справа №761/41458/23 Головуючий у І інстанції - Юзькова О.Л.
апеляційне провадження №22-ц/824/12308/2024 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.
22 жовтня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Приходька К.П.,
суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,
розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 19 березня 2024 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів, -
установив:
У листопада 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києваз позовом до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів.
В обґрунтування вимог позову зазначив, що у нього змінилися обставини, які унеможливлюють сплату аліментів на утримання дитини в розмірі визначеному рішенням Шевченківського районного суду м. Києва, а саме: в нього народилася дитина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 від іншого шлюбу.
Його мати ОСОБА_5 , є пенсіонером і була прооперована у зв'язку із онкологічним захворюванням, а тому на даний час він здійснює за нею догляд та сплачує вартість медикаментів.
В цей же час, його дружина перебуває у декретній відпустці по догляду за дитиною до трьох років, та не має власного доходу.
Таким чином він вимушений утримувати дочку, дружину та мати.
За таких обставин звернувся до суду з даним позовом.
Просив суд, зменшити розмір аліментів, що стягуються з нього на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 травня 2010 року на користь відповідача - ОСОБА_2 на утримання їх спільної дитини - ОСОБА_6 2008 року народження з 25% до 15% від усіх видів його заробітку щомісяця.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 19 березня 2024 року відмовлено в задоволенні зазначеного вище позову.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на те, що воно постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального прав, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи.
Апеляційну скаргу обґрунтовував тим, що з04 лютого 2022 року між ним та ОСОБА_7 зареєстровано новий шлюб.
В результаті зазначеного шлюбу у нього ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась дитина - ОСОБА_8 .
Дружина займає посаду лікаря в КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №2», але на даний час знаходиться у відпустці по догляду за дитиною та доходів не отримує.
Крім того, наголошує, що 30 березня 2021 року, його матері поставлено діагноз - рак лівої молочної залози та прооперовано, у зв'язку з чим його матір потребує підвищеного догляду та лікування, що призводить до додаткових витрат з його боку.
З його інформації з Індивідуальних відомостей про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (форма ок-7) від 27 лютого 2024 року, довідки про доходи від 18 вересня 2023 року №93/17-23 та довідки про доходи від 09 травня 2024 року №101/17-24 вбачається, що його дохід суттєво зменшився.
Він змушений брати кредити, щоб після сплати аліментів, мати змогу утримувати свою непрацездатну матір, другу дитину та дружину.
Зазначає, що суд першої інстанції не застосував правильно норми чинного законодавства, не дав належної оцінки зібраним доказам і дійшов помилкового висновку про необґрунтованість позову.
Просив суд, скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 19 березня 2024 року та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.
На вказану апеляційну скаргу ОСОБА_2 подала відзив, в обґрунтування якого зазначила, що пенсія матері позивача в 2, 87 разів більша від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, а тому немає підстав допускати, що вона не в змозі самостійно забезпечити себе матеріально, своє утримання, а тому вона є такою, що не потребує матеріальної допомоги позивача.
Крім того, з наданих позивачем до суду першої інстанції Індивідуальних відомостей про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування(форма ок-7) від 27 лютого 2024 року прослідковується щорічна тенденція збільшення доходу позивача у вигляді заробітної плати.
Вказує, що слід врахувати, що аліменти на утримання неповнолітньої ОСОБА_6 , відповідно до рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 травня 2010 року, було стягнуто не у твердій грошовій сумі, а у розмірі 25% від усіх видів заробітку позивача, платника аліментів.
Таким чином, зменшення заробітку/доходу платника аліментів має суттєве значення при вирішенні питання про їх зменшення, лише у тому випадку, коли аліменти стягуються у твердій грошовій сумі.
Наголошує, що позивач не надав належних та допустимих, а тим більше достатніх доказів для обґрунтування своєї позиції.
Просила суд, апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 19 березня 2024 року залишити без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 1. ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Питання виклику учасників справи для надання пояснень у справі вирішується апеляційним судом з огляду на наявність необхідності у таких поясненнях.
Згідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, щосторони перебували в шлюбі з 02 листопада 2007 року по 21 травня 2010 року.
Розірвання шлюбу відбулось на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 травня 2010 року.
Від шлюбу сторони мають доньку - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Також рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 21 травня 2010 року з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання ОСОБА_6 було стягнуто аліменти в розмірі частини від його заробітку, щомісячно, але не менше 30% від прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, починаючи з 02 лютого 2010 року та до її повноліття.
ІНФОРМАЦІЯ_1 у позивача народилася дитина від іншого шлюбу - ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження, виданим 14 березня 2023 року Шевченківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).
Відповідно до витягу з наказу №80-к від 15 травня 2023 року, виданого КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №2» Подільського району м. Києва, дружині позивача - ОСОБА_9 було надано відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею 3-х років з 22 травня 2023 року по 03 березня 2026 року.
Відповідно до довідки про доходи №1599/07 від 05 вересня 2023 року, виданої КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №2» Подільського району м. Києва, ОСОБА_9 в період з березня 2023 року по серпень 2023 року доходів не отримувала.
Відповідно до виписного епікризу із медичної карти стаціонарного хворого №489 від 01 квітня 2023 року на ім'я ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , матері позивача, виданого ТОВ «Медичний центр «Консиліум Медікал», їй поставлено діагноз Cr Т4NIM0 StIIIbКл.гр.ІІ.
Як вбачається з наданої позивачем довідки від 18 вересня 2023 року за №93/17-23 виданої Міністерством розвитку громад, територій та інфраструктури України, позивач працює в Міністерстві на посаді Головного спеціаліста.
Так, відповідно до довідки працедавця від 18 вересня 2023 року, позивачу була нарахована заробітна плата в 2023 році: в січні 17350 грн.; в лютому 28650 грн.; в березні 33677,69 грн.; в квітні 36899 грн.; травні 28646,96 грн.; червні 100369,35 грн.; липні 17116,68 грн.; серпні 44293,41 грн.
Відповідно до довідки від 06 березня 2024 року за №67/17-24 виданої Міністерством розвитку громад, територій та інфраструктури України, позивач в 2024 року отримав заробітну платню: в січні 33364,55 грн.; в лютому 13019,99 грн.
Мати позивача, як вбачається з довідки Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (Шевченківський район) в м. Києві є пенсіонером та отримує пенсію за віком.
Сума пенсії за період з 01 січня 2023 року по 31 липня 2023 року складає 41992, 11 грн.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведена неспроможність виплачувати аліменти у раніше визначеному судом розмірі. Позивачем не підтверджено погіршення його майнового стану.
Щодо витрат на лікування матері, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не надано доказів, щодо медичних рекомендацій або призначень дороговартістних ліків на час звернення його до суду, документи надані позивачем датовані 2021 роком, та надані медичні документи не містять жодних доказів того, що він несе витрати на лікування чи то у вигляді придбання ліків, чи оплати різного роду обстежень або досліджень, як і відсутні докази, що такі дії суттєво впливають на його матеріальний стан.
Також суд першої інстанції зауважив, що мати позивача перебуває на обліку Пенсійного фонду України та отримує пенсію за віком
З висновками викладеними у рішенні суду першої інстанції погоджується і колегія суддів, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 pоку, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 pоку №789-ХІІ та набула чинності для України 27 вересня 1991 pоку, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Статтею 8 ЗУ «Про охорону дитинства» визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
У відповідності зі ст.ст. 11, 15 вказаного Закону, кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї разом з батьком або в сім'ї одного з них та на піклування батьків.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей.
Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкування з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
Відповідно до ст. 141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов'язки, щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до ч. 3 ст. 181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Частиною першою ст. 182 СК України, передбачено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
За приписами ч. 2 ст. 182 СК України, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону.
Пленум Верховного Суду України в п. 17 своєї Постанови від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ, щодо батьківства, материнства стягнення аліментів» роз'яснив судам, що вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров'я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж зазначений у ч. 2 ст. 182 СК України.
При цьому необхідно мати на увазі, що зміна законодавства в частині визначення мінімального розміру аліментів на одну дитину не є підставою для перегляду постановлених раніше судових рішень про їх стягнення.
Відповідно до Конвенції ООН про права дітей від 20 листопада 1989 року (ратифікована Україною Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 № 789-X11) дитина, з огляду на її фізичну і розумову незрілість потребує спеціального захисту та турботи, включаючи належний правовий захист, як до, так і після народження.
По змісту ст. 80 СК України, аліменти присуджуються одному з подружжя у частці від заробітку (доходу) другого з подружжя і (або) у твердій грошовій сумі.
Розмір аліментів одному з подружжя суд визначає з урахуванням можливості одержання утримання від повнолітніх дочки, сина, батьків та з урахуванням інших обставин, що мають істотне значення.
Відповідно до ст. 192 СК України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Аналіз цієї норми права дає підстави для висновку, що підставами зміни розміру аліментів є як зміна матеріального, так і зміна сімейного стану як самостійна підстава для зменшення або збільшення розміру аліментів.
При цьому такі положення закону не виключають одночасне настання обох підстав для зміни розміру аліментів: і зміни сімейного і зміни матеріального стану. Однак, зміна сімейного стану є самостійною, не залежною від зміни матеріального стану підставою для зміни розміру аліментів.
Відповідно до вимог ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною 2 ст. 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За змістом ст.ст. 76, 77 ЦПК України, суд встановлює наявність або відсутність обставин, котрими обґрунтовують свої вимоги і заперечення сторони, на підставі доказів, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову.
Позивач зазначив, що за своїм матеріальним становищем він позбавлений можливості сплачувати аліменти у розмірі, який буловстановлено рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 21 травня 2010 року, проте ним не було надано до суду належних та допустимих доказів на підтвердження таких тверджень.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач не довів належними та допустимими доказами погіршення його майнового стану, у тому числі, у зв'язку з народженням дитини від іншого шлюбу.
Крім того, батьки не мають компенсувати зменшення розміру аліментів за рахунок збільшення утримання однієї дитини порівняно з іншою.
Факт народження у платника аліментів дитини у іншому шлюбі без належних та допустимих доказів погіршення його матеріального стану не є безумовною підставою для зменшення розміру аліментів.
На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи №715/2073/20.
Разом з тим, колегія суддів погоджується з наданою оцінкою судом першої інстанції документам, які датовані 2021 роком та медичних документів, які було надано позивачем як доказ, що позивач несе витрати на лікування своєї матеріта вказує, що надані докази не підтверджуютьсуттєвий впливав на його матеріальний стан, відтак не беруться судом до уваги.
Варто зазначити, що факт зміни майнового стану позивача жодним доказом не підтверджений.
Позивач не довів, що його фінансовий стан змінився на стільки, що існують передбачені законом підстави для зменшення розміру аліментів, а також що таке зменшення буде відповідати найкращим інтересам неповнолітньої дитини.
Разом з тим, колегія суддів також виходить з того, що відповідно до положень ст. 51 Конституції України, батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття.
Обов'язок батьків по утриманню своїх дітей виникає з моменту народження дитини і зберігається до досягнення ним повноліття і являє собою як моральний, так і правовий обов'язок батьків.
Сам факт народження дитини покладає на батьків обов'язки, зокрема, щодо її утримання.
Відмови про недостатність коштів у платника аліментів не заслуговують на увагу.
У батьків немає і не може бути більшої цінності за дитину, а тому її утримання має домінувати над усіма іншими витратами.
Різноманітні аргументи щодо браку коштів у платника аліментів мають сприйматися критично.
Принцип врахування лише трудових доходів платника аліментів, не відповідає сучасним реаліям соціально-економічного розвитку суспільства.
На даний час у платника аліментів основне джерело доходу не обов'язково пов'язане з працею і при стягненні аліментів слід виходити не лише з врахування його трудових доходів.
Можливість другого з батьків утримувати дитину повинна тлумачитися розширено і не обмежуватися лише наявністю в нього офіційного доходу.
Колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, а також узгоджуються з нормами матеріального та процесуального права, які судом правильно застосовані.
Справа судом розглянута повно та об'єктивно. Норми матеріального та процесуального права застосовано вірно.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст.7,367,369,374,375,381,382,389 ЦПК України, суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 19 березня 2024 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, окрім випадків, передбачених ч.3 ст.389 ЦПК України.
Суддя-доповідач К.П. Приходько
Судді Т.О. Писана
С.О. Журба