Головуючий у суді першої інстанції: Ключник А.С.
Єдиний унікальний номер справи № 759/1947/24
Апеляційне провадження № 22-ц/824/14889/2024
Іменем України
22 жовтня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Мережко М.В.,
суддів: Поліщук Н.В., Соколової В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 13 червня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» про стягнення страхового відшкодування, штрафних санкцій та моральної шкоди,
встановив:
У січні 2024 року позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду із вказаним позовом.
В обґрунтування своїх вимог позивачка вказувала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивачки ОСОБА_2 через множинні переломи кісток скелета з ушкодженням внутрішніх органів, отриманих внаслідок ДТП, яка трапилася 20 серпня 2019 року приблизно о 12:30 год., внаслідок того, що водій ОСОБА_3 керуючи автомобілем «ИЖ-27175-037» р.н. НОМЕР_1 порушив п.п. 15.3, 2.3 підпункт «б», 12.3, 31.4.2(а) ПДР та здійснив наїзд на ОСОБА_2 , вказані обставини також підтверджуються вироком Дарницького районного суду м. Києва від 11 листопада 2022 року, ухвалами Київського апеляційного суду від 14 березня 2023 року та постановою Касаційного кримінального суду у складі Верховного суду від 02 травня 2023 року де ОСОБА_4 визнано потерпілою особою від зазначеного злочину, проте питання стягнення моральної та майнової шкоди в рамках розгляду кримінальної справи судом не вирішувалося.
Так, позивачкою було понесено витрати у зв'язку із похованням своєї матері та встановлення пам'ятника, що загалом становить 63 234,65 грн, які засудженим відшкодовано позивачці не було, проте на день вчинення ДТП її цивільно-правова відповідальність була застрахована у ТОВ «СК «Альфа-Гарант» за договором обов'язкового страхування №АО-0005788524 від 28 червня 2019 року куди 11 лютого 2020 року позивачка звернулася із повідомленням про ДТП від потерпілого, а також надала відомості про свою матір, на що відповідачем 24 лютого 2020 року надано відповідь де просив позивачку для визначення всіх осіб, яким може належати страхове відшкодування, надати інформацію про наявність або відсутність у ОСОБА_2 найближчих родичів, надати на підтвердження відповідні документи, а також надати документи що підтверджують поховання та встановлення пам'ятника, які як зазначила позивачка нею були надані на підставі чого, відповідачем 18 серпня 2023 року виплачено на користь позивачки 31 605,33 грн з розрахунку мінімальної заробітної плати на дату настання випадку 4 173 -12 місяців = 50 076,00 грн.
Позивачка із такою виплатою не погоджується, а саме у розмірі 50% від завданого збитку, підтвердженого документально, а також з відмовою у виплаті страхового відшкодування, пов'язаного із виготовленням пам'ятника незаконною та такою, що грубо порушує права позивача.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 13 червня 2024 року у позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з ТОВ «Страхова компанія «Альфа-Гарант» на користь ОСОБА_1 недоплачену частину страхового відшкодування у розмірі 7 483 (сім тисяч чотириста вісімдесят три) грн 39 коп.
Стягнуто з ТОВ «Страхова компанія «Альфа-Гарант» на користь держави судовий збір у розмірі 78 (сімдесят вісім) грн 39 коп.
В решті позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із таким рішенням суду першої інстанції, позивачка ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального права, просять рішення Святошинського районного суду м. Києва від 13 червня 2024 року скасувати рішення в частині відмовлених позовних вимог та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, в іншій частині рішення залишити без змін.
У апеляційній скарзі посилається на те, що суд першої інстанції, приймаючи рішення за позовною вимогою про стягнення з відповідача на користь позивачки страхового відшкодування, пов?язаного з відшкодуванням моральної шкоди, дійшов необґрунтованого висновку про відмову в задоволенні заявлених позивачкою позовних вимог щодо відшкодування доплати моральної шкоди в розмірі 50 000, 00 грн.
Зазначає, що відповідач, відмовивши позивачці у виплаті моральної шкоди в розмірі 12 мінімальних заробітних плат та зменшивши її на 50%, посилався на п. 36.3 ст. 36 Закону України «Про обов?язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», вважаючи, що відповідальними за заподіяння неподільної шкоди є водій ОСОБА_3 та потерпіла ОСОБА_2 . Однак зазначена відмова відповідача є незаконною та необґрунтованою, оскільки, як встановлено Святошинським районним судом м. Києва в оскаржуваному рішенні: «з урахуванням того, що смерть потерпілої настала в результаті наїзду на неї автомобіля (джерела підвищеної небезпеки), то положення п. 36.3 ст. 36 Закону України «Про обов?язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не можуть бути застосовані».
Звертає увагу, що суд першої інстанції, надаючи оцінку зазначеним правовідносинам, з власної ініціативи застосував положення ч. 2 ст. 1193 ЦК України та дійшов необґрунтованого висновку, що в діях загиблої ОСОБА_2 наявна груба необережність, а тому виплачена відповідачем позивачці моральна шкода в розмірі 25 038, 00 грн. є достатньою.
Наголошує, що відповідачем було виплачено позивачці моральну шкоду в розмірі 25 038, 00 грн, тому різниця недоплаченої їй моральної шкоди становить 50 076, 00 грн - 25 038, 00 грн = 25 038, 00 грн.
Вказує, що у винуватої особи ОСОБА_3 на момент дорожньо-транспортної пригоди був чинний договір обов?язкового страхування цивільно-правової відповідальності, що відповідачем визнається, то саме останній зобов?язаний відшкодувати позивачці всі понесені витрати на спорудження надгробного пам?ятника.
Вважає, що судом першої інстанції безпідставно відмовлено позивачці витрат на виготовлення та встановлення пам?ятника у розмірі 50 000, 00 грн.
До Київського апеляційного суд надійшов відзив у якому відповідач вказує, що вважає апеляційну скаргу безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню.
Відповідач погоджується з рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 13 червня 2024 року, вважає його законним та обґрунтованим, оскільки судом повно з'ясовано всі обставини, які мали значення для правильного вирішення даної справи та надано їм вірну оцінку.
Просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Святошинського районного суду м. Києва від 13 червня 2024 року - без змін.
За правилами ч.1 ст.369 ЦПК України (в редакції, чинній на день подачі апеляційної скарги) апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом позову є стягнення страхового відшкодування, штрафних санкцій та моральної шкоди у розмірі 137 407,80 гривень.
За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно зі ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам рішення Святошинського районного суду м. Києва від 13 червня 2024 року не відповідає.
Встановлено, що ОСОБА_3 20 серпня 2019 року приблизно о 12:30 керуючи технічно несправним автомобілем марки «ИЖ-27175-037» н.з. НОМЕР_1 рухався у третій (крайній лівій) смузі проїзної частини вул. Привокзальної в м. Києві, зі сторони вул. Сімферопольської в напрямку вул. Ялтинської, наближаючись до зупинки громадянського транспорту «Залізничний вокзал Дарниця», позначеної інформаційно-вказівним дорожнім знаком 5.42.1 «Пункт зупинки трамвая» Правил дорожнього руху України (посадка та висадка пасажирів на якій здійснюється з проїзної частини). В цей час, проїзну частину вул. Привокзальної, в невстановленому для руху пішоходів місці, з метою здійснення посадки в трамвай, який наближався до зупинки «Залізничний вокзал Дарниця», почали перетинати невстановлені в ході слідства пішоходи, серед яких перебувала ОСОБА_2 , наближаючись справа до смуги руху автомобіля марки «ИЖ-27175-037» н.з. НОМЕР_1 . Під час руху водій ОСОБА_3 допустив порушення вимог п.п. 1.5, 2.3 підпункт "б", 12.3, та 31.4.2 (а) Правил дорожнього руху України.
Згідно довідки до форми №106/о №020-19 про причину смерті, ОСОБА_2 , 1947 року народження померла ІНФОРМАЦІЯ_1 через множинні переломи кісток скелета з ушкодженням внутрішніх органів.
Також у вироку Дарницького районного суду м. Києва від 11 листопада 2022 року встановлено, що ОСОБА_2 також грубо порушила правила дорожнього руху, а саме різко вийшла із-за маршрутного таксі та переходила проїжджу частину на червоний сигнал світлофора.
На підставі вказаних обставин ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначити йому покарання у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортним засобом та на підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання призначеного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, стягнено з ОСОБА_3 на користь потерпілої особи витрати на правову допомогу у розмірі 41 500,00 грн.
Ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду від 14 березня 2023 року вирок Дарницького районного суду м. Києва від 11 листопада 2022 року залишено без змін.
Ухвалою Верховного Суду колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду від 02 травня 2023 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у кримінальному провадженні в суді апеляційної інстанції на ухвалу Київського апеляційного суду від 14 березня 2023 року.
Постановою Пленуму Верховного Суду України за №14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення» (з наступними змінами) передбачено, що відповідно до принципу безпосередності судового розгляду рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення.
Відповідно до п. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
На момент ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3 була застрахована у ТОВ «СК «Альфа-Гарант» на підставі полісу №ОСЦПВВНТЗ №АО/5788524.
ОСОБА_1 11 лютого 2020 року звернулася до ТОВ «СК «Альфа-Гарант» із повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду, яка мала місце 20 серпня 2019 року о 12:30, а також 11 лютого 2020 року до ТОВ «СК «Альфа-Гарант» подала заяву про страхове відшкодування.
У відповідь 24 лютого 2021 року ТОВ «СК «Альфа-Гарант» надало відповідь на заяву позивачки в якому просило для визначення всіх осіб, надати інформацію про наявність або відсутність у померлої С.Р. найближчих родичів, а також документи, що підтверджують понесені витрати на поховання загиблої для отримання можливості підтвердження факту встановлення пам'ятника, вказати місце встановлення цього пам'ятника та забезпечити доступ до нього.
ТОВ «СК «Альфа-Гарант» 04 серпня 2023 року надіслало на адресу позивачки лист в якому просило надати в оригіналі або належним чином завірені документи щодо витрат на виготовлення та встановлення надгробного пам'ятника, а також повідомило, оскільки в усіх матеріалах кримінальної справи значиться загибла ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а в документах з приводу виготовлення та встановлення надгробного пам'ятника вказано ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
ТОВ «СК «Альфа-Гарант» 22 серпня 2023 року повідомило листом ОСОБА_1 про виплату страхового відшкодування, що вона має право на виплату та сума розраховується: 4173*12 місяців = 50076,00 грн, на підставі п. 36.3 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі якщо відповідальними за заподіяння неподільної шкоди взаємопов'язаними, сукупними діями є декілька осіб, розмір страхового відшкодування за кожну з таких осіб визначається шляхом поділу розміру заподіяної шкоди на кількість осіб, а оскільки у вироку Дарницького районного суду м. Києва від 11 листопада 2022 року ОСОБА_2 також грубо порушила правила ПДР, а також на підставі ст. 27.3 вказаного Закону за страховим випадком, яке мало місце 20 серпня 2019 року становить 50% від зазначеної вищу суми, а саме: 50076,00*50% =25038,00 грн, та сума страхового відшкодування за ст. 27.4 Закону становить 50% від витрат на поховання становить 13234,65*50%=6617,33.
ТОВ «СК «Альфа-Гарант» 18 серпня 2023 року зарахувало на рахунок ОСОБА_1 суму страхового відшкодування у розмірі 31 605,33 грн.
ОСОБА_1 12 вересня 2023 року у відповідь на лист від 04 серпня 2023 року зазначила, надгробний пам'ятник встановлено у м. Києві за адресою: АДРЕСА_1 , де похована її мама ОСОБА_2 (за документами), яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 і саме їй встановлено надгробний пам'ятник на якому викарбувано ім'я « ОСОБА_5 ».
Як вбачається із наданої фотокартки на надгробному пам'ятнику міститься надпис « ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_5».
Згідно договору-замовлення №25.9314П на організацію та проведення поховання від 23.08.2019 ОСОБА_1 понесла витрати у розмірі 22 54,85 грн.
Згідно договору замовлення на організацію та проведення поховання від 22 серпня 2019 року ОСОБА_1 понесла витрати за замовлення у розмірі 10 920,00 грн.
Згідно товарного чеку від 22 серпня 2019 року ціна надгробного чеку та накладної №12 від 19 грудня 2019 року разом з іншими найменуванням товару, а саме: деталь пам'ятника, арка 1 шт., підставки 2 шт., квітник 2, кубіки 9 шт., шари 9шт., плитка м2 8, надгробна плита 2 шт., ваза 1 шт, лампадка 1шт, хрест 1 шт., що загалом становить 50 000, грн.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
У статті 16 ЦК України передбачено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, примусове виконання обов'язку в натурі.
Страхове відшкодування - це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку (частина шістнадцята статті 9 Закону України «Про страхування»).
У абзаці 1 пункту 22.1. статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
У разі якщо відповідальними за заподіяння неподільної шкоди взаємопов'язаними, сукупними діями є декілька осіб, розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за кожну з таких осіб визначається шляхом поділу розміру заподіяної шкоди на кількість таких осіб (абзац 1 пункту 36.3.статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 червня 2018 року в справі № 200/19873/16-ц (провадження № 61-10261св18) зазначено, що:
«відповідно до пункту 3 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у разі якщо відповідальними за заподіяння неподільної шкоди взаємопов'язаними, сукупними діями є декілька осіб, розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за кожну з таких осіб визначається шляхом поділу розміру заподіяної шкоди на кількість таких осіб.
Тобто, у зв'язку із тим, що вироком Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська встановлено, що відповідальними у смерті потерпілого є двоє водіїв, то розмір страхового відшкодування визначається шляхом поділу розміру заподіяної шкоди на два».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 січня 2019 року в справі № 274/4882/17-ц (провадження № 61-38295св18) вказано, що
«за змістом пункту 36.3 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі, якщо відповідальними за заподіяння неподільної шкоди взаємопов'язаними, сукупними діями є декілька осіб, розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за кожну з таких осіб визначається шляхом поділу розміру заподіяної шкоди на кількість таких осіб.
Відтак, положення пункту 36.3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» застосування не підлягають, оскільки у ній йдеться про поділ розміру заподіяної шкоди між особами, цивільно-правова відповідальність яких застрахована, а цивільно-правова відповідальність візника гужового транспорту ОСОБА_7 не була і не може бути застрахована відповідно до вимог Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21) зазначено, що:
«42. Припис пункту 36.3 статті 36 Закону № 1961-IV розрахований на випадки, якщо: 1) шкода завдана взаємопов'язаними, сукупними діяннями декількох осіб, які за це відповідальні, тобто поведінка яких обов'язково є неправомірною, внаслідок чого вони разом спричинили завдання шкоди; 2) остання є неподільною (як-от у випадках із завданням шкоди здоров'ю чи моральної шкоди). Тільки за таких умов розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за кожну особу з тих, які завдали шкоди, треба визначати шляхом поділу її розміру на кількість осіб, які цю шкоду завдали.
47. Отже, у разі, якщо потерпілий від взаємодії джерел підвищеної небезпеки, що стала наслідком неправомірних дій або бездіяльності власників (володільців), наприклад, транспортних засобів, заявить вимогу про відшкодування неподільної шкоди (як-от шкоди, завданої здоров'ю, моральної шкоди) одним із таких власників (володільців), і той відшкодує цю шкоду у повному обсязі, він отримає право зворотної вимоги до інших власників (володільців) у відповідній частці. За змістом припису пункту 36.3 статті 36 Закону № 1961-IV частки відповідальних за завдання неподільної шкоди страхувальників (їхніх страховиків або Моторного (транспортного) страхового бюро України) є рівними».
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
У даній цивільній справі, при відмові у частині відшкодування моральної шкоди суд першої інстанції посилався на наявність в діях ОСОБА_2 грубої необережності, яка самочинно знехтувала правилами безпеки, грубо порушила вимоги Правил дорожнього руху України, що сприяло виникненню шкоди. Суд вважає, що частина 3 ст.1193 ЦК України в даному випадку застосуванню не підлягає, оскільки відшкодуванню підлягає не шкода у зв'язку з втратою годувальника, а шкода у зв'язку зі смертю фізичної особи.
Суд не звернув увагу, що абзац 1 пункту 36.3. статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» розрахований на випадки, якщо: 1) шкода завдана взаємопов'язаними, сукупними діяннями декількох осіб, які за це відповідальні, тобто поведінка яких обов'язково є неправомірною, внаслідок чого вони разом спричинили завдання шкоди; 2) остання є неподільною (як-от у випадках із завданням шкоди здоров'ю чи моральної шкоди). Тільки за таких умов розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за кожну особу з тих, які завдали шкоди, треба визначати шляхом поділу її розміру на кількість осіб, які цю шкоду завдали.
Суд не врахував, що моральна шкода в цій справі не завдана взаємопов'язаними, сукупними діяннями декількох осіб, які за це відповідальні, а тому підстави для застування абзацу 1 пункту 36.3.статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» відсутні.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 22 лютого 2023 року по справі №191/1119/22.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції зробив неправильний висновок про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення страхового відшкодування моральної шкоди. Тому судове рішення в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.
Колегія суддів також не погоджується із висновками суду першої інстанції щодо відмови відшкодування витрат на встановлення надгробного пам'ятника.
Відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування).
Настання страхового випадку слугує в силу ст. 979 ЦК України підставою для виплати страхувальникові чи іншій, визначеній у договорі страхування особі, страховиком страхової виплати.
Порядок та розмір відшкодування страховиком особі, яка здійснює витрати на поховання та на спорудження нагробного пам'ятника деталізований у Законі України від 1 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Зокрема, статтею 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
Статтею 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що страховим випадком є ДТП, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18), у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди.
Відповідно до ч.1 ст.1201 ЦК України, особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов'язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника, ці витрати.
Згідно із п.27.4 ст.27 Закону №1961-IV, страховик (МТСБУ) здійснює відшкодування особі, яка здійснила витрати на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника, за умови надання страховику (МТСБУ) документів, що підтверджують такі витрати, та пред'явлення оригіналу свідоцтва про смерть. Загальний розмір такого відшкодування стосовно одного померлого не може перевищувати 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.
Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» встановлено у 2019 році мінімальну заробітну плату в місячному розмірі: з 1 січня - 4173 гривні.
Таким чином, розмір страхового відшкодування пов'язаного із похованням та встановленням нагробного пам'ятника, із врахуванням розміру мінімальної заробітної плати станом на день ДТП не може перевищувати 50 076 грн (4173,00 *12).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у частині відшкодування витрат на виготовлення та встановлення надгробного пам'ятника, суд першої інстанції виходив з того, що у позовній заяві відсутні будь-які підтвердження оплати позивачкою виготовлення та оплати надгробного пам'ятника, а також того, що дані особи, зазначені на пам'ятнику та в документах, які встановили загибель померлої, не співпадають, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.
З матеріалів справи вбачається, зокрема, з накладної №12 від 19 грудня 2019 року, за виготовлення пам'ятника позивачка сплатила суму у розмірі 50 000 грн.
Суд вважає такий доказ належним та достатнім для доведення факту понесених витрат на виготовлення та встановлення надгробного пам'ятника. При цьому, розбіжності у написанні імені особи безпосередньо на пам'ятнику не спростовують факт понесення позивачкою витрат, який підтверджений належним та допустимим в даному випадку доказом - накладною.
За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що загальна сума витрат на встановлення пам'ятника документально підтверджена і становить 50 000 грн, вказана сума не перевищує встановлену законодавством межу в 50076,00 грн, отже, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача страхового відшкодування пов'язаного із виготовленням та встановлення пам'ятникам в сумі 50 000 є обґрунтованими і підлягають задоволенню.
Відповідно до положень ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи доведеність обставин, на які посилається позивач, належними та допустимими доказами, невідповідність висновків суду встановленим обставинам справи, колегія суддів вважає, що рішення Святошинського районного суду м. Києва від 13 червня 2024 року в частині стягнення моральної шкоди та витрат на встановлення пам'ятника підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову ОСОБА_1 в цій частині.
Враховуючи те, що позивач звільнений від сплати судового збору в силу вимог закону, відповідно до ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь держави підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору за подачу позову та апеляційної скарги у загальному розмірі 3435 (1374 + 1374*150%) грн.
Керуючись ст.ст. 369, 374, 375, 382, 383, 384 України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 13 червня 2024 року в частині стягнення моральної шкоди та витрат на виготовлення та встановлення надгробного пам'ятника скасувати, ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
Стягнути із товариства з обмеженою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» на користь ОСОБА_1 25 038 (двадцять п'ять тисяч тридцять вісім) гривень страхового відшкодування заподіяної моральної шкоди.
Стягнути із товариства з обмеженою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» на користь ОСОБА_1 50 000 (п'ятдесят тисяч) гривень витрат навиготовлення та встановлення надгробного пам'ятника.
В іншій частині рішення Святошинського районного суду м. Києва від 13 червня 2024 року залишити без змін.
Стягнути із товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» в дохід держави судовий збір у розмірі 3435 (три тисячі чотириста тридцять п'ять) гривень.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та, відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, оскарженню не підлягає.
Реквізити сторін:
Позивачка: ОСОБА_1 (місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 );
Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальності «Страхова компанія «Альфа-Гарант» (код за ЄДРПОУ 32382598, юридична адреса: 01133, м. Київ, б-р Лесі Українки, 26).
Головуючий: М.В. Мережко
Судді: Н.В. Поліщук
В.В. Соколова