"30" квітня 2024 р.
Суддів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ухвали суду присяжних від 30 квітня 2024 року воб'єднаних кримінальних провадженнях, внесених до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12018100020004246 від 12 травня 2018 року та № 12019110320000086 від 20 березня 2019 року за обвинуваченням ОСОБА_3 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 190, ч. 2 ст. 190, п. 6 ч. 2 ст. 115, ч. 3 ст. 289 КК України.
30 квітня 2024 року Дніпровським районним судом м. Києва у складі суду присяжних: головуюча суддя ОСОБА_1 , суддя ОСОБА_2 , присяжні: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 задоволено клопотання прокурора відділу прокуратури Київської області ОСОБА_7 про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_3 із визначенням застави.
Із ухваленим рішенням не погоджуємось частково, у зв'язку із чим, на підставі ч. 3 ст. 375 КПК України, вважаємо за необхідне висловити окрему думку.
У судовому засіданні захисниками обвинуваченого ОСОБА_3 надано повідомлення про прийняття до розгляду Європейським судом з прав людини заяви № 4867/24 «Бондарєв проти України», в якій викладені скарги щодо ст. 5, 6 та 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надмірна тривалість кримінального провадження, відсутність у національному законодавстві ефективного засобу юридичного захисту щодо надмірної тривалості кримінального провадження, надмірна тривалість досудового тримання під вартою, неналежні умови тримання в місцях позбавлення волі). Також наведені конкретні скарги: переповненість, пасивне куріння, відсутність або обмежений доступ до душу, запліснявіла або брудна камера, брак свіжого повітря, відсутність або недостатня кількість фізичних вправ на свіжому повітрі, низька якість питної води, відсутність туалетних засобів та засобів гігієни, відсутність або низька якість постільних речей та постільної білизни.
Відповідно до ч. 2 ст. 28 КПК України, проведення досудового розслідування у розумні строки забезпечує прокурор, слідчий суддя (в частині строків розгляду питань, віднесених до його компетенції), а судового провадження - суд.
Згідно до ч. 4 цієї статті, кримінальне провадження щодо особи, яка тримається під вартою, неповнолітньої особи або щодо кримінального правопорушення, вчиненого стосовно малолітньої або неповнолітньої особи, має бути здійснено невідкладно і розглянуто в суді першочергово.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув'язнення.
Під час досудового розслідування відповідно до ст. 194 КПК України у разі вирішення питання застосування або продовження строку дії запобіжного заходу має бути встановлені такі складові - чи є обґрунтованою підозра; чи наявні достатні підстави вважати, що існує хоча б один з передбачених ст. 177 КПК ризиків, на які вказує прокурор; чи може запобігти існуючим ризикам застосування до підозрюваного менш суворого запобіжного заходу.
Отже, з метою вирішення питання продовження тримання обвинуваченого під вартою прокурор має довести існування ризиків неправомірної процесуальної поведінки обвинуваченого та неможливість запобігти цим ризикам шляхом застосування іншого, менш суворого запобіжного заходу.
Практикою Європейського суду з прав людини, яка у силу ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, сформульовані підстави, за наявності яких допускається безперервне тримання особи під вартою.
До цих підстав віднесені наявність ризику, що обвинувачений не з'явиться до суду; вчинить дії, які перешкоджають правосуддю; скоїть інше кримінальне правопорушення; стане причиною громадських заворушень.
Ризик переховування обвинуваченого від суду, крім суворості покарання, має оцінюватись також з урахуванням низки інших факторів, які можуть або підтвердити цей ризик, або ж продемонструвати, що він є наскільки незначним, що не виправдовує подальше ув'язнення особи.
Вказаний ризик підлягає врахуванню у світлі таких чинників, як характер людини, її моральні принципи, місце мешкання, робота, сімейні зв'язки та будь-які інші зв'язки з країною, у якій ведеться її переслідування.
Згідно з практикою ЄСПЛ серйозність звинувачень може примусити судові органи помістити обвинуваченого під варту з метою попередження спроб подальших правопорушень.
Однак необхідно, щоб цей ризик був очевидним, а захід таким, що відповідає обставинам справи, зокрема, минулому та особі обвинуваченого.
У контексті кримінального провадження ризиком неправомірної процесуальної поведінки обвинуваченого слід вважати таку поведінку цієї особи, настання якої характеризується високим ступенем ймовірності.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 5 Конвенції (правова позиція ЄСПЛ викладена у п. 60 рішення від 06 листопада 2008 року у справі «Єлоєв проти України») після спливу певного проміжку часу (досудового розслідування, судового розгляду) навіть обґрунтована підозра у вчиненні злочину не може бути єдиним виправданням тримання під вартою підозрюваного, обвинуваченого, а тому суду в разі задоволення клопотання про обрання або продовження терміну застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою необхідно чітко зазначити у судовому рішенні про наявність іншої підстави (підстав) або ризику, що передбачені ч. 1 ст. 177 КПК.
Обмеження розгляду клопотання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою лише переліком законодавчих (стандартних) підстав для його застосування без встановлення їх наявності та обґрунтованості до конкретної особи є порушенням вимог п. 4 ст. 5 Конвенції (п. 85 рішення ЄСПЛ у справі «Харченко проти України» від 10.02.2011).
Крім того, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що обґрунтування будь-якого періоду тримання під вартою, незалежно від того, яким він є, повинно бути переконливо наведено державою, а квазіавтоматичне продовження такого періоду суперечить гарантіям, встановленим у пункті 3 статті 5 Конвенції. Зокрема, у справі «Корнієнко та інші проти України» (справа №24520/19 та 2 інші заяви) Судом визнано порушення Україною пункту 3статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвнаслідок «надмірної тривалості утримання під вартою» у кримінальному провадженні.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини по справі «Калашник проти Росії» тримання під вартою до вирішення питання про винність особи не має бути «загальним правилом», і слід виходити з презумпції залишення обвинуваченого на свободі. Якщо законом встановлено презумпцію щодо обставин, які стосуються підстав тримання під вартою, має бути, крім того, переконливо доведена наявність конкретних обставин, які переважують правило поваги до особистої свободи.
Так, розглядаючи клопотання про продовження обвинуваченому строку тримання під вартою, крім питань, які зазвичай мають бути з'ясовані при обранні запобіжного заходу, суд присяжних мав би перевірити наявність обставин, передбачених у ч. 3 ст. 199 КПК та встановити чи такі обставини виправдовують подальше тримання обвинуваченого під вартою. При цьому, при з'ясуванні наявності обставин, які свідчать, що заявлені ризики не зменшилися або з'явилися нові, які можуть виправдати тримання особи під вартою, суд присяжних мав перевірити чи конкретні факти не були тотожними із раніше встановленими у попередніх рішеннях фактами.
Натомість, заявлені прокурором аргументи щодо встановлених ризиків на користь продовження запобіжного заходу не є новими і послідовно зазначалися у попередніх клопотаннях.
Вважаємо, що задовольняючи клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_3 , судом присяжних не врахований закріплений в п. 3 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і розтлумачений в п. 86 рішення ЄСПЛ у справі «Макаренко проти України» від 30.01.2018 принцип «презумпція на користь звільнення» з урахуванням того, що запобігти встановленим ризикам можливо, шляхом застосування до обвинуваченим альтернативного запобіжного заходу.
Висновок
З огляду на зазначене, вважаємо, що вирішуючи ініційоване прокурором питання, суду присяжних необхідно було взяти до уваги тривалість перебування обвинуваченого під вартою, а саме, з березня 2019 року, а також те, що прокурором не доведене реальне існування всіх зазначених ним у клопотаннях ризиків.
Виходячи з викладеного вище, вважаємо, що судом присяжних слід застосувати альтернативний запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту
Суддя Дніпровського районного суду
м. Києва ОСОБА_1
Суддя Дніпровського районного суду
м. Києва ОСОБА_2