ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/17520/24
провадження № 2/753/9554/24
(заочне)
16 жовтня 2024 року Дарницький районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Сирбул О. Ф.
за участю секретаря Кушнір А. А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КЕШ ТУ ГОУ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У вересні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КЕШ ТУ ГОУ»(далі по тексту-позивач, ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі по тексту-відповідач, ОСОБА_1 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором № 192939 від 17.05.2021 у розмірі 10 400,00 грн, з яких 2 000,00 грн - прострочена заборгованість; 8 400,00 грн - простросена заборгованість за процентами.
Позивач свої позовні вимоги мотивував тим, що 17.05.2021 між ТОВ «ЗАЙМЕР»та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 192939.
17.02.2022 між ТОВ «ЗАЙМЕР» та ТОВ «ФК «Кеш ТУ ГОУ»було укдаено договірфакторингу № 01-17/02/2022, відповідно умов якого ТОВ «ЗАЙМЕР» відступило ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ»право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 192939 від 17.05.2021.
Відповідач неналежним чином виконувала свої зобов'язання за вищевказаним кредитним договором, внаслідок чого перед позивачем у неї існує заборгованість в загальному розмірі 10 400,00 грн, через що позивач вимушений звернутися до суду за захистом порушеного права.
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 26.09.2024 провадження по справі відкрито, за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
15.10.2024 від представника позивача надійшла заява про розподіл судових витрат.
Ухвалою суду від 16.10.2024, яка занесена до протоколу судового засідання, заяву долучено до матеріалів справи.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, надіслав заяву про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги просив задовольнити в повному обсязі, не заперечував щодо ухвалення заочного рішення.
Відповідач у судове засідання не з'явилася, про час та місце розгляду справи повідомлялася у встановленому законом порядку за останньою відомою адресою реєстрації місця проживання, про причини неявки суд не повідомила, відзив на позовну заяву до суду не подавала.
Відповідно до ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Таким чином, відповідно до ч. 4 ст. 223, ст. 280 ЦПК України за згодою представника позивача суд постановив ухвалу про заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.
Всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об'єктивному розгляді справи, зібрані у справі докази, керуючись законом, суд дійшов до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 17.05.2021 між ТОВ «ЗАЙМЕР»та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 192939.
Відповідно до п. 1.1. кредитного договору, товариство надає клієнту фінасовий кредит у розмірі 2 000,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим договором.
Відповідно до п. 1.2. кредит надається строком на 25 днів, тобто до 10.06.2021.
Відповідно до п. 1.3. за користування кредитом клієнт сплачує товариству 730 % річних від суми кредиту в розрахунку 2 % на добу. Тип процентної ставки- фіксована.
Вказаний договір підписано сторонами з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором НОМЕР_3, надісланий на номер мобільного телефону відповідача НОМЕР_1 . Підписуючи договір відповідач підтвердила, що вона ознайомилася з усіма умовами, повністю розуміє, погоджується і зобов'язується неухильно їх дотримуватися (п. 6.7 кредитного договору).
Статтею 626 ЦПК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. ст. 628, 629 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, до яких закон відносить умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За приписами ч. 2 ст. 638 ЦК України, договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Положення ч. 1 ст. 205 ЦК України визначають, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.
Відповідно до ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом (ч. 1). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами (ч. 3).
Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. ст. 205, 207 ЦК України).
Такі висновки викладені в постановах Верховного Суду від 09.09.2020 у справі № 732/670/19, від 23.03.2020 у справі № 404/502/18, від 07.10.2020 у справі № 127/33824/19.
Згідно з ч. 1 ст. 633 ЦК України, публічним є договір, у якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк бо інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно з ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Відповідно до ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Положення ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачають відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Так, відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Враховуючи вищенаведене, проаналізувавши зміст кредитного договору, його форму, суд дійшов висновку, що кредитний договір № 192939 від 17.05.2021 укладений між ТОВ «ЗАЙМЕР» та ОСОБА_1 в електронній формі із застосуванням електронної комерції, відповідає вимогам ЦК України, Закону України «Про електронну комерцію». Доказів зворотного відповідач суду не надала, як і не спростувала факт укладання договору.
Отже, між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов кредитного договору, який оформлено сторонами в електронній формі з використанням електронного цифрового підпису. Після підписання кредитного договору у сторін виникли взаємні права та обов'язки, зокрема, у ТОВ «ЗАЙМЕР» виникло зобов'язання щодо надання кредитних коштів, а у відповідача - зобов'язання з повернення кредитних коштів.
Судом встановлено, що свої зобов'язання за кредитним договором кредитор виконав належним чином, надавши позичальникові кредит в обумовленому розмірі 2 000,00 грн, що підтверджується інформаційною довідкою про проведення транзакції через платіжний сервіс "Platon" (а.с. 38).
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов'язанням, у якому на боржника покладено цивільно-правовий обов'язок з повернення отриманих коштів, якому відповідає право кредитора вимагати їх повернення.
ОСОБА_1 допустила порушення умов договору, свої зобов'язання не виконала, в результаті чого утворилась заборгованість у розмірі 10 400,00 грн, з яких: прострочена заборгованість у розмірі 2 000,00 грн, прострочена заборгованість за процетами у розмірі 8 400,00 грн.
17.02.2022 між ТОВ «ЗАЙМЕР» та ТОВ ФК «КЕШ ТУ ГОУ» було укладено договір про факторингу № 01-17/02/2022, згідно умов якого ТОВ ФК «КЕШ ТУ ГОУ» набуло права грошової вимоги до відповідача (а.с. 27-34).
Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 516 ЦК України, заміна кредитора в зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора в зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-1383/2010 зазначено, що ст.204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину: вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
У даній справі позичальником не доведено належного повернення кредитних коштів у розмірі та на умовах, визначених вказаним договором, як і презумпція правомірності його не спростована.
Зважаючи на те, що відповідач не здійснив погашення заборгованості по кредиту ні перед попереднім кредитором, ні перед дійсним, та не повернув кредит протягом строку, обумовленого сторонами при укладенні договору, тобто до 10.06.2021, тим самим допустив істотне порушення виконання своїх кредитно-договірних зобов'язань, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення заборгованості за основною сумою боргу (тілом кредиту) у розмірі 2 000,00 грн підлягають задоволенню.
Разом з тим, суд не погоджується із розміром заявленої заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 8 400,00 грн, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 509 ЦК України, зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно ч. 1 ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, що визначено ст. 628 ЦК України.
Із системного аналізу наведених норм слідує, що при здійсненні кредитних нарахувань, включених до кредитної заборгованості, кредитор повинен суворо дотримуватися умов, встановлених договором, у тому числі в частині формулювання назв таких нарахувань, проведенні їх розрахунку, що забезпечує прозорість і однозначність вимог.
Частина 1 статті 1049 ЦК України передбачає, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Згідно умов укладеного кредитного договору, сторони домовились, що договір є строковим: за умовами п. 1.2 договору, позичальник ОСОБА_1 зобов'язувалася повернути кредит та проценти за користування кредитом у строк до 10.06.2021.
Кредит було надано на 25 днів (п. 1.2 договору), процентна ставка - 2 % від суми кредиту на добу, загальний розмір процентів становить 1 000,00 грн.
Таким чином, суд приходить до висновку, що за погодженням сторін, строк дії кредитного договору визначено до 10.06.2021. Відомості про його пролонгування в матеріалах справи відсутні.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 зазначено, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом та пеню припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Відтак, у межах 25-денного строку кредитування до закінчення дії кредитного договору, а саме до 10.06.2021, відповідач ОСОБА_1 зобов'язана була повернути кредиторові позику у розмірі 2 000,00 грн і сплатити проценти за користування кредитом за ставкою 2 % за кожен день. Оскільки строк дії кредитного договору закінчився 10.06.2021, тому починаючи з цієї дати нарахування кредитором відсотків за користування кредитними коштами поза межами строку кредитування є безпідставним.
Таким чином, суд приходить до висновку, що до стягнення із відповідача на користь позивача як дійсного кредитора підлягає заборгованість за відсотками, нарахована до 10.06.2021 включно, оскільки право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом після спливу визначеного договором строку кредитування припиняється.
У постанові Верховного Суду від 02.10.2020 у справі №911/19/19 зауважено, що при вирішенні даної категорії справ суд має з'ясувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується; у разі, якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання та максимального розміру стягуваних сум нарахувань.
Беручи до увагу строк кредитування, розмір відсотків, визначений в кредитному договорі, суд доходить висновку, що з ОСОБА_1 необхідно стягнути на користь позивача заборгованість за процентами за кредитним договором № 192939 від 17.05.2021 у розмірі 1 000,00 грн.
Аналізуючи викладене, оцінюючи наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку про доведеність істотного порушення відповідачем договірних зобов'язань, правомірність пред'явлення позовних вимог ТОВ «ФК «Кеш ТУ ГОУ»як дійсним кредитором, які підлягають частковому задоволенню шляхом стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кеш ТУ ГОУ»заборгованості за кредитним договором № 192939 від 17.05.2021 у загальному розмірі 3 000,00 грн, з яких: 2 000,00 грн - просторочена заборгованість, 1 000,00 грн - прострочена заборгованість за процентами.
Позовні вимоги підлягають частковому задоволенню у розмірі 3 000,00 грн, а саме 28,85 %.
А тому судовий збір за розгляд справи у пропорційному розмірі - 698,86 грн слід покласти на відповідача.
Таким чином, з відповідача слід стягнути судовий збір, пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 698,86 грн.
Представнк позивача просив стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 500,00 грн.
Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Разом із тим чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які необхідно застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
На підтвердження витрат на правничу допомогу суду надано: копію договору про надання правової допомоги від 29.12.2023, акт про отримання правової допомоги, згідно якого загальна вартість за послуги з надання правової допомоги наданої адвокатом складає 10 500,00 грн, платіжна інструкція № 3 2596 на суму 10 500,00 грн.
Правовий статус Пархомчука С. В. , як адвоката, підтверджено свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС № 8096/10 від 18.07.2019, довіреністю від 29.12.2023.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 26.06.2019 у справі №200/14113/18-а, від 31.03.2020 у справі №726/549/19, від 21.05.2020 у справі №240/3888/19.
Суд вважає, що супровід даної справи не потребував вивчення великого обсягу фактичних даних, регулювання даної категорії справи здійснюється невеликим обсягом нормативно-правових актів, справа розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження.
Отже, підготовка позову у цій справі не вимагала від адвоката значного обсягу юридичної та технічної роботи.
Таким чином, суд дійшов висновку, що заявлена представником позивача сума судових витрат на правничу допомогу у розмірі 10 500,00 грн є завищеною і непропорційною до предмету спору.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Враховуючи викладене, суд стягує з відповідача на користь позивача 2 500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Керуючись ст.ст.4, 5, 13, 19, 76-81, 89, 95, 133, 141, 258-259, 263-265, 273, 274, 277, 279, 280-284, 287, 354, 355 ЦПК України, суд,
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КЕШ ТУ ГОУ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором- задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , остання відома адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КЕШ ТУ ГОУ» (код ЄДРПОУ 42228158, місцезнаходження: 04080, м. Київ, вул. Кирилівська, 82, оф. 7)заборгованість за кредитним договором № 192939 від 17.05.2021 з яких: 2 000,00 грн - просторочена заборгованість, 1 000,00 грн - прострочена заборгованість за процентами, а всього 3 000,00 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , остання відома адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КЕШ ТУ ГОУ» (код ЄДРПОУ 42228158, місцезнаходження: 04080, м. Київ, вул. Кирилівська, 82, оф. 7)витрати по сплаті судового збору у розмірі 698,86 грнта витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 500,00 грн.
В іншій частини позовних вимог - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Суддя: