Головуючий у суді першої інстанції: Данілова Т.М.
Єдиний унікальний номер справи № 752/11053/24
Апеляційне провадження № 22-ц/824/14885/2024
Іменем України
22 жовтня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Мережко М.В.,
суддів: Поліщук Н.В., Соколової В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 17 липня 2024 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Управляюча компанія «Венеція» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
встановив:
У травні 2024 року позивач ТОВ «Управляюча компанія «Венеція» звернувся до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом до відповідачки ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані житлово-комунальні послуги.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що ТОВ «Управляюча компанія «Венеція» на підставі актів прийому-передачі від забудовника ТОВ «ТМО Ліко-Холдинг» здійснює обслуговування багатоквартирних житлових будинків у Голосіївському районі м. Києва, в тому числі вбудованих підземних автостоянок (паркінгів), де забезпечує прибирання, цілодобову охорону, комунальні послуги, тощо. 09.11.2021 року ТОВ «Управляюча компанія «Венеція» змінило найменування з попереднього найменування ТОВ «Ліко-Житлосервіс» на поточне найменування.
Відповідачка є власницею 1/2 частини нежитлового приміщення АДРЕСА_1 , загальною площею 186,6 квадратних метрів, на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_1 від 26.08.2015 року.
Між позивачем та відповідачкою 01 липня 2016 року був укладений договір №141/07/16 про відшкодування витрат на обслуговування будинків та прибудинкової території та надання комунальних послуг, відповідно до п. 1.1 предметом якого є забезпечення виконавцем (позивач) обслуговування будинку та прибудинкової території та надання комунальних послуг у нежитловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_2 , а споживачем (відповідачем) - забезпечення своєчасного відшкодування витрат, пов'язаних з наданням послуг у строк та на умовах, що передбачені цим договором.
У зв'язку із неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань в частині оплати наданих позивачем послуг за період з лютого 2023 року по березень 2024 року у відповідачки утворилась заборгованість за надані житлово-комунальні послуги за вказаною адресою у розмірі 25 717,24 грн. Станом на 01 лютого 2023 року борг відповідачки за минулий період становив 509,42 грн, тобто загальна вартість наданих відповідачу послуг становить 26 226,66 грн.
Позивач вказував, що отримуючи щомісячно рахунки на оплату наданих позивачем послуг, відповідачка здійснила часткову оплату наданих їй по договору послуг на суму 8 131,88 грн, у зв'язку з чим заборгованість зменшилася і становить 18 094,78 грн.
Крім того, на підставі ст. 625 ЦК України, стягненню підлягає сума інфляційних витрат у розмірі 537,60 грн та три проценти річних у розмірі 131,01 грн.
Посилаючись на те, що добровільно відповідачка заборгованість не погашає, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість у розмірі 18 094,78 грн, суму інфляційних витрат в розмірі 537,60 грн, 3 % річних в сумі 131,01 грн, а також судовий збір у розмірі 3 028,00 грн.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 17 липня 2024 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Управляюча компанія «Венеція» заборгованість за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій за період з 01.02.2023 року по 31.03.2024 року в розмірі 18 094,78 грн; суму інфляційних витрат у розмірі 537,60 грн; суму 3-х відсотків річних у розмірі 131,01 грн та 3 028,00 грн судового збору.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідачка ОСОБА_1 подала до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 17 липня 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
У апеляційній скарзі вказує, що суд першої інстанції не урахував поданого відповідачкою відзиву та не надав оцінку викладеним у ньому аргументам.
Стверджує, що наданий позивачем розрахунок заборгованості є необґрунтованим та суперечливим, вказані у розрахунку заборгованості суми нараховані безпідставно, оскільки заборгованість утворилась внаслідок підвищення вартості комунальних послуг позивачем в односторонньому порядку, без повідомлення відповідачки та без укладення додаткових угод.
Вказує, що належне їй приміщення знаходиться на першому поверсі, тому вона не користується ліфтом та не зобов'язана сплачувати кошти на його утримання. Також зазначає, що не використовує послуги з прибирання суміжних територій, оскільки організовує їх самостійно.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 28 серпня 2024 року відкрито апеляційне провадження у справі.
У відзиві на апеляційну скаргу представниця позивача Агбонгале Л.С. зазначає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим. Апеляційну скаргу вважає безпідставною, просить залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 17 липня 2024 року - без змін.
За правилами ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом позову є стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг у розмірі 18 763,39 грн.
За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Встановлено, що ТОВ «Управляюча компанія «Венеція» на підставі актів прийому-передачі від забудовника ТОВ «ТМО Ліко-Холдинг» здійснює обслуговування багатоквартирних житлових будинків у Голосіївському районі м. Києва, в тому числі вбудованих підземних автостоянок (паркінгів), де забезпечує прибирання, цілодобову охорону, комунальні послуги, тощо.
ТОВ «Управляюча компанія «Венеція» 09.11.2021 року змінило найменування з попереднього найменування ТОВ «Ліко-Житлосервіс» на поточне найменування.
Відповідно до даних витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 26.08.2015 року НОМЕР_2, ОСОБА_1 є власником 1/2 частини нежитлового приміщення АДРЕСА_1 , загальною площею 186,6 квадратних метрів, на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_1, виданого 26.08.2015 року Управлінням державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві.
З матеріалів справи вбачається, що 01 липня 2016 року між позивачем та відповідачкою був укладений договір №141/07/16 про відшкодування витрат на обслуговування будинків та прибудинкової території та надання комунальних послуг, відповідно до п. 1.1 предметом якого є забезпечення виконавцем (позивач) обслуговування будинку та прибудинкової території та надання комунальних послуг у нежитловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_2 , а споживачем (відповідачем) - забезпечення своєчасного відшкодування витрат, пов'язаних з наданням послуг у строк та на умовах, що передбачені цим договором.
Правовідносини із споживання житлово-комунальних послуг, на час виникнення спірних правовідносин, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги», відповідно до ст. 4 якого законодавство України у сфері житлово-комунальних послуг базується на Конституції України і складається з нормативно-правових актів у галузі цивільного, житлового законодавства, цього Закону та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері житлово-комунальних послуг.
Порядок оплати за житлово-комунальні послуги визначений у ст. 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», якою передбачено, що плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.
Законом України «Про житлово-комунальні послуги» визначено основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки.
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» №1875-ІV учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем. Виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об'єктів усіх форм власності є суб'єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація). Особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником.
Законом України «Про житлово-комунальні послуги» врегульовані права та обов'язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг, якими є власник, споживач, виконавець та виробник, серед яких обов'язком виконавця є надання послуг вчасно та відповідної якості, згідно із законодавством та умовами договору, а також підготовка та укладання із споживачем договору про надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за недотримання умов його виконання, згідно з типовим договором.
Правом споживача є одержання вчасно та відповідної якості житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, а його обов'язком - оплатити житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Даним Законом передбачено, що під договором слід розуміти усну чи письмову угоду між споживачем та виконавцем послуг. Цей Закон також передбачає оформлення письмової угоди через посередництво квитанцій та інших розрахункових документів.
Згідно зі ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» №1875-ІV споживачі зобов'язані оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні житлово-комунальні послуги» споживач має право одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів.
Згідно із п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Статтею 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості
Як визначено у ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства.
У відповідності до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За правилом ст. 540 ЦК України, якщо у зобов'язанні беруть участь кілька кредиторів або кілька боржників, кожний із кредиторів має право вимагати виконання, а кожний із боржників повинен виконати обов'язок у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 541 ЦК України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором, актами цивільного законодавства.
Згідно зі ст. 543 ЦК України, у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як вбачається із матеріалів справи, у зв'язку із неналежним виконанням відповідачкою своїх зобов'язань в частині оплати наданих позивачем послуг за період з лютого 2023 року по березень 2024 року у неї утворилась заборгованість за надані житлово-комунальні послуги у розмірі 18 094,78 грн.
Наданий позивачем розрахунок заборгованості досліджено та перевірено судом першої інстанції, сумнівів у його правильності колегія суддів не має.
Відповідачка в свою чергу, всупереч положенню ч. 1 ст. 81 ЦПК України, не надала належних та допустимих доказів своєчасної та у повному обсязі сплати наданих житлово-комунальних послуг та відсутності заборгованості перед позивачем по оплаті цих послуг. Не навела відповідачка також власного розрахунку заборгованості.
Стаття 625 ЦК України визначає загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання. Тобто, дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, що регулює окремі види зобов'язань (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц).
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України).
З огляду на те, що відповідачка порушила грошові зобов'язання щодо оплати у встановлений законом строк комунальних послуг, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат відповідно до статті 625 ЦК України.
На підставі викладеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з боржниці 3 % річних та інфляційних втрат відповідно до статті 625 ЦК України.
Апеляційний суд критично оцінює обставини, зазначені відповідачкою у відзиві та на позовну заяву та у апеляційній скарзі, оскільки відповідачка не надала доказів звернення із заявою до позивача щодо незгоди з розміром нарахованих їй згідно квитанцій коштів за надані послуги чи щодо ненадання (або надання неналежної якості) позивачем послуг, відповідно до укладеного між сторонами договору.
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку, що позовні вимоги щодо стягнення заборгованості з ОСОБА_1 за житлово-комунальні послуги є доведеними та підлягають задоволенню.
Доводи апеляційної скарги щодо хибності розрахунку заборгованості колегія суддів відхиляє, оскільки, заперечуючи проти вимог позивача, відповідачкою не надано власного розрахунку заборгованості та не спростовано розрахунок заборгованості, наданий позивачем.
Відповідачка не надала також доказів того, що ТОВ «Управляюча компанія «Венеція» вказані послуги надавались з перервою, не надавались або надавались неякісно, що могло б бути підставою для здійснення перерахунку розміру плати за надані послуги.
Посилання у апеляційній скарзі на те, що позивач безпідставно підвищив вартість комунальних послуг також відхиляється судом, адже у матеріалах справи відсутні докази оскарження чи скасування такого рішення позивача. При цьому, відповідачка була повідомлена про зміну розміру нарахувань шляхом надсилання їй щомісячних рахунків на оплату.
Інші доводи апеляційної скарги відповідачки не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та фактично зводяться до його незгоди з висновками суду.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що вказане рішення є законним та обґрунтованим, ухваленим на підставі норм матеріального та процесуального права, тому підстави для його скасування відсутні.
Керуючись ст.ст. 369, 374, 375, 382, 383, 384 України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 17 липня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та, відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, оскарженню не підлягає.
Головуючий: М.В. Мережко
Судді: Н.В. Поліщук
В.В. Соколова