВП № 57931570 та зобов'язати вказаних суб'єктів виключити з Єдиного реєстру боржників відомості про ОСОБА_2 , внесені у зв'язку з відкриттям виконавчого провадження № 57931570.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 17 березня 2024 року скаргу ОСОБА_2 , заінтересовані особи: Акціонерне товариство «Страхова компанія «ІНГО», Шевченківський відділ державної виконавчої служби у місті Києві ЦМУ МЮ (м. Київ), про визнання бездіяльності незаконною та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково.
Визнано незаконною бездіяльність начальника Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Дмитра Нідченка щодо зняття арешту з коштів (рахунків) боржника, накладеного постановою головного державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Руденка Ю.О. від 29.04.2020 року в межах виконавчого провадження за №57931570.
Зобов'язано начальника Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Дмитра Нідченка зняти арешт з коштів боржника, накладеного постановою від 29.04.2020 року у виконавчому провадженні за №57931570, а також виключити з Єдиного державного реєстру боржників відомості про ОСОБА_2 , внесені у зв'язку з відкриттям виконавчого провадження №57931570.
В решті вимог скарги відмовлено.
Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 в інтересах Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, просив ухвалу суду першої інстанції скасувати та постановити нову про відмову в задоволенні скарги.
На обгрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що судом не досліджено доводів скаржника щодо порушення його прав саме на стадії виконання рішення суду. Вказує, що на момент звернення зі скаргою виконавчий документ за виконавчим провадженням ВП №57931570 повернутий стягувачу, рішення суду не виконане. Відмічає, що жодна постанова державного виконавця (постанова про відкриття виконавчого провадження, відповідно до якої з боржника стягненню підлягає виконавчий збір, постанова про арешт коштів боржника) не оскаржувалась, незаконною у встановленому Законом порядку в строки, встановлені законодавсвом, не визнавалась. Зазначає, що скаржник в своїй скарзі не зазначає, а судом встановлено не було, на яких саме рахунках та в яких банківських установах містяться грошові кошти боржника, з яких скаржник просить суд зняти арешт. Під час визнання неправомірною бездіяльності посадових осіб відділу ДВС суд не встановив конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно до Закону, фактично не були виконані, судом не встановлено дотримання строків оскарження порушених прав скаржника, юридичний зміст, значимість, тривалість і межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів особи.
Ухвалами Київського апеляційного суду від 02 вересня 2024 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.
У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Скрипський В. Р. в інтересах ОСОБА_2 доводи, викладені в апеляційній скарзі, вважав безпідставними, зазначив, що рішення суду виконано у повному обсязі, що, зокрема, підтверджується постановою про закриття виконавчого провадження, у якій зазначено, що «від боржника надійшли кошти в розмірі, необхідному для задоволення вимог стягувача, стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження».
Учасники справи у судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, скаржник - ОСОБА_1 в апеляційній скарзі розгляд справи просив здійснювати без його участі, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за їх відсутності.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом, на примусовому виконанні Шевченківського ВДВС у місті Києві ЦМУ МЮ (м.Київ) перебувало виконавче провадження за №57931570, яке було відкрито на підставі виконавчого листа №761/30008/17 від 19.10.2018 року Шевченківського районного суду міста Києва про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «АСК «Інго Україна» боргу в сумі 71340,16 грн.
Так, 18.12.2018 року головним державним виконавцем Шевченківського ВДВС у місті Києві ЦМУ МЮ (м.Київ) Руденком Ю. О. в рамках вказаного виконавчого провадження було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження.
29.04.2020 року головним державним виконавцем Шевченківського ВДВС у місті Києві ЦМУ МЮ (м.Київ) Руденком Ю. О. в рамках вказаного виконавчого провадження було винесено постанову про арешт коштів боржника.
30.12.2020 року головним державним виконавцем Шевченківського ВДВС у місті Києві ЦМУ МЮ (м.Київ) Руденком Ю. О. в рамках вказаного виконавчого провадження було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п.2 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження».
В подальшому, у зв'язку із поверненням виконавчого документу, стягувач (ПрАТ «Акціонерна страхова компанія Інго Україна») звернулося до приватного виконавця Солонько М. М., яким було відкрито виконавче провадження за №65512789 від 20.05.2021 року, з примусового виконання виконавчого листа № 761/30008/17 від 19.10.2018 року.
За результатами проведених приватним виконавцем виконавчих дій з ОСОБА_2 Стягнуто та перераховано на користь стягувача 71 340, 16 грн основного боргу, а також стягнуто на користь приватного виконавця 7134, 01 грн винагороди та 3726,01 грн витрат виконавчого провадження.
Постановою приватного виконавця від 20.06.2021 року було закінчено виконавче провадження на підставі п.9 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження», а саме у зв'язку звиконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Судом установлено, що представник скаржника звернувся до Шевченківського ВДВС у місті Києві ЦМУ МЮ (м.Київ) з клопотанням про зняття арешту з майна (коштів) боржника, накладеного в рамках виконавчого провадження за №57931570, посилаючись на п.2 ч.4 ст.59 Закону України «Про виконавче провадження», однак, листом начальника Шевченківського ВДВС у місті Києві Дмитра Нідченка за №20037/27 від 22.04.2024 року йому було відмовлено.
Частково задовольняючи скаргу, суд першої інстанції виходив із того, що виконавець необґрунтовано відмовив ОСОБА_2 у знятті арешту з коштів у зв'язку із закінченням виконавчого провадження. Поряд з цим, оскільки у задоволенні клопотання скаржника щодо зняття арешту з майна (коштів) було відмовлено саме начальником Шевченківського ВДВС у місті Києві ЦМУ МЮ (м.Київ) Дмитром Нідченком, відповідно, суд дійшов висновку, що саме останній допустив відповідну бездіяльність щодо зняття арешту з коштів (рахунків) боржника, а не безпосередньо головний державний виконавець ОСОБА_1 .
Перевіряючи вказані висновки суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно зі статтею 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи (стаття 447 ЦПК України).
Згідно зі статтею 11 Закону України № 606-XIV «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час вчинення виконавчих дій) державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.
Статтею 30 вказаного Закону передбачено, що державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження - згідно зі статтею 49 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу - згідно зі статтею 47 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - згідно зі статтею 48 цього Закону.
Згідно з пунктом 7 частини першої статті 47 вказаного Закону виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо боржник - фізична особа (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, у зв'язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини) чи майно боржника, розшук яких здійснювався органами внутрішніх справ, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку.
Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону (частина п'ята статті 47 Закону № 606-XIV).
Стягувач, який пропустив строк пред'явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення строку пред'явлення до суду, який видав виконавчий документ, або до суду за місцем виконання. Суд розглядає таку заяву в десятиденний строк, якщо інше не передбачено законом (частина друга статті 24 Закону № 606-XIV).
Статтею 49 Закону № 606-XIV передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі: 1) визнання судом відмови стягувача від примусового виконання рішення суду; 2) визнання судом мирової угоди між стягувачем і боржником у процесі виконання; 3) смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, ліквідації юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов'язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва; 4) скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи), на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню; 5) письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про передачу їх стягувачу, або знищення речі, що має бути передана стягувачу в натурі; 6) закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення; 7) визнання боржника банкрутом; 8) фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом; 9) повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ; 10) направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби; 11) повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 75 цього Закону; 12) якщо рішення фактично виконано під час виконання рішення Європейського суду з прав людини; 13) непред'явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 51 цього Закону; 14) списання згідно із Законом України «Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію» заборгованості, встановленої рішенням суду, яке підлягало виконанню на підставі виконавчого документа.
Згідно з частинами першою і другою статті 50 Закону у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження.
У разі, якщо у виконавчому провадженні державним або приватним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.
Отже, з огляду на наведені норми закону, у разі закінчення виконавчого провадження, виконавець зазначає про зняття арешту в постанові «про закінчення виконавчого провадження».
Так, у випадку повного виконання виконавчого документа підстави для збереження чинності арешту майна боржника відсутні.
З матеріалів справи убачається, що постановою приватного виконавця від 20.06.2021 року було закінчено виконавче провадження на підставі п.9 ч.1 ст.39 Закону України "Про виконавче провадження", а саме фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Так, у вищезазначеній постанові зазначено про зняття арешту з майна та грошових коштів боржника (а. с. 16).
Поряд з цим, слід ураховувати те, що арешт також було накладено державним виконавцем Шевченківського відділу ДВС у м. Києві Руденком Ю. О. (а. с. 20) який, в свою чергу , знятий не був.
Відтак, в матеріалах справи відсутні докази зняття арешту з майна боржника у виконавчому провадженні ВП №57931570, попри звернення скаржника до начальника Шевченківського ВДВС у місті Києві з відповідним клопотанням у зв'язку з фактичним виконанням виконавчого документа.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.
Указані норми визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.
Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов'язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб'єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов'язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.
Відповідно до ч.1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Зазначеними приписами саме на суд покладено виконання позитивних зобов'язань держави щодо вирішення спорів між учасниками юридичного конфлікту, які виникають між ними у відносинах власності при реалізації належних їм правомочностей.
Відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 59 ЗУ «Про виконавче провадження» підставою для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника.
Верховний Суд у постанові від 15 травня 2024 року у справі №2-380/10 зазначив, що застосування арешту майна боржника як обмежувального заходу не повинно призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.
В даному випадку, колегія суддів відзначає, що наявність протягом тривалого часу не скасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння та розпорядження належними коштами.
При цьому, як убачається з відповіді начальника відділу Шевченківського відділу ДВС Дмитра Нідченка скаржнику відмовлено у знятті арешту у зв'язку із тим, що кошти виконавчого збору та витрат виконавчого провадження на депозитний рахунок відділу станом на день надання відповіді не надходили, поряд з цим, начальник відділу не ставить під сумнів відсутність заборгованості за зобов'язаннями ОСОБА_2 (а. с. 23).
Тобто, зняття такого арешту посадовою особою поставлено в залежність від питання щодо сплати державному виконавцю виконавчого збору та витрат виконавчого провадження.
Поряд з цим, положеннями п.5 ч.5 ст.27 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавчий збір не стягується у разі виконання рішення приватним виконавцем.
Окрім того, відповідно до наказу Міністерства юстиції України № 1285 від 30 березня 2022 року «Про внесення змін до деяких нормативно-правових актів Міністерства юстиції України», за виконавчим провадженням, виконавчий документ за яким повернуто стягувачу, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників без винесення постанови про відновлення виконавчого провадження на підставі постанови про виключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників. Постанова про виключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників виноситься державним виконавцем органу державної виконавчої служби або приватним виконавцем, яким виконавчий документ повернуто стягувачу, за заявою боржника у разі, якщо: після повернення виконавчого документа стягувачу наявні обставини, визначені частиною першою статті 39 Закону (крім випадків, коли виконавчий документ перебуває на примусовому виконанні), а також за умови сплати боржником витрат виконавчого провадження, здійснених під час виконавчого провадження, у якому виконавчий документ повернуто стягувачу (крім випадків, коли виконавчий документ повернуто приватним виконавцем, діяльність якого припинена), та виконавчого збору, який підлягав стягненню у цьому виконавчому провадженні (крім випадків, коли відповідно до статті 27 Закону виконавчий збір стягненню не підлягає).
В той же час, з відомостей, які містяться в Єдиному державному реєстрі боржників убачається, що ОСОБА_2 по теперішній час значиться боржником за виконавчим документом, який було виконано ще у 2021 році.
Колегія суддів відмічає, що стягнення з боржника виконавчого збору й основної винагороди за виконання одного і того ж судового рішення тягне за собою додаткові витрати. Ця обставина може розглядатися як накладення непропорційного і надмірного тягаря на боржника, що зачіпає його право власності, гарантоване ст. 41 Конституції України і ст. 41 Конституції України.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду у справі №320/6215/19 від 21.07.2022 року.
Колегія суддів також зазначає, що з поміж інших учасників виконавчого провадження, саме боржник перебуває у найбільш уразливому становищі (див. постанову Верховного Суду у справі №320/6215/19 від 21.07.2022 року).
Відтак, у зв'язку з тим, що ОСОБА_2 здійснив повну оплату за зобов'язанням у загальному розмірі 78 634, 48 грн, ураховуючи норми Закону та правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду, та беручи до уваги, що покладення на ОСОБА_2 обов'язку сплачувати державному виконавцю витрати виконавчого провадження буде розглядатися як накладення непропорційного тягаря для нього, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_2 правомірно звернувся до органів ДВС про зняття арешту з коштів, на що отримав неправомірну відмову уповноважених осіб.
Поряд з цим, як убачається зі змісту скарги ОСОБА_2 , останній просив визнати незаконною бездіяльність державного виконавця Шевченківського відділу ДВС у м. Києві - Руденка Ю. О.
Перевіряючи висновки суду першої інстанції у вказаній частині та беручи до уваги те, що безпосередньо начальником Шевченківського ВДВС у місті Києві ЦМУ МЮ (м.Київ) Дмитром Нідченком була надана відповідь про відмову у задоволенні клопотання скаржника щодо зняття арешту з майна (коштів), колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що саме останній допустив відповідну бездіяльність щодо зняття арешту з коштів (рахунків) боржника, а не безпосередньо головний державний виконавець ОСОБА_1 , а відтак, є обґрунтованим висновок суду першої інстанції про покладення саме на ОСОБА_3 зобов'язання зняти арешт з коштів боржника, накладеного постановою від 29.04.2020 року у виконавчому провадженні №57931570, а також виключити з Єдиного реєстру боржників відомості про ОСОБА_2 .
Правові висновки Верховного Суду, на які посилається скаржник, відхиляються колегією суддів, оскільки суди мають враховувати саме останні позиції Верховного Суду які, зокрема, наведені колегією суддів у даній постанові.
Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження та оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, ухвала Шевченківського районного суду м. Києва від 17 червня 2024 року підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга ОСОБА_1 в інтересах Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) залишенню без задоволення.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) залишити без задоволення.
Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 17 червня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України.
Повне судове рішення складено 22 жовтня 2024 року.
Головуючий Т. О. Невідома
Судді В. А. Нежура
В. В. Соколова