Головуючий у суді першої інстанції: Заставенко М.О.
Єдиний унікальний номер справи № 753/2552/24
Апеляційне провадження № 22-ц/824/14758/2024
Іменем України
22 жовтня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Мережко М.В.,
суддів: Поліщук Н.В., Соколової В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Столичний комфорт» на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 01 липня 2024 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Столичний комфорт» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги,
встановив:
У лютому 2024 року позивач ТОВ «Столичний комфорт» звернувся до суду із вказаним позовом.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 , а ТОВ "Столичний Комфорт" є експлуатуючою організацією, яка здійснює обслуговування будинку АДРЕСА_2 , згідно договору на утримання та технічне експлуатаційне обслуговування житлових будинків та акту приймання передачі житлового будинку для утримання та експлуатаційного обслуговування.
Відповідач, споживаючи надані позивачем послуги, не виконує своїх обов'язків щодо своєчасної оплати їх вартості, у зв'язку з чим за період з 31 травня 2021 року по 31 грудня 2023 року по договору охорони та з 31 травня 2021 року по 31 грудня 2023 року за надані житлово-комунальні послуги, виникла заборгованість у загальному розмірі 84 462,52 грн, яка складається з: суми боргу за послуги охорони 6 344,52 грн, збитків від інфляції - 2 404,15 грн, 3% річних - 492,79 грн., а також боргу за спожиті житлово-комунальні послуги - 51 641,39 грн., збитків від інфляції - 18 665,05 грн та 3 % річних - 3 102,73 грн.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 01 липня 2024 року у задоволені позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, позивач ТОВ «Столичний комфорт» подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення Дарницького районного суду м. Києва від 01 липня 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
У апеляційній скарзі вказує, що суд першої інстанції не дослідив матеріали справи, зробив поспішні висновки ухвалив необґрунтоване рішення, адже під час оцінки доказів, суду необхідно було оцінити здійснення перерахунку, чого зроблено не було.
Вважає, що позивач правомірно нарахував заборгованість відповідачу.
Звертає увагу, що подані до суду документи, а саме: копії договорів з контрагентами, акти виконаних робіт за даними договорами, складові тарифу підтверджують факт надання житлово-комунальних послуг позивачем у приміщенні відповідача.
У відзив відповідач ОСОБА_1 стверджує, що апеляційна скарга є необґрунтованою та безпідставною, просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення суду першої інстанції без змін.
За правилами ч.1 ст.369 ЦПК України (у редакції на дату подання апеляційної скарги) апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом позову є стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг у розмірі 84 462,52 грн.
За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст.264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення відповідає не в повній мірі.
Судом першої інстанції встановлено, що ТОВ «Столичний комфорт» є експлуатуючою організацією, яка здійснює обслуговування будинку АДРЕСА_2 на підставі договору на утримання та технічне експлуатаційне обслуговування житлових будинків, акту приймання передачі та статуту.
Відповідач є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 20 травня 2021 року.
Між позивачем та відповідачем, 25 травня 2021 року були укладені Договір № 16Г/Б164/У про надання послуг з обслуговування будинків і споруд та прибудинкової території та Договір № 16Г/Б164/О на компенсацію витрат на послуги охорони.
Відповідно до вказаних договорів розмір щомісячної плати за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій становить 1 534,77 грн. за місяць, а вартість послуг з охорони - 175 грн. на місять.
Позивач стверджує, що відповідач постійно користується житлово-комунальними послугами, але не сплачує за них, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду.
У змісті позовної заяви позивач зазначає, що у відповідача за період з 31 травня 2021 року по 31 грудня 2023 року по договору охорони та з 31 травня 2021 року по 31 грудня 2023 року за надані житлово-комунальні послуги, виникла заборгованість у загальному розмірі 84 462,52 грн, яка складається з: суми боргу за послуги охорони 6 344,52 грн, збитків від інфляції - 2 404,15 грн, 3% річних - 492,79 грн., а також боргу за спожиті житлово-комунальні послуги - 51 641,39 грн., збитків від інфляції - 18 665,05 грн та 3 % річних - 3 102,73 грн.
На підтвердження свої доводів позивачем до позовної заяви долучено: інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; копію договору № 17/07-О/1-2; копію Акту приймання-передачі житлового будинку для утримання та експлуатації; копію статуту ТОВ «Столичний комфорт»; довідку про наявність/відсутність заборгованості; Акти звірки.
Відмовляючи у позові, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що позивачем, всупереч положенню ч. 1 ст. 81 ЦПК України не надано до суду належних та допустимих доказів наявності у відповідача заборгованості, у розмірі, який зазначений у позовній заяві, оскільки в матеріалах справи відсутній розрахунок заборгованості, що містить відомості щодо розміру нарахованих та сплачених сум здійснений на основі затверджених в установленому порядку норм та пропорційно до загальної площі належної відповідачу квартири. Також позивачем не надано до суду доказів збільшення вартості послуг.
Відсутність розрахунку заборгованості виключає можливість суду перевірити та встановити чи дійсно у відповідача наявна заборгованість за надані позивачем послуги за житлово-комунальні послуги за заявлений період та заявленою сумою боргу. Надані стороною позивача Акти звірки суд не приймає як належний доказ, оскільки з них не можливо встановити ким вони була складені та підписані.
Проте, колегія суддів не може погодитися з такими висновками, оскільки суд першої інстанції у порушення вимог ст.ст.263-264 ЦПК України в достатньому обсязі не визначився із характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню до них.
Відповідно до ст. 322 ЦК України передбачено, що власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить якщо інше не встановлено договором або законом.
Відтак, Закон встановлює презумпцію власника майна нести всі витрати, пов'язані з утриманням належного йому майна. До таких витрат належать витрати, пов'язані із зберіганням майна, його ремонтом, забезпечення збереження його властивостей, тощо.
Положеннями ст.ст. 156,162 ЖК України закріплено, що власник та члени його сім'ї зобов'язані своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги щомісячно у встановлені строки.
Згідно зі ст. 179 ЖК України користування будинками (квартирами) державного і громадського житлового фонду, фонду житлово-будівельних кооперативів, а також приватного житлового фонду та їх утримання здійснюється з обов'язковим додержанням вимог Правил користування приміщеннями жилих будинків і прибудинковими територіями, які затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
У залежності від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газопостачання, централізоване опалення тощо), 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, освітлення місць загального користування, поточний ремонт тощо), 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо) (ч. 1 ст. 13 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги»
Правовідносини, що виникають у сфері надання та споживання таких послуг, регулюються як нормами Цивільного кодексу України, так і Законом України «Про житлово-комунальні послуги», а також іншими нормативно-правовими актами у галузі цивільного, житлового законодавства та актів, що регулюють відносини у сфері надання житлово-комунальних послуг.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 20 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» передбачене право споживача вчасно одержувати якісні житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та згідно з умовами договору на надання таких послуг. Водночас відповідно до пункту 5 частини третьої статті 20 цього Закону такому праву прямо відповідає обов'язок споживача оплачувати надані йому житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Водночас, відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. (Постанова Верховного Суду від 15 березня 2018 року у справі № 401/710/15-ц).
Пунктом 10 ч. 3 ст.20 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» встановлена відповідальність за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги у вигляді пені.
За визначенням, наданим у статті 1 вказаного Закону, житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.
Статтею 526 ЦК України визначені загальні умови виконання зобов'язання, зокрема, зобов'язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Недотримання таких вимог призводить до порушення зобов'язань.
Згідно із частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За змістом ч.1 ст. 901, ч.1 ст. 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Зобов'язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов'язанням.
Таким чином, правовідношення, у якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто у якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов'язанням.
З огляду на викладене правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов'язанням, у якому, серед інших прав і обов'язків сторін, на боржників покладено виключно певний цивільно-правовий обов'язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (ч.1 ст. 509 ЦК України) - вимагати сплату грошей за надані послуги.
Отже, виходячи з юридичної природи спірних правовідносин сторін як грошових зобов'язань на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 20 травня 2021 року.
Між позивачем та відповідачем, 25 травня 2021 року були укладені Договір № 16Г/Б164/У про надання послуг з обслуговування будинків і споруд та прибудинкової території та Договір № 16Г/Б164/О на компенсацію витрат на послуги охорони.
Відповідно до вказаних договорів розмір щомісячної плати за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій становить 1 534,77 грн. за місяць, а вартість послуг з охорони - 175 грн. на місять.
Позивач додав до позовної заяви Акти звірки взаємних розрахунків за період з 20 травня 2021 року по 31 грудня 2023 року за Договором 16Г-Б-164 від 25 травня 2021 року з яких вбачається, що заборгованість відповідача за Договором про надання охорони становить - 6 344, 52 грн., а за спожиті житлово-комунальні послуги - 51 641,39 грн.
Колегія суддів приходить до висновку, що вказані Акти звірки є належними, достовірними та допустимими доказами наявності заборгованості відповідача перед позивачем.
Окрім повернення основногоборгу, позивач просив суд стягнути із відповідачки три проценти річних й інфляційні втрати та надав відповідні розрахунки, згідно з яким нарахував три проценти річних й інфляційні втрати за період прострочення з червня 2021 року по грудень 2023 року включно.
Так, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, за положеннями ст. 526 ЦК України.
Закріплена в пункті 10 ч. 3 ст. 20 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення оплати за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування правових норм, установлених у частині другій статті 625 ЦК України. Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов'язання, вираженого у національній валюті та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів у наслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов'язання.
Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Частиною 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Проте, Київський апеляційний суд не погоджується з розміром нарахованих позивачем 3% річних та інфляційних втрат, оскільки відповідно до Указу Президента від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» заборонено нарахування штрафів, пені та інфляційні нарахування за надані комунальні послуги.
Як видно із розрахунку нарахувань 3 % річних та інфляційних втрат на суму заборгованості з оплати внесків по житловому приміщенню №Б164 в буд. АДРЕСА_2 , який додається до позову, 3 % річних на вказану суму заборгованості за Договором про надання охорони складають 492,79 грн, а інфляційні втрати - 2 404,15 грн. та за спожиті житлово-комунальні послуги 4 011,05 грн., інфляційні втрати -19 568,62. Розрахунок здійснено за період з червня 2021 року по грудень 2023 року.
Однак, з урахуванням вимог Указу Президента від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», позивач неправомірно нарахував відповідачу 3% річних та інфляційні втрати за період з 22 лютого 2022 року по 31 грудня 2023 року.
За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що за період з 01 червня 2021 року по 22 лютого 2022 року стягненню підлягає: 3% річних у розмірі 139,23 грн., інфляційні втрати - 423,54 грн. за Договором про надання охорони; 3% річних у розмірі 1 133,28 грн, інфляційні втрати - 3 447,45 грн за спожиті комунально-житлові послуги.
Окрім цього, апелянт просить стягнути витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 22 000 грн.
Відповідно до положень ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Судові витрати на правничу допомогу це фактично понесені стороною і документально підтверджені витрати, пов'язані з наданням цій стороні правової допомоги адвокатом або іншим спеціалістом в галузі права при вирішенні цивільної справи в розумному розмірі з урахуванням витраченого адвокатом часу.
Згідно з ч. 1 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони.
Частиною 3 цієї статті передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат, учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч. 1-4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Як вбачається з аналізу наведених правових норм, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, на користь якої ухвалене рішення, за рахунок іншої сторони. При цьому, склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі № 814/698/16.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зазначено, що «склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат».
На підтвердження витрат на правову допомогу адвокатом Безсмертним О.О. подано: ордер, копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю та копію посвідчення.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 137 ЦПК України).
Отже, стороною, яка просить стягнути на її користь витрати на професійну правничу допомогу, має бути надано детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та докази здійснення стороною таких витрат.
Проте, всупереч вказаному, суду не надано детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом. За таких обставин суд позбавлений можливості перевірити обґрунтованість заявленного розміру витрат.
Неподання розрахунку (детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат часу по кожному із виду робіт, необхідних для надання правничої допомоги) позбавляє іншу сторону можливості спростовувати ймовірну неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу, що є підставою для відмови в стягненні витрат на правову допомогу.
Вказана позиція відповідає висновкам, викладеним в постанові Верховного Суду від 09 жовтня 2020 року у справі № 509/5043/17 (провадження № 61-5662св20).
За таких обставин, колегія суддів доходить до висновку про відсутність підстав для стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 22 000 грн.
Апеляційний суд також звертає увагу, що саме по собі ненадання суду належних та допустимих доказів про те, що позивачем було фактично сплачено суму витрат на професійну правничу допомогу, не може бути підставою для відмови у стягненні судових витрат на правову допомогу (постанови Верховного Суду у справах №757/24445/21-ц, 160/12268/19, 648/1102/19). Разом з цим, в такому випадку розмір витрат та необхідність їх сплати мають бути доведені достатніми, належними та допустимими доказами.
Відповідно до положень ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.
Щодо розподілу судових витрат апеляційний суд виходить з такого.
Відповідно до ч.1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Столичний комфорт» у розмірі 5 677,50 грн.
Керуючись ст.ст. 369, 374, 375, 382, 383, 384 України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Столичний комфорт» задовольнити частково.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 01 липня 2024 року скасувати, ухвалити по справі нове судове рішення.
Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Столичний комфорт»до ОСОБА_1 задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Столичний комфорт» заборгованість за надані житлово-комунальні послуги у загальному розмірі 63 129,41 грн, яка складається з: суми боргу за надані послуги з охорони у розмірі 6907,29, яка складається з 6 344, 52 грн з боргу за надані послуги з охорони, 423,54 - інфляційні втрати та 3 % річних у розмірі 139,23 грн.; суми боргу за спожиті житлово-комунальні послуги у розмірі 51 641, 39 грн, інфляційні втрати 3 447, 45 грн. та 3% річних - 1 133, 28 грн.
Стягнути ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Столичний комфорт» судовий збір у розмірі 5 677,50 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та, відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, оскарженню не підлягає.
Головуючий: М.В. Мережко
Судді: Н.В. Поліщук
В.В. Соколова