Головуючий у суді першої інстанції: Ключник А.С.
Єдиний унікальний номер справи № 759/7410/24
Апеляційне провадження № 22-ц/824/15398/2024
Іменем України
22 жовтня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Мережко М.В.,
суддів: Соколової В.В., Поліщук Н.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 17 липня 2024 року у справі за позовом приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,
встановив:
У квітні 2024 року позивач ПрАТ «Страхова компанія «АРКС» звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою.
В обґрунтування своїх вимог посилався на те, що 03.09.2020 між ПРАТ «СК «АРКС» та ОСОБА_2 укладено договір добровільного страхування наземного ТЗ за №11279а0ке відповідно до умов якого було застраховано ТЗ «Mitsubishi Lancer» д.н.з. НОМЕР_1 .
Позивач зазначав, що 12.10.2020 о 19:00 год. по пр. Любомира Гузара, 20А у м. Києві сталася ДТП за участю ТЗ «Mitsubishi Lancer» д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_2 та ТЗ «Renault Kangoo» д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_1 в результаті чого було пошкоджено застрахований ТЗ «Mitsubishi Lancer» д.н.з. НОМЕР_1 .
Відповідача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення за ст. 124 КУпАП постановою Солом'янського районного суду м. Києва від 14.12.2020.
У зв'язку з цим АТ «СК «АРКС» було виплачено страхувальнику суму страхового відшкодування у розмірі 26 450,39 грн, яка була розрахована відповідно до рахунку виставленого СТО, що надало послуги по відновлювальному ремонту пошкодженого автомобіля.
Після цього позивач звернувся до ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» де застраховано ТЗ «Renault Kangoo» д.н.з. НОМЕР_2 із заявою про виплату страхового відшкодування. ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» виплатила позивачу суму у розмірі 16 105,19 грн, застосувавши коефіцієнт фізичного зносу до складових, що підлягають зміні - 0,53 з урахуванням франшизи, яка згідно полісу №ЕР/183727555 становить 2 600,00 грн.
Посилаючись на те, що сума страхового відшкодування, сплачена ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп», завдані збитки не відшкодовує, позивач просив суд стягнути з відповідача 10 345,20 грн шкоди, заподіяної внаслідок ДТП та судовий збір у розмірі 3 028,00 грн.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 17 липня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що позивач пропустив строк позовної давності, про що заявив відповідач.
Не погоджуючись із таким рішення суду, позивач ПрАТ «Страхова компанія «АРКС» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильну оцінку доказів, що мають значення для вирішення справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення Святошинського районного суду м. Києва від 17 липня 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що відповідно до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦКУ у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257, 259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
З огляду на викладене, загальний строк позовної давності, встановлений в статті 257 ЦК України, продовжується на весь час дії воєнного стану автоматично, незалежно від причин пропуску такого строку.
У відзиві на апеляційну скаргу представниця відповідача ОСОБА_1 адвокат Семенець Г.Л. вказує, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим. Стверджує, що суд правильно застосував до спірних відносин строки позовної давності, оскільки позивач не навів жодних поважних причин та не пояснив як саме введення воєнного стану перешкодило йому звернутися із позовом у межах трирічного строку позовної давності.
Зазначає також, що відповідач не був присутній під час складання акту огляду автомобіля, тому не може підтвердити чи спростувати розмір завданих збитків. Апеляційну скаргу вважає безпідставною, просить залишити її без задоволення, а рішення Святошинського районного суду м. Києва від 17 липня 2024 року - без змін.
За правилами ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом позову є відшкодування шкоди в порядку регресу у розмірі 10 345,20 грн.
За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Встановлено, що 12 жовтня 2020 року о 19 год. 00 хв. по пр.-т Л. Гузара, 20-а, в місті Києві, водій ОСОБА_1 керуючи ТЗ «Renault Kangoo» д.н.з. НОМЕР_2 порушив п.п. 10.9 ПДР України, а саме - рухаючись заднім ходом не впевнився в безпечності та скоїв наїзд на припаркований ТЗ «Mitsubishi Lancer» д.н.з. НОМЕР_1 у результаті чого обидва автомобілі отримали механічні пошкодження.
Постановою Солом'янського районного суду м. Києва від 14 грудня 2020 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення за ст. 124 КУпАП та притягнено до адміністративного правопорушення (а.с. 12, 13).
Постановою Пленуму Верховного Суду України за №14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення» (з наступними змінами) передбачено, що відповідно до принципу безпосередності судового розгляду рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення.
Відповідно до п. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
На момент ДТП цивільно-правова відповідальність потерпілої особи ОСОБА_2 була застрахована у АТ «СК «АРКС» на підставі договору добровільного страхування наземного транспорту «Все включено» від 03 вересня 2020 де було застраховано ТЗ «Mitsubishi Lancer» д.н.з. НОМЕР_1 (а.с. 26-33).
Також встановлено, що 16 жовтня 2020 року потерпіла особа ОСОБА_2 звернулася до АТ «СК «АРКС» із заявою про подію та на виплату за договором добровільного страхового відшкодування наземного транспортного засобу (а.с. 18).
Згідно з актом №9: ARX2642540 від 20 жовтня 2020 року, розрахунком страхового відшкодування; рахунком №00301 від 16 жовтня 2020 року, нарядом замовлення №ТМ000584 від 09 грудня 2020 року, АТ «СК «АРКС» виплатило потерпілій особі суму страхового відшкодування, внаслідок пошкодження ТЗ «Mitsubishi Lancer» д.н.з. НОМЕР_1 у розмірі 26 450,39 грн (а.с. 10, 13-17).
Актом огляду транспортного засобу «Mitsubishi Lancer» д.н.з. НОМЕР_1 від 16 жовтня 2020 року встановлено характер пошкоджень автомобіля (а.с. 19-25).
Відповідно до полісу №ЕР 183727555 чинного станом на 12 жовтня 2020 року, ТЗ «Renault Kangoo» д.н.з. НОМЕР_2 застраховано у ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп», ліміт за шкоду майну становить 130 000,00 грн (а.с. 36).
АТ «СК «АРКС» 11 січня 2021 року звернулося до ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» із заявою про виплату страхового відшкодування на суму 26 450,39 грн (а.с. 37).
ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» 23 лютого 2021 року виплатило суму страхового відшкодування на рахунок АТ «СГ «АРКС» у розмірі 16 105,19 грн, посилаючись на те, що визначення та оцінка реального розміру збитків проводилась на підставі наданого рахунку №00301 від 16 жовтня 2020 року ФОП ОСОБА_3 з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу, який було розраховано згідно п. 7.38 «Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів» представником ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп», оскільки строк експлуатації автомобіля «Mitsubishi Lancer» д.н.з. НОМЕР_1 перевищує 7 років. Тому коефіцієнт фізичного зносу складає 0,53, розмір матеріального збитку становить 18 705,19 грн. З урахуванням франшизи у розмірі 2 600,00 грн, сума до виплати становить 16 105,19 грн (а.с. 38, 39).
АТ «СК «АРКС» звернулося до ОСОБА_1 із претензією від 10 березня 2021 року, що містить вимогу про добровільне відшкодування 10 345,20 грн (а.с. 9).
Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно із частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини першої статті 1188 ЦК України).
Відповідно до частини третьої статті 988 ЦК України страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.
Згідно зі статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV) у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відтак відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем ДТП, відповідальність яких застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виникло обов'язку з відшкодування шкоди, або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, а також у разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність.
Статтями 28, 29 Закону № 1961-ІV передбачено, що шкода, заподіяна в результаті ДТП майну потерпілого, - це шкода, пов'язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті ДТП; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров'я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця ДТП. При цьому у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок ДТП, з евакуацією транспортного засобу з місця ДТП до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент ДТП, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 9 постанови від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків).
Верховний Суд у постанові від 04 грудня 2019 року в справі № 359/2309/17 вказав, що майнова шкода повинна бути відшкодована особою, яка завдала шкоду та застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, лише у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком.
Відповідно до частин першої, другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.
Таким чином, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано, пов'язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою.
Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
При цьому такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв'язку з порушенням.
Якщо потерпілий звернувся до страховика й одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов'язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов'язку згідно зі статтею 1194 ЦК України відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика.
Оскільки вартість майнового збитку, завданого ОСОБА_1 пошкодженням автомобіля внаслідок ДТП, яка сталася з вини відповідача, перевищує виплачений позивачем розмір страхового відшкодування, то із ОСОБА_1 , як з винної особи, на користь позивача підлягає стягненню різниця між фактичним розміром шкоди (вартістю відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу) та отриманим страховим відшкодуванням.
Аналогічні висновки щодо подібних правовідносин, викладено Верховним Судом у постановах від 14 лютого 2018 року у справі № 754/1114/15-ц, від 13 червня 2019 року у справі № 587/1080/16-ц, від 17 жовтня 2019 року у справі № 370/2787/18, від 30 жовтня 2019 року у справі № 753/4696/16-ц, від 21 лютого 2020 року у справі № 755/5374/18 та від 22 квітня 2020 року у справі № 756/2632/17.
Оскільки АТ «СГ «АРКС» виплатило потерпілій особі страхове відшкодування у розмірі 26 450,39 грн, ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» відшкодувало на рахунок АТ «СГ «АРКС» 16 105,19 грн, суд доходить висновку, що вимога АТ «СК «АРКС» до ОСОБА_1 про стягнення 10 345,20 грн є обґрунтованою.
Разом з цим, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив виключно з пропуску позивачем визначеного ст. 257 ЦК України трирічного строку для звернення до суду з позовом про стягнення шкоди, завданої внаслідок ДТП.
Однак, колегія суддів з цими висновками суду першої інстанції не погоджується з таких підстав.
Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Як встановлено ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).
Як роз'яснено у п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року за № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», установивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для нього.
Як видно із матеріалів справи, 04 червня 2024 року відповідач ОСОБА_1 подав до суду заяву про застосування строку позовної давності. Заяву обґрунтовано тим, що ДТП сталося 12 жовтня 2020 року, страхове відшкодування позивач здійснив 21 жовтня 2020 року, в той час як позов подано 10 квітня 2024 року.
Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними подіями (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).
За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Як вбачається із матеріалів справи, позивач дізнався про порушення свого права 23 лютого 2021 року, тобто з дня коли отримав від страхувальника ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» винуватця ДТП частину страхової виплати у розмірі 16 105,19 грн, тому суд першої інстанції правильно зауважив, що строки позовної давності слід рахувати саме з 23 лютого 2021 року, а не з моменту настання ДТП 12 жовтня 2020 року.
Так, при суброгації строк позовної давності обчислюється з моменту ДТП, а при регресі - моментом здійснення відповідної виплати страхового відшкодування.
Отже, право на пред'явлення позову в порядку регресної вимоги до відповідача у позивача виникло 23 лютого 2021 року, тобто з дня коли позивач дізнався, що його вимоги з повного страхового відшкодування задоволені лише в частині, а саме - на суму 16 105, 19 грн.
Разом з цим, відповідно до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Тому апеляційний суд погоджується із доводами позивача, загальний строк позовної давності, встановлений в статті 257 ЦК України, продовжується на весь час дії воєнного стану автоматично, незалежно від причин пропуску такого строку.
Суд першої інстанції вказаного не урахував, тому дійшов помилкового висновку про пропуск позивачем строку позовної давності для звернення до суду та про відмову у задоволенні позову з цієї підстави.
Твердження відповідача щодо неналежності наданих позивачем доказів не спростовують висновку про доведеність позовних вимог, оскільки суд дослідив та оцінив усі наявні у справі докази у їх сукупності, встановив фактичні обставини справи. Жодного доказу щодо недостовірності вказаного звіту чи наявності збитків у іншому розмірі відповідач суду не надав.
Як видно із матеріалів справи, відповідач належними доказами розмір завданої шкоди не спростував, альтернативний висновок щодо розміру завданих збитків до суду не подавав, клопотання про призначення експертизи судом до початку судового розгляду у справі не заявляв.
При цьому, суд звертає увагу, що сама по собі відсутність згоди відповідача із розміром заявлених до відшкодування збитків (без спростування належними доказами та надання власних обґрунтованих розрахунків) не може слугувати підставою для звільнення його від обов'язку відшкодувати завдану шкоду.
Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Як видно з матеріалів справи, позивач сплатив судовий збір у розмірі 3028 грн за подання позовної заяви та 4542 грн за подання апеляційної скарги. Враховуючи те, що суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову у повному обсязі, з відповідача на користь позивача слід стягнути 7570 грн судового збору.
Керуючись ст.ст. 141, 365, 367, 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд,
постановив:
Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» задовольнити.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 17 липня 2024 року скасувати, ухвалити по справі нове судове рішення.
Позов приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди задовольнити.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» матеріальну шкоду у розмірі 10 345 (десять тисяч триста сорок п'ять) гривень 20 копійок.
Стягнути із Стягнути із ОСОБА_1 на користь приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» судові витрати зі сплати судового збору в сумі 7570 (сім тисяч п'ятсот сімдесят) гривень.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та, відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, оскарженню не підлягає.
Реквізити сторін:
Позивач: Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «АРКС», (ЄДРПОУ 20474912, юридична адреса: 04070, м. Київ, вул. Іллінська, 8)
Відповідач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ).
Головуючий: М.В. Мережко
Судді: Н.В. Поліщук
В.В. Соколова