справа №757/48076/23 Головуючий у І інстанції - Григоренко І.В.
апеляційне провадження №22-ц/824/10412/2024 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.
22 жовтня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Приходька К.П.,
суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,
розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 25 березня 2024 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» про зобов'язання вчинити дії та відшкодування моральної шкоди,-
установив:
У жовтні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до Печерського районного суду м. Києва з позовом до Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» про зобов'язання вчинити дії та відшкодування моральної шкоди.
Свій позов мотивував тим, що він є власником будинку за адресою: АДРЕСА_1 , та відповідачем протиправно нараховано послуги з постачання теплої енергії в літній період, чим завдано йому моральну шкоду.
Відповідач проігнорував його прохання надати інформацію про причини нарахування плати за послугу з постачання теплової енергії в літній період, коли батареї центрального опалення не працюють, чим порушив його права на отримання такої інформації.
Просив суд, визнати, що ненадання запитаної у листі від 18 липня 2023 року інформації, відповідач порушив його права та свої обов'язки, щодо її надання.
Зобов'язати відповідача надати йому запитану у листі від 18 липня 2023 року інформацію протягом двох тижнів після набрання рішенням суду законної сили.
Зобов'язати відповідача відшкодувати йому моральну шкоду, завдану порушенням його права, у розмірі 2000 грн. протягом двох тижнів після набрання рішенням суду законної сили.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 25 березня 2024 року справу передано на розгляд до Голосіївського районного суду м. Києва за територіальною підсудністю.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на те, що вона постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та з невідповідністю висновків суду обставинам справи.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги, посилається на те, що предметом позову є захист його прав, порушених внаслідок ненадання відповідачем інформації про причини нарахування плати за послугу з постачання теплової енергії в літній період, коли батареї центрального опалення не працюють.
Таким чином, предмет позову жодним чином не пов'язаний з нерухомим майном, зокрема, з місцем його проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
Отже, висновок Печерського районного суду м. Києва про те, що позов виник з приводу нерухомого майна і тому повинен розглядатися за правилами виключної підсудності у Голосіївському районному суді м. Києва не відповідає обставинам справи.
Просив суд, скасувати ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 25 березня 2024 року та направити справу до Печерського районного суду м. Києва для продовження розгляду.
На вказану апеляційну скаргу Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» подало відзив, в обґрунтування якого зазначило, що даний позов стосується правовідносин між комунальним підприємством та ОСОБА_1 , які виникають з договору про надання послуги з постачання теплової енергії, щодо кв. АДРЕСА_2 , що за адміністративним поділом м. Києва відноситься до Голосіївського району.
Звертаючись до Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 посилається на Закон України «Про захист прав споживачів», проте, він не посилається на зміст позовних вимог та обставини, якими він обґрунтовує свої позовні вимоги у відповідності до Закону України «Про захист прав споживачів», не зазначає про те, яке його право, як споживача, порушено у відповідності до ст. 21 цього Закону.
Таким чином, Закон України «Про захист прав споживачів» до даних правовідносин можливе лише в тому разі, якщо предметом і підставою позову є питання надання інформації споживачеві про умови, процедури виконання договору, та інше, тобто та, які передують укладенню договору.
Після укладення договору між сторонами виникають інші правовідносини, які регулюються відповідними Законами (Цивільний кодекс України).
Просило суд, апеляційну скаргу залишити без задоволення, ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 25 березня 2024 року залишити без змін.
Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч.2 ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1,5,6,9,10,14,19,37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно ч.13 ст.7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Постановляючи ухвалу про передачу справи на розгляд до Голосіївського районного суду м. Києва, суд першої інстанції виходив з того, що фактично спір у даній справі виник щодо нерухомого майна, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Суд першої інстанції дійшов висновку, що вказаний позов не підсудний Печерському районному суду м. Києва, оскільки повинен розглядатися за правилами виключної підсудності за місцезнаходженням нерухомого майна.
З такими висновками колегія суддів погоджується, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами законодавства з огляду на наступне.
За загальним правилом позови до юридичних осіб пред'являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (ч. 2 ст. 27 ЦПК України).
Винятки з цього правила встановлені нормами ст. ст. 28-30 ЦПК України, зокрема:
позови про захист прав споживачів можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору (ч. 5 ст. 28);
позови, що виникають із договорів, у яких зазначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред'являтися також за місцем виконання цих договорів (ч. 8 ст. 28).
Позивач має право на вибір між кількома судами, яким згідно з цією статтею підсудна справа, за винятком виключної підсудності, встановленої ст. 30 цього Кодексу (ч. 16 ст. 28 ЦПК України).
Положення ч. 1 ст. 30 ЦПК України, встановлюють виключну підсудність справи та передбачають, що позов, який виникає з приводу нерухомого майна, пред'являється за місцезнаходженням майна або основної його частини; якщо пов'язані між собою позовні вимоги пред'явлені одночасно щодо декількох об'єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об'єкта, вартість якого є найвищою.
У разі конкуренції підсудності справи, наявності у позивача відповідної альтернативи щодо вибору підсудності справи, перевагу має виключна підсудність і в разі наявності підстав для такої справа розглядається судом за правилами саме виключної підсудності.
З урахуванням принципу диспозитивності цивільного процесу безспірне право обирати підстави, предмет позову, його вмотивування відповідними фактами, обставинами, нормами права, в тому числі, пред'явлення саме в контексті захисту прав споживача та на захист таких права, належить позивачеві і не може заперечуватися як таке.
Водночас пред'явлення позову на захист прав споживача не виключає за відповідних умов можливості існування обставин, що визначають виключну підсудність справи.
Усталеною є правова позиція Верховного Суду, сформульована неодноразово у постановах від 10 квітня 2019 року у справі №638/1988/17, від 11 липня 2019 року у справі №462/7217/18, від 07 липня 2020 року у справі №910/10647/18, від 06 лютого 2021 року у справі №911/2390/18 і в ряді інших, за змістом якої:
за визначенням, що дає Академічний тлумачний словник української мови, словосполука «з приводу» означає «у зв'язку з чим-небудь», тому словосполучення «з приводу нерухомого майна» треба розуміти як будь-який спір у зв'язку з нерухомим майно або певними діями, пов'язаними з цим майном;
аналізуючи логічну послідовність зміни формулювання положень процесуального законодавства, щодо правил розгляду позовів за виключною підсудністю, убачається її спрямованість на визначення виключної підсудності в цілому для всіх спорів, які виникають у межах відповідних правовідносин у зв'язку з нерухомим майном, безвідносно до предмета конкретного спору;
виключна підсудність застосовується до тих спорів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном;
правила виключної підсудності застосовуються до позовів з приводу нерухомого майна, стосуються позовів з приводу будь-яких вимог, пов'язаних з правом особи на нерухоме майно: земельні ділянки, будинки, квартири тощо, зокрема щодо права власності на нерухоме майно, а також щодо речових прав на нерухоме майно, дійсності (недійсності) договорів, щодо такого майна або спорів з приводу невиконання стороною договору, об'єктом якого є нерухоме майно, до спорів про право володіння і користування нерухомим майном, про визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо;
Велика Палата Верховного Суду вважає, що словосполучення «з приводу нерухомого майна» у ч.3 ст. 30 ГПК України [норми, аналогічні положенням ч. 1 ст. 30 ЦПК України] необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном; у таких спорах нерухоме майно не обов'язково виступає як безпосередньо об'єкт спірного матеріального правовідношення;
у разі конкуренції правил підсудності (наприклад, у разі об'єднання позовів, на один з яких поширюється дія правила про виключну підсудність) мають застосовуватися правила виключної підсудності, а в справі №638/1988/17, яка стосувалася саме розрахунків за житлово-комунальні послуги, суд касаційної інстанції прямо вказав, що «предметом позову у цій справі є зобов'язання, які випливають з надання послуг централізованого постачання холодної води та водовідведення; такі послуги надаються за місцем знаходження нерухомого майна; з урахуванням наведеного, позов про стягнення заборгованості за надання послуг з утримання нерухомого майна має пред'являтися за місцем знаходження цього майна, за правилами виключної підсудності».
Норма ч. 1 ст. 31 ЦПК України прямо вказує на необхідність передачі справи на розгляд суду, до виключної підсудності якої вона належить, що забезпечує, серед іншого, розгляд справи повноважним судом, визначеним законом.
Відтак суд першої інстанції ухвалив процесуальне рішення з додержанням норм ч. 1 ст. 30, п. 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України, чого доводи апеляції не спростовують, тому на підставі ст. 375 цього Кодексу апеляційну скаргу позивача слід залишити без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись ст.ст.7,367,369,374,375,381,382,389 ЦПК України, суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 25 березня 2024 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, окрім випадків, передбачених ч.3 ст.389 ЦПК України.
Судді К.П. Приходько
С.О. Журба
Т.О. Писана